РОЗДІЛ 11. Зарубіжний досвід управління податковими органами та можливості його використання в Україні.

 

Для здійснення будь-яких реформ обов’язковою передумовою є вивченя та узагальнення досвіду інших країн, що мають багатовікову історію ефективного функціонування податкової системи. Це особливо актуально щодо питань модернізації податкової системи України та Державної податкової служби, оскільки наш власний досвід у цій сфері надзвичайно обмежений. Пояснюється така ситуація тим, що в умовах адміністративно-командного соціалізму на теренах Радянського Союзу відносини між державою і підприємствами базувалися на прямому вилученні значної частини їх доходів до бюджету у вигляді відрахувань від прибутку, різних платежів.

В розвинених країнах світу сфера оподаткування та податкові органи є одними із стрижневих основ їх економічних систем. Вони є досить складними, враховуючи, з одного боку, кількість платників податків і кількість видів податків та зборів, а з іншого — кількість засобів правового регулювання.

У різних країнах функцію податкового контролю виконують податкові служби, орга­нізація і підзвітність яких досить різна [24, c. 203].

Наприклад, в Сполучених Штатах Америки податкових органів кілька — це Конгрес, Служба внутрішніх доходів, Податковий підрозділ і прокурорські відділи Міністерства юстиції, податкові суди.

Стаття 1 Конституції США визначає, що Конгрес має право вводити і стягувати податки, мита, такси та акцизи з метою виплати боргів і забезпечення загальної безпеки та добробуту США. Представницькі органи можуть запроваджувати тільки ті податки, які не суперечать податковому законодавству США, а місцеві органи відповідно, — лише ті платежі, які не суперечать законодавству штату.

Сплата податків у США є обов’язком, з яким кожному потрібно рахуватися, оскільки навіть за неправильно заповнену податкову декларацію може бути накладено великий штраф. За виконанням зазначеного обов’язку, а також інших податкових зобов’язань у США стежить Служба внутрішніх доходів Міністерства фінансів (далі - СВД). Представників цієї служби американські громадяни бояться більше, ніж поліцейських, агентів ФБР, ЦРУ, інших спецслужб. Ці страхи не позбавлені підстав. Навряд чи будь-яка інша державна установа в США може зрівнятися з податковою інспекцією за широтою наданих повноважень[36, c. 98].

У США перед податковою службою поставлено три таких основних завдання: 1) сприяти зміцненню добровільного дотримання податкових законів; 2) намагатися максимально задовольнити інтереси платників податків та зменшувати адміністративне навантаження на них; 3) забезпечити більш ефективну роботу податкової служби за рахунок вдосконалення податкової системи та підвищення кваліфікації персоналу, тобто забезпечення ефективності роботи служби за рахунок якості її виконання і високого рівня кваліфікації службовців[19, c. 59].

У США як державі з федеральним устроєм фіскальна система має три рівні:

1) на верхньому рівні — СВД, яка здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства і збиранням федеральних податків;

2) на середньому рівні — податкові служби штатів, так звані департаменти доходів, які збирають податки і збори, що вводяться законодавчими зборами штатів; департаменти доходів, які очолюються головами виконавчої влади штатів, тобто губернаторами, складаються з підрозділів, які вирішують питання ідентифікації та реєстрації платників податків, податкових декларацій і грошових переказів, розрахунків сум податків, їх примусового стягнення, надання допомоги платникам;

3) на нижньому рівні — місцеві податкові органи, що стягують податки, запроваджені місцевими органами влади.

СВД як структурний підрозділ Міністерства фінансів США має багато підрозділів. Основні з них такі: Служба обробки податкових декларацій (30 тис. службовців по всій країні); Служба перевірки податкових декларацій (35 тис. службовців); Служба стягування податків (15 тис. службовців); Служба кримінальних розслідувань (приблизно 3 тис. службовців) — це силова структурна одиниця СВД, єдиний орган, який забезпечує примусове виконання податкових законів. Працівники служби називаються податковими агентами і наділені широкими слідчими повноваженнями, співпрацюють з місцевими прокурорськими органами, іноді взаємодіють з Федеральним бюро розслідувань.

Внутрішню структуру Служби кримінальних розслідувань СВД утворюють кілька ланок: Головне управління, розташоване у м. Вашингтоні, очолюється керівником (Сhief), який відповідає за політику та програми на національному рівні; регіональні управління в шести регіонах США очолюються керівниками (Director), які здійснюють координаційні та наглядові функції при проведенні податкових розслідувань на своїй території; центри виявлення шахрайств (у США їх десять) очолюються постійним керуючим агентом (Resident Agent in Charge).

Податковий підрозділ Міністерства юстиції США — державна установа, яка має дуже широкі повноваження щодо розслідування та підтримання обвинувачення у кримінальних податкових справах. Він взаємодіє із структурними підрозділами Міністерства юстиції США: Аторнейською службою, Силовим відділом Кримінального підрозділу, Відділом боротьби з незаконним обігом наркотиків, Службою кримінальних розслідувань СВД. Податковий підрозділ має також кілька цивільних та кримінальних підрозділів, які сприяють діяльності прокурорів у певних регіонах. Наприклад, функції кримінального переслідування покладаються на три регіональних відділи і відділ кримінального оскарження та примусової податкової політики (САТЕРS — Criminal Арреаl Sand Тах Enforcement Роliсу Section).

Зазначена державна організація існує на кошти платників податків і ні від кого не приймає жодної фінансової допомоги. Це покликано максимально забезпечити чесність і неупередженість усіх працівників управління. Матеріальна незалежність та надійність тих, хто має справу з виконанням контрольних функцій, забезпечується ще й їх високою заробітною платою, яка становить 35‑42 тис. дол. Попередній відплив інформації про намічену перевірку податковою службою цілком виключено. Пояснюється це повною непередбаченістю комп’ютера, який опрацьовує всі податкові надходження і намічає «жертву» для наступних вибіркових перевірок. Електронна машина видає прізвища та адреси тих, хто зовсім не надіслав податки, або тих, у кого вони підозріло малі.

В США інспектор-контролер покликаний не тільки займатися викриттям порушників закону, а й всіляко допомагати платникам податків правильно оформити відповідну анкету, нагадати їм про термін сплати, а в разі порушення встановленого порядку — вжити до них санкції. У податкового інспектора для кожного типу перевірки є докладна настанова щодо того, що і в якій послідовності потрібно перевіряти. Для кожної галузі економіки і практично для кожної професії є спеціально розроблені інструкції.

Дії податкового інспектора можуть бути опротестовані в судовому порядку. Але якщо платник податку програв таку справу, то за ухилення від сплати податків він карається тюремним ув’язненням до 4 років і штрафом у 50 тис. дол. У випадках систематичного ухилення від сплати податків покарання може бути значно жорсткішим — аж до довічного ув’язнення. Крім того, СВД може вилучити в рахунок сплати податку власність (аж до нерухомості) платника, який систематично ухиляється від сплати.

До системи державних органів у США, які здійснюють діяльність у сфері оподаткування, належать також податкові суди. Податкові Суди США розглядають спори, які є предметом цивільного судового процесу. Суди першої інстанції складають Податковий суд США (Тах Соurt), Претензійний суд (Сlaims Court) і Федеральний регіональний суд (Federal District Court). Податковий суд, заснований Конгресом у 1924 р., згідно зі ст.1 Конституції США, вирішує суперечки між платниками податків і Службою внутрішніх доходів. Його рішення можуть переглядатися у федеральних апеляційних судах та у Верховному Суді США.

Слід звернути увагу на те, що суди загальної юрисдикції (місцеві, окружні (районні), апеляційні суди та Верховний Суд США) розглядають і переглядають переважно ті податкові справи, де особа звинувачується у вчиненні злочину проти податкової системи США. Цивільні справи ці суди не розглядають.

Отже, як бачимо, податкова політика США реалізується всіма гілками влади: законодавчою, виконавчою, судовою. Кожен із згаданих вище державних органів США має свої чітко визначені повноваження, що за умови оптимального поєднання спеціальних ресурсів — кадрових, матеріальних, правових — забезпечує дієвість фіскального механізму держави.

Структура податкових служб у країнах Центральної Європи практично мало відрізняється, оскільки вони здійснюють подібні функції. Проте, звісно, існують і відмінності.

Так, в Німеччині податкова служба входить до складу Міністерства фінансів як департамент. Федеральний податковий департамент має центральний апарат, який безпосередньо займається податками. Німецька система, крім центрального апарату, має ще регіональний апарат (податкові землі). На рівні кожної із земель (регіонів) є своє міністерство фінансів. Відповідно, сьогодні Німеччина має 16 територіальних одиниць, які називаються землями, і 16 таких же земельних міністерств фінансів. Зазвичай на посаду міністра обирається політик, а не спеціаліст по податках. Це людина, яка розуміється на податках і до думки якої прислуховуються, — сенатор чи його перший заступник. Він є державним службовцем. Зазвичай на цю посаду обирають спеціаліста вищого класу. Можуть вибрати професора університету, який вийшов на пенсію, чи високопоставленого працівника податкової служби. Сенатор відповідає за виконання податкового законодавства.

Кожна із земель має директорат, їх структура схожа із структурою центрального апарату. Чому схожа, а не ідентична? Тому що в кожній землі є свої особливості, характерні для цього регіону.

Отже, центральний апарат представляє федеральний податковий департамент, а на рівні кожного регіону — земельний директорат.

Земельний директорат не зобов’язаний керуватися інструкціями, які видаються федеральним департаментом, на відміну від США. З федерального рівня на земельний надсилаються керівні вказівки, але вони мають надсилатися всім землям одразу. Тому перед тим як їх розробляти, іде довгий процес консультацій з усіма землями. Тільки у разі згоди половини земель з доцільністю цих керівних вказівок вважається, що вони вступили в силу.

Податкові органи земельного рівня повністю незалежні від центрального апарату і мають свій директорат, який виконує функції нагляду і спостереження. В податкових органах земельного рівня є відділи, які займаються питаннями податків і митниці. Вони мають загальну комісію, членами якої є представники податкової і митної служб, тому що податкові і митні питання тісно переплетені. Цей орган не має свого статуту. Перша перевага цього комітету полягає в тому, що спеціалісти з податкової і митної служб мають можливість оперативно обмінюватися інформацією, що дуже важливо для своєчасного прийняття рішень.

Місцеву податкову службу очолює директор. Залежно від розміру податкової служби директор може брати чи не брати участь у виконанні адміністративної діяльності цієї служби. При керівникові працює секретар, який відповідає за кадрові питання. Він повинен бути компетентним у питаннях застосування дисциплінарного законодавства та в питаннях загальної організації роботи податкового офісу. При керівникові працює також ще декілька спеціалістів. Залежно від того, скільки платників податків обслуговує місцева податкова служба, спеціалісти, які працюють там, поділяються на тих, хто дає поради керівникові з прибуткового податку або з податку на прибуток підприємств. Для маленьких офісів це може бути один спеціаліст з двох податків. Крім того, є помічник з питань податку на додану вартість, помічник з податку на подарунки і на спадщину.

Начальнику місцевого податкового органу підпорядковуються різні відділи. Відділ оцінки займається розглядом декларацій, а потім проводить стандартизовану процедуру контролю за заповненням декларацій. При укомплектуванні цього відділу до нього направляють кращих спеціалістів. Вони перевіряють не всю декларацію, а тільки окремі показники, які особливо необхідні для визначення податкових зобов’язань. Відділ оцінки поділяється на підвідділи. Бухгалтерський відділ відстежує сплату податків. Цей відділ повинен бути структурно відокремлений від відділу оцінки, тому що відділ оцінки за допомогою комп’ютера визначає суму податку, який повинен бути сплачений, а бухгалтерський відділ встановлює, коли ця сума повинна бути сплачена і з яких податків оплата вже була здійснена. Спеціалісти відділу примусового збору повинні бути комунікабельними, мати здібності до спілкування з людьми. Зазначене стосується також відділу аудиту чи перевірок.

Податкова система Федеративної Республіки Німеччини характеризується значним тиском на платників податків. Загальна кількість обов’язкових платежів, що стягуються в ФРН становить близько 50 різновидів. Наповнення консолідованого бюджету забезпечується за рахунок прямих та непрямих податків, які сплачуються приблизно в рівних пропорціях.

Податкові ставки прямих податків досить високі: податок на прибуток юридичних осіб стягується за ставками 45% та 30% при розподілі прибутку, прибутковий податок з громадян – відповідно прогресивної шкали за ставками від 15 до 39%, з фонду оплати праці юридичні особи сплачують 9,5% в пенсійний фонд. Серед непрямих податків основне місце займає податок на додану вартість, що стягується за двома ставками – пільговою – 7% та стандартною – 15%.

Серед європейських країн ФРН виділяється особливою суворістю покарань за порушення податкового законодавства: штрафи, повторні штрафи, позбавлення волі на строк до 10 років.

Кримінальне переслідування осіб, що скоїли податкові злочини, здійснюють фінансові органи, які мають статус правоохоронних і володіють тими самими повноваженнями, що й прокуратура. У будь-який момент фінансові органи можуть передати кримінальну справу до прокуратури. Існують відомчі розпорядження, згідно з якими справи, порушені за фактом заниження податку на суму більше 300 тис. марок, розслідуються податковим відділом прокуратури відповідної землі.

В окремих землях ФРН для кримінального і адміністративного переслідування порушників податкового законодавства у складі фінансових органів створені спеціальні підрозділи – відділи з кримінальних справ і штрафних санкцій.

Однак провідну роль у боротьбі з податковою злочинністю відіграє спеціалізована правоохоронна структура – податкова поліція або служба податкового розшуку, яка належить до системи міністерства фінансів. Підрозділи податкового розшуку - “Штойфа” було утворено в Германії ще в 1934 році. Її працівники, перебуваючи на службі у фінансових органах, одночасно є позаштатними співробітниками прокуратури.

На підрозділи “Штойфа” покладається виконання трьох основних завдань:

- розслідування податкових злочинів і порушень порядку стягнення податків;

- визначення бази оподаткування у зв’язку з податковими злочинами і порушеннями порядку стягнення та сплати податків;

- викриття та розслідування невідомих податкових злочинів, тобто злочинів, в яких нез’ясованим є винуватець або обставини справи.

Працівники податкової поліції, володіючи у кримінально-процесуальній сфері тими самими правами і обов’язками, що й співробітники кримінальної поліції (за винятком права застосування зброї), уповноважені чинним законодавством здійснювати всі необхідні заходи щодо викриття злочинів, а саме – обшук у службових і житлових приміщеннях, автомобілях, огляд особистих речей; примусове вилучення речей як предметів доказування, якщо власник не бажає віддати їх добровільно; огляд ділових і банківських документів, календарів, записних книжок тощо; затримання підозрюваного за наявності небезпеки його втечі.

Італійський досвід діяльності органів контролю за сплатою податків викликає певний інтерес в силу деякої подібності до вітчизняної практики функціонування податкових органів.

Сучасна податкова система Італії характеризується чіткою структурою, уніфікацією правил обкладання та стягнення платежів в бюджет. Вона включає в себе систему прямих та непрямих податків з деяким превалюванням останніх.

Серед прямих податків основним є прибутковий податок з громадян, який стягується за шедулярною формою, тобто обкладається кожна частина доходу окремо в залежності від джерела доходу. (Шедулярній формі обкладання прибутковим податком протистоїть глобальна – з розрахунку сукупного доходу, що в сучасних умовах має більш ширше розповсюдження.) Також значне місце серед прямих податків займає податок на прибуток юридичних осіб, що становить 36 % нерозподіленого прибутку. Серед непрямих податків в Італії основним є податок на додану вартість, що становить 20% доходів бюджету цієї країни. Сьогодні діє п’ять ставок ПДВ: нульова; пільгова – 2%; основна – 9%; підвищені – 18 та 38% (порівняємо з 20% ПДВ, що стягується в Україні). До непрямих податків також належать спеціальні акцизи, гербовий податок, реєстраційний та концесійний податки.

В Італії розкриттям і розслідуванням злочинів у галузі оподаткування поряд з поліцією та Корпусом карабінерів займається Фінансова гвардія, що структурно знаходиться в Міністерстві фінансів. Фінансова гвардія виконує одночасно функції податкової поліції, податкової інспекції, митних та прикордонних органів.

Фінансову гвардію утворено в 1881 році. До її складу входить Головне командування, що в свою чергу складається з центрального та регіонального командування. Центральне командування розташоване в Римі, йому підпорядковуються три спеціальних підрозділи – центральне управління податкової поліції; спеціальне управління валютної поліції; центральне слідче управління по боротьбі з організованою злочинністю в сфері економіки.

Основними функціями Фінансової гвардії є попередження, викриття та розслідування фінансових злочинів. Підрозділи Фінансової гвардії певною мірою діють автономно. Однак фактично координація з відповідними структурами поліції в рамках здійснення оперативних і слідчих заходів з боротьби з економічними злочинами має характер підпорядкованості їм, оскільки здійснюється реалізація поліцейської функції.

Головна відмінна особливість правоохоронної діяльності в Італії в сфері боротьби з економічною злочинністю – це винятково широка компетенція Фінансової гвардії. Офіцери Фінансової гвардії наділені фіскальними та контрольними функціями податкових інспекцій і правами поліції в частині здійснення оперативних заходів та кримінального розслідування. В оперативній роботі офіцери керуються тими ж законами, що й державна поліція.

Посадові особи Фінансової гвардії мають право доступу на підприємства, фірми, в банки, до будь-яких документів у зв’язку з необхідністю перевірки об’єктів оподаткування, здійснення фінансового контролю без отримання дозволу суду на такі дії. Вони самостійно здійснюють оперативний пошук таких злочинів, як приховування доходів від оподаткування, фіктивне банкрутство, махінації з переказом валюти за кордон і навпаки, інших подібних злочинів [49, с. 125].

Кримінальними злочинами у сфері оподаткування в Італії визнаються: незаповнення декларації та прострочення термінів її подання; заниження розміру доходу; виписка та використання фіктивних рахунків-фактур. Кримінальне покарання за вчинення вказаних злочинів не перевищує трьох років, широко застосовуються штрафи.

Так, наприклад, особу, відповідальну за сплату компанією податків, а також за складання і подання документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, може бути ув’язнено на термін від трьох місяців до трьох років у тому випадку, якщо податкова декларація компанії представлена з простроченням більш, ніж на один місяць, а сума продекларованого прибутку перевищує 5 млн. лір. Якщо сума продекларованого прибутку перевищує 30 млн. лір, термін тюремного ув’язнення не може бути менше за один рік [49, с. 47].

Структура податкової адміністрації Франції схожа із системою податкових органів інших європейських країн, але має свою специфіку. Вона полягає в тому, що ця структура є чотирирівневою: центральний рівень (один центральний апарат); регіональний рівень (20 регіональних служб); провінції (119 провінцій); місцеві податкові органи (близько 900 служб).

Сама податкова служба має структуровану вертикаль на кожному рівні. На центральному рівні є Генеральний податковий директорат. Ця структура займається питаннями, що стосуються податків. Цей директорат поділений на служби.

Зокрема, служба кадрів і бюджету займається встановленням кількості працюючих у податковій системі. Крім того, вона, головним чином, відповідає за те, щоб уряд прийняв ставки заробітної плати для працівників податкового апарату. Така служба існує в кожній податковій системі європейських країн.

Наступне управління — це управління, яке займається обробкою даних. Це питання особливо важливе для Франції, тому що її податкове законодавство складне і заплутане, і тільки за допомогою комп’ютерної програми можна точно порахувати, яку суму податку підприємство має сплатити. Для того щоб порахувати податки підприємства, воно повинно внести всі дані до комп’ютера, а вже він за допомогою спеціальної програми розрахує цю суму. Навіть ті працівники податкової, які займаються оцінкою таких сум податків, незважаючи на високу кваліфікацію, без допомоги комп’ютера не впоралися б із цим завданням.

Працівники із центрального апарату отримують необхідну інформацію від регіонів. Регіональні податкові служби отримують інформацію від провінцій, а провінції — від місцевих податкових служб. Зрозуміло, що значно швидше було б, якби місцеві служби передавали інформацію прямо до центрального апарату. Тоді ця інформація була б більш дієва.

Центральний апарат має доступ до комп’ютерних баз даних всіх рівнів. Але коли інформація передається знизу до верху, то тут існує жорстка вертикаль, інформація з нижчого рівня повинна пройти через всі інстанції до центрального апарату.

Яким чином інформація проходить через ці інстанції? Місцевий апарат складає звіт, який передає до органу провінції. Ті, в свою чергу, складають свій звіт і передають його до регіонального рівня. Регіональною службою складається третій звіт, який надходить до центрального апарату.

Наступне управління — це управління земельного податку. Об’єктом оподаткування цим податком є земельна ділянка.

Апеляціями займається управління апеляцій. Якщо платник податку не згодний з оцінкою чи розрахунком суми податку, які зробив податковий інспектор, то він може подати апеляцію на це рішення. У Франції, якщо подається апеляція на нарахування суми податку по доходу і по прибутку, то вона проходить через три інстанції адміністративним шляхом. Існують не тільки адміністративні канали подачі апеляції, але можна провести і юридичне обґрунтування. Ось чому деякі розгляди тривають іноді 10 і більше років. Найдовший з них відбувався протягом 22 років.

Навчання спеціалістів податкової системи проходить на центральному рівні, у навчальному центрі, для того щоб переконатися, що по всій території країни застосування законодавства і різних положень податкових законів є однаковим.

Наступне управління — це служба земельного реєстру. Питання, що стосуються землі, розглядаються на місцевому рівні.

Головне управління міжнародних аудитів проводить аудит 20 великих підприємств, що займаються міжнародною діяльністю. Це якраз та відмінність, яка більше ніде не зустрічається в країнах Європи. Спеціалісти податкової служби вважають, що аудит підприємства треба проводити на місцевому рівні, оскільки провести перевірку підприємства можна тільки тоді, коли податковий інспектор сам працює на території, на якій розташоване підприємство, що перевіряється. При проведенні аудиту інспектор повинен знати все, що стосується виду діяльності цього підприємства. Спеціалісти з міжнародних аудитів повинні знати іноземні мови.

У Міністерстві фінансів Франції створено окреме управління для проведення аудиту великих підприємств. Крім цього, ці підприємства повинні відкривати свої офіси і мати штаб-квартири тільки у Парижі. Спеціалісти цього управління повинні знати англійську мову, тому що більшість цих підприємств ведуть свою бухгалтерію англійською мовою і більшість контрактів укладаються ними також англійською мовою. Тому по всій країні таких спеціалістів-аудиторів на цих підприємствах дуже мало. Підрозділи аудиту пред’являють статистичному управлінню інформацію про здійснення перевірки підприємств на основі фінансових даних[19, c. 85].

Структура регіональних і провінціальних рівнів схожа зі структурою центрального рівня.

За податкову політику в Голландії відповідає Державний секретар Міністерства фінансів. Робота, пов’язана з цим напрямком, виконується двома Генеральними Директоратами Міністерства фінансів: Генеральним Директоратом з податкової та митної політики і законодавства, який займається правовими аспектами податкової політики, та Генеральним Директоратом Податкової та митної адміністрації, який відповідає за впровадження податкової політики в життя, за нарахування і стягнення податків.

Генеральний Директорат з податкової та митної політики і законодавства, який займається правовими аспектами податкової політики і законодавства, інформує Міністра фінансів і Держсекретаря з питань загальної податкової політики; розробляє проекти законодавчих актів; надає консультації щодо підготовки податкових конвенцій та їх впровадження. До його складу входять чотири Директорати: Директорат податкової політики; Директорат міжнародної податкової політики; Директорат з законодавчих питань, які стосуються прямих податків; Директорат з законодавчих питань, які стосуються непрямих податків.

До складу Генерального Директорату податкової та митної адміністрації входить сім Директоратів, кожен з яких відповідає за різні види податків. Це, зокрема, такі Директорати: Директорат з питань податкового законодавства; Директорат з планування, фінансів і контролю; Директорат з кадрових та організаційних питань; Директорат прямих податків; Директорат податків на споживання; Директорат з митних справ; Директорат по внутрівідомчому контролю та ін.

До завдань цієї адміністрації входять також нарахування і стягнення платежів соціального страхування, нагляд за експортно-імпортними операціями і транзитом вантажів. Останнє завдання пов’язане не лише з фінансовими інтересами, а й покриває економічні, медичні, сільськогосподарські аспекти і безпеку.

Структура податкової та митної адміністрації організована за типом податків. 89 місцевих офісів здійснюють процедуру перевірки та обробки інформації, нарахування та стягнення податків, аудит. У структурі виділено такі цільові групи: приватні платники; підприємства; великі компанії.

Крім того, різні види податків і різні процедури (нарахування та стягнення податків, аудит) інтегровані в одному офісі. Таким чином, платник може контактувати з одним офісом з приводу усіх питань оподаткування. Офіс, у свою чергу, має в своєму розпорядженні всю необхідну інформацію для роботи з платниками податків щодо їх податкових справ.

Основне завдання податкової адміністрації Голландії формулюється так: підтримувати та посилювати бажання платників податків у виконанні ними своїх податкових зобов’язань. Особлива увага приділяється підвищенню кваліфікації працівників податкової адміністрації, оскільки кожен з працівників адміністрації повинен мати ґрунтовні знання з усіх видів податків, а також навички в роботі, що дають їм можливість самим вести податки та приймати правильні рішення.

Кілька разів на рік адміністрація проводить зустрічі з представниками місцевих організацій, профспілок, аудиторських компаній, щоб обговорити питання оподаткування в цілому і надати роз’яснення щодо позицій податкової адміністрації з конкретних питань, пояснити цілі, які Податкова адміністрація ставить перед собою. У податковій адміністрації Голландії працює понад 30 тис. осіб або 20,6 податківців на 10000 жителів країни[19, c. 87].

Податкову службу Японії утворює Національне податкове управління, яке займається обкладанням і стягуванням національних податків та зборів і має 11 районних податкових управлінь, 518 окружних податкових служб і податкову службу Окінави. Крім того, Національне управління має Національний податковий коледж для підготовки податкових службовців і Національний податковий суд для розгляду податкових спорів. Коледж і суд мають у своєму розпорядженні відділення при районних управліннях і на Окінаві.

Начальник Національного податкового управління, який призначається зі схвалення кабінету міністрів міністром фінансів, має заступника з міждержавних податкових питань і помічника з питань виробництва і оподатковування спиртних напоїв та пива. Центральна установа Національного податкового управління розташовується в Токіо. До її обов’язків входять розробка засад діяльності і плану роботи податкової служби, підготовка роз’яснень для районних податкових управлінь з метою єдиного тлумачення і застосування податкових законів, нагляд і контроль за роботою районних податкових управлінь і окружних служб. Вона підтримує також зв’язок з іншими міністерствами, відомствами і різними організаціями для вирішення податкових питань.

Після перебудови Національного податкового управління в липні 1991 р. його центральна установа складається із секретаріату начальника і трьох управлінь (оподаткування, обліку доходів і збору податків, перевірки рахунків і кримінального розслідування).

Секретаріат, який очолює заступник начальника, складається із семи відділів (узгодження, кадрів, обліку, планування соціальних питань, громадських зв’язків, автоматичної обробки даних) і двох служб (господарського і міждержавних зв’язків). В ньому працюють помічник начальника, головний спостерігач за кадрами, керуючий з питань досліджень і планування, податковий радник.

Управління оподаткування має шість відділів (прибуткового податку, майнового податку, корпоративного податку, податку на споживання, винного податку, відомостей і перевірок) і юридичну службу, у якій працюють керуючі з оцінки майна, пивоварства і податку на споживання. Управління обліку доходів і збору податків складається відповідно з двох відділів. Управління перевірки рахунків і кримінального розслідування також має два відділи, у ньому працює керуючий з міждержавних розслідувань податків.

Районні податкові управління мають у своєму розпорядженні трохи інші підрозділи, однак усі вони мають управління узгодження і господарства, більшість з них — два управління оподаткування, управління обліку доходів і збору податків, управління перевірки рахунків і кримінального розслідування. Деякі, наприклад Каназава і Кумамото мають лише одне управління оподатковування, інші, як Токіо, Нагоя і Осака — управління перевірки рахунків і управління кримінального розслідування, причому податкове управління токійського району включає чотири управління перевірки.

Районне податкове управління під наглядом центральної установи Національного податкового управління керує роботою розташованих у районі податкових служб, у деяких випадках робить на них прямий тиск, а деякі обов’язки бере на себе. Так, управління перевірки рахунків і кримінального розслідування районного управління займається перевіркою рахунків великих корпорацій з корпоративного податку, податку на споживання і розслідує випадки ухилення від національних податків. Управління оподаткування перевіряє рахунки з винного податку і податку на бензин, а управління обліку доходів і збору податків проводить примусове стягування податків у випадках значних приховувань доходів.

Окружні податкові служби є безпосередніми виконавцями податкового законодавства, вони виконують такі функції: стежать за утриманням податку; збирають податки за деклараціями; займаються обкладанням доходів і майна, не охоплених першими видами стягування податків; розглядають податкові спори; дають податкові консультації тощо. Кожна податкова служба вправі стягувати будь-який внутрішній податок.

Структура окружної податкової служби відрізняється залежно від величини округу. Податкову службу очолює директор, у великих податкових службах директор має заступника, особливого службовця з доходів і особливого перевіряючого, який займається перевіркою рахунків великих платників податків. Більшість податкових служб складається з відділу узгодження і трьох груп (обліку доходів і збору податків, перевірки рахунків індивідуальних платників податків, перевірки рахунків корпоративних платників податків). Крім того, у податковій службі працюють особливий службовець з громадських зв’язків і головний перевіряючий із спиртних напоїв, який стежить за їх виготовленням і сплатою винного податку.

В останні десятиліття внаслідок швидкого розвитку економіки країни у містах помітно збільшилася кількість об’єктів оподаткування, що потягло поділ деяких великих податкових служб і створення нових. У 1972 р. була створена районна податкова служба Окінави; на відміну від районних податкових управлінь вона не має структурних управлінь, а складається з відділів. У 1990 р. у Національному податковому управлінні, включаючи районні управління і окружні служби, були зайняті 52,6 тис. чоловік (без представників коледжу і податкового суду).

Щорічно Національне податкове управління наймає нових працівників, це: випускники старших класів (12 років навчання) шкіл, які здали іспит третього класу для роботи на державній службі; випускники університетів, які здали іспит на фахівця з національних податків; випускники університетів, які витримали іспит першого класу. Іспити проводить Національне управління кадрів при кабінеті міністрів, яке відповідає за роботу з державними службовцями.

Система заробітної плати податкових службовців визначається законом. Як правило, ставки заробітної плати податкових службовців трохи вищі, ніж у інших державних службовців. Це пояснюється тим, що податкова служба вимагає різнобічної підготовки і пов’язана із деяким ризиком. Залежно від складності роботи, що виконується, зарплата податкових службовців має 11 ступенів. Знову найнятий службовець, який пройшов початкове навчання, одержує заробіток першого ступеня, а керівники окружних податкових служб (залежно від величини округу) — від 9‑го до 11‑го ступеня. При визначенні ступеня заробітної плати крім здібностей і успіхів у праці враховуються також досвід роботи, терміни одержання попереднього ступеня. Успішно використовується і система, за якої сумлінні службовці одержують надбавки до заробітної плати.

Зважаючи на особливу важливість податкової служби для держави, в Національному податковому управлінні утворена система спостереження за кадрами. Спостерігачі покликані не стільки виявляти порушення, скільки попереджати їх, створюючи певні умови для збереження довіри платників податків до податкової служби. У 1991 р. у системі спостереження за кадрами Національного податкового управління були зайняті 120 чоловік, кожен з яких призначається начальником Національного управління.

Важливу роль у податковому житті Японії відіграють податкові рахівники. Вони як незалежні і безсторонні фахівці допомагають платникам податків виконувати їх податкові зобов’язання відповідно до вимог податкового законодавства. Закон про атестованих податкових рахівників (від 1951 р.) обмовляє галузь їх діяльності, її зміст, їх права і обов’язки. Податкові рахівники діють як податкові агенти: готують податкові документи, проводять податкові консультації з усіх національн