Економічних наук

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Цими суб’єктами можуть виступати окремі споживачі, працівники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку мікроекономік пояснює, як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб’єктами, а з іншого - вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, англійський економіст Адам Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Дж. Б. Сей. Закон спадної дохідності Мальтуса і теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру, зроблених представниками пізнього класицизму, становлення мікроекономіки як науки відбувається значно пізніше і пов’язується, передусім, з неокласикою.

У другій половині ХІХ ст. завершується становлення економіки в якій переважають ринкові механізми регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення акцентів із з’ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз економічних явищ, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

І етап (1845 - 1990). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найбільш значними представниками цього етапу вважаються:

а) Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, представники австрійської економічної школи які збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів споживання, але також факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

ІІ етап (1890 - 1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі галузі економічних досліджень на основі систематизації та узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”, 1890) наука дістала свою першу назву – “Economics”. Представники другого етапу:

а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) У.-С. Джевонс, Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето. Представники математичної школи, що вперше широко використали апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробували описати ринок конкурентних товарів у вигляді замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей; Вони запрононували якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності й обґрунтували теорію загальної економічної рівноваги.

ІІІ етап (1933 р. – сучасність). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення

(Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції

(Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Однак, навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, а з цієї дисципліни написано десятки тисяч досліджень і сотні підручників, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає усвідомлення взаємозв’язку та взаємозалежності між мікро- і макроявищами. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має власні специфічні проблеми, дослідження яких зумовлює різницю між цими науками. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються в курсі економіки підприємства.

Мікроекономіка шукає відповіді на основні питання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це, насамперед, питання “ що виробляти? ”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта потрібно вивчити потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше питання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - “ як виробляти? ”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості треба залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й питання “ кому і які результати принесе виробництво? ”. Це пов’язано з вивченням доходів та їх розподілом на поточне й перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені питання дає змогу мікроекономіці реалізувати зокрема, такі функції:

1. Пояснення досліджуваних явищ. Будь-яка наука має свої теоретичні постулати, як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Скажімо, для математики – це поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою “точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти мають на меті максимізацію своєї корисності Звичайно, у житті спостерігаємо також ірраціональну поведінку суб’єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Більшості господарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.

Вигода може бути як поточною, так і перспективною. Для економічного життя характерною є суперечність між поточною і перспективною вигодою, що називається “ ефектом Робін Гуда ”. Грабуючи багатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними є сформульовані під час досліджень економічні закономірності. Користуючись законо-мірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, потрібно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відповідає на питання “як має бути?”. Однак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.