Основні підходи до розуміння методології науки та її складових.

Необхідно відзначити, що на сьогодні в науці виникла дивна ситуація: чим більше почали досліджувати методологічну проблематику, тим більше з'явилось (і продовжує з'являтись) суперечливих суджень, неточностей, протиріч, гіпотез і т.д. щодо цієї сфери знання. Незрозумілим у якійсь мірі залишається саме поняття "методологія". Зазначене стосується усіх наук, утому числі юридичної.

Наприклад, В.Петрушев, торкаючись питання про розуміння методології в юридичних науках, пише: "На жаль, між різними авторами поки відсутня єдність у вирішенні цілої низки методологічних проблем загальної теорії права (теорії держави і права, теорії права і держави). Причому стосовно цих проблем існує широкий спектр думок. У центрі полеміки, що точиться між дослідниками, знаходяться такі питання: Що слід розуміти під методологією загальної теорії права? Як вона співвідноситься з методом (методами) теоретичного пізнання права? З яких елементів ця методологія складається? Які зв'язки існують між даною методологією та іншими (окрім загальної теорії права) юридичними науками, а також практичною діяльністю?".

Г. Рузавін вважав, що поняття "методологія" можна тлумачити вузько і широко, при цьому обидва такі підходи не є правильними. Він пише: "Іноді під методологією розуміється або вся філософія загалом, або філософія науки зокрема. Звичайно, методологія дуже тісно пов'язана з філософією, оскільки саме філософія виступає світоглядною основою будь-якої методології. Але це не означає, що методологічні проблеми повністю збігаються з філософськими.

Іноді під методологією розуміють сукупність будь-яких досить загальних методів дослідження. При такому підході зникає різниця між універсальними теоретико-пізнавальними методами окремих наук, не кажучи вже про те, що жодна проста сукупність методів ще не становить методологію, а швидше є об'єктом дослідження методології як загального вчення про метод.

Існує і занадто вузький підхід до методології, згідно з яким вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, достатньо приватних прийомів і засобів аналізу. Так, іноді говорять, наприклад, про методологію ефективного виробництва, про методологію ціноутворення і т.д., тоді як насправді тут слід було б вести мову про методику.

Як занадто широке, так і занадто вузьке, обмежувальне поняття методології науки не можуть вважатись правильними, оскільки не виділяють ті специфічні поняття, засоби та способи дослідження, які вона використовує".

У сучасній вітчизняній юридичній літературі, яка заснована на конкретних філософсько-гносеологічних підходах, склалось декілька підходів до розуміння методології. М. Козюбра відзначає: "Одні автори під методологією всякої науки розуміють її філософську, світоглядну сторону, інші ототожнюють методологію з діалектикою, системним методом, з загальнотеоретичними проблемами будь-якої науки; треті вважають, що методологія - це самостійна галузь наукового знання, що виходить за межі філософського аналізу (тобто така, що не співпадає з філософією), і являє собою вчення, науку про метод і методи; нарешті, четверті заперечують визнання за методологією статусу самостійної науки, і розглядають її в якості системи принципів і логічних прийомів наукового пізнання".

І. Грязін виділяє дві групи підходів до розуміння методології. До першої групи належать ті точки зору, згідно з якими методологія трактується як сукупність методів та правил застосування останніх; до другої - ті, що розглядають методологію як філософське теоретико-пізнавальне вчення про пізнання об'єктивної реальності. Перший підхід зазначений вище вчений називає спеціально-науковим, другий – філософським. Незалежно від того, як тлумачити поняття "методологія", очевидним є те, що це поняття безпосередньо пов'язане з терміном "метод", який був введений в науковий обіг стародавніми греками та походить від грецького слова, що означає "шлях до чогось". Під ним розуміється спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя.

Тому перед визначенням поняття "методологія" слід починати зі з'ясування змісту поняття "метод" та інші суміжні з ним поняття.

У сучасному тлумаченні метод розуміється по-різному. Тому питання про те, як розуміти термін "метод" є доволі складним. Труднощі у визначенні поняття "метод" зумовлені цілим комплексом причин: це і світоглядні, і ідеологічні і т.п. принципи та установки. Крім того, як пише А.Кравець "через різноманіття методів, застосовуваних у науці, не так просто відповісти на питання, що таке метод".

В юридичній літературі домінує точка зору, згідно з якою метод юридичної науки - це прийом чи спосіб вивчення держави і права. Зокрема,

• О. Скакун стверджує, що "метод - це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних

закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави І права";

• М. Марченко вважає, що "метод - прийом чи спосіб вивчення дійсності і отримання про неї об'єктивних знань";

• у підручнику (за ред. В. Корельського і В. Перевалова) знаходимо таке визначення методів теорії держави і права: "Методи теорії держави і права - прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмета та отримання наукових результатів" тощо.

Про всі наведені тлумачення поняття "метод" не можемо сказати, що вони не правильні, однак їх не можемо визнати, як точні та чіткі. Поняття, яке визначається, - тобто в даному випадку поняття "метод" - у межах зазначених підходів та точок зору аналогічних їм не має необхідної повноти та науковості.

На наш погляд, доволі складно, а точніше, майже неможливо, намагатися дати визначення поняттю "метод" (у рамках наукової дефініції) раніше, ніж буде з'ясовано, відрізняється чи ні, тобто як співвідносяться, поняття "метод", "прийом", "спосіб", "засіб" та "методика" між собою, та відповідно, який зміст останніх чотирьох понять.