Етика як наука, її предмет

Перші етичні уявлення з’являються в ранньому періоді розвитку класового суспільства. Але тільки давньогрецьким філософам вдалося зробити вирішальний крок від міфологічного к науковому, логічному розумінню моралі та людини. (Науковість - вища форма знання, яке має бути системним, істинним, доказовим, перевіряємим).

Етика входить до складу філософського знання. Етимологія (гр. походження) цього терміну пов'язана з давньогрецьким словом ethos (етос).

Спочатку під етосом розумілося звичне місце спільного проживання людей, будинок, людське житло. У подальшому воно стало позначати порядок, звичай, вдачу (нрав), характер. Відштовхуючись від слова етос, старогрецький філософ Арістотель в IV ст. до н.е. в праці «Нікомахова етика» утворив іменник «етика» та прикметник «етичний». Поняття «етичний» Арістотель вживав для того, щоб позначити особливий клас людських якостей - справедливість, мужність, чесність, помірність (умеренность), мудрість і ін., названих ним етичними чеснотами (добродетель). Філософське учення про етичні чесноти, Арістотель назвав етикою.

Етика виникає в лоні філософії, тому вона органічно пов'язана зі всіма основними її розділами: онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією пізнання), аксіологією (вченням про цінності), праксеологією (вченням про практику буття людини). З'ясовуючи сенс життя, етика повинна вийти на основоположні проблеми буття людини як особистості. Етику як науку нормативну, таку, що визначає поведінку людини в тих або інших ситуаціях, цікавить, перш за все, потенційне буття, світ належного. Проте, вона враховує і реальні моральні відносини людей у повсякденному житті.

Предметом етики за Арістотелем є сфера людської практики, заснованої на виборі. Етичну чесноту Арістотель визначав як середину між двома хибними (ошибочность, превратность) крайнощами.

Для точного перекладу аристотелівського поняття «етичний» з грецької мови на латинську давньоримський філософ, політик, оратор Марк Туллій Цицерон (106-43 р. до н.е.) утворив прикметник moralis (моральний). Він утворив його від слова «mos» (mores – множинне число) - латинського аналога грецького «етос». Цицерон, зокрема, говорив про моральну філософію, розуміючи під нею ту ж галузь знання, яку Арістотель називав етикою. У IV столітті н.е. в латинській мові з'являється термін «moralitas» (мораль), що є прямим аналогом грецького терміну «етика».

Обидва ці слова входять в новоєвропейські мови. Разом з ними у ряді мов виникають свої власні слова, що позначають ту ж саму реальність, яка узагальнюється в термінах «етика» і «мораль». У російській мові виникає поняття моральність (нравственность).

У первинному значенні різні слова: «етика», «мораль» «моральність» - мали один і той же зміст. З часом ситуація змінюється. В процесі розвитку культури у міру виявлення своєрідності етики як області знання, за різними словами починає закріплюватися різний зміст: під етикою розуміється відповідна гілка (галузь) знання, учення, а під мораллю (моральністю) - предмет, що вивчається нею. Слід зазначити, що існують різні спроби разведення понять моралі та моральності.

Етика - область філософського знання, що досліджує універсальні передумови і форми моральних відносин людей в системі їх духовно-практичної діяльності.

Мораль - це сукупність історично певних норм, уявлень, правил поведінки людей, що реалізовуються в їх життєдіяльності.

Всі етичні учення мають своєю метою раціональне обґрунтування моралі, виявлення її загального, сутнісного значення, вираженого в системі норм, законів, цінностей, принципів, категорій. У цьому сенсі, етика в теоретичній формі виступає як вираз вищих моральних цінностей. Вона формує ідеальні уявлення про морально належне. Мораль говорить не про те, що є, а, опираючись на узагальнення практики поведінки людей, вона говорить про те, що повинно бути.

Структура етики як вчення включає сім основних змістових блоків:

1. Емпірична, або описова етика;

2. Загальна теорія моралі (філософські проблеми етики);

3. Нормативна етика (метаетика);

4. Теорія морального виховання, або педагогична етика;

5. Професійна (корпоративна) етика;

6. Історія етичної думки;

7. Етикет.

Структура предмету етики включає дві основні частини. Одна з них пов'язана з вивченням і теоретичним обґрунтуванням походження і історичного розвитку моралі, а також з осмисленням різних форм і напрямів етичних учень. Інша - охоплює спектр проблем, що становлять зміст етики як загальної теорії моралі. Це систематизоване розкриття змісту поняття моралі, законів її функціонування і розвитку, ролі в житті людини і суспільства.