Глава 20. Окремі види конфліктів Конфлікти в педагогічній діяльності
Говорячи про конфлікти, неможливо обійти увагою таку сферу, як освіта. Як і для будь-якого соціального інституту, для загальноосвітньої школи характерні різноманітні конфлікти. Педагогічна сфера являє собою сукупність усіх видів цілеспрямованого формування особистості, а її суттю є діяльність з передачі та освоєння соціального досвіду. Тому саме тут необхідні сприятливі соціально-психологічні умови, що забезпечують душевний комфорт педагогу, учню і батькам. У сфері освіти прийнято виділяти чотири суб'єкти діяльності: учень, вчитель, батьки і адміністратор. Вони утворюють основні конфліктні діади.
Процес навчання і виховання, як і всякий розвиток, неможливий без суперечностей і конфліктів. Конфронтація з дітьми є звичайною складовою частиною реальності. Психолог М. Рибакова виділяє наступні конфлікти між учителем і учнем: □ конфлікти діяльності, що виникають з приводу успішності учня, виконання ним позанавчальних завдань і проявляються у відмові учня виконати навчальне завдання або поганому його виконанні. Це може відбуватися з різних причин: стомлення, труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, а іноді і невдале зауваження вчителя; □ конфлікти вчинків, що виникають з приводу порушення учнем правил поведінки в школі і поза нею. Один і той же вчинок може викликатися різними мотивами. Учитель коригує поведінку учнів шляхом оцінки їх вчинків при недостатній інформації про їх справжні причини; □ конфлікти відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів і вчителів. Вони набувають особистісний сенс, породжують тривалу неприязнь учня до вчителя, надовго порушують їх взаємодія.
Основні рекомендації вчителям по управлінню конфліктами можуть бути наступними: □ контролюючи свої емоції, бути об'єктивним, дати можливість учням обгрунтувати свої претензії, випустити пару; □ не приписувати учню своє розуміння його позиції, перейти на «я»-виска-зиванія (не «ти мене обманюєш», а «я відчуваю себе обдуреним»); □ не ображати учня (всі наступні «компенсуючі» дії можуть не виправити ситуацію); □ намагатися не виганяти учня з класу; □ по можливості не звертатися до адміністрації; □ не відповідати на агресію агресією (це принизити і вашу гідність), не зачіпати його особистість, сім'ю, давати оцінку тільки його конкретним діям; □ незалежно від результатів вирішення суперечності постаратися не зруйнувати відносини (висловити жаль з приводу конфлікту); □ не боятися конфліктів з учнями, а брати на себе ініціативу їх конструктивного вирішення. ОСОБЛИВОСТІ КОНФЛІКТІВ ВЧИТЕЛЬ-УЧЕНЬ: · Відповідальність вчителя за педагогічно правильне вирішення проблемних ситуацій. · Учасники конфліктів мають різний соціальний статус (вчитель-учень), чим і визначається їхня поведінка під час конфлікту. · Різниця в життєвому досвіді учасників породжує різну ступінь відповідальності за помилки при вирішенні конфлікту. · Різне розуміння подій та їх причин. · Присутність інших учасників робить їх свідками учасника, а конфлікт набуває виховного значення і для них. · Професійна позиція вчителя в конфлікті зобов’язує його взяти на себе ініціативу в його вирішенні та на перше місце зуміти поставити інтереси учня як особистості, що формується. · Будь-яка помилка вчителя при вирішенні конфлікту породжує нові проблеми та конфлікти, в які включаються і інші учні. · Конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, аніж успішно вирішити. Інноваційні конфлікти Нове завжди приходить на зміну старому в природі і в суспільстві. Тому суперечності між новим і старим цілком природні і вічні. Нерідко ці протиріччя призводять до конфліктів. На різних етапах розвитку явища швидкість і масштаби змін можуть помітно відрізнятися. Чим радикальніше зміни, чим більш вони швидкоплинні і масштабні, тим частіше можливе виникнення конфліктів. Міжособистісний інноваційний конфлікт - це протидія між прихильниками і супротивниками нововведення, супроводжуване переживанням ними негативних емоцій по відношенню один до одного. Причини міжособистісних інноваційних конфліктів можна об'єднати в п'ять груп. Об'єктивні причини - природне зіткнення інтересів новаторів і консерваторів. Прихильники і супротивники нововведень завжди були, є і будуть незалежно від будь-яких інших чинників. Організаційно-управлінські причини - недосконалість політичних, соціальних, управлінських механізмів безконфліктної оцінки, упровадження і розповсюдження нововведень. Інноваційні причини пов'язані з характеристиками самого нововведення. Різні нововведення породжують різні за кількістю і гостроті конфлікти. Особистісні причини полягають в індивідуально-психологічних особливостях учасників інноваційного процесу. Типовою особистісної причиною інноваційних конфліктів є наявність у багатьох працівників вираженою негативної установки на зміни взагалі і на нововведення в конкретній діяльності зокрема. Дослідження установок на нововведення, проведене Ю. І. Мягковим, дозволило встановити існування негативної установки на будь-які зміни, пов'язані з впровадженням нового, приблизно у 50% офіцерів. Ситуативні причини полягають у конкретних особливостях одиничної інноваційної ситуації.
о
Співвідношення декларованих і дійсних мотивів в інноваційному конфлікті (за Ю. І. Мягковим)
Основні проблеми розв'язання міжособистісних інноваційних конфліктів полягають у наступному: □ впровадження будь-яких нововведень в більшій мірі не технічний, а соціальний та психологічний процеси; □ ніж більш істотні негативні емоції опонентів по відношенню один до одного, тим менш конструктивний конфлікт; □ консерватор менше нервує в інноваційних конфліктах порівняно з новатором; □ ніж більш конструктивна позиція опонента, тим більша ймовірність його перемоги в конфлікті; □ підтримка з боку колег підвищує шанси опонента розв'язати конфлікт на його користь; □ чим краще члени колективу інформовані про сутність і особливості нововведення, тим менша ймовірність і гострота інноваційних конфліктів; □ поспішно впроваджувані нововведення викликають більший опір порівняно з нововведеннями, що вводяться поступово.
|