Інноваційна діяльність як механізм реалізації проекту системного розвитку навчально-реабілітаційного центруОрієнтація України на високі міжнародні стандарти суспільного розвитку зумовлює перехід системи вітчизняної освіти до інноваційної моделі розвитку, яка характеризується двома ключовими особливостями. З одного боку, в ХХІ столітті лише інноваційна, випереджальна освіта має справжню цінність для особистості та суспільства в цілому, адже швидка зміна суспільних процесів і, відповідно, вимог до компетентного випускника повинна спонукати навчальні заклади до постійного збагачення змісту та технологій освіти. Разом із тим, інноваційна модель розвитку завжди пов’язана з певними ризиками, зумовленими невизначеністю кінцевих результатів нововведень і можливістю погіршення вихідного стану освітньої системи. В контексті цієї проблеми особливої важливості набуває аналіз досвіду успішного впровадження новаторських рішень, виділення чинників оптимізації та утруднення інноваційної діяльності, осмислення її ролі в підвищенні якості сучасної освіти. Для всіх навчальних закладів, які розпочинають системне самооновлення відповідно до поставлених стратегічних пріоритетів, основоположне значення мають такі нормативно-правові документи, як Закон України «Про інноваційну діяльність» [10], Положення «Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності» [22] та «Про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад» [21]. У Законі визначено правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлено базові дефініції: інновації – це «новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери»; інноваційним проектом є «комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції». Положення «Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності» конкретизує норми розглянутого Закону з урахуванням специфіки сфери освіти. У Положенні сформульовано такі дефініції: інноваційна освітня діяльність – це розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій; освітні інновації – це вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності. Документ визначає умови здійснення інноваційної освітньої діяльності: - дотримання майнових і немайнових прав фізичних та юридичних осіб, які ведуть інноваційну освітню діяльність, учасників навчально-виховного процесу, збереження їх життя і здоров’я; - дотримання фізичними та юридичними особами, які ведуть інноваційну освітню діяльність, своїх майнових і немайнових зобов’язань, вимог державних стандартів освіти; - керованість інноваційної освітньої діяльності; - готовність керівників та працівників дошкільних закладів освіти, навчальних закладів, органів управління освітою до інноваційної освітньої діяльності; - економія ресурсів, потрібних для здобуття освіти, здійснення освітньої діяльності та управління освітою. Для педагогів важливим є пункт 2.1 цього Положення: «Розробка інновацій у системі освіти передбачає їх опис і перевірку продуктивності та можливості застосування шляхом постановки формувального експерименту». Реалізація цієї вимоги передбачає становлення в освітньому просторі України експериментальних навчальних закладів, які мають всі необхідні умови (матеріально-технічні, фінансові, кадрові, науково-методичні та організаційні) для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Порядок розбудови та діяльності таких закладів регламентується Положенням «Про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад». У ньому зазначено, що науково-методичне керівництво в експериментальному загальноосвітньому навчальному закладі здійснюється Науково-методичною радою дослідно-експериментальної роботи, діапазон функцій і повноважень якої включає: - забезпечення дотримання прав учасників дослідно-експериментальної роботи, збереження їх фізичного і морального здоров’я; - забезпечення якості освіти та її відповідності вимогам базового компонента державного стандарту освіти; - визначення порядку комплектування і складу учасників дослідно-експериментальної роботи; - прийняття рішення про внесення змін до організаційної структури і режиму функціонування експериментального загально- - організація підготовки педагогічних працівників до роботи за програмою; - внесення пропозицій щодо ефективного використання кош- - внесення пропозицій щодо матеріального стимулювання фахівців, які проводять дослідно-експериментальну роботу. Загальні концептуальні та організаційні засади інноваційної діяльності, визначені вітчизняною нормативно-правовою базою, більш детально, з позицій різних теоретичних моделей і з урахуванням різноманіття освітньої практики аналізуються вітчизняними та зарубіжними вченими. Л. Ващенко розглядає інноваційний процес в межах його полііснування, а саме, як аксіологічний (відтворює гуманістичну систему цінностей, зокрема цінності потреб, змін, цінності професійної діяльності, співвідношення між традиціями і творчістю у пошуках нового), еволюційно-цивілізаційний (розкриває закономірності суспільного розвитку в конкретно-історичних умовах, єдність соціального і природного середовища, інтеграцію раціонального та ірраціонального знання, у межах яких формуються нові педагогічні ідеї), антропологічний (обґрунтовує природу професійної діяльності індивіда як біосоціальну потребу реалізації творчих здібностей та здатності до змін), екзистенційний (виявляє людиноцентричні чинники інноваційної діяльності педагога, вимірами якого є співробітництво, партнерство, відповідальність, компетентність), гносеологічний (розкриває закони Багатоплановість і поліфункціональність інноваційної діяльності може призвести до розбалансування роботи навчального закладу, якщо його колектив недостатньо підготовлений до координації на системних засадах численних векторів прогресивних змін, до створення в закладі інноваційної системи. В. Лазарєв визначає її як сукупність ідей покращення результатів освіти, людських, матеріально-технічних, інформаційних, нормативно-правових та інших компонентів, пов’язаних між собою так, що здійснюваний процес впровадження нововведень в освітню систему призводить до підвищення ефективності її функціонування [12, с. 71]. З точки зору ефективності інноваційної практики навчального закладу вирішальне значення має тип структури інноваційної системи, який формується в залежності від способу зв’язку в інноваційній системі локальних нововведень. В. Лазарєв виділяє п’ять таких типів: 1. Сегментна (сумативна) структура (в освітньому закладі одночасно ведуться роботи по впровадженню різних нововведень незалежно одне від одного, тобто нововведення здійснюються паралельно і незалежно). 2. Модульна вертикально-інтегрована структура (на різних ступенях освіти одночасно впроваджуються нововведення, орієнтовані на досягнення більш загальної мети). 3. Модульна горизонтально-інтегрована структура (на одному ступені освіти впроваджується комплекс взаємопов’язаних нововведень, орієнтованих на покращення результатів освіти на цьому 4. Змішана структура (в освітньому закладі одночасно, але автономно один від одного, реалізуються програми змін з вертикально та горизонтально інтегрованою структурою). 5. Повна структура (інноваційна система, яка реалізує цілісну програму розвитку освітнього закладу, в якій всі нововведення на різних ступенях утворюють єдине ціле і працюють на досягнення загальних цілей розвитку) [12, с. 75-76]. Для навчально-реабілітаційного центру, який реалізує стратегію системного інноваційного розвитку, оптимальною є повна структура інноваційної системи. Це пояснюється тим, що будь-яке нововведення в закладі цього типу, як правило, має комплексний характер, тобто охоплює всі або більшість підсистем (навчальну, виховну, медичну, реабілітаційну, психологічну, інноваційну, матеріально-технічну, кадрову та управлінську). Наприклад, для підвищення рівня навчальної успішності школярів необхідно не тільки вдосконалити навчальний процес, але й змінити окремі параметри інших підсистем: виховної (посилити ефективність самопідготовок у режимі дня учнів, організувати більш тісну співпрацю вчителів і соціальних педагогів-вихователів та ін.), медичної (прийняти додаткові міри щодо зміцнення фізичного здоров’я дітей, підвищення їх розумової працездатності тощо), реабілітаційної (організувати соціально-педагогічну реабілітацію тих учнів, у яких внаслідок навчальних проблем виникли вторинні порушення), кадрової (залучити фахівців-реабілітологів для проведення більш глибокої діагностичної та корекційно-розвивальної роботи), управлінської (скоординувати сукупність окремих змін у рамках єдиної моделі організації діяльності медико-психолого-педагогічного колективу щодо вирішення завдання підвищення рівня навчальної успішності школярів) та, за необхідністю, інших підсистем. Системний підхід до втілення проекту інноваційного розвитку навчально-реабілітаційного центру визначає специфіку не тільки організаційного, але й змістового аспекту інноваційної діяльності, тобто передбачає узгоджену реалізацію всіх її компонентів. Їх сукупність і взаємозв’язок доцільно розглянути з теоретичних позицій, обґрунтованих В. Малихіною, яка виділяє чотири таких компоненти: мотиваційний, когнітивний, креативний та рефлексивний [14, с. 279]. Перший компонент інноваційної діяльності передбачає наявність у педагогів стійкої мотивації до розробки та впровадження нововведень, які відповідають стратегії розвитку закладу. Зростанню такої вмотивованості педагогічного колективу сприятиме створення в закладі ряду організаційних і соціально-психологічних умов, а саме: 1. Пояснення педагогам значущості інноваційної діяльності для поступального розвитку закладу (на педагогічних нарадах, семінарах, конференціях). Нововведення можуть зустріти опір у певної частини педагогів. Цей опір треба долати не примусом, а досягненням порозуміння і прийняття ідеї нововведень усіма членами колективу. 2. Моральне та матеріальне стимулювання інноваційної педагогічної діяльності. 3. Навчання педагогів основам групової інноваційної діяльності, командного підходу до розробки та апробації програм і технологій. 4. Сприяння вільному, не примусовому вибору педагогами напряму інноваційної діяльності та їх об’єднанню у проблемно-пошукові групи. 5. Формування інноваційної культури навчального закладу, яка передбачає вихід педагогів за межі репродуктивної, алгоритмізованої діяльності та впровадження інноваційних підходів, які відповідають домінантам ХХІ століття. В контексті проблеми мотивації педагогів особливе значення має їх психологічна готовність до інноваційної діяльності. О. Соснюк пропонує розглядати її як окремий вид особистісної активності. Ядром структурної організації психологічної готовності до інноваційної діяльності виступає особистісна позиція суб’єкта професіоналізації. Вона є інтегральною властивістю особистості, що визначається системою ціннісних орієнтацій, установок та мотивів, якими керується особистість під час виконання діяльності. Перетворені у систему особистісних смислів структурні компоненти позиції суб’єкта професіоналізації визначають особливості ставлення фахівців до себе та до власної професійної ролі, а також особливості реалізації цих відношень та спрямованості особистісної активності в інноваційному процесі [25, с. 6]. Для формування у педагогів психологічної готовності до інноваційної діяльності О. Соснюк рекомендує проводити тренінгову роботу з використанням рольових, сюжетних і ділових ігор, групової дискусії, когнітивного переструктурування, методів операційного кодування та когнітивного картування, методик діагностики індивідуальної здатності до децентрації та прогностичної емпатії [25, с. 11]. О. Гончарова вважає доцільним в рамках підготовки педагогів до інноваційної діяльності застосовувати такі методи, як проблемні та традиційні лекції, мозковий штурм, мініконкурси, інтерактивні та проектні методи [25, с. 12]. Л.О. Петриченко розглядає готовність педагогів до інноваційної діяльності в контексті компетентнісного підходу. При цьому інноваційна компетентність педагога інтерпретується як система його мотивів, знань, умінь, навичок і особистісних якостей, що забезпечують ефективність інноваційної діяльності. У структурі інноваційної компетентності вчений виділяє теоретично-змістовий (базовий), професійно-діяльнісний (практичний), професійно-дослідний (творчий) і професійно-особистісний компоненти [18, с. 7]. Оскільки впровадження інновації пов’язане з відмовою від усталених алгоритмів роботи, для багатьох педагогів перша реакція на новизну полягає в опорі та занадто критичній позиції. Тому, як зазначає Н. Василенко, досвідчені керівники навчальних закладів приділяють багато уваги підготовці учасників навчально-виховного процесу до очікуваних нововведень. Процес підготовки складається з аргументованого пояснення користі від інновації; розкриття кінцевих результатів, які будуть отримані завдяки її впровадженню; вивчення думки педагогічних працівників для виявлення прихильників та противників нововведення; аналізу результатів обговорення; внесення корекції в проект упровадження новацій та його затвердження [3, с. 6]. Наступний компонент інноваційної діяльності – когнітивний – включає знання нормативно-правової бази інноваційної діяльності, володіння основними поняттями педагогічної інноватики, розуміння суті та знання основних її законів [14, с. 279], подолання педагогом власного консерватизму мислення [1, с. 8]. До цих характеристик можна додати здатність фахівця до пізнання педагогічних явищ у ході науково-дослідницької діяльності, яка передбачає застосування розумових операцій аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації. Формуванню когнітивного Визначальною для успішності інноваційної діяльності є сформованість її креативного компонента, який проявляється в здатності педагога запропонувати та реалізувати нові ідеї, спрямовані на оптимізацію освітнього процесу. Для розвитку у педагогів цієї здатності в навчальному закладі доцільно проводити проблемні семінари та тренінги, на яких учасники набуватимуть досвіду творчого вирішення освітніх проблем за допомогою технологій мозкового штурму, розв’язання винахідницьких задач, методів евристичної аналогії, евристичного комплексу, евристичної редукції, евристичної інверсії, евристичного комбінування та ін. У ході інноваційної діяльності перед педагогом постають певні труднощі, пов’язані з об’єктивною складністю створення нового продукту. Навіть досвідчений фахівець з багаторічним стажем практичної діяльності в якійсь мірі відчуває невизначеність, працюючи над новими технологіями, програмами, посібниками. Йому доводиться прокладати нові шляхи, а це, як відомо, набагато важче, ніж виконання звичних дій. У випадку інноваційної діяльності збільшується ризик помилки (неправильної дії, невірної інтерпретації ситуації, необґрунтованого прогнозу). Успішно працювати в таких умовах може лише фахівець, здатний до рефлексивного осмислення своїх здобутків. Сформованість рефлексивного компонента інноваційної діяльності лежить в основі суб’єктної позиції педагога, його здатності до самоорганізації і саморегуляції своїх дій. Формуванню цього компонента сприяє регулярне звітування проблемно-пошукових груп, а також проведення майстер-класів, на яких презентуються та обговорюються результати інноваційної діяльності педагогів. Проілюструвати систему роботи щодо формування зазначених компонентів інноваційної діяльності педагогів навчально-реабілітаційного закладу можна через опис досвіду роботи проблемно-пошукових лабораторій Хортицького центру, до складу яких 1. Лабораторія корекційної та інклюзивної спрямованості соціальної і життєвої практики. 2. Лабораторія життєтворчих засад природничої освіти. 3. Лабораторія наративної психології. 4. Лабораторія соціальної і життєвої практики студентської 5. Лабораторія розвитку соціальної і життєвої практики на ідеях Софії Русової і Марії Монтессорі. 6. Лабораторія соціальної і життєвої практики особистості в культурно-мистецькому просторі. 7. Лабораторія соціальної і життєвої практики у процесі учнівсько-студентського самоврядування. 8. Лабораторія виховних технологій розвитку соціальної і життєвої практики учнів. 9. Лабораторія історії та уроків життя людини. 10. Лабораторія наратології гуманітарної освіти. 11. Лабораторія життєтворчості дітей дошкільного віку. 12. Лабораторія соціальної та життєвої практики дітей молодшого шкільного віку. 13. Лабораторія соціальної самореалізації особистості у фізкультурно-спортивній сфері. Тематична спрямованість інноваційної діяльності проблемно-пошукової лабораторії зумовлена завданнями Всеукраїнського соціально-педагогічного експерименту на тему: «Проектування і практичне забезпечення компетентнісно спрямованого інноваційного розвитку Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру» (підтема: «Розвиток соціальної і життєвої практики учнів у системі компетентнісно спрямованого освітньо-реабілітацій- Проблемно-пошукові лабораторії є повноцінними науковими групами, діяльність яких включає всі усталені етапи проведення педагогічного експерименту: вивчення актуальності педагогічної проблеми та наявного досвіду її вирішення; розроблення та системна апробація програм, методик чи технологій, спрямованих на оптимізацію освітньо-реабілітаційного процесу; організація моніторингу ефективності впровадження педагогічних розробок; апробація результатів експериментальної роботи. Науково-методичний супровід діяльності проблемно-пошукових лабораторій здійснюється через проведення інструктивно-методичних нарад, семінарів, майстер-класів, презентацій результатів експериментальної діяльності. Окрім цього, керівники лабораторій щотижнево отримують індивідуальні консультації від методистів науково-методичного відділу – структурного підрозділу, що забезпечує організацію інноваційної діяльності педагогічного колективу відповідно до чинних наукових вимог. Високій мотивації членів лабораторій до експериментальної діяльності сприяє управлінське стимулювання, мета якого – створити позитивний емоційний настрій на творчу роботу, забезпечити фахове зростання працівників, усунути знеособлення праці. Шляхи і форми стимулювання працівників є різними: подолання зрівнювання в оплаті праці, розширення сфери матеріальних стимулів та морального заохочення, залучення до групи педагогічного пошуку, колективна розробка актуальних питань освіти, узагальнення передового досвіду. Застосовується випереджальне стимулювання як знак довіри і сподівань на творчу працю в майбутньому. Виправданим виявилось уведення критеріїв оцінювання праці співробітників закладу з метою підвищення ефективності управління якістю системного розвитку. За результатами аналізу та оцінювання праці співробітникам, відповідно до визначених критеріїв, виплачуються як разові, так і тривалі надбавки до заробітної плати і премії. Позитивно впливає на мотивацію педагогічного колективу і можливість вільного вибору педагогами напряму інноваційної діяльності (в рамках проблематики експериментального пошуку закладу) та партнерів щодо її здійснення. Завдяки такій самоорганізації проблемно-пошукові лабораторії стають об’єднаннями однодумців, які за ознакою психологічної сумісності утворюють повноцінну команду. Ефективність проаналізованого підходу до реалізації ключових компонентів інноваційної діяльності колективу навчально-реабіліта- Розбудова в умовах навчально-реабілітаційного центру повної структури інноваційної системи прискорює його становлення як навчального закладу інноваційного типу. Л. Ващенко на основі результатів теоретичного та емпіричного досліджень виділила ряд суттєвих характеристик таких закладів: 1) розвиток здійснюється на основі виявлення освітніх потреб навчального закладу, обґрунтування нової перспективи з урахуванням прогресивної практики, стратегічних положень регіональної освіти та наукових досягнень, пошуку оптимальних технологій вирішення поставлених завдань; 2) предметом управління інноваційними процесами в загальноосвітньому навчальному закладі є розвиток суб’єктів інноваційного пошуку та школи загалом; змістом управління виступають цінності особистісного розвитку, які забезпечують умови для саморозвитку, самореалізації, самовизначення кожного щодо його творчого професійного зростання; 3) розширення змістово-інформаційного та технологічного компонентів шкільної освіти на засадах особистісно орієнтованого підходу; 4) готовність педагогічного колективу та шкільної адміністрації до пошуково-дослідницької роботи як основної форми інноваційного пошуку; 5) налагодження дієвих зв’язків з науково-дослідними інститутами, вищими навчальними закладами міста, вченими з метою мобільного реагування на соціально-технологічні виклики сучасності; 6) реальна підтримка державними органами управління освіти педагогічних ініціатив, наявність системи стимулювання та мотивації педагогів до інноваційного пошуку; 7) підтримка інноваційних процесів громадськістю, насамперед, батьківською [5, с. 190]. Очевидно, що три останні характеристики навчального закладу інноваційного типу визначають його функціонування та розвиток як відкритої, а не соціально ізольованої системи. Це закономірно, адже в сучасних соціокультурних умовах інноваційна діяльність будь-якого навчального закладу суттєво збагачується за умови його активної співпраці з іншими соціальними інституціями. Системний аналіз можливостей удосконалення такої співпраці веде до виникнення ідеї щодо створення інноваційного середовища, яка набуває все більшого визнання серед педагогів. Л. Ващенко, аналізуючи цю ідею, зазначає, що середовище з високим інноваційним потенціалом – це, насамперед, педагогізація культурного рівня батьків школярів, можливості залучення науковців-консультантів з інноваційної роботи, співпраця з Сформульована Л. Ващенко теза в повній мірі стосується закономірностей інноваційного розвитку навчальних закладів реабілітаційного призначення. Більше того, для них значущість інноваційного середовища багатократно зростає у зв’язку з необхідністю подолання соціальної сегрегації осіб з обмеженими можливостями здоров’я, рудименти якої, на жаль, і досі зустрічаються в Україні. На зміну цьому дискримінаційному підходу має прийти інклюзивна практика, заснована на ідеї повноцінного залучення всіх людей, незважаючи на На базі Хортицького центру успішно здійснюється проведення Запорізьким обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти цільових курсів підвищення кваліфікації педагогів. Завдяки обміну ідеями та досвідом з соціальними службами для дітей і молоді було оптимізовано роботу соціально-психологічної служби закладу та реалізовано нові підходи до соціалізації школярів з проблемами здоров’я. Напрями та характер взаємодії Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру з іншими структурами представлені на рис. 1. З поданої схеми видно, що завдяки Створення в навчально-реабілітаційному центрі інноваційної системи, розбудова інноваційного середовища є тими вирішальними досягненнями, що дозволяють закладу піднятися на якісно новий рівень розвитку. Разом із тим, вони призводять до суттєвого ускладнення структурно-функціональної специфіки закладу, збільшення обсягу циркулюючих інформаційних потоків, модифікації діючих моделей відповідно до нових цільових домінант. Все це може перерости у поступове зростання організаційної ентропії, некерованості ініційованих змін, якщо поряд із впроваджуваними нововведеннями не вдосконалюється науково-методичне та управлінське забезпечення інноваційної діяльності. У Концепції інноваційного розвитку загальноосвітнього навчального закладу, розробленій колективом науковців лабораторії педагогічних інновацій Інституту педагогіки НАПН України, до науково-методичних умов інноваційного розвитку загальноосвітнього навчального закладу віднесено: - здійснення неперервного освітнього процесу на різних його рівнях, що забезпечує підтримку здоров’я дитини і розвиток її особистісного потенціалу; - запровадження моделей, орієнтованих на потреби всіх категорій громадян у вибудовуванні власних освітніх траєкторій; - забезпечення відповідальної автономії і підзвітності шкіл; - систематичний аналіз, моніторинг освітньої системи школи; - залучення педагогічних колективів, окремих учителів, науковців системи освіти до участі в державних цільових програмах, наукових, науково-технічних, інноваційних програмах і конкурсах грантів і проектів, спрямованих на інноваційний розвиток загальноосвітнього навчального закладу, що оголошуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Національною академією педагогічних наук, іншими міністерствами та відомствами, державними академіями, державними науковими фондами; - організація роботи шкіл у рамках всеукраїнського та регіонального експериментів [11, с. 32].
Таблиця 1 Співпраця Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру з іншими установами на макрорівні
Продовження таблиці 1
|
