Розділ 14. Внутрішньоособистісні конфлікти

 

Підходи до розуміння внутрішноособистісного конфлікту (за А. И. Шипіловим)

 

ВІТЧИЗНЯНА ПСИХОЛОГІЯ зіткнення протилежно спрямованих тенденцій; результат незадоволення актуальних мотивів особистості і т. і.

 

Проблема внутрішньоособистісного конфлікту активно розроблялася і розробляється в західній психології. Досить часто до неї звертаються різні психотерапевтичні практики.

У закордонних дослідженнях внутрішньоособистісний конфлікт розглядається виходячи з розуміння особистості, яке склалося в рамках певної психологічної школи.

Психоаналітичний напрям - БІОПСИХОЛОГИЧНЕ трактування: зіткнення бажань (З.Фрейд); регрес на більш низький рівень психіки (К. Юнг); зіткнення прагнень до задоволення бажань і до безпеки, і як протиріччя «невротичних потреб» (К. Хорні).

Біхевіоризм - погана звичка, результат помилкового виховання (Б. Скін-нер); фрустрація (Н. Міллер, Дж. Доллард).

Гуманістична психологія - суперечність між усвідомленими, але помилковими самооцінками (К. Роджерс); нереалізована потреба людини в самоактуалізації (А. Маслоу).

Когнітивна психологія - когнітивний дисонанс як негативний стан в ситуації невідповідності знання і поведінки або неспівпадання двох знань (Л. Фестінгер). Суб'єктивно когнітивний дисонанс переживається як дискомфорт. Тому особистість прагне усунути його.

Теорія поля - це ситуація, в якій на суб'єкт одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини і суб'єкт змушений робити вибір між тенденціями: позитивною і негативною; позитивною і позитивною; негативною і негативною (К. ​​Левін).

Логотерапія - втрата сенсу життя (В. Франкл).

Інтеракціонізм - конфлікт ролей (А. Голднер).

Психосинтез - гострі суперечності всередині особистості, що знижують цілісність «Я» (Р. Ассаджолі).

Таким чином, у більшості теорій внутрішньоособистісного конфлікту, розроблених зарубіжними психологами, основу складають:

□ категорія суперечності, внутрішньої боротьби;

□ поняття психологічного захисту (подолання конфлікту).

Протікання внутрішньоособистісного конфлікту тут пов'язується з негативними

переживаннями.

Вітчизняні традиції психології пропонують дещо інше бачення проблеми, пов'язане з тим, як розумілася особистість в радянській, а потім в російській психології.

Вітчизняна школа бачить внутрішньоособистісний конфлікт як зіткнення двох сильних, але протилежно спрямованих тенденцій (А. Лурія); «результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів і відносин особистості» (В. Мерлін); зіткнення двох внутрішніх спонукань, відображених у свідомості у вигляді самостійних цінностей (Ф. Василюк) та ін

Внутрішньоособистісний конфлікт - гостре негативне переживання, викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливість зв'язку з соціальним середовищем і затримує ухвалення рішення.

До сфер внутрішньоособистісного конфлікту традиційно відносять: когнітивну, емоційну, поведінкову сфери та інтегральні показники.

Внутрішньоособистісні конфлікти виникають під впливом на особистість навколишнього середовища, в тому числі соціального. Можна виділити дві групи протиріч, що лежать в основі конфлікту:

□ об'єктивні протиріччя, зовнішні по відношенню до людини, які переходять у внутрішній світ (моральні конфлікти, адаптаційні та ін);

□ протиріччя внутрішнього світу особистості (мотиваційні конфлікти, конфлікт неадекватної самооцінки), які відображають ставлення особистості до навколишнього середовища.

Виділяють три рівні розвитку психологічного протиріччя (Е. Донченко і Т. Титаренко):

□ психологічну рівновагу внутрішнього світу особистості;

□ порушення рівноваги, ускладнення, утруднення основних видів діяльності, проекція психологічного дискомфорту на роботу, спілкування з оточуючими (внутрішньоособистісний конфлікт);

□ неможливість реалізації планів і програм, «розрив життя», неможливість виконувати свої життєві функції до тих пір, поки не вирішиться протиріччя (життєву кризу).

Условия возникновения внутриличностных конфликтов

 

На каждом из этих уровней возможно разрешение противоречия. Это зависит от того, что человеку необходимо для осуществления нормальной жизнедеятельности, каким его потребностям грозит отказ. Может быть и так, что до внутрилич- ностного конфликта человек так и не доходит. Но нередко противоречие развивается дальше, перерастает во внутренний конфликт.

Для возникновения внутриличностного конфликта необходимо присутствие личностных и ситуативных условий.

Личностные условия:

;

□ складна і розвинена ієрархія потреб і мотивів;

□ високий рівень розвитку почуттів і цінностей;

□ складно організована і розвинена когнітивна структура, здатності індивіда до самоаналізу і саморефлексії.

До ситуативних умов (по В. С. Мерліну) відносять:

□ зовнішні умови - задоволення якихось глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає зовсім неможливим або перебуває під загрозою:

♦ вже в боротьбі з природою виникають труднощі і перешкоди для задоволення мотивів і відносин особистості;

♦ задоволення одних мотивів з неминучістю породжує виникнення нових, ще не задоволених мотивів;

♦ суспільне життя вимагає обмеження різних мотивів, іноді дуже глибоких;

□ внутрішні умови - протиріччя між різними сторонами особистості:

♦ ці сторони повинні бути значущими;

♦ вони повинні мати приблизно рівну значущість для особистості;

♦ особистість усвідомлює суб'єктивну нерозв'язність ситуації.

 

Типологія внутрішньоособистісних конфліктів (по А. І. Шипілова)

Для того щоб побудувати типологію внутрішньоособистісного конфлікту, потрібно підставу, яка об'єднує різноманітність всіх внутрішніх конфліктів. Прийняття ціннісно-мотиваційної сфери особистості за підставу для побудови єдиної типології внутрішньоособистісних конфліктів дозволяє виділити основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт (А. Шипілов).

□ Мотиви, що відображають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т. п.). Можуть бути виражені поняттям «хочу» («Я хочу»).

□ Цінності, як прийняті особистістю, так і нав'язані суспільством, що втілюють у собі суспільні норми і виступають як еталони належного. Позначаються як «треба» («Я повинен»).

□ Самооцінка, обумовлена ​​як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Виражається як «можу» або «не можу» («Я є»).

До основних видів внутрішньоособистісного конфлікту належать такі.

1. Мотиваційний конфлікт: між несвідомими прагненнями (З. Фрейд); між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорні); між двома позитивними тенденціями (К. Левін); як зіткнення різних мотивів.

2. Моральний конфлікт - моральний або нормативний конфлікт (В. Бак-штановскій, І. Арніцане, Д. Федорина). Він розглядається як конфлікт між бажанням і обов'язком, моральними принципами і особистими прихильностями (В. Мясищев); прагненням діяти відповідно до бажання і вимог дорослих або суспільства (А. Співаковська); повинністю і сумнівом у необхідності слідувати їй (Ф. Василюк, В. Франкл).

3. Конфлікт нереалізованого бажання або комплексу неповноцінності, між можливістю «хочу бути таким, як вони» і неможливістю це реалізувати (А. Захаров). До даного виду відносяться і внутрішні конфлікти пов'язані з сексуальними патологіями (С. Кратохвіл, А. Свядощ, А. Харитонов).

4. Рольовий конфлікт - переживання неможливості одночасно реалізувати декілька ролей, різне розуміння вимог самої особистості до виконання однієї ролі, конфлікти між двома цінностями, стратегіями або смислами життя.

5. Адаптаційний конфлікт - порушення рівноваги між суб'єктом і навколишнім середовищем (у широкому сенсі), соціальною або професійною адаптацією (у вузькому сенсі).

6. Конфлікт неадекватної самооцінки - між домаганнями і оцінкою своїх можливостей (А. В. Петровський, М. Я. Ярошевський); між завищеною самооцінкою і прагненням реально оцінювати свої можливості (Т. Юферов-ва); між заниженою самооцінкою і усвідомленням об'єктивних досягнень; між прагненням підвищити домагання, щоб здобути максимальний успіх, і знизити домагання, щоб уникнути невдачі (Д. Хекхаузен).

Внутрішньоособистісні конфлікти можуть бути конструктивними (продуктивними, оптимальними) і деструктівнимі (руйнують особистісні структури людини).

Конструктивним є конфлікт, який характеризується максимальним розвитком конфліктуючих структур і мінімальними особистісними витратами на його вирішення, - це один з механізмів гармонізації особистісного розвитку.

Конфлікти такого роду володіють рядом характеристик:

□ ускладнюють психічне життя, сприяють його переходу на нові рівні функціонування (В. Афонькова, Л. Божович);

□ є основою морального розвитку. Опорою здійснення морального вчинку є «хвора совість», яка спонукає людину діяти всупереч власній вигоді і підніматися до вищих моральних цінностей;

□ дозволяють усвідомлювати себе особистістю на основі дозволу внутрішньоособистісних протиріч і конфліктів. Характеристика особистості лежить в співвідношенні різних систем сформованих життєвих відносин, що породжують боротьбу між ними;

□ загартовують характер, сприяють формуванню рішучості, стійкості поведінки, незалежності від випадкових обставин, становленню стабільної спрямованості особистості;

□ можуть сприяти формуванню адекватної самооцінки, що в свою чергу допомагає самопізнанню і самореалізації особистосты.

 

Наслідки внутрішньоособистісних конфліктів

 

 

Деструктивними вважаються внутрішньоособистісні конфлікти, які посилюють роздвоєння особистості, переростає в життєву кризу або ведуть до розвитку невротичних реакцій.

Такого роду конфлікти мають ряд наступних характеристик:

□ загрожують ефективності діяльності;

□ можуть гальмувати розвиток особистості;

□ здатні привести до втрати впевненості людини у своїх силах, формуванню стійкого комплексу неповноцінності, а іноді - і до втрати сенсу життя;

□ як правило, призводять до деструкції існуючих міжособистісних стосунків у сім'ї, на роботі. Вони можуть бути причиною підвищеної агресивності, тривожності, дратівливості в спілкуванні;

□ мають тенденцію переростання внутрішньоособистісного конфлікту в невротичний. Притаманні конфлікту переживання стають джерелом захворювання в тому випадку, коли займають центральне місце в системі відносин особистості. Людина не може змінити конфлікт так, щоб зникла патогенна напруга і був знайдений раціональний вихід із становища.

Такий конфлікт, безсумнівно, займає провідне місце в житті людини. Він виявляється для нього нерозв'язним і, затягуючись, створює сильну афективну напругу. Ця напруга постійно загострює існуючі суперечності, значною мірою посилює труднощі, підвищує нестійкість і збудливість. У результаті поглиблюються переживання особистості, відбувається хвороблива їх фіксація, а значить, знижуються продуктивність і самоконтроль.

Дозвіл (подолання) внутрішньоособистісного конфлікту - відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, встановлення єдності свідомості, зниження гостроти протиріч життєвих відносин, досягнення новогї життєвогї якості.

Фактори конструктивного вирішення внутрішньоособистісних конфліктів:

□ глибинні світоглядні установоки особистості, зміст її віри, досвід подолання себе;

□ розвиненість вольових якостей, сприяюча успішному подоланню людиною внутрішніх конфліктів. Воля приводить у відповідність зовнішні вимоги і внутрішні бажання;

□ тип темпераменту, властивості якого впливають на динамічну сторону рішення внутріособистісних протиріч: на швидкість переживань, їхню стійкість, інтенсивність і т. п.;

□ статево-віковими особливості особистості.

Механізми вирішення внутрішньоособистісних конфліктів (психологічного захисту):

□ заперечення - підміна прийняття рішення ігноруванням конфлікту;

□ проекція - приписування джерелу труднощів негативних якостей як основа для його неприйняття і самоусунення на цьому тлі;

□ регресія - повернення до дитячих стереотипів поведінки;

□ заміщення - зняття напруги, звернення агресії на більш слабкий об'єкт або на самого себе;

□ придушення - стримування страху допомогою забування його джерела, а також обставин, асоціативно пов'язаних з ним;

□ ізоляція - сприйняття травмуючих ситуацій або спогад про них без почуття тривоги;

□ інтроекція - присвоєння цінностей або рис характеру інших людей для попередження загроз з їхнього боку;

□ інтелектуалізація - довільне тлумачення подій для розвитку почуття суб'єктивного контролю над ситуацією;

□ анулювання - поведінка, думки, що сприяють символічному зведенню нанівець попереднього акта або думки, що викликали сильне занепокоєння, почуття провини;

□ сублімація - задоволення витісненого неприйнятного почуття соціально схвальними альтернативами;

□ раціоналізація - знаходження причин для виправдання дій, викликаних пригніченими, неприйнятними почуттями;

□ реактивна освіта - вироблення і підкреслення в поведінці протилежної установки;

□ компенсація - стримування почуття смутку, горя з приводу реальної чи уявної втрати, і т. п.;

□ ідентифікація - моделювання поведінки іншої особи для підвищення самоцінності;

□ фантазія - відхід від реальних проблем в уяву.

Механізми вирішення внутрішньоособистісних конфліктів

Розділ 4 КОНФЛІКТИ В РІЗНИХ СФЕРАХ ЛЮДСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Взаємодія / Глава 15. Сімейні конфлікти Основні причини подружніх конфліктів (по В. А. Сисенко)

В залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між: подружжям; батьками і дітьми; подружжям і батьками кожного з подружжя; бабусями (дідусями) і онуками.

Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Виділяють основні причини подружніх конфліктів (В. А. Сисенко, А. І. Тащева):

□ психосексуальну несумісність подружжя;

□ незадоволення потреби в значимості свого «Я», неповага почуття гідності з боку партнера;

□ незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;

□ пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);

□ незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей, у стосунках з батьками і т.д.;

□ розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.

Психотравматичні наслідки подружніх конфліктів

 

.

До факторів, що впливає на конфліктність подружніх відносин, відносять кризові періоди в розвитку родини (С. Кратохвил).

Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два «Я» стають «Ми». Відбувається еволюція почуттів, закоханість зникає, і подружжя з'являються один перед одним такими, які вони є.

Другий кризовий період пов'язаний з появою дітей і, як наслідок, нових завдань, нових обов'язків, нової структури взаємодії і т. п.

Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення вражень у подружжя настає насичення один одним.

Четвертий період конфліктності стосунків подружжя настає після 18-24 років спільного життя (наближення періоду інволюції, виникнення почуття самотності, зв'язаного з відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю дружини, її переживання з приводу можливого прагнення чоловіка сексуально виявити себе на стороні).