Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Взаємозв’язок особливостей психічного розвитку депривованих батьками підлітків з їх самооцінкою




У сучасних освітніх документах («Конституція України» [3], «Концепція національного виховання» [4] та ін.) наголошується на перехід до особистісно-ціннісної моделі освіти, згідно з якою дитина – мета і цінність навчання і виховання, центр, довкола якого обертаються усі методи в засоби впливу на особистість, яка розвивається.

Реалізація такої моделі стикається із значними труднощами в системі інтернатних установ, у яких виховання побудоване на факторі депривації, відірваності не тільки від батьківського тепла, турботи, захищеності, але й від широких соціокультурних стосунків. Депривація відгороджує дитину закритого навчального закладу від соціально-перцептивних зв’язків з навколишнім світом, ускладнює процес формування її особистості як унікального і неповторного феномену та її самооцінки.

Значний внесок у наукову розробку проблеми виховання дітей і підлітків у закритих установах інтернатного типу зробили такі вчені, як Дж. Боулбі, Л.І. Божович, Ф.В. Гребель, Я. Корчак, Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський та інші.

Вивченню особливостей психічного розвитку депривованих дітей присвячені праці таких вчених, як: Г. Бевз, Я. Гошовський, О. Дорошенко, Н.І. Карасьов, І. Лангмейєр, З. Матейчек, В.С. Мухіна, А.М. Прихожан, Є.І. Рогов, А.В. Скрипнік, І.А. Фурманов, Л.А. Ядви-
шик та ін. Проте істотні деформації особистості підлітка, зокрема, його самооцінки, як наслідок перебування в умовах депривації батьківського впливу, не лише потребують постійної уваги з боку педагогів, але й зумовлюють необхідність застосування системного підходу, який дав би змогу здійснити цілісне вивчення проблеми. Сформованість адекватної самооцінки для депривованого підлітка є визначальною, бо свідчить про усвідомленість ним власної ідентичності незалежно від мінливих умов середовища, є проявом самосвідомості. Самооцінка істотно впливає на ефективність діяльності і на ставлення особистості до себе на всіх етапах власного розвитку. Залежність характеру і продуктивності усіх форм зовнішньої активності суб’єкта від його ставлення до себе знайшло підтвердження у роботах таких вчених, як: Є.З. Басін, Е. Бернс, І.В. Дубровіна, А.В. Захаров, М.І. Лісін, А.І. Ліпкін, А.А. Реан, Д.В. Ярцов та ін.

Доведено, що самооцінка впливає на суспільні відносини через самосприйняття: чим вищий рівень самооцінки, тим більше підліток вірить у свої власні можливості, в успішний результат своїх починань, тим більших успіхів він досягає. Однак неадекватно завищена або занижена самооцінка може слугувати джерелом особистісних проблем.

Самооцінка може виступати параметром, що характеризує якість освітньо-виховної системи навчального закладу: при добре поставленому процесі навчання і виховання спостерігається відповідність Я-концепції учнів психологічним особливостям їхнього віку.

Крім цього самооцінка є яскравим показником можливих психологічних проблем окремих учнів і їх взаємин з іншими учнями. Оскільки для підлітків у більшості випадків референтною групою є шкільний клас, то проблеми, пов’язані з самооцінкою, найчастіше викликаються саме проблемами в навчальній діяльності, проблемами участі підлітків у позаурочних видах діяльності в класі, в школі, проблемами у взаєминах підлітків з ровесниками, з дорослими (вчителями, вихователями, іншими дорослими).

Особливим у розвитку особистості є підлітковий вік. Якраз у цей період формується психологічна стійкість, позитивні моральні орієнтири, формуються життєздатність і цілеспрямованість, відчуття себе як особистості, як члена суспільства. Ці духовні і моральні якості не розвиваються спонтанно, а формуються в умовах вираженої батьківської любові, коли сім’я виховує у дитини здатність співпереживати іншим людям, бажання навчитися чомусь корисному, відчуття власної цінності, важливості, виховує відповідальність за свої слова і вчинки, повагу до старших, рідних людей та ін. Для комфортного емоційного життя підлітку особливо необхідні лагідний погляд батьків, похвала за гарно виконану справу, за гарну шкільну оцінку, за гарний зовнішній вигляд тощо.

В. Щербина з цього приводу зазначає, що де б людина не була, яке б становище не займала у складній сітці суспільних відносин, вона завжди, навіть на самоті не залишається одною, бо оточуючі її близькі й дорогі люди продовжують жити у її свідомості, визначають її зміст, характер поведінки, ставлення до себе та до інших у різні вікові періоди, проте їх значущість особливо загострюється у підлітковому віці, коли маленька людина поступово перетворюється у дорослу людину [8, с. 9].

Підліток гостро потребує більш широкого спілкування і взаємодії з ровесниками, які важливі для нього: як канал інформації; як потреба налагодити дружні взаємостосунки з ровесниками; як середовище для самоствердження та самореалізації; як засіб емоційної розрядки, зняття напруги; як спосіб звільнитися на певний час від нагляду і контролю дорослих, з одного боку, а з другого боку, як необхідність належати до певної групи ровесників. Крім того, зростає необхідність не лише в соціальній, але і в просторовій автономії, недоторканості свого особистого простору.

Однак, поряд з цим у підлітків, що живуть в умовах батьківської депривації, має місце суб’єктивний стан душевної і духовної ізоляції, відчуття незадоволеної потреби у спілкуванні, людській близькості. Це відчуття самотності і неприкаяності пов’язане з віковими підлітковими труднощами у спілкуванні і невгамовним бажанням спілкуватися з тими ровесниками, в товаристві яких вони знаходять або сподіваються знайти те, в чому їм відмовляють дорослі: емоційне тепло, порятунок від нудьги, визнання власної значущості та ін. Усього цього у значній мірі позбавлені підлітки, які живуть в умовах батьківської депривації, вчаться і виховуються у закладах інтернатного типу.

Феномен «батьківська депривація» трактується як обмеження або позбавлення можливостей задоволення життєво важливих потреб.

Зокрема, Дж. Боулбі батьківську депривацію обґрунтував як розрив тісних зв’язків приналежності і любові, і стверджував, що діти, позбавлені батьківської турботи відчувають затримку в емоційному, фізичному та інтелектуальному розвитку; батьківська депривація виступає і як головний чинник багатьох невротичних симптомів, особистісних розладів і дисфункцій, а також у майбутньому подружніх, сімейних та інших проблем [9, с. 85]. Отже, це такий психологічний стан, який, за дослідженнями Я. Гошовського, виникає внаслідок ускладнених особистісних обставин і ситуацій, через що людина позбавляється реальної змоги задовольнити базову психічну нужденність достатньою мірою та впродовж певного часу [4, с. 85]. Нужденність розглядається як співвідношення біологічного і соціального [5, с. 225]. Нужда в задоволеності батьківським теплом, затишком, захищеністю в підлітковому віці надзвичайно важлива. І коли вона не задовольняється, то це призводить, як стверджує С.Д. Максименко, по-перше, до угасання підлітка як особистості, по-друге, оскільки особистість – це продукт суспільних відносин, то, вплетений в біологічний організм, соціум, оточення, призводить до того, що індивід, розвиваючись, констатує факт наявності цього біосоціального начала [5, с. 225]. Якщо біологічно організм вимагає, а депривований соціум не забезпечує цієї нужди, то підліток не засвоює навичок належного продуктивного спілкування і взаємодії. Його контакти, за дослідженнями В.С. Мухіної [6, с. 32], поверхові, нервозні, поспішні: він одночасно домагається уваги і відкидає її, переходячи на агресію або пасивне відчуження; нуждаючись в любові і увазі, підліток не вміє себе вести так, щоб з ним спілкувались у відповідності з цією нуждою.

Неправильно сформований досвід спілкування призводить до того, що підліток може займати по відношенню до інших негативну позицію. Постійне перебування серед великої кількості дітей (старших і молодших) в інтернатних умовах змушує адаптуватись до такого співіснування, що призводить часто до емоційної напруги, тривожності, посилює невдоволення та агресію.

Депривовані підлітки, які живуть на державному забезпеченні, звикають до споживацького способу життя. У них не формується бережливість, відповідальність, раціональне ставлення до витрат часу, коштів, зусиль при виконанні будь-яких справ, бо вони все роблять за вказівками дорослих. За таких умов життя у підлітків не формується на належному рівні самооцінка власного «Я», бо немає можливості проявити себе як особистості в повній мірі.

Для прояву себе в повній мірі слід добре себе знати, щоб адекватно оцінити власні можливості. Зокрема, самооцінка у загальному вигляді визначається як оцінка, яку дає собі особистість; вона включає розуміння особистістю себе і своїх реальних можливостей, особистісних якостей, позитивів і недоліків, також розуміння особистістю виконуваних нею соціальних ролей [1, с. 407]. Самооцінка відіграє велику роль в саморегуляції поведінки особистості. Від самооцінки залежить, як людина поводить себе в комунікативному процесі, яке її ставлення до оточуючих, як вона ставиться до власних невдач і досягнень (до тих, що уже відбулися, і до потенційно можливих), як оцінює діяльність інших порівняно зі своєю [1, с. 407].

Самооцінка тісно пов’язана з вимогами людини до самої себе і до оточуючих. У випадку, коли відбуваються ситуації, які показують, що реальні можливості особистості не співпадають з тими, наявність яких особистість передбачає в себе самооцінка може стати неадекватною (завищеною або заниженою) [1, с. 407]. Адекватність самооцінки – це відповідність самооцінки реальним можливостям особистості. На цьому фоні формується і емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе (певний рівень задоволеності собою, своїми якостями, успіхами та ін.). Для депривованих підлітків самооцінка має вирішальне значення, бо вона визначає рівень усвідомлення власної ідентичності незалежно від мінливих умов середовища, є проявом самосвідомості індивіда, як зазначає О.О. Холод, і доводить, що самооцінка істотно впливає на ефективність діяльності й на становлення особистості на всіх етапах її розвитку, вона не тільки впливає на суспільні відносини, але й сама опосередковується ними, а в умовах батьківської депривації, коли, наприклад, підлітку нав’язується чиясь думка, то це може вплинути на формування в нього змін у самооцінці (вона може стати неадекватною, заниженою або завищеною) [7, с. 191].

Особистість треба навчити стати творцем своїх потреб і мати їх стільки, такої природи і якості, скільки вона виконала праці. І це вона мусить чітко усвідомлювати. З цією метою підлітків слід включати в суспільно корисну діяльність таку і доти, доки це усвідомлення не стане частиною їх «Я». Саме тоді освітньо-виховний процес по своїй соціальній сутності у широкому соціально-педагогічному розумінні стане не просто підготовкою особистості до виробничої діяльності, наголошує у своїй монографії Ю.А. Гапон, а природним станом суспільного процесу, який буде процесом соціального захисту особистості, її прав, її праці [2, с. 180]. Тоді засвоєння знань, умінь і навичок буде виступати не як самоціль по відношенню до учня, а як засіб його соціального виховання в соціальному полі реальної соціально-педагогіч-
ної системи і зробить це засвоєння особистісно осмисленим, перетворить його з процесу підготовки до роботи в процес розвитку повноцінної особистості з глибоко усвідомленою адекватною самооцінкою [2, с. 211].

Усе вищевикладене дає підстави зробити такі висновки:

1. Підлітковий вік особливий у житті кожної людини, бо саме в цей період активно формується психологічна стійкість, позитивні моральні орієнтири, відчуття себе як особистості і як члена суспільства.

2. Особливо гостра потреба у підлітків у батьківському піклуванні, любові, розумінні, повазі до почуттів, мрій, тривог, проблем, у допомозі у їх розв’язанні, відсутність яких у депривованих підлітків згубно впливає на їх становлення як особистості через неадекватність самооцінки своїх можливостей, своєї особистісної значущості серед інших, впевненості у реалізації своїх намірів у майбутньому.

3. Науково доведено, зокрема, С.Д. Максименком, що якщо біологічно організм вимагає, а депривований соціум не забезпечує нужди у задоволенні батьківським теплом, затишком, захищеністю, то підліток не засвоює навичок належного продуктивного спілкування і взаємодії.

4. Контакти підлітка, за дослідженнями В.С. Мухіної, в умовах батьківської депривації поверхові, нервозні, поспішні: він одночасно домагається уваги до себе і відкидає її, переходячи на агресію, бо ця увага, навіть, найщиріша, не від батьків, а від чужих людей, які їх просто жаліють, а підліткам хочеться, щоб їх поважали, цінували,
любили.

5. Депривовані підлітки, що живуть у закладах інтернатного типу, слабо соціалізуються, живуть на усьому готовому, тому у них формується споживацьке ставлення до життя. Не маючи можливості до кінця перевірити свої здатності, уміння через слабке включення у соціальне життя, у підлітків не формується адекватна самооцінка у всіх сферах життєдіяльності, крім навчальної, де на уроках оцінюється рівень їх знань підліток може порівнювати свої знання із знаннями ровесників і робити висновки щодо власних здібностей у навчанні.

6. Вченими встановлено, що для формування адекватної самооцінки підлітка навіть в умовах батьківської депривації слід ставити його як особистість при найменшій можливості в ситуацію, для розв’язання якої він сам би приймав рішення, вибирав методи, помилявся, виправляв помилки, змінював шляхи розв’язання до тих пір, поки сам не одержить позитивного результату. Тоді засвоєння знань, умінь, соціального досвіду буде виступати не як самоціль по відношенню до підлітка, а як засіб його соціального виховання, зробить це засвоєння особистісно осмисленим, усвідомленим і дасть можливість оцінити себе як особистість адекватно напрацьованим результатом і у знаннях, і у вихованості, і у соціалізації як такої.

 

Список використаних джерел:

 

1. Большая психологическая энциклопедия. – М. : Эксмо, 2007. – 544 с.

2. Гапон Ю.А. Соціально-педагогічні основи процесу виховання особистості /Монографія/ Ю.А. Гапон. – Запоріжжя, 1998. – 217 с.

3. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – Київ : Українська правнича фундація, 1996. – 56 с.

4. Концепція національного виховання. Схвалена Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 р. //Рідна школа, 1995. – С. 18-25.

5. Максименко С.Д. Генезис существования личности/ С.Д. Ма-
ксименко. – К. : Издательство ООО «КММ», 2006. – 240 с.

6. Мухина В.С. Психологическая помощь детям, воспитывающимся в учреждениях интернатного типа / В.С. Мухина // Вопросы психологи. – №1. – 1988. – С. 32-39.

7. Холод О.О. Особливості самооцінки особистості молодшого шкільного віку в умовах батьківської депривації /О.О. Холод/ Наука і вища освіта : тези доповідей учасників ХVІІІ Міжнар. наук. конф. студентів і молодих учених, м. Запоріжжя, 22-23 квітня 2010 р. :
у 4-х т. / Класичний приватний університет. – Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2010. – Т. 4. – С. 191.

8. Щербина В. Міжособистісні стосунки в колективі підлітків / В. Щербина // Соціальний педагог. – №4 (64), квітень 2012. – С. 9-10.

9. Bowlby F / Child. Care and Growthof Love. – N.V. : Penguin Book, 1961. – 250 р.

 

 







Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 506. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.004 сек.) русская версия | украинская версия