Правове регулювання

Ще однією значимої проблемою є правова регулювання в інформаційному просторі та, передусім, з Інтернету. Сучасні технології надають людям різні послуг у режимі «он-лайн», такі як пошук інформації, електронна торгівля, дистанційна освіта, взаємодію з державними структурами тощо. Однак цьому неминуче й виникають проблеми правового характеру, пов'язані, наприклад, поширенням непристойних чи заборонених матеріалів, авторськими правами, шахрайством, несанкціонованим доступом до конфіденційної комп'ютерної інформації. Рішення таки проблем вимагає державного втручання у вигляді прийняття відповідних законів, регулюючих пов'язану з нею діяльність. Понад те, враховуючи глобального характеру Інтернету, упоратися з цим проблемою можливе лише рамках міжнародного співробітництва. Є різноманітні точки зору щодо державного регулювання Інтернету, й у деяких країнах (мусульманські країни, Китай) втручання із боку спецслужб і держави відчутно. Разом про те слід зазначити, що активне втручання держави спричинить обмеження різних свобод і не використовуватися виправдано. Приміром, держава часто втручається у діяльність ЗМІ й інших органів, обмежуючи доступ людей до інформації, або поширюючи інформацію, яку хоче нав'язати. У той самий час державні службовці замість реальної діяльності для суспільства, найчастіше займаються діяльністю із формування власних іміджів і сприятливого суспільної думки.

Слід зазначити, що в багатьох країнах за низкою причин взагалі немає спеціальних законів регулювання змісту Інтернету, і зокрема законів про електронну торгівлю. У разі конфліктним ситуаціям, зазвичай, використовуються традиційні законодавства країн, закон що у тому випадку порушується. Але цього разі, можуть виникати конфлікти законодавств – дії законні у країні, можуть бути заборонені на другий. Вирішення цих проблем, очевидно, має стати розробка єдиного законодавства, регулюючого діяльність у Інтернеті незалежно від географії. У кожному разі, розв'язання проблеми правовим регулюванням нових видів діяльність у умовах розвитку інформаційних технологій дуже важливо щодо підтримки порядку та сталого розвитку суспільства.

3. Особистість за умов інформатизації

Вплив інформатизації формування особистості стає дедалі актуально темою різних досліджень. Проблеми, пов'язані з цим, можна підрозділити на психологічні, соціальні, етичні, ціннісні та інші.

Відбувається помітна уніфікація масової свідомості, тому що «споживають» одні й самі інформаційні продукти глобального характеру (новини, реклама, художні твори т.д.), йде масована пропаганда життя, властивого західної, техногенної цивілізації. Особливо сильно цей механізм «глобалізації масової свідомості» впливає на молодь. Зникає національна ідентичність, відбувається деградація мови, нівелюються морально-етичні принципи. за рахунок інформаційно-психологічного на індивідуальне і громадська свідомість, відбувається політична, економічна та культурна експансія розвинутих країн.

4. Інформація як зброю. Інформаційні війни.

Останнім часом дедалі більшої популярності отримує термін «інформаційна війна». Загалом сенсі інформаційна війна – це будь-яка діяльність у інформаційний простір у межах деяких антагоністичних цілей (матеріальне перевага; рішення, прийняте людиною чи групою покупців, безліч ін.).

Слід зазначити, у тому що собі ідея інформаційного протиборства існувала завжди. Інформація використовували як зброю у війнах і інструмент політичних змагань (збір секретних відомостей, агітація, дезінформація, пропаганда т.д.). Проте наприкінці ХХ століття за умов формування глобального інформаційного простору ідея інформаційного протиборства входить у нового рівня.

З'являється новим типом війни – інформаційна війна. Ця війна ведеться не звичайним зброєю, у ній навіть може бути людських жертв. Однак у протистоянні держав ця війна то, можливо значно більше ефективна.

 

32.Поняття культури. Основні парадигми філософського аналізу культури (аксіологічна, семіотична, діяльнісна, ігрова та ін.)

Культура – вторая природа человека. Результат человеческой деятельности.

Можно выделить ряд достаточно разработанных подходов к осмыслению культуры:1) аксиологический (ценностный) подход: выделение сферы бытия, называемой миром ценностей.

2) деятельный: культура выступает специфическим способом человеческой деятельности.

3) социологический: - культура - социальный инструмент, который позволяет рассматривать общество как устойчивую целостность, отличную от природы.

4) гуманитарный: внимание акцентируется на совершенствовании человека как духовно-нравственного субъекта культуры.

5) семиотический (знаковый) подход – рассматривается важность роли знаковых систем. Кроме того, символы, знаки являются теми средствами реализации ценностей и смыслов культуры, которые наиболее доступны для изучения.

 

33.Традиції та новаторство у динаміці культури.

Для описания механизмов преемственности и развития в культуре, используются понятия традиции и новации. При этом традиция определяется как способ сохранения и передачи социокультурного опыта между поколениями. Новация же предстает способом формирования новых культурных смыслов. При этом в разных культурах традиция и новация воспринимались различным образом.

Традиції — елементи соціальної і культурної спад­щини, що передаються з покоління в покоління й зберіга­ються в суспільстві протягом тривалого часу.

Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудо­ві, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспіль­ство, оскільки молоде покоління не винаходить заново "вело­сипеди", а засвоює досягнутий людський досвід культури.

Поскольку в культуре отражаются различия мировоззрений в системе ценностей в идейных установках, поэтому правомерно говорить о реакционных и прогрессивных тенденциях в культуре. Но отсюда не следует, что можно отбрасывать предшествующую культуру – на пустом месте создать новую более высокую культуру невозможно.

Вопрос о традициях в культуре и об отношении к культурному наследию касается не только сохранения, но и развития культуры, т.е. созидание нового, приращение культурного богатства в процессе творчества. Хотя творческий процесс имеет объективные предпосылки и в самой реальности и в культурном наследии, непосредственно он осуществляется субъектом творческой деятельности. Сразу же следует оговориться, что не всякое новаторство – творчество культуры. Созидание нового становиться одновременно творчеством культурных ценностей тогда, когда оно не несет в себе всеобщее содержание, приобретая общую значимость, получает отзвук от других людей.

 

34.Глобалізація соціокультурного простору і діалог культур.

35. Культура і духовне життя суспільства.

Духовне життя суспільства - най ширше поняття за всі вище згадані. Воно охоплює багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей, сукупність їх поглядів, почуттів, уявлень, а також процеси виробництва суспільних та індивідуальних ідей і їх засвоєння. Духовне життя - це не тільки ідеальні явища, але і його суб'єкти, у яких є певні потреби, інтереси, ідеали і які мають соціальні інститути, що займаються виробництвом, розподілом і зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо).

 

Духовне виробництво - це вид трудової діяльності, сутністю якої є створення предметів для духовних потреб людей. Духовне виробництво розвивається на основі матеріального виробництва і має з ним спільні риси. Проте духовному виробництву властиві специфічні риси. Основними є такі:

 

а) якщо результатом матеріального виробництва є матеріальні цінності, світ речей, то результат духовного виробництва - духовні цінності, світ ідей;

 

б) якщо матеріальне виробництво спрямоване на створення безпосередньо значущих цінностей, то виробництво духовне - це цінності, що тільки в кінцевому підсумку стають суспільно корисними;

 

в) якщо в матеріальному виробництві предмет використовується як речовинна форма - поглинається або додається до чогось, тобто зникає як самостійний, - то в процесі духовного виробництва відбувається інформаційне використання предмета безвідносно до його матеріальної форми, тобто предмет не тільки не зникає, а може набувати більшого обсягу.

 

36.Поняття науки. Наука як діяльність, соціальний інститут і система знань.

Наука – (это сфера человеческой деятельности) это особая форма познавательной деятельное направленная на выработку новых системно-организованных объективных и аргументированных знаний о мире. Наука как социальное явление может быть рассмотрена с точки зрения следующих аспектов:

- наука как специфическая деятельность;

- наука как система знания;

- наука как социальный институт;

- наука как производительная сила;

- наука как форма общественного сознания.

Наука как социальный институт- система научных учреждений, обьединяющих сообщество занятых деятельностью людей.

Наука как деятельность- система познавательных действий направленных на производство и теоретическую систематизацию достоверных знаний о природной,социально и духовной реальности.

Наука как система знаний- совокупность упорядоченных и обоснованных сведений о природной, духовной и социальной реальности.

 

37.Парадигма. Природа наукової революції. Типи наукових революцій.

У епістемічному плані парадигма - це сукупність фундаментальних знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що виступають як зразок наукової діяльності.

3 процесса сопровождающих научную революцию:

1. понятия, считавшиеся фундаментальными, иллюминируются.

2. вводятся новые понятия, которые отражают новые явления, св-ва.

3. переосмысляется содержание ряда базовых понятий.

↓↓↓