Значення методології для системи юридичного знання, та її місце у цій системі.

Значення методології для системи юридичного знання, та її місце у цій системі.

Методологія і питання, що з нею пов'язані, є одними з найбільш важливих і складних проблем науки, у тому числі юридичної.

Найвідоміші вчені надавали методам пізнання виключного значення. Скажімо, Ф. Бекон порівнював метод з ліхтарем, який освітлює дорогу вченому, вважаючи, що навіть кульгавий, що йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить потемки без дороги. Інакше кажучи, плідність наукового пошуку, ступінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежать від методів, що використовуються дослідниками.

Слід підкреслити, що "проблема методу дослідження і методологія науки привертали увагу вчених і філософів віддавна, починаючи з античної епохи. Однак детальний аналіз методів і засобів наукового пізнання почав здійснюватись лише з другої чверті XX ст.

Зрозуміло, що необхідно розрізняти методологію наукової (пізнавальної) і практичної діяльності. Звичайно, методології цих двох сфер людської діяльності тісно пов'язані між собою, тим не менш, їх необхідно розмежувати за цілою низкою ознак (наприклад, за суб'єктним складом, за метою здійснення, за критеріями оцінки отриманих результатів і т. д.).

Незважаючи на очевидність того, що методологія не є синонімом методології науки, досить часто ці поняття не розмежовують. Тут зауважимо, що методологія науки - це одна з можливих форм методології як цілісного поняття і явища. Крім методології науки мову можна вести про методологію діяльності, методологію творчості, методологію лікування і т. д. Враховуючи сказане вище, розглядаючи розуміння поняття "методологія" взагалі, а не поняття "наукової методології" ("методології науки"), можна погодитись з О. Новіковим та Д. Новіковим, які визначають методологію як "вчення про організацію діяльності".

Крім того, методологія є відмінною особливістю науково-пізнавальної діяльності. Поза методологією наукова діяльність (на відміну від окремих форм практичної, пізнавальної, творчої тощо, діяльності) здійснюватись не може. Саме тому Г. Рузавін має рацію, коли зауважує, що "зазвичай при порівнянні наукового пізнання зі буденним, суттєву різницю між ними бачать перш за все в тих способах, за допомогою яких досягається знання в науці і повсякденному житті. Надійність, системність і підконтрольність наукових знань забезпечується за допомогою спеціальних і загальних методів дослідження, у той час як буденне знання задовольняється рутинними правилами, що спираються на "здоровий глузд" і найпростіші індуктивні узагальнення предметів і явищ, що безпосередньо сприймаються".

Лише з формуванням наукового пізнання, яке якісно відрізняється від донаукового, виникає метод як показник і своєрідний визначник формування цього наукового знання, і разом з ним людське пізнання стає методологічним. Фактично існує діалектична єдність між наукою і методом. Це й зрозуміло, оскільки "наукове дослідження не ведеться наосліп, воно не зводиться до безперервного ланцюга здогадок. Навіть в повсякденному пізнанні ми, тією чи іншою мірою, попередньо відсіюємо очевидно неправдоподібні здогадки. При висуненні гіпотез, пошуку законів, побудові і перевірці теорій, вчений керується певними прийомами, правилами і способами дослідження, які в своїй сукупності характеризують метод дослідження. Хоча такі методи й не гарантують досягнення істини, тим не менш, вони значною мірою полегшують її пошуки, роблять їх більш систематичними і цілеспрямованими.

Більше того, "типовою ознакою цілої низки сучасних філософських систем є те, що їх системо утворюючим фактором виступає методологія.

Все вище зазначене взагалі про методологію можна застосувати до юридичної сфери. При цьому стверджуючи, що методологія - одна з основоположних засад юридичної науки загалом, а також її окремих галузей.

Більше того, в процесі розвитку науки, значення методології не лише не втрачається чи зберігається на певному рівні, а навпаки, постійно зростає.