Концептуальні засади стратегічних пріоритетів системного інноваційного розвитку навчально-реабілітаційних закладів

Сучасна система освіти характеризується постійним нарощуванням кількісних і якісних змін, незворотнім збільшенням вимог до навчальних закладів. Сьогодні перед ними стоїть першочергове завдання розвитку життєвої компетентності школярів, розкриття їх особистісного потенціалу, навчання мистецтву продуктивної життєтворчості в умовах динамічного, глобалізованого світу. Компетентний випускник загальноосвітньої школи ХХІ століття повинен мати систему сучасних знань, інноваційну культуру мислення, вільно володіти інформаційно-комунікативними технологіями, ефективно здійснювати соціальну та життєву практику, бути готовим до постійного підвищення свого освітньо-культурного потенціалу. Підготовка випускника з такими характеристиками вимагає від навчального закладу роботи в режимі системного інноваційного розвитку, тобто здатності і готовності послідовно проектувати та впроваджувати педагогічно доцільні нововведення, які дозволять школі постійно оновлюватися відповідно до викликів сьогодення і майбутнього. Лише такий режим роботи дозволить закладу бути прискорювачем суспільного поступу, а не застійним осередком, сконцентрованим тільки на знаннєцентричній освітній парадигмі. Науковцями встановлено, що навчальні заклади, які роками та десятиліттями не практикують нововведень, крім запропонованих адміністративно-керівними освітянськими органами, функціонують переважно за інерцією; вони одноманітні, не мають власного іміджу, вважаються неінноваційними [8, с. 12].

Інноваційний розвиток для навчального закладу є, з одного боку, умовою подальшого поступу, з іншого, – загрозою розбалансування внутрішньошкільного освітнього простору у випадку перевищення критичної межі інновацій, втрати рівноваги між ними та стабільними алгоритмами роботи. Попередити такі ризики можна за умови ретельного продумування перспективних нововведень, далекоглядного врахування їх впливу на освітній заклад в цілому, проектування та послідовної реалізації шляху до них з урахуванням акумулятивного ефекту взаємодії педагогічних інновацій. Ці завдання тісно пов’язані між собою та можуть бути успішно вирішені за умови розробки та реалізації стратегії системного інноваційного розвитку навчального закладу.

Сутність такої стратегії можна визначити як прогностично розроблений шлях до бажаних змін у ключових аспектах роботи навчального закладу. Відповідно до цього, основу стратегії складає бачення затребуваних змін у навчальному закладі, яке може бути оформлене з різним ступенем конкретизації: у вигляді аморфних уявлень, загальних задумів або чітких пріоритетів. Зрозуміло, що зі зростанням міри конкретності прогностичного бачення бажаних конфігурацій навчального закладу підвищується якість стратегії його системного інноваційного розвитку. Реалістично поставлені, критично обмірковані та ресурсно обґрунтовані пріоритети убезпечать навчальний заклад від можливих блукань і кружних шляхів інноваційного руху, сприятимуть цілеспрямованості і раціональності дій педагогічного колективу. Як зазначає В. Лазарєв, стратегія задає ту форму, яка зробить цілісним весь процес руху до бажаного майбутнього [16, с. 270].

Згідно з визначенням Л. Калініної, стратегія репрезентує довгостроковий якісно вибраний напрям розвитку організації, який інтегрує місію, цілі організації, норми та дії в єдине ціле, визначає ресурсне забезпечення організації з урахуванням її внутрішніх переваг і недоліків. Стратегія виступає загальним комплексним планом досягнення цілей організації. За допомогою стратегії забезпечуються нововведення і зміни в діяльності організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, координації функціонування, передбачення майбутніх змін у її діяльності [11, с. 78-79].

Цінність стратегічних пріоритетів розвитку навчального закладу визначається тим, наскільки їх втілення в майбутньому зумовить підвищення ефективності реалізації місії закладу, його роботи як соціально-педагогічної системи, в умовах якої школярі набувають життєву компетентність. Тобто, навчальний заклад має бути зорієнтований на те, щоб його випускники зустрічалися зі складнощами дорослого життя без важких життєвих криз і фрустрацій, переживань щодо своєї відсталості від суспільної динаміки, а, навпаки, з готовністю і здатністю компетентно діяти для досягнення життєвого успіху. Розгляд стратегії навчального закладу крізь призму цих вимог до його випускників дозволяє виділити детермінанти визначення пріоритетів системного інноваційного розвитку навчального закладу. Детермінанти визначають те, наскільки актуальними та дієвими будуть майбутні інновації в навчальному закладі. Або це будуть, за виразом В. Бондаря, новації задля новацій [7], або ж – затребувані нововведення, які допоможуть закладу ефективно працювати в умовах постійного оновлення вимог суспільства до компетентних випускників.

Логіко-семантичний аналіз дозволяє об’єднати всі можливі детермінанти визначення пріоритетів системного інноваційного розвитку навчального закладу у дві групи: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх детермінант відносяться призначення навчального закладу та усталені підходи до організації його роботи. Якщо стратегічні пріоритети узгоджуються з цими детермінантами, розвиток закладу буде системним, а інноваційна діяльність – максимально енергозберігаючою. В іншому випадку, коли вони не пов’язані між собою на засадах діалектичної логіки, заклад зустрінеться з дилемою: перейти на інші рейки роботи або відкоригувати стратегічні пріоритети. Для уникнення необхідності обирати між такими невиграшними альтернативами слід своєчасно, на етапі визначення стратегічних пріоритетів, проаналізувати їх відповідність місії закладу та напрацьованим організаційним підходам. У контексті цієї проблеми В. Докучаєва зазначає, що об’єктивні труднощі проектувального процесу виникають ще на етапі визначення соціального іміджу, суспільної спрямованості новоствореного закладу освіти, яке потребує врахування як загальної соціальної ситуації, так і соціальних чинників державного, регіонального й місцевого рівнів [9, с. 23].

Під місією навчального закладу науковці розуміють його філософію і призначення, в яких виявляється його відмінність від подібних; сформульоване твердження щодо того, для чого і з якої причини існує заклад [15, с. 31]. Місію навчального закладу можна описати як сукупність цілей і пов’язаних з ними переконань, відносин і напрямів діяльності, характерних для конкретного закладу. У місії колектив закладу виражає свою організацію освіти, свій стиль і культуру, тому форма вираження має бути ясною, доступною для розуміння батьків дітей, тих, хто обирає цей навчальний заклад [15, с. 31].

Різноманітні типи шкіл реалізують різні місії, мають свої освітні програми та відрізняються від інших закладів організацією навчально-виховного процесу. Навчально-реабілітаційні центри, порівняно з іншими типами навчальних закладів (загальноосвітніми школами, гімназіями, ліцеями, спеціальними школами-інтернатами тощо), є якісно іншими соціально-педагогічними системами, які відрізняється самобутньою метою, завданнями, структурою та організаційними підходами. Мета навчально-реабілітаційного центру – комплексна медична, соціальна, психологічна та педагогічна реабілітація хворої дитини та інтеграція її в суспільство. Основними завданнями центру є: створення умов для формування соціально-адаптивної та соціально-продук-
тивної особистості; забезпечення умов для здобуття вихованцями якісної освіти певного рівня (дошкільної, неповної та повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої); розробка та втілення у практику інноваційного змісту, форм і методик навчально-виховного й лікувально-реабілітаційного процесу.

У повній мірі, на системних засадах соціально-педагогічну місію закладів цього типу реалізує Хортицький національний навчально-реабілітаційний багатопрофільний центр, який є тим відкритим освітнім закладом нового типу, що включає всі необхідні параметри для максимально можливої комплексної реабілітації кожної дитини. Заклад функціонує і розвивається як навчально-виховний комплекс, до якого входять: обласний центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів; санаторна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів з дошкільним відділенням, спеціальними класами для дітей, які потребують корекції фізичного розвитку, та класами професійно-технічної і курсової підготовки; коледж І-ІІ рівнів акредитації, до складу якого входять три відділення: педагогічне, художнє та відділення ландшафтного дизайну. Унікальна структура закладу дозволяє забезпечити комплексну реабілітацію і соціалізацію дітей змалечку до моменту одержання спеціальності та диплома державного зразка, тобто повної готовності та здатності до самостійного життя і компетентної дії в актуальних суспільних умовах.

Цільові настанови та структурно-організаційні особливості навчально-реабілітаційних центрів неодмінно мають бути враховані при визначенні стратегічних пріоритетів їх системного інноваційного розвитку. Лише тоді заклад не втратить «своє обличчя» у гонитві за невластивими йому інноваціями, а, навпаки, зможе зберегти і поглибити свою функціональну специфіку за рахунок спрямування зусиль на досягнення пріоритетів, що відповідають його призначенню.

Окрім внутрішніх детермінант, стратегію системного інноваційного розвитку навчального закладу визначають зовнішні детермінанти, які Є. Хриков обґрунтовано називає прогностичним фоном [18, с. 50]. Важливість їх урахування є одним із базових постулатів сучасного стратегічного менеджменту. Як зазначає Р. Акмаєва, сутність переходу від оперативного до стратегічного управління відображена в ідеї необхідності переносу центру уваги вищих керівників на оточення (зовнішнє середовище) для того, щоб відповідним чином і своєчасно реагувати на зміни, які в ньому відбуваються [1, с. 8]. Вслід за Є. Хри-
ковим до зовнішніх детермінант системного інноваційного розвитку навчального закладу ми відносимо різнопланові чинники макросередовища, головними серед яких є:

- світові тенденції розвитку освіти;

- стан розвитку науки (зміни в науковій картині світу);

- філософія освіти;

- особливості соціально-економічного розвитку країни;

- особливості політичного розвитку країни;

- особливості культурного розвитку країни;

- традиції в галузі освітньої діяльності;

- освітня політика;

- рівень розвитку психолого-педагогічної науки [18, с. 158].

Прогнозування впливу зазначених чинників на траєкторію реалізації місії закладу дозволяє розробити модерну, перспективну стратегію його розвитку, яка відповідає сучасним глобалізаційним викликам і потребам національної освіти. Нижченаведена таблиця 1 є прикладом визначення орієнтирів стратегії розвитку закладу на основі аналізу впливу чинників макросередовища, актуальних для системи освіти України.

Таблиця 1

Визначення орієнтирів стратегії розвитку
Хортицького національного навчально-реабілітаційного
багатопрофільного центру на основі аналізу впливу чинників
макросередовища, актуальних для системи освіти України

Чинники макросередовища	Орієнтири стратегії розвитку навчально-реабілітаційного центру
Світові тенденції розвитку освіти	Посилення ролі інформаційно-комунікативних і проектних технологій в навчально-виховному процесі; утвердження моделі інноваційного, випереджального розвитку; демократизація та компетенізація освіти
Стан розвитку науки (зміни в науковій картині світу)	Формування інноваційної культури мислення школярів, яка ґрунтується на сучасних наукових знаннях, зокрема, на результатах відкриттів у молекулярній біології, квантовій фізиці та у сфері миттєвих засобів комунікації; системний підхід (як загальнонауковий принцип) до проектування та практичного забезпечення інноваційного розвитку закладу; домінанти полікультурності та компаративістики у гуманітарному пізнанні; організація роботи учнівського, медико-психолого-педагогічного та батьківського колективів з позицій синергетичної парадигми
Філософія освіти	Людиноцентризм, демократичність освіти, плекання дитини як творця та проектувальника свого життя, суб’єкт-суб’єктні стосунки між учасниками освітнього процесу

Продовження таблиці 1

Особливості соціально-економічного розвитку країни	Забезпечення здатності та готовності учнів до постійного зміцнення власного здоров’я, успішної життєдіяльності в умовах ринкової економіки, опанування наукоємних технологій, набуття професійної компетентності, особистісного та професійного саморозвитку в умовах інтенсифікації суспільних процесів, спрямування своєї діяльності в напрямі національного єднання українців
Особливості політичного розвитку країни	Забезпечення здатності та готовності учнів до громадянської активності; виховання школярів як громадян України, толерантних до інших націй і гуманістичних культур
Особливості культурного розвитку країни	Утвердження в навчально-виховному просторі закладу зразків високої культури; гармонійне співіснування (а не конфронтація) найкращих зразків національної та світової, класичної та модерної культури
Традиції в галузі освітньої діяльності	Використання перевірених часом технологій, методик, форм, методів і прийомів навчання та виховання, переосмислення методичного арсеналу етнопедагогіки в контексті сучасних соціокультурних умов
Освітня політика	Реалізація положень нормативно-правових документів у сфері освіти України (Конституції України, законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про мову», Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національної доктрини розвитку освіти, Державного стандарту базової і повної середньої освіти, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки), які стосуються діяльності навчально-реабілітаційного центру
Рівень розвитку психолого-педагогічної науки	Знайомство із сучасними психолого-педагогічними дослідженнями проблем ефективного навчання і виховання, розвитку життєвої компетентності дітей та молоді; освітнього менеджменту; організації роботи педагогічного колективу як єдиної команди; розвитку професійної компетентності педагогів; оптимізації шкільної культури, соціально-психологічного клімату закладу; ефективного використання освітніх ресурсів закладу

 

Представлені в табл. 1 зовнішні детермінанти розвитку навчально-реабілітаційного центру були визначені з опорою на роботи дослідників проблематики філософії освіти: В. Андрущенка [2], [3], О. Ба-
залука [5], [5], В. Кременя [13], Н. Юхименка [6].

Врахування внутрішніх і зовнішніх детермінант дозволяє поставити перспективні пріоритети розвитку навчального закладу. У майбутньому це сприятиме ефективній роботі закладу як відкритої соціально-педагогічної системи, що розвивається поступально та взаємодіє зі світовим соціокультурним простором на засадах взаємопідтримки та взаємозбагачення.

Внутрішні та зовнішні детермінанти в усій їх сукупності утворюють певну систему координат, у межах якої можна обґрунтовано побудувати доцільну кількість векторів розвитку навчального закладу – його стратегічних пріоритетів. Для успішного виконання цього складного та відповідального завдання необхідно провести спеціальну аналітико-прогностичну роботу – стратегічний аналіз. Н. Аніскіна і Л. Пасечнікова визначають цю процедуру як змістовний опис об’єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямів його розвитку [4, с. 8]. Стратегічний аналіз вимагає від фахівця актуалізації таких комплексних здібностей, як діалектичне мислення (урахування закономірностей розвитку навчального закладу в контексті потенційної багатовекторності його змін), системне мислення (розгляд нерозривних взаємозв’язків між усіма структурними підрозділами закладу, актуальних і перспективних чинників впливу на нього), здатність до антиципації (чітке бачення кінцевих характеристик навчального закладу як результату реалізації стратегічних пріоритетів його розвитку), узагальнення, класифікація та абстрагування (побудова логічного ряду пріоритетів, які мають високий рівень узагальненості та об’єднують усі бажані зміни в закладі).

У процесі стратегічного аналізу відбувається глибоке осмислення перспектив інноваційної трансформації навчального закладу, відсіювання недоцільних ідей і, разом із тим, обґрунтування тих пріоритетів, втілення яких забезпечить висхідний розвиток закладу. Хоча для кожного навчального закладу система таких пріоритетів індивідуальна, однотипні заклади, як правило, мають якщо не ідентичні, то схожі стратегічні пріоритети. Тому з точки зору перспектив розвитку вітчизняної реабілітаційної освіти є вельми репрезентативною ієрархія пріоритетів системного інноваційного розвитку Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру, а саме:

1. Розбудова компетентнісно спрямованого збагаченого освітньо-реабілітаційного простору життєтворчості особистості.

2. Комплексна (медична, соціальна, педагогічна і психологічна) реабілітація вихованців і студентів.

3. Організація якісної інклюзивної освіти.

Розглянемо значення кожного з указаних пріоритетів для розробки перспективної стратегії системного інноваційного розвитку навчально-реабілітаційного центру.

Головним пріоритетом діяльності та розвитку Хортицького центру є розбудова компетентнісно спрямованого збагаченого освітньо-реабілітаційного простору з метою розвитку життєвої компетентності особистості. Призначення такого простору – розкриття вітального та психосоціального потенціалу кожного вихованця, його становлення як компетентного проектувальника і творця власного життя. Така інтерпретація смислу освіти обґрунтована в роботах вітчизняних та зарубіжних педагогів, які стоять на гуманістичних позиціях. Характеризуючи сучасне суспільство, В. Кремень засвідчує, що в ньому «з новою силою актуалізується проблема людини, оскільки в масовій культурі й суспільстві споживання вона (людина) неповна, часткова, нездійснена. Вона не виконує свого головного завдання – йти шляхом самоперетворення, самореалізації, продуктивної діяльності. Вона не олюднює, не одухотворяє світу навколо себе; вона застигла, нерухома, і її навряд чи можна назвати особистістю. Такій масовій людині важко відповідати на нові виклики соціуму, яких сьогодні стає все більше й більше» [14, с. 6]. Аналізуючи можливі шляхи виправлення цієї ситуації, вчений наголошує, що нині на місце масової людини, породженої сцієнтизмом і економізмом, приходить творча особистість. Не просто людина, а саме особистість – активний суб’єкт соціально-історичного процесу [14, с. 7].

І. Єрмаков, В. Нечипоренко і Д. Пузіков зазначають, що нині успішна професійна діяльність, ефективне спілкування, життєвий успіх особистості стають неможливими без оволодіння нею мистецтвом жити. Тому необхідність виховання якостей, які визначають успішність оволодіння особистістю мистецтвом життя та його реалізації, постає перед багатьма суспільними інституціями, у першу чергу, – перед загальноосвітніми навчальними закладами. Немає у вихованні справи гуманнішої, ніж допомогти вихованцю оволодіти мистецтвом життя, досягти у ньому досконалості [10, с. 59].

Американські автори Г. Драйден і Д. Вос вважають, що нова революція під девізом «зроби сам» не закінчується на самостійному пофарбуванні свого будинку та самостійному догляді за своїм садом. Вона полягає в самостійному управлінні всім своїм життям [17, с. 97]. Разом із тим, дослідники висловлюють занепокоєння відносно того, що в більшості шкіл не викладається найважливіший предмет: школярів не вчать, як спроектувати власне успішне майбутнє і як знаходити нові рішення у подоланні життєвих криз [17, с. 231].

Позицію зарубіжних дослідників можна доповнити твердженням, що навчання учнів мистецтву життєтворчості доцільно здійснювати не в рамках одного предмета, а шляхом розбудови цілісного компетентнісно спрямованого простору життєтворчості особистості. Визначальними властивостями такого простору виступають:

1. Розвиток ключових життєвих компетенцій школярів.

Сьогодні суспільство висуває до кожного свого представника цілий ряд невід’ємних вимог, в яких акумульована квінтесенція сучасного образу цивілізованої, успішної, компетентної особистості. Осмислення та упорядкування цих вимог дозволяє виділити певний репертуар ключових компетенцій, якими має володіти випускник навчального закладу. Нині існує велика кількість можливих варіантів репертуару ключових компетенцій, адже не тільки наукові центри, але й окремі навчальні заклади розробили власні моделі випускника школи, в основі яких – життєво важливі компетенції. Свій внесок у масштабну дискусію з даного питання зробив і педагогічний колектив
Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру. Розроблений у закладі репертуар ключових життєвих компетенцій враховує не тільки європейські тенденції та вітчизняні нормативні документи, але й особливості суб’єкта компетентності – дитини з обмеженими можливостями здоров’я. Ці особливості актуалізують важливість компетенцій життєздатності та життєстійкості, оволодіння якими дозволить дитині компенсувати проблеми зі здоров’ям і досягти повноти самореалізації. Виключно важливими для дитини з особливими потребами також є життєтворчі компетенції, які визначають ефективність проектування та творчого здійснення особистістю власного життя. До категорії ключових слід віднести також компетенції, що лежать в основі успішної життєдіяльності людини в сучасному суспільстві – динамічному, глобалізованому, інформатизованому, комунікативно насиченому, наповненому демографічними та екологічними проблемами. У зв’язку з цими реаліями на перший план розвитку особистості виходять компетенції навчатися впродовж життя, соціальні, сімейно-побутові, комунікативні, інформаційні, політико-правові, професійно-трудові, полікультурні, культурно-дозвіллєві та екологічні. У Хортицькому центрі ці компетенції описані не ізольовано, а системно – в рамках цілісної моделі компетентного випускника закладу.

2. Гуманізація та демократизація освіти.

Ефективно виконувати свою роль освіта може лише в тому випадку, коли її метою і головною ціннісною орієнтацією є особистість. А. Крамаренко розглядає гуманізацію як центральну складову нового педагогічного мислення, яке передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їхньої людинотворчої функції [12, с. 181]. Визнання людини найвищою цінністю веде до утвердження в навчальному закладі демократичних взаємин, заснованих на толерантності, взаємоповазі, співпраці, паритетності. Дитина, незалежно від її віку, в цих умовах розглядається як рівноцінний учасник освітнього процесу, співтворець життя закладу. З максимальною ефективністю ідеї гуманізації та демократизації освітнього закладу можна впроваджувати в умовах дитячого самоврядування.

3. Технологізація процесу життєвого проектування саморозвитку особистості.

Живучи одним днем, людина не замислюється над своїми життєвими можливостями і, відповідно, втрачає перспективи свого розвитку. Кожна така втрата болісно зачіпає її самооцінку, віру в свої сили, мотивацію до самоактуалізації. Поступово ставлення такої людини до свого минулого набуває характеру шкодування, а до власного майбутнього – песимістичного характеру.

Попередити таку катастрофічну ситуацію втрати життєтворчої позиції особистості можна завдяки впровадженню в освітній процес навчальних закладів індивідуально-особистісної технології життєвого проектування. Її автори – вітчизняні науковці І. Єрмаков, В. Нечипо-
ренко і Д. Пузіков – виділяють і описують 5 етапів життєвого проектування саморозвитку особистості:

1) життєвий задум;

2) життєве програмування;

3) життєве планування;

4) життєздійснення;

5) аналітико-корекційний етап [10, с. 344-347].

Оволодіння змістом діяльності та інструментарієм відповідно до кожного етапу технології дозволяє особистості перейти на якісно новий рівень життєдіяльності, який характеризується свідомим і відповідальним ставленням до власного життя, здатністю раціонально вибирати життєві цілі та планомірно їх досягати.

4. Посилення творчої складової в усіх сферах шкільного життя.

Свідома, життєтворча позиція особистості може бути в повній мірі реалізована лише за умови сприятливої зовнішньої ситуації, яка стимулює самоствердження дитини як креативного суб’єкта життєдіяльності. Навчальна, виховна та реабілітаційна підсистеми освітнього закладу повинні орієнтуватися на природні здібності дитини та розвивати їх у кожний конкретний момент шкільного життя. Такий підхід веде до переосмислення ролі репродуктивних видів діяльності, визнання їх не самоціллю, а лише сходинкою до виходу дитини на творчий рівень. Утвердження в навчальному закладі домінанти творчої діяльності зумовлено зовнішніми чинниками, а саме загальноцивілізаційною тенденцією посилення у виробничій сфері творчого, інноваційного компоненту. Особливо це стосується високотехнологічних галузей, які нині, в ХХІ столітті, забезпечують економічний прорив країн на світовому ринку. Як окремі люди, так і цілі країни прагнуть робити ставку на креативний підхід до розв’язання життєвих проблем, адже лише він дозволяє встигати за прискореним темпом суспільного розвитку.

Освітні заклади мають безліч варіантів посилення творчої складової в усіх сферах шкільного життя. У навчально-виховному процесі досягти цього можна за допомогою розробки та реалізації творчих проектів, проведення творчих заходів, заохочення індивідуальної креативної діяльності школярів. Навіть найпростіше, елементарне завдання дитина може виконати репродуктивно або оригінально – залежно від настанови педагога. В умовах реабілітаційного процесу засобом творчого розвитку особистості є індивідуальні реабілітаційні проекти, які стимулюють її свідоме ставлення до власного здоров’я. Дитина може внести креативність у заняття фізичною культурою, загартування, оздоровчий відпочинок, збалансування свого харчування та в інші компоненти здорового способу життя.

Отже, розбудова компетентнісно спрямованого простору життєтворчості особистості є складним процесом, що передбачає синхронізацію чотирьох векторів інноваційної діяльності, якими виступають розвиток ключових життєвих компетенцій школярів, гуманізація та демократизація освіти, технологізація процесу життєвого проектування саморозвитку особистості, посилення творчої складової в усіх
сферах шкільного життя. Успішне втілення цих векторів в умовах навчально-реабілітаційного центру вимагає глибинної перебудови освітнього процесу за рахунок комплексного підходу до впровадження реабілітаційного компоненту. Лише такий шлях дозволить вирішити одну з найбільш актуальних проблем сучасної освіти – розвиток життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями здоров’я щодо успішної побудови свого життя та інтеграції у соціум. Концентрація зусиль колективу Хортицького центру на розв’язання цієї проблеми визначає наступний пріоритет системного інноваційного розвитку закладу – організацію комплексної (медичної, соціальної, педагогічної і психологічної) реабілітації вихованців.

Важливість комплексного підходу до організації реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я зумовлена природною цілісністю організму дитини, тісним взаємозв’язком між усіма його функціями. Відповідно, реабілітаційні впливи, адекватні складній єдності організму дитини та багатоплановому процесу її розвитку, мають передбачати інтеграцію кожного специфічного напряму реабілітації на засадах взаємодоповнення. Комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у компетентнісно спрямованому просторі життєтворчості особистості має синергетичний ефект – ефективність комплексного впливу значно перевищує сумарну ефективність тих самих заходів у випадку їх окремого застосування. Особистісна зрілість та усвідомлена сформованість механізмів саморегуляції та психологічної компенсації значно полегшують подолання соматичного захворювання, зменшують його значущість для індивідуальної
самоактуалізації. Так само медична підтримка сприяє формуванню впевненості у собі, озброює людину засобами самоконтролю та підтримання свого організму в активному стані.

Комплексний підхід до організації реабілітації школярів передбачає збереження специфічності кожного її напряму. Зокрема, медична реабілітація включає наступні заходи:

- різнобічну, поглиблену та систематичну діагностику стану здоров’я школярів;

- проведення профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів;

- організацію реабілітаційно-доцільного розпорядку дня у варіативних заходах, а саме: оздоровчих прогулянок, теренкурів, лікувальної та оздоровчої гімнастики, груп здоров’я, днів здоров’я, організацію фізкультурних пауз під час проведення уроків та самопідготовок, пропаганду та привчання до здорового способу життя, навчання методів і прийомів самодопомоги, боротьби з хворобою;

- корекцію впливу несприятливих зовнішніх факторів;

- організацію здоров’язбережувального фізичного та трудового виховання;

- організацію роботи школи санітарно-гігієнічної освіти та самореабілітації;

- підвищення вітального потенціалу дитини за допомогою фізіотерапевтичних засобів.

Психологічна реабілітація реалізується через:

- проведення особистісно зорієнтованої та соціометричної психодіагностики;

- організацію індивідуальних психологічних занять зі школярами;

- проведення тренінгів спілкування, тренінгів особистісного зростання, рольових ігор, спрямованих на оптимізацію психологічного мікроклімату в дитячих колективах;

- контроль та оптимізацію навчальних навантажень;

- зняття психоемоційного перенавантаження учнів;

- забезпечення психологізації навчального процесу, розвиток психологічної культури суб’єктів освітньо-реабілітаційного процесу.

Соціально-педагогічна реабілітація здійснюється у наступних напрямах:

- діагностиці навчальних і соціальних труднощів вихованців;

- визначенні зони найближчого розвитку і потенційних можливостей дитини;

- вирішенні проблем соціально-педагогічної адаптації вихо-
ванців;

- усуненні прогалин у пізнавальному розвитку шляхом індивідуальної корекційно-розвивальної роботи;

- профілактичній роботі з дітьми групи ризику та корекція їхньої поведінки;

- соціально-трудовій адаптації;

- індивідуалізації навчального процесу відповідно до особливих освітніх потреб школярів;

- проведенні додаткових заходів, спрямованих на підвищення мотивації учнів до навчання;

- розвитку життєвої компетентності вихованців за рахунок застосування життєтворчих технологій організації навчально-виховного процесу;

- педагогічному супроводі самоосвіти, самовиховання, професійного та життєвого самовизначення школярів.

Засобами синхронізації чотирьох напрямів реабілітації є організація медико-психолого-педагогічних консиліумів та ведення індивідуальних карт динаміки процесу реабілітації кожного дитини.

Стратегічне проектування параметрів системи комплексної реабілітації в умовах навчального закладу вимагає врахування ключової умови її ефективності – підтримки реабілітаційних впливів соціальним мікросередовищем, в якому дитина перебуває повсякденно.
Оптимальним підходом до реалізації цієї умови є організація якісної інклюзивної освіти, яка виступає наступним пріоритетом стратегії системного інноваційного розвитку Хортицького центру. Для дитини з обмеженими можливостями здоров’я переваги інклюзивної освіти (порівняно з навчанням у спеціальній школі-інтернаті або домашнім навчанням) пов’язані передусім з можливістю примноження досвіду повноцінної соціальної взаємодії та освоєнням сучасних соціальних ролей в ході спілкування з однолітками. Разом із тим, якісна інклюзивна освіта несе для навчального закладу і певні ризики, пов’язані з непідготовленістю учнівського, педагогічного та батьківського колективів до прийняття в школу дитини з обмеженими можливостями здоров’я. Для того, щоб уникнути цих ризиків, необхідна перебудова роботи навчального закладу, спрямована на реалізацію головних завдань:

1) забезпечення доступності шкільного середовища для людей з обмеженими можливостями здоров’я;

2) надання вихованцям необхідних медичних послуг;

3) варіатизація та індивідуалізація навчально-виховного про-
цесу;

4) забезпечення позитивного психологічного мікроклімату в інклюзивних дитячих колективах;

5) психолого-педагогічний супровід батьків вихованців;

6) залучення фахівців для надання вихованцям спеціальних медико-психолого-педагогічних послуг.

Ефективна реалізація зазначених завдань вимагає моделювання спеціальної системи взаємопов’язаних нововведень в усіх освітньо-реабілітаційних підрозділах закладу. Прикладом такого підходу є розробка та впровадження в умовах Хортицького центру моделі інклюзивної освіти. В моделі зазначені завдання розглядаються як наскрізні, тобто такі, які проходять через всі освітньо-реабілітаційні ланки закладу. Комплементарність цих ланок утворює специфічну ознаку моделі – наступність інклюзивної освіти, можливість безперервної соціалізації особистості від перших місяців життя до моменту отримання документа про професійну освіту, відповідно до рівня та напрямку підготовки.

Отже, центральна ідея стратегії системного інноваційного розвитку навчально-реабілітаційного закладу зумовлена логікою його переведення з актуального в бажаний стан. Спрямованість цього процесу визначається стратегічними пріоритетами, системний опис яких міститься в Концепції діяльності та розвитку закладу. Для того, щоб стратегічні пріоритети сприяли оптимізації роботи закладу, як відкритої соціально-педагогічної системи, при їх розробці слід враховувати внутрішні чинники (призначення навчального закладу та усталені підходи до організації його роботи) та зовнішні чинники (прогностичний фон), що впливають на процеси становлення, стабілізації та інноваційного розвитку закладу.

 

Список використаних літературних джерел:

 

1. Акмаева Р.И. Стратегическое планирование и стратегический менеджмент: учеб. пособие / Акмаева Р.И. – М.: Финансы и статистика, 2007. – 208 с.

2. Андрущенко В. Педагогічна освіта: історико-філософська рефлексія для майбутнього розвитку / В. Андрущенко // Філософія освіти. – 2007. – №1. – С. 7-16.

3. Андрущенко В. Філософія освіти «в замежжі завтрашнього дня» / В. Андрущенко // Філософія освіти. – 2008. – №1-2. – С. 7-14.

4. Аніскіна Н.О. Технологія планування стратегічних змін / Н.О. Аніскіна, Л.П. Пасечнікова. – Х.: Видав. гр. «Основа», 2005. – 112 с.

5. Базалук О.О. Філософія освіти: її роль та місце в системі філософського знання / О.О. Базалук // Філософські обрії. – 2010. – №23. – С. 187-200.

6. Базалук О.О. Філософія освіти: Навчально-методичний посібник / О.О. Базалук, Н.Ф. Юхименко. – К., 2010. – 164 с.

7. Бондар В.І. Модульно-рейтингова технологія вивчення навчальної дисципліни (на матеріалі дидактики). Навч. посібник / В.І. Бондар. – К.: «Нові інформаційні технології». – 1998. – 48 с.

8. Василенко Н.В. Інноваційна діяльніс