Глава 2. Історія вітчизняної конфліктології. Періодизація історії вітчизняної конфліктології

Перший період - до 1924 р.Зародженням розвиток конфліктологічних ідей, конфлікт як самостійнеявище не виділяється

 

Другий період - 1924-1992 рр.. Зародження і розвиток приватних конфліктологічних наук

· Перший етап - 1924-1935 рр.. Перша хвиля наукових публікацій в рамках окремих наук

· Другий етап - 1935-1949 рр.. Спад інтенсивності у вивченні проблеми конфлікту

· Третій етап - 1949-1972 рр.. Відродження інтересу до проблеми конфлікту і проведення перших дисертаційних досліджень конфліктів

· Четвертий етап - 1972-1992 рр.. Формування концептуальних підходів до конфлікту як наукової проблеми

 

Третій період - з 1992 р. по теперішній час.

Поява перших міждисциплінарних досліджень, конфліктологія починає формуватися як самостійна наука

Хоча цілісний і докладний виклад історії конфліктології утруднено в силу її молодості, загальний погляд на історію конфліктології може бути представлений в наступному вигляді.

Перший період - до 1924 р. Зародження і розвиток конфліктологічних ідей як практичного знання людьми принципів, правил і прийомів поведінки в реальних конфліктах: проблема насильства і ненасильства в релігійних вченнях, проблема конфлікту в мистецтві і культурі. Конфлікт вивчається в рамках філософії, мистецтвознавства, філології, права, військових наук, психології, але не виділяється як самостійне явище.

Другий період - 1924 1992 рр..Зародження, становлення і розвиток приватних конфліктологічних наук. Конфлікт почав вивчатися як самостійне явище в правознавстві та соціології. Інтенсивно досліджується конфлікт в інших науках, проте міждисциплінарних робіт немає. Активність була викликана:

§ □ ступенем конфліктності життєдіяльності нашого суспільства на всіх рівнях;

§ □ ступенем залежності гуманітарних наук, зацікавлених в розробці проблеми конфлікту, від політичної обстановки в країні, ідеологічних установок, стану демократизації суспільства;

§ □ рівнем розвитку, можливостями самих наук, об'єктом вивчення яких може бути конфлікт, розробленістю методологічних, теоретичних і методичних передумов дослідження цього складного соціального явища;

§ □ характером зв'язку зі світовою наукою, можливістю вивчення і використання результатів дослідження конфлікту вченими інших країн.

Другий період включає чотири етапи. Перший етап - 1924-1935гг. Охоплює першу хвилю публікацій. З'являються роботи з проблеми конфлікту в правознавстві, соціології, психології, математики, соціобіології. Другий етап - 1935-1949 рр.. Характеризується практично повною відсутністю публікацій. Це пов'язано з Великою Вітчизняною війною і обстановкою в країні в цілому.

Третій етап - 1949-1972 рр.. Щорічно публікуються роботи з проблеми конфлікту, захищаються перші 25 кандидатських дисертацій, конфлікт як самостійне явище починає вивчатися в філософії, педагогіці, історичних і політичних науках. Четвертий етап -1972-1992 рр.. Щорічно публікується не менше 35 робіт із проблеми конфлікту, захищаються перша докторська дисертація, з них три - з мистецтвознавства і по одній - в математиці, педагогіці, правознавстві, психології, політології і філософії. Розробляється системна концепція конфліктів. Третій період - з 1992 р. по теперішній час. З'являються перші міждисциплінарні дослідження, конфліктологія починає виділятися в самостійну науку, створюються центри, групи по дослідженню і регулюванню конфліктів, спостерігається помітне збільшення щорічної кількості публікацій (60-350). Щорічно захищається від 2 до 10 докторських дисертацій, загальна кількість захищаються дисертацій коливається від 19 до 98 на рік.

Перші вітчизняні публікації, в яких головним об'єктом аналізу став конфлікт, з'явилися на початку 1920-х рр.. У них вперше проблема конфлікту виділяється як самостійна, а в назвах робіт з'являються саме поняття конфлікт і його похідні. З цього моменту можна простежити динаміку вивчення проблеми, її важливість для того чи іншого наукового напрямку. Найбільш зручним джерелом для аналізу є представлені наукової громадськості дані досліджень. Бібліографічний пошук дозволив виявити шістнадцять вітчизняних наук, що займаються вивченням конфлікту. До них відносяться військові науки, географія, мистецтвознавство та філологія, історичні науки, медичні науки, педагогіка, політичні науки, правознавство, психологія, соціобіологія, соціологія, фізико-математичні та технічні науки, філософія, економіка. Тривалість дослідження наукою проблеми конфлікту впливає на якість і кількість отриманих знань. Початок вивчення конфлікту в рамках конкретної дисципліни найкраще можна визначити по часу опублікування перших робіт, присвячених даній проблемі.

Кількісний аналіз публікацій за 70 років з моменту виходу першої роботи вітчизняного автора по проблемі конфлікту дав можливість сформувати загальне уявлення про характер друкованих робіт. Перша робота в даній області, виявлена ​​авторами посібника, була опублікована в 1924 р. Її автори - П. О. Гріффін та М. І. Могилевський. Вона носила в більшому ступені соціологічний характер і була присвячена трудових конфліктів, а також порядку їх дозволу.

Аналіз даних динаміки публікацій і підготовки дисертацій з проблеми конфлікту показує, що в різних галузях конфліктології склалися різні тенденції в способах відображення одержуваних знань у пресі. Так, якщо в мистецтвознавстві та філософії дисертації становлять відповідно 20 і 19% загального числа публікацій, то в соціології - лише 5%, а в психології і політичних науках - 8%. Відносна кількість публікацій у вигляді книг і брошур найбільш велике в математиці - 32%, менше в соціобіології - 7%, а також у військових науках - 10%. Як бачимо, лідером серед наук, що вивчають конфлікт, є психологія. Це пов'язано з тією визначальною роллю, яку завжди грає людина в виникненні, розвитку і завершення будь-яких соціальних та внутрішньоособистісних конфліктів. На сьогоднішній день результати досліджень психології конфлікту використовуються в самих різних областях нашої діяльності. В першу чергу, це психотерапевтична практика, не менш важлива робота фахівців-конфліктологів в різних колективах, організаціях. Відкриваються можливості застосування конфліктологічних знань у вирішенні протиріч на міждержавному рівні. Однак лідируюче положення психології характерно тільки для вітчизняної конфліктології. У західній конфліктології найбільшу кількість досліджень проведено соціологами. Крім психологів, найбільш значний внесок у вивчення конфлікту внесли соціологи і політологи. Представниками цих трьох наук підготовлено 58% загальної кількості публікацій, наявних в одинадцяти галузях конфліктології.

Психологія займає лідируюче положення у вивченні конфлікту. Знання, отримані психологами, становлять основу як теоретичних, так і практичних розділів конфліктології. Відзначається певна нерівномірність у вивченні різних видів конфлікту. Близько 83% робіт присвячено міжособистісних конфліктів, 8% робіт - внутрішньоособистісних конфліктів, 3-4% робіт - конфліктів між різними за величиною групами, і 5% робіт носять методологічний і загальнотеоретичний характер.

Піонери вітчизняної науки у вивченні конфлікту - соціологи. Різноманітність соціальних протиріч зумовлювало різноманіття форм їх дозволу. Однією з них виступав конфлікт. Існували в 1920-і рр.. статистичні матеріали з трудових конфліктів були відкриті для всього управлінського персоналу. Це дозволяло аналізувати відбуваються у сфері праці процеси і вживати своєчасних заходів по вирішенню протиріч. На сьогоднішній день за кількістю публікацій соціологія займає друге місце після психології. Сучасні напрямки: управління конфліктами в організаціях і на виробництві; етнічні конфлікти; критичний аналіз розвинутої на Заході «соціології конфлікту»; соціологічні аспекти міжнародних конфліктів; роль конфлікту в сімейно-шлюбних відносинах.

У філософії основні напрямки досліджень конфлікту пов'язані з виявленням закономірностей його розвитку, а також співвідношення категорій «протиріччя» і «конфлікт». Серед них: моральний конфлікт у сучасному суспільстві; методологічні аспекти етнічних конфліктів; художній конфлікт як естетична категорія; критика сучасних поглядів західних філософів; разробка власне філософської концепції соціального конфлікту.

Історики вивчають фактологічний аспект міждержавних і міжгрупових конфліктів. Конфлікт досліджується за кількома напрямками: міжнародні конфлікти; конфлікти на Близькому Сході; розвинені країни і конфлікти в третьому світі; роль ООН та інших міжнародних організацій у врегулюванні міжнародних конфліктів; етнічні конфлікти; історичні аспекти конфліктних відносин царської Росії та СРСР з сусідніми державами; міжнаціональні та етнічні протиріччя і конфлікти на території колишнього СРСР.

Виникнення політологічного аналізу конфліктів в останні десять років пов'язано з конфліктністю соціуму на пострадянському просторі і бурхливим розвитком політології в цілому. З початку 1970-х рр.. і по даний час проблема конфлікту розробляється представниками політичних наук: політології, політичної історії, міжнародних відносин та зовнішньої політики держав.

Об'єктом аналізу педагогів є конфлікти в галузі освіти. Інтерес до суперечностей у процесі виховання дітей, відхиляється в дошкільному віці почав формуватися у вітчизняній педагогіці в 1920-30-і рр.. Він знайшов прояв у дослідженнях Л. С. Виготського, А. С. Залужного та ін. Сьогодні в педагогіці досліджуються: конфлікти в колективах школярів; сутність конфліктів, їх причини в педагогічних колективах; аналіз педагогічних умов профілактики та подолання конфліктних ситуацій в ланці «учитель - батько», «вчитель - учень».

Математичні дослідження конфлікту спрямовані на створення математичних моделей конфліктної взаємодії при дотриманні умов суворої формалізації параметрів і змінних. Виділяють кілька напрямків: розробка універсальних математичних моделей розв'язання конфліктних ситуацій; функціонування складних систем в конфліктних ситуаціях; конфлікти в технічних ергатичних системах (система «людина - машина»); розробка різних математичних моделей взаємовідносин типу «хижак - жертва» (в біологічних системах); оптимізація поведінки людини в конфлікті.

Мистецтвознавчий аналіз - вивчення описів конфліктних явищ в творах культури і мистецтва. Можна виділити кілька підходів до вивчення конфлікту в мистецтвознавстві: дослідження художнього конфлікту як приватного моменту мистецтва, де за структурну одиницю аналізу береться одна або декілька творів, в межах яких конфлікт розкривається як компонент предметно-тематичного, структурно-композиційного зрізу; аналіз конфлікту як основи прояву загальних для виду або жанру процесів; філософське розгляд художнього конфлікту.

Правознавці одними з перших почали вивчати конфлікти. Сьогодні активно розвивається юридична конфліктологія. У числі основних проблем можна виділити наступні: міжнародно-правові аспекти конфліктів; конфліктні ситуації в діяльності правоохоронних органів; правові норми вирішення трудових конфліктів.

Перша публікація у військовій науці, присвячена проблемам конфліктології, з'явилася в 1988 р. Сьогодні виділяється кілька напрямів досліджень: розробка теорії власне військового конфлікту (С. Богданов); роль і місце армії в збройних конфліктах (В. Чебан); стратегічні питання підготовки та дій збройних сил у військових конфліктах (А. Касюк); дії видів і родів військ у воєнних конфліктах (В. Дубров); вплив військових конфліктів на різні аспекти життєдіяльності суспільства (Ю. Сєдов).

Аналіз кількості, характеру і обсягу публікацій з проблеми конфлікту показує, що конфліктологія як відносно самостійна наука існує в Росії з початку 1990-х рр.. На початок 2004 р. в країні захищено 83 докторських, що ж стосується кандидатських дисертацій, то їх налічується 545 на початок 2001 р. (А. Анцупов, С. Прошанов).

Сьогодні склалася така ситуація, коли конфліктологічна проблематика усвідомлено затребувана в суспільній свідомості. Підняті питання як вироблення спеціальних механізмів, так і створення спеціальних інститутів управління конфліктами. Як вже вказувалося, дослідження конфліктів у вітчизняній науці велися і ведуться поки в рамках окремих дисциплін, що є самостійними науками. Якщо на початковому етапі йшлося про накопичення матеріалу, то сьогодні ведеться глибокий якісний аналіз проблем. Безумовно, вірно і те, що тривалість дослідження наукою проблеми конфлікту впливає на якість і кількість отриманих знань. Накопичений обсяг знань про таке явище, як конфлікт, породжує нові тенденції. Отримані дані показують, що проблема конфлікту носить виражений міждисциплінарний характер. Нова наука - конфліктологія - народжується не на стику двох-трьох наукових дисциплін, як це зазвичай буває. При формуванні конфліктології використовуються знання про конфлікт, накопичені, як вже сказано вище, в рамках шістнадцяти наук, які є фактично галузями конфліктології. Важко назвати інше явище, яке викликало б стійкий інтерес у такої кількості вчених, що представляють настільки широкий спектр різних наукових дисциплін.

На сьогоднішній день різні науки по-різному просунулися у вивченні конфлікту і внесли різний внесок у формування міждисциплінарної галузі знання - конфліктології. Одним з об'єктивних критеріїв відносної ступеня розробленості проблеми конфлікту в конкретній науці може служити відносна кількість публікацій. З 1924 по 1994 рр.. включно опубліковано більше 311 книг, монографій, брошур, 1712 статей у журналах та збірниках, а також глав і параграфів у різних книгах, присвячених проблемі конфлікту. З історії науки відомо, що багато дисципліни набували статус самостійних, маючи менш солідну дослідницьку базу.

Сучасні видання спираються як на результати вітчизняних досліджень, особливо інтенсивних зараз, так і на роботи західних фахівців. Створені й успішно реалізовані в різних вузах першого освітні програми з соціології та психології конфлікту. Цілком природним виглядає і той факт, що переважний інтерес проявляється до практичних питань управління конфліктами, проте вони найчастіше носять уривчастий характер. Не менший інтерес продовжують викликати публікації, орієнтовані переважно на теоретичне осмислення і розробку проблем конфліктології на міждисциплінарному рівні.