Методологія мікроекономіки: теорії та моделі

В мікроекономічних дослідженнях використовуються як загально-наукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій і моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв’язків між ними дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів і побудувати відповідну модель. Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов викличуть зміни в економічних результатах. Економічні змінні – це натуральні величини, що можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, які можуть набувати можливих значень.

Висновки, зроблені на базі економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто відомостей про причини і наслідки певних явищ, які потребують підтвердження чи заперечення фактами. У свою чергу гіпотези включають дані про можливі причини і наслідки певних економічних явищ. Кожна гіпотеза потребує підтвердження чи заперечення за допомогою факторів.

Метою економічного моделювання є теоритична спроба зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерій корисності економічної моделі - це не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступного дня, то маємо просту модель, що набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов’язана з втратою частини інформації про досліджуваний об’єкт. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та взаємозв’язках між ними. Відомі величини, що вводяться в модель у готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є побудова моделей у двовимірному просторі – за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується в мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб’єкти намагаються максимізувати свою вигоду. При цьому йдеться про чистий виграш як різницю між загальним виграшем і витратами, що були понесені на його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це не просто суми грошей чи години роботи, а ті неотримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

У побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю продукції) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його проведення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після становлення таких факторів, визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Слід зазначити, що з’ясування функціонального взаємозв’язку важливе навіть тоді, коли чітке встановлення причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до встановлення динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, що характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішні тенденції до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з’являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямів розвитку мікроекономіки.

У мікроекономічних дослідженнях найбільш широко використовуються методи статики та динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.