Механізм формування толерантності в молодіжному поліетнічному просторі Запорізького Приазов’я

Кожному віку суспільства, як і віку людини в цьому суспільстві, властива своя «мозаїка цінностей». Сьогодні в світі проходять досить цікаві протилежні один одному процеси. З одного боку, не зважаючи на ще існуюче культурне розмаїття, на прагнення численних народів та урядів захистити самобутність своєї культури, в культурі вочевидь проявляється і щось інше. Люди починають прагнути до деякої уніфікації, до того, щоб говорити однією, всім зрозумілою мовою, одягатись в однакове вбрання, надавати перевагу подібним розвагам тощо.

У даній роботі ми намагалися з’ясувати, наскільки суттєво відмінною є ієрархія колективних ідентичностей, властива представникам певних вікових груп. Молодь – це покоління, заради якого здійснюється ця перебудова. Відмовляючись від «старого світу», його цінностей, молодь все ж успадковує буття того чи іншого соціуму, іноді навіть не усвідомлюючи цього. Так, К. Маннгейм вважав, що основною проблемою соціалізації є виявлення свого власного «Я». Цей процес завершується приблизно в 14-16 років. Потім відбувається самоідентифікація молодої людини з великими соціальними групами: національно-етнічними, класовими, за родом занять, інтересів, громадянством, тощо, але, перш за все, за віковими, тобто виникає поколінська єдність поколінь [1].

Тому саме старше покоління повинно передавати молоді ідеали, «які необхідні для формування молодого покоління хоча б заради того, щоб молодь змогла повстати проти усталеного набору старих цінностей» [2]. Як будь-який процес соціального розвитку, культурна трансмісія між поколіннями – це єдність перервності та безперервності. Саме завдяки цінностям поколінь соціальні трансформації не тільки відображаються в діях молодих людей, але й проводяться ними.

Яким же на сьогодні є стан та соціальне самопочуття молоді, чи здатна вона брати участь в перетворенні цього простору, чи готова прийняти на себе відповідальність за долю суспільства, свого та наступних поколінь? Наскільки внутрішній світ молоді є співзвучним та адекватним сьогоденню і як духовні орієнтири її свідомості втілюються в реальну поведінку дівчат та юнаків, їх громадянську позицію?

Слід зазначити, що поколінський підхід до проблеми вивчення толерантності і морального плюралізму обумовлений насамперед тим, що саме поняття покоління використовується нами в аксіологічному контексті в межах якого ми, по-перше, виділяємо такі феномени, як цінності суспільства та цінності молоді зокрема; по-друге, аналізуючи ціннісні системи декількох вікових груп молоді, ми намагалися з’ясувати, наскільки вони відрізняються і що їх об’єднує.

Молодь – це суспільно диференційована соціально-демографіч-
на спільнота, для якої характерні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні та інші якості. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь та вікових груп, перебувають у стані формування і становлення. У зв’язку з цим аналіз молоді як суб’єкта соціокультурної трансформації має не тільки науковий, але й практичний інтерес.

На думку відомого польського соціолога В. Адамського, темпи сучасних суспільних змін значною мірою залежать від вікового чинника. У зв’язку з цим він вважає поколінський підхід найбільш ефективним в поясненні соціокультурної трансформації [3].

Такий підхід в дослідженні, зокрема, міжетнічних стосунків в контексті взаємодії між поколіннями, може зіграти значну роль у вирішенні практично-культурних завдань українського суспільства. Справа в тім, що сучасне українське суспільство – суспільство високосегментоване, в ньому яскраво виражені нашарування різних типів культур, вірувань, ментальностей. Дана ситуація знайшла відображення в абвівалентності цінностей етнонаціоналізму та громадянського націоналізму. В даному випадку ми використали методику «ідеологеми» (автор С. Рижова), коли респондента просять вибрати судження, з якими він погоджується: «Багатонаціональна Україна – це багатство держави», «Справа не в багатонаціональності, а в гарантіях рівних прав і в створенні відносно рівних можливостей з боку держави для представників всіх етнічних груп», «Якби країна була населена переважно представниками мого етносу, то жилось би значно краще», «Україна повинна належати тим, хто приїхав сюди і прийняв її громадянство», яка виступає індикатором афіліативних установок.

Дані ціннісні пріоритети мають не тільки регіональні, а й вікові відмінності. Ситуація посилюється й тим, що споконвічний конфлікт «батьків і дітей» сьогодні обумовлений готовністю поколінь сприймати цінності демократичних, ринкових реформ, адаптуватися до швидких соціальних змін і не зважаючи на глобалізацію, зберегти свою самобутність, неповторність, які знаходять втілення у віруваннях, мові, традиціях, менталітеті. Тому формування системи цінностей, що забезпечують спадкоємність духовного розвитку суспільства, є запорукою самоствердження нації.

Це й обумовило нашу зацікавленість до аналізу сприйняття етнічних цінностей різними поколіннями в одному з поліетнічних регіонів України – Запорізького Приазов’я. Історично Приазов’я – це територія, на якій з глибокої давнини відбувалися масштабні історичні події, пов’язані з мешканням і переміщенням багатьох народів. Тут зароджувалися, розвивалися і гинули різні культури, змінювалися цілі історичні епохи. Разом з представниками певних етносів сюди переселялися й прихильники окремих конфесій, які визначаються як етноконфесійні групи. Характерною ознакою Приазов’я є постійне ускладнення етнічної палітри. Одночасно з формуванням етнічного складу відбувалися інтеграційні міжетнічні процеси, основним наслідком яких було зближення народів.

Усвідомлення рівності всіх громадян історичної спільноти на сучасному етапі розвитку здавалося б, не викликає жодних сумнівів. Проте, життя ілюструє досить непривабливу картину в цьому плані. Людська нерівність існує не тільки в реальному житті, вона є досить живучим стереотипом свідомості.

Тому, на наш погляд, так важливо вийти на прогноз ситуації з міжетнічною толерантністю в майбутньому, щоб зрозуміти чи зможе молоде покоління протиставити етнічному націоналізму громадянську націю і громадянський націоналізм, в якому пріоритет прав залишається за особистістю, а не за нацією. Однак громадянська нація, нація в сенсі державної спільноти теж має свої ідеали, цінності, об’єднуючі міфологеми і живляться вони перш за все історією, традиціями, культурою домінуючого народу [4, с. 121].

Загалом в більшості довідників, енциклопедій, словників толерантність визначається як терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки. В нашому дослідженні ми будемо розглядати поняття «толерантність» з позицій морального плюралізму, де «толерантність означає повагу, прийняття та правильне розуміння різноманітності культур нашого світу, інших форм самовиявлення та засобів прояву людської індивідуальності...». «Толерантність – це, перш за все, активна позиція, що формується на підставі визнання універсальних прав і основних свобод людини...» [5].

Питанню толерантності як одній з найважливіших умов формування того чи іншого характеру міжетнічних відносин в Україні приділяють увагу такі вітчизняні дослідники як В. Арбєніна, В. Євтух, К. Леві-Строс, М. Михальченко, Н. Паніна, В. Паніотто, І. Прибутко-
ва, Ю.І. Римаренко та інші.

Більшість як зарубіжних так і вітчизняних суспільствознавців міжетнічні відносини розглядають як взаємодію народів у різних сферах – політиці, культурі тощо, чи як міжособистісні відносини людей різних національностей, які також відбуваються в різних сферах спілкування – трудового, родинно-побутового, а також сусідського, дружнього та інших видів неформального спілкування на макро- та мікро- рівнях.

У нашому дослідженні ми зробили акцент на мезорівень, де міжетнічні відносини розглядаються не тільки як відносини між групами, але й як ставлення до груп.

У ході дослідження міжетнічної толерантності та морального плюралізму між старшим поколінням та молоддю були використані такі методи отримання соціологічної інформації, як синхронний та діахронний. Так, горизонтальний (синхронний) аналіз дозволив врахувати те, що всі покоління співіснують, діють, думають одночасно і між ними виникають різні відносини: від довіри, співпраці та взаєморозуміння до відчуження і неприязні. Це, на наш погляд, дозволило вивчити внутрішньо-особистісні характеристики та цінності різних вікових когорт, які складають вікову структуру населення. Вертикальний (діахронний) зріз дозволив прослідкувати послідовність зміни поколінь у певний історичний період. Дана методика дала можливість виявити умовні самоідентифікації респондента в порівнянні з оточенням, групами людей, в тому числі й за віковими ознаками.

З кожним роком проблема толерантного ставлення людей один до одного стає в світі все актуальнішою, не обійшла вона і Україну. Так, на думку фахівців Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, причинами зростання нетолерантності в нашій країні стали такі факти як великий потік мігрантів та іноземних студентів, значне розшарування на бідних і багатих та безперервні виборчі баталії. Внаслідок нетерпимості на національному ґрунті за 2006-2007 роки в Україні зафіксовано близько 100 випадків ворожнечі через ксенофобські настрої, і їхнім результатом стали 20 смертей людей іншої національності. Держава прореагувала на це, і в цьому році Міністерством закордонних справ України була впроваджена посада посла з особливих доручень із протидії расизму, ксенофобії та дискримінації, на якого покладені обов’язки координації роботи МЗС та інших відомств України щодо питань, які пов’язані з можливим виникненням конфліктів на релігійному, етнічному або національному ґрунті з метою протидії таким виявам.

Дослідження показало, що найбільш ксенофобські настрої панують серед 14-18-річної міської молоді з заможних родин. Однак, не зважаючи на поодинокі випадки проявів ксенофобії (2,3%), немає гарантії, що вони не поширяться на більшу частину молоді. Тим більше, що молодь – категорія, яка швидко переймає щось неформальне та радикальне.

Відрадно відмітити, що в такому досить поліетнічному регіоні як Східна Таврія і дотепер триває безконфліктний інтегративний тип розвитку міжнаціональної взаємодії.

Одним із важливих питань дослідження толерантності є питання довіри до людей. Ми поставили респондентам запитання: «Наскільки Ви довіряєте людям?» 68,4% відповіли, що слід бути дуже обережним у стосунках з людьми (19,7% віком від 14 до 17 р.; 22,6% 18-30 р.; 26,1% – 31-60 років і старші. І лише 31,6% респондентів вважають, що людям можна довіряти (серед них тільки 8,2% становить молодь). Це свідчить про те, що саме молодь досить насторожено ставиться до всіх людей взагалі.

Ще один показник толерантності – бажане і небажане сусідство. Так, респондентам було запропоновано дати відповідь на питання: «Уявіть, що Вам необхідно прожити один рік у безлюдній місцевості втрьох з представниками іншої національності, виберіть, з ким саме Ви не погодились би жити?» І якщо для людей середнього та старшого віку основним показником небажаного сусідства є віросповідання, а серед етнічних представників, вони відсторонюються від національностей, які асоціюються із кровопролитними міжнаціональними конфліктами, навіть не визнаючи того, хто з них винен, а хто правий, то відносно молоді вони не хотіли б мати сусідами циган (безвідносно до освіти, соціального становища, віку тощо), мусульман, трудових мігрантів, іноземних студентів.

Так, респондентам які вказали на негативне ставлення до представників інших етносів було запропоновано запитання: «На основі чого у Вас склалося таке негативне відношення до людей інших національностей?». Найвищий показник (28,7%) свідчить про те, що недружелюбне враження в опитаних склалось не з власного досвіду, а на основі того, що вони дізнались про ці етноси із засобів масової інформації (читали в газетах, журналах, бачили по телебаченню). Зазначимо, що серед молоді віком 14-17 років, цей показник значно вищий 36,5%. Однак, не зважаючи на те, що даний регіон є поліетнічним, лише 8,6% респондентів (переважно старшого віку) вказали на власний досвід недружелюбного спілкування. 12,2% знають про дані проблеми з вражень від знайомих, друзів.

Кроснаціональний аналіз виявив відмінності групових ідентифікацій, пов’язаних із соціальним самопочуттям. Так, для 39,2% етнічних українців та 19,7% кримських татар характерні більш помірно проукраїнські національно-державницькі орієнтири виходу України з економічної кризи. 29,8% українців, 25,7% росіян, 20,1% білорусів, 19,7% болгар, 9,1% вірмен вважають, що цього можна досягти при умові орієнтації на створення союзу з колишніми радянськими республіками. Слід зазначити, що 28,4% українців, 21,4% чехів, 20,8% болгар, 19,6% німців вихід з кризи бачать в союзі з європейськими країнами. Відносно ж молоді, то 41,6% зазначають, що Україну в майбутньому вони уявляють як європейську державу, чи як незалежну країну, яка сама спроможна вийти з кризи (26,3%). Байдужою до майбутнього країни залишилась та частина міської молоді, яка ніде не працює й не навчається. Зазначимо, що етнічний показник суттєвої ролі при відповіді на дане питання серед цієї категорії не мав.

Отже, в цілому можна відзначити достатньо високий рівень толерантності у регіоні, де історично, протягом століть мешкають представники різних етносів конфесій та культур, які від покоління до покоління випробовували дружні взаємовигідні стосунки. Проте результати дослідження показали, що підростаюче молоде покоління під впливом глобалізаційних процесів дещо змінює суть міжетнічних і міжрелігійних відносин. Тому зростаюча саме серед молодого покоління нашої країни інтолерантність потребує системної, послідовної роботи із запобігання цього явища не тільки інституту освіти, а й усіх соціальних інститутів нашого суспільства.

 

Список використаних літературних джерел:

 

1. Маннгейм К. Диагноз нашего времени. – М.: Юрист, 1994. – 700 с. С. 441.

2. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. – М.: – Прог-
ресс, 1996. – С. 38.

3. Адамский В. и др. Динамика структурного конфликта в ходе смены системы: Польша в 1980-2000 г.г. // Социологические иссле-
дования. – 2002. – №6. – С. 50-62.

4. Национально-гражданские идентичности и толерантность. Опыт России и Украины в период трансформации / Под ред. Л. Дроби-
жевой, Е. Головахи. – К. Институт социологии НАН Украины; Институт социологии РАН, 2007. – 280 с.

5. Declaration of Principles on Tolerance, adopted by gerenal Conference of UNESCO at its twenty – eighth session in Paris? On November 16, 1995. – Paris, UNESCO, 1995.