Студопедия — Деструктивні функції конфліктів по відношенню до групи
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Деструктивні функції конфліктів по відношенню до групи






 

Негативний вплив конфлікту на групу (організацію)

□ Формується установка на прийнятність насильницьких дій: успіх застосування насильства у відстоюванні інтересів групи формує її переконаність в необхідності його використання.

□ Відбувається «деіндивідуалізація» взаємного сприйняття сторін конфлікту, що є результатом емоційної напруженості. Протистояння опонентів, їх груп підтримки в колективі послаблює самосвідомість кожного окремо і орієнтує на цілі групи. Оскільки позиція і цілі такої групи «єдино правильні» і значущі, протилежна сторона завжди не права, яких би поглядів не дотримувалися окремі її члени. Сприйняття один одного здійснюється за принципом «Ми - Вони».

□ Руйнуються традиції спілкування, комунікативні взаємозв'язки в колективі, організації. Конфліктна взаємодія в будь-яких своїх проявах передбачає спілкування опонентів. Вона виступає як засіб впливу, чинення тиску, набуваючи в умовах ескалації яскраво виражений негативний характер.

□ Зростає можливість негативного впливу на взаємини в колективі. Аналіз конфліктної ситуації показує, що досить часто на боці обох конфліктуючих сторін виступають інші члени колективу. Подібне розділення здатне не тільки внести розлад у функціональні взаємозв'язки, але й породити нові конфлікти між прихильниками протилежних позицій. У кінцевому підсумку знижується задоволеність колишніх колег приналежністю до свого колективу, повернути яку найчастіше виявляється неможливо.

□ Слабшає ціннісно-орієнтаційна єдність групи, знижується групова згуртованість. При всій розмаїтності думок, установок в колективі фіксується збіг позицій з ключових цілях. Сполучною ланкою виступає діяльність, що об'єднує індивідуальності. Конфліктна ситуація призводить до поділу колективу, руйнуючи сформоване положення.

□ Погіршується якість спільної діяльності коллективу. Це відбувається, коли конфлікт повільно загасає; коли своїх цілей досягнув опонент, який був неправий; коли конфлікт виявився тривалим і ін

□ Зростає можливість підкріплення деструктивного лідерства в колективі того, хто здатний грати таку роль лише в конфліктній ситуації.

□ Погіршується соціально-психологічний клімат у групі.

Конструктивні функції конфліктів по відношенню до опонентів

До конструктивних функцій конфлікту по відношенню до основних учасників можна віднести наступні.

□ Відбувається повне або часткове усунення суперечності, що виникає в силу недосконалості організації діяльності, помилок управління, окремих працівників і т. п. Конфлікт висвічує невирішені питання, які призвели до виникнення непримиренних протиріч. Ця функція стоїть однією з перших у низці факторів, що забезпечують життєстійкість конфліктної поведінки.

□ Дозволяє більш глибоко оцінити індивідуально-психологічні особливості людей, їх порядність і діловитість, тестує ціннісні орієнтації людини, відносну силу її мотивів, спрямованих на діяльність, на себе і т. д. Нарешті, важливим підсумком конфліктної ситуації стає виявлення ступеня психологічної стійкості до стресових факторів, які члени колективу будуть обов'язково враховувати в ході спільної діяльності, що викликає нові важкі ситуації.

□ Дозволяє послабити психічну напруженість ― реакцію учасників на конфлікт, однією з характеристик якого завжди є негативні емоції. Конфліктна взаємодія здатна зняти в людини емоційну напруженість, викликану усвідомленням важкорозв'язних протиріч. Згодом вирішення конфлікту через компроміс або співпрацю може і зовсім звести їх нанівець.

□ Служить джерелом розвитку особистості, досвіду в міжособистісних стосунках. Процеси соціалізації та адаптації, що супроводжують людину, проходять і через площину конфліктних відносин, значною мірою збагачуючи інформацією про можливості та варіанти подолання протиріч. Це, безумовно, розширює сферу і способи взаємодії людини з оточуючими, дає новий соціальний досвід рішення важких ситуацій.

□ Може поліпшити якість індивідуальної діяльності. Парадоксальна, на перший погляд, функція конфлікту знайшла підтвердження в дослідницькій практиці. В першу чергу це характерно для початкових етапів конфлікту, коли демонстрація персональних результатів може сприяти заняттю більш вигідної позиції, впливу на громадську думку. Найбільш виражено це в діяльності молоді.

□ При відстоюванні справедливих цілей у конфлікті опонент підвищує свій авторитет в очах оточуючих. Незважаючи на те, що в цілому справедливість цілей може бути досить відносним поняттям, для групи прихильників опонента, та й за межами цього кола, в колективі уявлення про неї однозначні. Рішення йти на конфлікт заради неї стає в сприйнятті людей цілком конструктивним кроком.

□ Є одним із засобів самоствердження особистості. Спроба вирішення протиріч, нехай і конфліктним шляхом, може стати можливістю прояву своєї позиції по відношенню до проблем колективу, можливістю виділитися як особисттість, що має власний погляд на них. У кінцевому підсумку це стає шляхом формування активної позиції у взаємодії з оточуючими.

Конструктивні функції конфлікту по відношенню до соціуму полягають у наступному.

□ Висвічує невирішені проблеми в діяльності групи, особливо там, де члени групи звикли приховувати або гасити їх. В одному випадку конфлікт дає можливість вироблення заходів «по каналізації соціального невдоволення і негативних емоцій» (Л. Козер), а в іншому - виступає інструментом превентивного припинення несумліннї поведінки, за допомогою якого керівник або група можуть регулювати поведінку окремих осіб.

□ Нав’язує громадську думку, колективні настрої, соціальні установки, актуалізує гуманістичні цінності, дозволяє оцінити їх спільність та антагонізм. Як вказує Л. Козер: «Боротьба може з'єднувати разом індивідуумів і групи, не пов'язаних якимись відносинами. Коаліції і тимчасові союзи в більшому ступені, ніж постійні і згуртовані групи, будуть результатом конфліктів, в яких зачіпаються, в першу чергу, прагматичні інтереси учасників».

□ Виступає засобом активізації соціального життя групи або суспільства, підтримує соціальну активність людей, сприяє запобіганню застою, служить джерелом розвитку. Потрібно врахувати і той факт, що відсутність конфліктів може бути свідченням слабкості групової структури, яка накопичує негативізм і ворожість замість того, щоб відкрито вирішувати протиріччя, усвідомивши конфлікт як допустимий при певних умовах засіб.

□ Сприяє створенню нових, більш сприятливих умов, до яких легше адаптуються члени колективу. Обстановка, в якій існує група, діяльність, якою вона займається, схильні до змін. Гнучке ставлення до конфлікту дає можливість врахувати це і сформувати нові норми, традиції, що дозволяють успішно жити і працювати з урахуванням змін.

□ Виконує функцію згуртування групи перед зовнішніми труднощами (К. Кемпбелл), група набуває якісно новий стан. В першу чергу це стосується ситуацій конфліктів з іншою групою, яка має інші інтереси і цінності. У таких конфліктах мобілізуються зусилля всіх членів і стираються внутрішні відмінності.

□ Сприяє пошуку продуктивних рішень проблем. Ця функція проявляється особливо яскраво там, де за наявності чітких критеріїв оцінки діяльності значущий внесок кожного члена колективу і є досвід конструктивного подолання протиріч. В першу чергу це стосується груп, орієнтованих на предметно-пізнавальну діяльність.

□ Оптимізує міжособистісні відносини, може сприятливо впливати на взаємини в колективі. Конфлікт дозволяє усунути проблеми у відносинах. Факт зниження напруженості між опонентами грає стабілізуючу роль, в результаті чого встановлюється більш доброзичлива обстановка, що відбувається майже в кожному другому конфлікті. У той же час найяскравіше це виявляється в ситуаціях, коли ключові інтереси і цінності не порушені.

Конструктивні функції конфліктів по відношенню до групи

 

Глава 13. Динаміка конфлікту Основні періоди та етапи динаміки конфлікту

Динаміка конфлікту являє собою хід розвитку, його зміни під впливом внутрішніх механізмів конфлікту, а також зовнішніх факторів і умов.

У ній можна виділити ряд періодів і етапів.

1. Предконфлікт (латентний період). Він включає наступні етапи:

♦ виникнення об'єктивної проблемної ситуації. Сутність даного етапу полягає в появі протиріччя, яке ще не усвідомлене і конфліктних дій немає. Якщо не враховувати випадків, коли виникає помилковий конфлікт, то зазвичай конфлікт породжується об'єктивною проблемною ситуацією;

♦ усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації. Реальність сприймається як проблемна, виникає потреба вжити заходів для вирішення суперечності. Ряд об'єктивних і суб'єктивних причин сприяють спотворенню ситуації, щоо сприймається;

♦ спроби сторін розв'язати об'єктивну проблемну ситуацію неконфліктними способами. Вони полягають в різного роду інформуванні протилежної сторони ― переконанні, роз'ясненні, проханні та ін У будь-якому випадку, на даному етапі сторони аргументують свої інтереси й фіксують позиції;

♦ виникнення передконфліктної ситуації сприймається як наявність безпосередньої загрози безпеки однієї із сторін взаємодії або суспільно важливих інтересів.

2. Власне конфлікт (відкритий період), який включає в себе етапи:

♦ інцидент ― перше зіткнення сторін, спроба за допомогою сили вирішити проблему на свою користь. Якщо задіяних однієї зі сторін ресурсів досить для переваги співвідношення сил на свою користь, то інцидентом конфлікт може й обмежитися;

♦ ескалація ― різка інтенсифікація боротьби опонентів; та частина конфлікту, яка починається з інциденту і закінчується послабленням боротьби, переходом до завершення конфлікту;

♦ збалансована протидія. Тут виявляється, що використання силових методів не дає результату, інтенсивність боротьби знижується, але дії по досягненню згоди ще не робляться;

♦ завершення конфлікту ― перехід від конфліктної протидії до пошуку вирішення проблеми і припинення конфлікту за будь-яких причин.

3. Післяконфликтная ситуація (латентний період). Вона включає в себе наступні етапи:

♦ часткова нормалізація відносин: негативні емоції не зникли, відбувається осмислення своєї позиції, корекція самооцінок, рівнів домагання, ставлення до партнера;

♦ повна нормалізація відносин. Даний етап настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Цьому сприяють подолання негативних установок, продуктивна участь у спільній діяльності, встановлення довіри.

У конфлікті можна виділити часовий відрізок, який характеризується диференціацією сторін. Тут конфлікт розвивається по висхідній, розбіжності між сторонами підсилюються. Конфронтація продовжується доти, доки подальша ескалація не втрачає зміст. З цього моменту починається процес інтеграції.

Регресія свідомої сфери психіки в процесі ескалації конфлікту

(З позиції відповідності емоційно-пізнавальних функцій певного вікового рівня)

Під ескалацією конфлікту розуміється прогресуюче в часі загострення протиборства, при якому наступні руйнівні впливи опонентів один на одного по інтенсивності вище, ніж попередні.

Для ескалації конфлікту характерні:

□ звуження когнітивної сфери в поведінці і діяльності, перехід до більш примітивних форм відображення;

□ витіснення адекватного сприйняття «іншого» «образом ворога», який поступово стає домінуючим. «Образ ворога» як цілісне уявлення про опонента починає формуватися в ході латентного періоду конфлікту в результаті сприйняття, детермінованого негативними оцінками. Дококи немає протидії, доти погрози не реалізовано, образ ворога носить спонтанний характер;

□ зростання емоційної напруги як реакція на зростання загрози можливого збитку;

□ перехід від аргументів до претензій і особистих випадів;

□ зростання ієрархічного рангу інтересів, які порушуються і захищаються і їх поляризації;

□ застосування насильства в цілому провокується не тільки вже здійсненою загрозою, але і загрозою потенційною;

□ втрата первісного предмета розбіжностей ― протиборство переростає в зіткнення, де первісний предмет конфлікту вже не грає основної ролі;

□ розширення меж конфлікту, тобто перехід до більш глибоких суперечностей, виникнення безлічі різних точок зіткнення;

□ збільшення числа учасників, що приводить до зміни характеру конфлікту, розширенню набору застосовуваних у ньому засобів.

Загострення конфлікту супроводжується регресією психіки, яка грунтується на несвідомому та підсвідомому рівнях психічної діяльності, розвивається поетапно, відтворюючи онтогенез психіки, але в протилежний бік.

Два перші етапи відображають розвиток передконфліктної ситуації, зростання психічної напруженості. Вжиті заходи розуміються протилежною стороною як сигнал до ескалації.

Третій етап ― власне початок ескалації. Сторони сподіваються шляхом натиску змінити позиції опонента, при спільній неготовності поступитися. Зрілий погляд на реальність поступається спрощеному підходому, який легше підтримувати емоційно.

На четвертому етапі психіка регресує приблизно до рівня, відповідного 6-8 рокам. У людини ще присутній образ «іншого», але вона більше не готовий рахуватися з його думками, почуттями.

На п'ятому етапі ескалації ознаки поступальної регресії виявляються у формі абсолютизації негативної оцінки опонента й позитивної ― себе. На карту ставляться «священні цінності», переконання й вищі моральні зобов'язання. Сила і насильство приймають знеособлені форми, сприйняття протилежної сторони застигає в жорсткому «образі ворога».

Модель ескалації конфліктної протидії (по Ф. Глазлу)

Процеси, що відбуваються в процесі розвитку конфлікту, вимагають пильної уваги в силу своєї суперечливості і радикальних відмінностей від повсякденної соціальної взаємодії.

Зокрема, динаміка конфлікту була вивчена Ф. Глазлом, який представив її у вигляді ескалації протидії, що включає 9 етапів. На його думку, це процес руху вниз від конструктивної взаємодії до гострого протидії і «спрощення інтерпретації причин і подій».

Перша фаза включає початкові три етапи. На першому дії сторін дозволяють зберегти спільну діяльність та співробітництво. Напруга проявляється тільки у випадках необхідності поліпшити свою позицію. Але вже на другому етапі відбувається поляризація опонентів. На перший план виходять власні точки зору. Сторони ще не прагнуть до перемоги, а намагаються залучити опонента на свій бік шляхом постановки його в безвихідне становище. Третій етап веде до переходу від обговорення протиріччя до перших провокаційних дій. Пріоритет своїх цілей вимагає блокування цілей протилежної сторони. В цілому ж перша фаза при усвідомленні сторонами напруги і зміни ставлення один до одного дозволяє шукати конструктивне рішення в умовах взаємодії.

Друга фаза, що включає етапи з четвертого по шостий, проходить під прапором стратегії «переможець - переможений». У першій її частині ескалація конфлікту призводить до усвідомлення опонентами того, що завершити конфлікт спільними і мирними зусиллями не вдасться. Протидія посилюється, супроводжуючись все більш чітким поділом образу «Я» і «образу ворога». Власна репутація і підтримка оточуючих стають головним завданням. П'ятий етап ставить крапку в питанні про довіру опонентів один одному ― її більше немає. Компроміси неприйнятні. Останній в цій фазі етап демонструє переважання стратегій загроз і радикальних заходів. Протидія скочується до насильства. Таким чином, основним змістом даної фази є прагнення опонентів досягти виключно власних цілей в тому вигляді, в якому кожен представляє їх. Вина за сформовану ситуацію цілком покладається на «ворога».

Заключна третя фаза вимагає від сторін нового повороту у поглядах. Мова йде не стільки про власну перемогу, скільки про знищення супротивника. Сьомий етап характеризується діями, що знижують здатність опонента на відповідь. Як наслідок, на восьмому етапі, метою стає справити максимальне враження на супротивника, вплинути на його «нервову систему». У висновку ескалація досягає того ступеня, коли мета знищення опонента може досягатися навіть шляхом самознищення.

Ф. Глазл відзначає, що в процесі ескалації важливу роль відіграють «порогові або поворотні моменти» кожного етапу, коли опоненти знаходять в собі сили зробити черговий крок, усвідомлюючи, що поворот назад стає все менш можливим. Конфлікт розширює «соціальний обсяг», навіть породжує інші конфлікти, а сам все більш персоніфікується.

Формування «образу ворога» є одним з етапів формування інформаційної моделі ситуації в опонентів у ході ескалації конфлікту. Перші його ознаки полягають у створенні уяви про опонента, яка інтегрує перекручені і ілюзорні риси. Вони з'являються в ході прихованого періоду розвитку конфлікту в результаті сприйняття, детермінованого негативними оцінками. Доки відсутня протидія, доки погрози не реалізовано, «образ ворога» носить спонтанний характер. Його можна порівняти зі слабо проявленим фотографічним знімком, де зображення нечітке і бліде.

В ході ескалації «образ ворога» проявляється все більш виражено і, що найголовніше, поступово витісняє об'єктивний образ. Цьому сприяють як особистісні психологічні особливості реакції людини на конфліктну ситуацію, так і специфіка міжособистісних відносин.

Людина зазвичай надає значного особистісного забарвлення плодам власного інтелекту. Критика результатів її інтелектуальної діяльності протилежною стороною може бути сприйнята як негативна оцінка її як особистості. Критика сприймається як загроза самооцінці особистості, а спроби захистити себе ведуть до зміщення предмета конфлікту на особистісний план. Це посилює негативне сприйняття опонента, додаючи характеристиці додаткові риси, що сприяють сприйняттю його як ворога, який знецінюється до стану «речі» і позбавляється людських рис. Однак ті ж люди здатні нормально функціонувати всередині своєї групи. Через це недосвідченому спостерігачеві важко помітити їх глибоко регресувати сприйняття інших і вжити заходи для регулювання конфлікту.

Формування «образу ворога» в конфлікті

Результатом стає виправдання будь-яких дій (аж до фізичного насильства), спрямованих проти опонента, відмова від спроб пошуку будь-яких форм конструктивної взаємодії.

Про те, що «образ ворога» стає домінуючим в інформаційній моделі конфліктної ситуації, свідчать наступні ознаки:

□ недовіра (все, що виходить від «ворога», ― або погано, або, якщо це розумно, переслідує нечесні цілі);

□ перекладання провини на «ворога» («ворог» відповідальний за всі виниклі проблеми і винен у всьому);

□ негативне очікування (все, що робить «ворог», він робить з єдиною метою ― завдати нам шкоди);

□ ототожнення зі злом («ворог» втілює протилежне мені і тому до чого я прагну, він хоче знищити те, чим я дорожу, і тому повинен бути сам знищений);

□ уявлення «нульової суми» (усе, що вигідно «ворогу», шкодить нам, і навпаки);

□ деіндивідуалізація (всякий, хто належить до цієї групи, автоматично є нашим «ворогом»);

□ відмова в співчутті (ми не маємо нічого спільного з нашим «ворогом», ніяка інформація не зможе спонукати нас виявляти до нього гуманні почуття; керуватися етичними критеріями стосовно «ворога» небезпечно й нерозсудливо).

Моделі розвитку конфліктної взаємодії (за Н. В. Гришиної)

Конфліктна взаємодія опонентів (за Н. В. Гришиною) розвивається на тлі ситуаційного контексту, що включає загальний кооперативний або конкурентний характер взаємодії сторін, умови перебігу конфлікту, наявність «третіх сил», а також колишній досвід взаємодії сторін та ін..

Колишній досвід відносин визначає формування певного ставлення до ситуації, типу взаємодії з партнером:

□ позитивний досвід відносин (розбіжності успішно долалися або відсутні) ― позитивна установка на досягнення домовленостей;

□ опонентам не завжди вдавалося досягти згоди і повністю долати виникаючі протиріччя (невизначений досвід подолання розбіжностей) ― невизначена установка, пов'язана з відсутністю впевненості в можливості домовленості;

□ досвід негативної емоційної взаємодії (у колишніх конфліктних ситуаціях нерозуміння опонентами один одного супроводжувалося яскравими негативними емоціями) ― небажання домовлятися, актуалізація негативних емоцій.

 

Сформовані установки починають визначати параметри взаємодії сторін. Характеризуючи їх, важливо враховувати цільові компоненти в рішенні виниклих протиріч, які вони ставлять перед собою в ситуації, що склалася. Це позначається на відмінностях у сприйнятті кожним іншого учасника конфлікту. В одному випадку метою опонентів з конфліктної ситуації буде прагнення прийти до взаєморозуміння. В іншому випадку мова піде про просте вирішення проблеми, усунення її причини, коли зовсім не обов'язково розуміти один одного або шукати порозуміння. Нарешті, третій варіант розвитку подій може передбачати ще один напрямок ― шлях, пов'язаний з суперництвом.

Незважаючи на те що предмет розбіжностей може здаватися досить стійкою складовою конфліктної ситуації, обсяг розбіжностей здатний змінюватися виходячи з характеру взаємин з партнером.

Залежно від сприйняття протилежної сторони розвивається сама взаємодія і відбувається вибір засобів впливу, які використовують учасники конфлікту по відношенню один до одного. Вони реалізуються в конкретних типах взаємодії:

□ співпраця ― тип взаємодії в конфліктній ситуації, при якому його учасники прагнуть до дозволу протиріччя, що виникло між ними, орієнтуючись на збереження позитивних відносин і спираючись на них у процесі взаємодії;

□ кооперація ― тип взаємодії, учасники якого прагнуть до дозволу протиріччя, що виникло незалежно від фактора взаємин між ними, спираючись на формальні можливості вирішення протиріч;

□ конкуренція ― тип взаємодії в конфліктній ситуації, при якому учасники в першу чергу прагнуть не до дозволу існуючих між ними протиріч, а до «перемоги» над протидіючою стороною засобами, використовуваними при боротьбі з противником.

Дослідження, проведені в соціології і психології, показують, що існує різниця в тривалості конфліктів в залежності від того, які сторони беруть в ньому участь.

 

В цих роботах виявлено наступне:

□ більшість конфліктів «по вертикалі» (більше 78 %) триває не більше трьох місяців;

□ половина з них (55,8 %) триває до одного місяця.

Тоді як:

□ 71 % конфліктів між керівниками первинного и середнього сектора завершується протягом трьох місяців;

□ до одного місяця продовжується 49 % подібних конфліктів;

□ в той же час лише 65 % конфліктів між держслужбовцями вирішуються протягом 6 місяців.

 

В экстремальних умовах, які виступають сильним каталізатором процесів конфліктної взаємодії, конфлікти розвиваются в «пришвидшеному» темпі:

□ протягом одного тижня завершується близько 70 % конфліктів, які відбуваються в экстремальних умовах;

□ більше 55 % вирішуються протягом перших трьох днів.

Існує залежність продовжуваності конфліктів та їх результатів, особливо в конфліктах «по вертикалі».

□ Керівник звичайно досягає своїх цілей в швидкоплинних конфліктах.

□ Протилежним є співвідношення тривалості конфлікту і його успішності для підлеглого.

 

Чим справедливіші вимоги керівника до підлеглого, тим більше у нього шансів на вирішення конфлікту на свою користь і тим швидше конфлікт вичерпує себе. И навпаки, чим менше керівник має рацію, тим наполегливіший підлеглий и тим довше триває конфлікт, так як керівник не налаштований на поступки.

В тривалих конфліктах зменшується ділова і збільшується емоційно – особистісна його складова. При такому протистоянню об’єкт, через який розпочався конфлікт, відходить на другий план, боротьба йде через претензії, образи, грубість, які були допущені в ході цього процесу, відбувається заміна ділової сфери конфлікту на особистісну.

Важливою особливістю динаміки кримінальних конфліктів є швидка ескалація конфліктної взаємодії, що закінчується застосуванням насильства. В таких конфліктах кількість циклів взаємодії, що складаються з одиничного «обміну» реакціями, обмежена, і чим вищий «стартовий рівень», тим менше подібних циклів передує застосуванню насилля.

Крім перерахованих характеристик, на результат конфлікту завжди впливають часові параметри. Тому для вивчення специфіки конфліктної взаємодії дослідникам може бути цікавою оцінка залежності динаміки частоти конфліктів від циклічниз змін характеру спільної діяльності протягом року. Особливості того чи іншого часового періоду накладають свій відбиток на цю сторону міжособистісної взаємодії.

 

В різних дослідженнях приділяється велика увага динамічним характеристикам, які впливають на конфліктну взаємодію. Це пов’язано з тим, що крім індивідуальних характеристик, притаманних кожному конфлікту, на конструктивний чи деструктивний його результат, на наслідки для опонентів та колективів, в який конфлікт протікає, впливають часові параметри.

Фактор часу — объективна характеристика, яка не просто супроводжує нас протягом життєвого шляху чи любої взаємодії, але й, як показує практика, має великий, а часом і вирішуючий вплив на розвиток подій. Нас, звичайно, в першу чергу будуть цікавити особливості взаємодії конфліктного характеру.

Як уже припускалось раніше, особливо показові в цьому плані результати досліджень, які дозволяють розглянути і порівняти частоту виникнення конфліктів протягом року для колективів, що радикально відрізняються за видами діяльності.

Частота конфліктів коливається в залежності від організації і особливостей спільної діяльності протягом року. Найбільш «конфліктною» порою року наприклад, для офіцерів, є весна (29,7 %), а місяцем — травень.

 

Основними причинами коливання частоти конфліктів протягом року є

□ циклічний характер військової діяльності;

□ особливості психічних станів офіцерів, пов’язані з весняним і осіннім періодами – підведенням підсумків за півріччя.

Найбільше число конфліктів серед держслужбовців відбувається в лютому (17,8 %), березні і вересні (по 12,3 %). Це обумовлено:

□ зростанням робочого навантаження, пов’язаного з роз приділенням ресурсів;

□ виконанням бюджетів в організаціях;

□ завершенням періоду масових відпусток.

 

Піки конфліктів припадають на різні періоди, що слугую відображенням специфіки діяльності, яка вносить свій вклад у взаємовідносини в колективах.

Аналіз міжособистісних конфліктів у закритих навчальних закладах показує, що основні тенденції розприділення конфліктів протягом року можуть пояснюватися специфікою основного виду діяльності – навчання.

Наибільш конфліктним є перший семестр навчального року і особливо період здачі залікової та екзаменаційної сесії. Частота конфліктів в цей період зростає приблизно в 1,5 рази порівняно з середньомісячним рівнем.

Для конфліктологів подібні показники конфліктної взаємодії являють собою достатній простір для діяльності. Передусім, такий аналіз здатний забезпечити керівників орієнтирами в динамічному розвитку організацій і підвищити рівень керування ними.

 







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 230. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

САНИТАРНО-МИКРОБИОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ВОДЫ, ВОЗДУХА И ПОЧВЫ Цель занятия.Ознакомить студентов с основными методами и показателями...

Меры безопасности при обращении с оружием и боеприпасами 64. Получение (сдача) оружия и боеприпасов для проведения стрельб осуществляется в установленном порядке[1]. 65. Безопасность при проведении стрельб обеспечивается...

Весы настольные циферблатные Весы настольные циферблатные РН-10Ц13 (рис.3.1) выпускаются с наибольшими пределами взвешивания 2...

БИОХИМИЯ ТКАНЕЙ ЗУБА В составе зуба выделяют минерализованные и неминерализованные ткани...

Типология суицида. Феномен суицида (самоубийство или попытка самоубийства) чаще всего связывается с представлением о психологическом кризисе личности...

ОСНОВНЫЕ ТИПЫ МОЗГА ПОЗВОНОЧНЫХ Ихтиопсидный тип мозга характерен для низших позвоночных - рыб и амфибий...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия