Характеристики. Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема

Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема відображає економічні відносини між господарюючими суб’єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають у ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та який основний зміст цих відносин.

До основних суб’єктів мікросистеми належать:

а) Домогосподарства. Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну і разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім’я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в будь-які об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств в мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів і носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих потреб. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію.

б) Підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів і виробляють товари чи надають послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж, це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію, тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку.

в) Держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що координують і регулюють економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава – власник значної кількості підприємств, вона організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об’єктами,з приводу яких формуються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва в мікроекономіці, як і в інших розділах економічної теорії,прийнято вважати працю, капітал, природні ресурси (землю) та підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхідної для споживання форми. Під капіталом у мікроекономіці розуміють усі засоби виробництва, створені людиною в попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносяться ті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці, або сили природи, які використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом “земля”. Підприємницькі здібності – це особливі властивості окремих людей, що дозволяють їм свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі й творче використання цих властивостей заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів і побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

– Обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а свідчить про те, що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Таким чином, залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають унаслідок абсолютної обмеженості ресурсів.

– Взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці.

– Взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або ж послуга. Кількісно цей результат можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному вираженні. Вартісне вираження значною мірою залежить від цін, на основі яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж зіставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант цін.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин що формуються в ній, то виявляється, що це ринкова система. У сою чергу ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмітні риси, а саме:

– Рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв’язку, але в цьому випадку примус буде мати економічний характер.

– Використання принципу економічної вигоди як основного критерію доцільності вступу в ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якими керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити вигоду; 2) кожний намагається здійснити угоду з максимальною вигодою для себе; 3) краще здійснити угоду з меншою вигодою, ніж взагалі відмовитися від неї.

– Повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода – це один бік ринкового становища суб’єкта, то повна самовідповідальність – зворотний. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, з власної волі, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей (рис.1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

 

 

Ресурси Витрати Доходи Ресурси

 

 

Кінцеві Виручка Споживацькі Кінцеві

Ринок кінцевих товарів і послуг

товари витратитовари

і послуги і послуги

 

 

Рис.1.1. Кругообіг товарів і грошей

 

Поведінка економічних суб’єктів на ринку багато в чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб’єктів, перш за все споживача й виробника, так і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми і є головним завданням розділу економічної теорії, що називається “мікроекономікою”.