Організація соціальної практики учнів навчально-реабілітаційних центрів

Дослідження соціальних практик як самостійного соціального феномену та поняття розпочались нещодавно – з другої половини ХХ століття, однак соціальні практики досить швидко набули статусу соціального явища і досліджувались у руслі соціологічної науки [6]. Відтоді проблематика соціальних практик перебуває в центрі уваги як вітчизняної, так і зарубіжної соціологічної науки. Розгляду даного питання присвячені праці зарубіжних вчених: М. Джонса [41], Т. Крупа [42], Е. Макдональда [43], Г. Маунтина [44], М. Пейна [45], А. Пінкуса [46], Дж. Райлі [47], С. Тернера [48] та ін.

У вітчизняній науці питання соціальних практик аналізуються в роботах В. Волкова, С. Воронцова, І. Девятко, І. Клімова, А. Кравчен-
ко [20], М. Шабанової, В. Добренькова, Т. Заславської, Ю. Рєзніка, Н. Антонової та ін. [25]. Дослідження свідчать, що у соціально-філо-
софському значенні соціальна практика, насамперед, розглядається, як діяльність суб’єкта, спрямована на перетворення його соціального середовища для повноцінного розвитку самого суб’єкта в цьому середовищі [25].

У педагогіку поняття «соціальна практика» прийшло з соціологічної науки. Ґрунтовний аналіз соціальної практики, як педагогічного поняття, здійснила Г. Нікітіна, викладач Тобольської державної соціально-педагогічної академії ім. Д.І. Менделєєва Російської Федерації. Г. Нікітіна зазначає, що в педагогічних словниках, таких як «Словник з педагогіки» А. Коджаспірова, «Педагогічний словник» В. Загвязин-
ського, «Словник з освіти та педагогіки» В. Полонського, «Словник з соціальної педагогіки» Л. Марджахаєва, виданих в останнє десятиліття, освітнього терміна «соціальна практика» не було зафіксовано. Вищевикладене дозволяє вважати, що «соціальна практика» – це нове педагогічне поняття [25]. Це підтверджують Г. Нусс та Л. Дьячук, наголошуючи на тому, що термін «соціальна практика» як освітній термін в сучасній педагогіці і дидактиці чітко не визначений, хоча в останній час трапляється в науковій літературі [27], [8]. Новизну досліджуваного поняття засвідчує Н. Мамінова: «Поняття «соціальна практика» у вітчизняній педагогічній літературі використовується нечасто» [19]. Науковець стверджує, що засновниками найбільш використовуваного терміна «соціальна практика» є В. Давидов, академік, віце-президент Російської академії освіти та Ю. Громико, директор науково-дослідного інституту Інноваційних стратегій розвитку загальної освіти, доктор психологічних наук. Відповідно до запропонованого ними визначення, «соціальна практика» – це вид діяльності, в ході якої виникають ситуації, що сприяють накопиченню соціального досвіду [19].

Дещо іншої думки щодо витоків терміна «соціальна практика» дотримувалася Л. Дьячук. Вона стверджує, що вперше цей термін трапляється в роботах Н. Еліасберг – доктора педагогічних наук, член-кореспондента Академії гуманітарних наук, завідувача кафедри теорії і методики гуманітарної освіти Санкт-Петербурзького державного педагогічного університету [8].

В Україні витоки поняття «соціальна практика» можемо знайти в працях І. Єрмакова – старшого наукового співробітника відділення корекційної та інклюзивної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. За І. Єрмаковим, соціальна практика – це, по-перше, освітня технологія, за допомогою якої створюються умови розвитку життєвої компетентності учня; по-друге, це технологія активної соціальної дії, яка спрямована на розв’язання конкретних соціальних проблем учня, школи, громади, за допомогою самих учнів [9].

Такі автори, як А. Мудрова, Г. Нікітіна, С. Азаркіна, Г. Беспа-
лова, Н. Виноградова, Н. Гайтан зауважують, що соціальна практика може розглядатися в широкому сенсі, а І. Єрмаков, Г. Ковганич, О. Заріпова, І. Попова, І. Гайле дають визначення щодо розгляду цього поняття у вузькому сенсі. Під соціальною практикою в широкому сенсі розуміють ситуацію, в якій людина одержує соціальний досвід [25]. Для більш чіткого розуміння змісту поняття «соціальна практика» доцільно звернутися до розгляду визначень з позицій різних авторів (таблиця 1).

 

Таблиця 1

Визначення поняття «соціальна практика»

Автор	Визначення
Н. Гайтан [5]	Соціальна практика – це організаційна форма виховного простору і водночас механізм залучення учнів до суспільного життя, соціальної творчості, суспільно корисної праці, продуктивної освіти. Вона стимулює та підтримує в школярів суспільну активність, виховує відповідальність, готує до вирішення життєвих завдань, із якими учні стикаються як у процесі навчання, так і після закінчення школи
С. Азаркіна, Г. Беспалова, Н. Виноградова [1]	Соціальна практика – це процес освоєння, відпрацювання соціальних навичок
Н. Логінова, С. Самсонова [18]	Соціальна практика – це вид діяльності старшокласників, спрямований на придбання позитивного соціального досвіду, в якому вони отримують навички соціальної компетентності та реальної дії в суспільстві
М. Гурьянова [22]	Соціальна практика – це суспільно корисна діяльність, спрямована на вирішення певної соціальної проблеми
Н. Перевознікова [28]	Соціальна практика – це активна громадянська діяльність дітей і підлітків

 

Продовження таблиці 1

Г. Нікітіна [25]	Соціальна практика – це соціально значуща діяльність, спрямована на вирішення соціальних проблем з метою отримання досвіду соціальної взаємодії. Соціальна практика – це особливий вид діяльності, спрямований на соціалізацію особистості
І. Гайле [35]	Соціальна практика – це певна кількість годин на рік, які учень повинен відпрацювати на користь соціуму (людям) та (в ідеалі) собі
Н. Мамінова [19]	Соціальна практика – це вид діяльності, в ході якої виникають ситуації, що сприяють придбанню підлітком соціального досвіду
Б. Юдин [40], І. Глушко [6], А. Жарова, Г. Чамовских [12]	Соціальна практика – вид практики, в ході якої конкретно-історичний суб’єкт, використовуючи суспільні інститути, організації та установи, впливаючи на систему суспільних відносин, змінює суспільство і розвивається сам
О. Базарова [3]	Соціальна практика – такий вид діяльності, в ході якої людина отримує позитивний соціальний досвід, стає соціально компетентною та може виконувати реальні дії в суспільстві
Муніципальний автономний загальноосвітній заклад «Ліцей №4» м. Перм [21]	Соціальна практика – це освітня діяльність учнів, спрямована на розвиток соціальної компетентності, соціальних навичок, формування та відпрацювання індивідуальної моделі соціальної поведінки, отримання досвіду соціальної дії (взаємодії), осмислення і привласнення теоретичних знань, отриманих в ході вивчення навчальних курсів суспільствознавчого змісту
А. Мудрова [23]	Соціальна практика – соціально значуща, суспільно корисна діяльність, в ході якої студенти отримують соціальні знання та досвід соціальної взаємодії, а також проявляють свою соціально-громадську активність, спрямовану на вирішення проблем
Муніципальний загальноосвітній заклад Староцурухайтуйська середня загальноосвітня школа Російської Федерації [29]	Соціальна практика – це ситуації, в яких людина отримує певний соціальний досвід
Середня загальноосвітня школа №3 міста Югорська [32]	Соціальна практика – це спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність учнів, в межах якої педагогічними працівниками та спеціалістами-професіоналами здійснюється психолого-педагогічна підтримка процесу вивчення структури та змісту конкретної професії
Н. Антонова [2]	Соціальна практика – це сукупність дій та взаємодій індивідів, груп, спільнот, організацій в часі та просторі, що забезпечує стійке функціонування соціальних інститутів

Продовження таблиці 1

І. Попова [31]	Соціальна практика – це безпосередня предметно-практична діяльність, обумовлена реальними умовами життєдіяльності, спрямована інтересами дійових осіб та груп та є джерелом нових інтересів та соціальних уявлень
Г. Нусс [27]	Соціальна практика – це діяльність школярів, спрямована на перетворення соціального середовища з метою повноцінного розвитку школяра в цьому середовищі
І. Єрмаков, Д. Пузіков [11]	Соціальна практика – це технологія організації навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів, яка може здійснюватися в урочний (шляхом реалізації, наприклад, методу проектів) та позаурочний час
О. Заріпова [13]	Соціальна практика (соціально-трудова практика) – це форма реалізації співпраці школярів з соціальними суб’єктами, яка забезпечує продуктивне освоєння навколишнього середовища та створює особливий стиль відносин в суспільстві
В. Просяник [33]	Соціальна практика – це організаційна форма виховного простору і водночас механізм залучення учнів до суспільного життя. Вона сприяє засвоєнню учнями основних норм суспільного життя, розкриттю творчих можливостей, самоорганізації й саморозвитку. Добровільне здійснення учнями невеликих справ на користь громади допомагає набути позитивного досвіду громадської співучасті

 

Аналіз наукової та навчально-методичної літератури з проблем визначення дефініцій поняття «соціальна практика» вказує на наявність загальної особливості – соціально значущого характеру практики. Такого ж висновку дійшли в своїх дослідженнях А. Мудрова [23] та Г. Нікітіна [25].

Принципова відмінність розглянутих нами визначень полягає в ключових словах – «діяльність», «ситуація», «процес», «функція», «технологія» і т.д.

Ми дотримуємось думки Г. Нікітіної, що в педагогічній науці визначення поняття «соціальна практика» узагальнюється як:

1. Ситуація – сукупність обставин, умов, що створюють соціальні відносини.

2. Діяльність – форма соціальної активності (соціальна активність – суспільна властивість особистості, що виявляється в її мотивованому, діяльнісному відношенні до навколишнього середовища з метою участі в його життєдіяльності та перетворенні.

3. Процес – певна послідовність дій, що мають перетворюючий соціальний характер.

4. Функція – вид діяльності, спрямований на придбання позитивного соціального досвіду, спрямованого на отримання навичок соціальної компетентності та реальної дії в суспільстві [25].

Враховуючи розбіжність поглядів учених на визначення змісту соціальної практики, було визначено, що більшість з них наголошують на тому, що основою практики є діяльність (Н. Логінова, С. Самсонова [18],М. Гурьянова [22], Н. Перевознікова [28], Г. Нікі-
тіна [25], Н. Мамінова [19], О. Базарова [3],А. Мудрова [23], І. Попова [31], Г. Нусс [27] та ін.).

В. Давидов та Ю. Громико розглядають теорію діяльності як інструмент програмування та проектування соціальної практики. Науковці зазначають: «На різних етапах розвитку суспільства виникали моменти, коли виховання окремої категорії підростаючого покоління набувало певного ступеню складності, внаслідок чого залучались різноманітні методи і форми спеціальної діяльності, спрямовані на підготовку підростаючого покоління до життя в соціумі. В основу методів і форм була покладена практична діяльність, спрямована на вирішення проблем, діяльність, що передбачає суб’єктивне осмислення можливих варіантів поведінки» [7].

І. Глушко зазначає, що соціальна практика обумовлена діяльнісним аспектом [6].

На думку О. Маслової, концептуальною основою функціонування і розвитку соціальних практик реабілітації є соціальна дія. Автор дослідила, що дана проблематика висвітлюється в рамках теорій соціальної дії і обговорюється в роботах зарубіжних класиків соціологічної теорії і сучасних соціологів: М. Вебера, Г. Зиммеля, Е. Гідденса, Дж.Г. Мід, П. Бергер, Т. Лукмана, Т. Парсонса, І. Гофмана, Ю. Хабер-
маса, А. Шюца, М. Емірбайера та ін. У вітчизняній науці це питання розглядається в працях І. Девятко, Ю. Давидова, А. Ковалева, Е. Ку-
руленко, Ю. Левади, Е. Молевіча, В. Радаева [20]. Конкретизуємо, що будь-яка соціальна дія індивіда становить послідовну реалізацію актів: аналізу та оцінки ситуації, формулювання мети та операційного складу дій, реалізації плану та оцінки ефективності [15].

Поняття діяльності визначає специфіку суспільного життя людей, яка полягає в тому, що вони цілеспрямовано перетворюють об’єктивну природну і соціальну дійсність [23]. У контексті нашого дослідження ми схиляємося до визначення соціальної практики як діяльності.

Завершуючи аналіз поняття «соціальна практика», зазначимо, що в нашому дослідженні використовуються терміни «соціальна практика» та «соціальні практики». Дані визначення наводяться згідно з авторським викладенням науковців. Наприклад, Н. Мамінова, І. Глушко, О. Маслова, О. Зінатова, О. Клячина в своїх роботах використовують термін «соціальні практики», а Н. Антонова, Г. Нікітіна, Н. Логінова, С. Самсонова, А. Мудрова, І. Єрмаков та інші – «соціальна практика». Оскільки в даному розділі ми розглядаємо досвід організації соціальної практики в навчально-реабілітаційних закладах (поняття «соціальна практика» було проаналізовано з метою більш чіткого визначення проблеми), ми не вважаємо за доцільне зосереджувати увагу на диференціації понять «соціальна практика» та «соціальні практики». Всі наведені визначення у даному розділі відповідають тлумаченню першоджерела.

Розглянувши та здійснивши аналіз поняття «соціальна практика», перейдемо до розгляду досвіду організації соціальної практики в навчально-реабілітаційних закладах. Звернемось до закладів освіти Російської Федерації. В Концепції модернізації змісту російської
освіти на період до 2010 року пропонується «використовувати в освітньому процесі різноманітні форми соціальних практик, як одного з головних засобів, що сприяють самовизначенню старшокласника та набуттю ним соціальних компетенцій» [8]. Отже, ознайомимось з практичним досвідом, напрацьованим колегами з Росії, з проблеми організації соціальної практики учнів.

У муніципальному загальноосвітньому закладі Староцурухайтуйської середньої загальноосвітньої школи Російської Федерації на проходження соціальної практики виділяється відповідна кількість годин на рік, яку учні повинні відпрацювати на користь соціуму (людям) та собі.

Основними завданнями соціальної практики в школі визначено:

1. Формування соціально-правових компетенцій шляхом залучення учнів до суспільно значущої діяльності.

2. Формування комунікативної культури в процесі здійснення різних соціальних взаємодій.

3. Ознайомлення з конкретними умовами та змістом окремих соціальних процесів, що проходять в сучасному суспільстві.

4. Формування індивідуальних моделей законослухняної по-
ведінки.

5. Формування вміння застосовувати теоретичні знання в конкретній ситуації.

6. Надання інформації про різноманітні професії, професійна проба на реальному робочому місці.

7. Формування вміння визначати соціальні проблеми.

8. Формування навичок вступати в ділові відносини з державними організаціями або приватними особами.

9. Формування навичок працювати з діловою документацією.

10. Формування навичок кооперуватися з іншими людьми за для виконання спільної справи.

11. Формування навичок вибудовувати, проектувати свою ді-
яльність.

У Староцурухайтуйській середній загальноосвітній школі соціальна практика реалізується у двох формах: волонтерський рух та стажування.

Розглянемо соціальну практику у формі волонтерського руху. Залучатися до даної форми реалізації соціальної практики учні починають з першого класу. Основними напрямками діяльності є:

- самостійний пошук в школі або поза нею місць роботи там, де потребують допомоги і турботи (дитячий садок, дитячий будинок, інтернат, будинок престарілих і т.д.);

- самостійний пошук територій, що потребують благоустрою (двори, вітрини, парки, житлові будинки, школи і т.п.);

- самостійний пошук організацій, які надають різні види допомоги малозабезпеченим людям, нужденним, тваринам тощо.

Іншою формою соціальної практики є стажування. Ця форма реалізації соціальної практики запроваджується, починаючи з восьмого класу, і передбачає формальне (ділове) спілкування і спільну діяльність учнів з представниками різних професій на робочих місцях.

Об’єктами соціальної практики в школі визначені: загальноосвітні навчальні заклади; органи соціального захисту населення; заклади культури і спорту; місцеві органи самоврядування; правоохоронні органи; органи охорони здоров’я; служби зайнятості населення;благодійні організації;громадські організації, що здійснюють просвітницьку діяльність;засоби масової інформації;служби, що займаються соціологічними дослідженнями тощо [29]. Як ілюстрацію, наведемо карту об’єктів співпраці з відповідними формами її реалізації відповідно до авторської розробки педагогів Староцурухайтуйскої середньої загальноосвітньої школи (таблиця 2).

 

Таблиця 2

Об’єкти та форми співпраці

Об’єкт співпраці	Форма співпраці
Загальноосвітні навчальні заклади	- шефство над вихованцями закладів дошкільної освіти, молодшими школярами, надання допомоги в організації їх дозвілля та зайнятості в позаурочний час
Органи соціального захисту населення	- надання посильної допомоги соціально незахищеним верствам населення (пенсіонерам, інвалідам, ветеранам, багатодітним сім’ям, неповним сім’ям)
Заклади культури і спорту	- участь у заходах, спрямованих на підтримку закладів культури і спорту; - надання допомоги музеям, бібліотекам, дитячим спортивним майданчикам та стадіонам
Місцеві органи самоврядування	- участь у суспільно-корисних справах, спрямованих на благоустрій та озеленення територій

 

«Допомогти дитині» – так звучить головне завдання соціальної практики у Державному бюджетному загальноосвітньому закладі м. Москва «Центр освіти №734 «Школа самовизначення». Розглянемо більш детально завдання соціальної практики в даному закладі. Отже, допомогти іншим означає:

- знайти різні способи вибудовування ділового спілкування (навчитися контактувати з незнайомими дорослими людьми, представляти себе, знайомитися, домовлятися, співпрацювати, бути ко-
рисним);

- вивчати сучасний соціум і знайти своє місце в ньому;

- дізнатися про цікаві професії, спробувати себе на реальному робочому місці, зрозуміти, чи підходить ця професія чи ні;

- отримати ремісничі навички;

- отримати досвід пошуку робочого місця;

- навчитися бачити соціальні проблеми і приносити користь людям;

- вчитися вступати в ділові відносини з організаціями або приватними особами;

- вчитися працювати з діловою документацією;

- вчитися кооперувати з іншими людьми і робити спільну справу;

- вчитися проектувати свою життєдіяльність.

Соціальна практика в закладі починається з 8-го класу. Вчитель праці І. Гайле робить опис соціальної практики восьмикласників: «Учні нашої школи влаштовували «Веселі старти» для маленьких дітей з дитячого будинку, прибирали листя і сміття навколо будинку престарілих. Дані види робіт не вимагають величезних зусиль, але приносять неабияку користь тим, для кого це робилося. Стикаючись з серйозними соціальними проблемами ще в школі, діти стають більш мудрими, м’якими, розуміючими». В школі до навчального плану введено обов’язковий предмет «Соціальна практика». Для координації роботи з організації соціальної практики та допомоги учням самостійно організовувати практику створено відділ соціальної практики.

Формою реалізації соціальної практики в Школі самовизначення, починаючи з дев’ятого класу, є стажування, яке має три різновиди:

1. Навчання в іншій школі (9 клас). Учні дев’ятого класу зобов’язані тиждень провчитися в іншій школі. Таке занурення надає можливість учням середньої школи зробити усвідомлений вибір старшої школи.

2. Робота на підприємстві (організації) тощо (10 клас). Даний вид стажування допомагає учням з’ясувати, яких знань та вмінь потребує майбутня професія.

3. Навчання в інституті (11 клас). Учні одинадцятого класу мають змогу провчитися в інституті (або іншому вищому навчальному закладі). Даний вид організації стажування допомагає учням обрати місце здобуття вищої освіти, ознайомитися зі специфікою навчального закладу, з рівнем вимог та умовами навчання у вищому навчальному закладі [35].

У муніципальному загальноосвітньому закладі «Середня загальноосвітня школа №15» м. Канська соціальна практика виступає засобом допомоги «важким» підліткам знайти для себе різні способи
вибудовування ділового спілкування (навчитися контактувати з дорослими людьми, представляти себе, знайомитися, домовлятися, співпрацювати, бути корисним); вивчати сучасний соціум і знайти своє місце в ньому; дізнатися про цікаві професії, спробувати себе на робочому місці; отримати ремісничі навички; навчитися нести відповідальність за власні вчинки; вчитися вступати в ділові відносини з приватними особами; навчитися бачити соціальні проблеми і приносити користь людям.

Школою визначені такі завдання соціальної практики:

- формування соціальної компетенції на основі залучення учнів до суспільно значущої діяльності;

- набуття практичних умінь комунікативної культури в процесі здійснення різних соціальних взаємодій;

- знайомство з конкретними умовами та змістом окремих соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві;

- формування індивідуальних позитивних моделей поведінки, адекватних ситуації;

- формування уміння застосовувати теоретичні знання в конкретній ситуації.

Соціальна практика організовується за напрямками:

- робота з благоустрою дворів, вулиць міста;

- ремонт нежитлових приміщень;

- озеленення та облаштування парків;

- виконання замовлень в шкільних майстернях;

- допомога тим, хто її потребує (діти – в дитячих будинках, літні люди – в будинках престарілих, малозабезпечені люди, тварини і т.д.) [19].

У муніципальному автономному загальноосвітньому закладі «Ліцей №4» м. Пермі завданнями соціальної практики для учнів
визначені наступні:

- знайти для себе різні способи вибудовування ділового спілкування (навчитися контактувати з незнайомими дорослими людьми, представляти себе, знайомитися, домовлятися, співпрацювати);

- отримати досвід пошуку робочого місця;

- навчитися бачити соціальні проблеми незахищених верств населення (інваліди, ветерани, сироти тощо), знаходити способи допомоги їм;

- навчитися вступати в ділові відносини з організаціями або приватними особами;

- навчитися працювати з діловою документацією;

- навчитися кооперуватися з іншими людьми і виконувати спільні справи;

- ознайомитися з умовами та змістом окремих соціальних процесів, що проходять в сучасному суспільстві;

- познайомитися з конкретними соціальними технологіями і їх реалізацією;

- навчитися самостійно ставити цілі відповідно до своїх соціальних дій, визначати засоби їх здійснення та аналізувати результати;

- познайомитися з процедурою виборів, зрозуміти правила участі у виборах і т.д.

Формою реалізації поставлених завдань є пасивна, активна практика та перетворювальна діяльність. Розглянемо більш детально дані форми і наведемо приклади. Результатом пасивної практики є розуміння та осмислення. Наприклад, учні мають зрозуміти, як функціонують волонтерські організації, систему роботи організацій, кадровий склад, схему виникнення соціальних ініціатив волонтерської діяльності і т.д. Результатом активної практики є освоєння соціальних ролей, функцій, способів взаємодії, навичок та вмінь. Вміння конструктивно вирішувати конфлікти, вміння брати участь у дискусії, вміння писати ділові папери – це яскраві приклади результативності активної соціальної практики. Засвоєння вмінь, навичок, компетентностей – це результати перетворювальної діяльності. Прикладом успішної реалізації даної форми практики є набуття учнями вміння організовувати дії декількох осіб з метою проведення загальношкільного заходу та набуття ними проектної компетентності.

Продовжуючи розглядати діяльність ліцею щодо організації соціальної практики учнів, виділимо її характерні особливості:

1. Зміст практики виходить за рамки шкільних навчальних програм та пов’язаний з реальним життям, актуальним для учнів (на даний момент або в перспективі).

2. Переважна більшість практик організовується за межами ліцею.

3. Соціальна практика – це педагогічно керована діяльність учнів, тобто при організації практики необхідно розуміти, на отримання яких можливих результатів вона спрямована.

4. Результативність соціальної практики виявляється (перевіряється) в якості освоєних дій або в якості отриманого продукту. Дії або продукт є об’єктами оцінювання і для учнів, і для педагогів.

В освітньому процесі на проходження соціальної практики виділяються обов’язкові години, але зміст, форму та час практики учні обирають самостійно. Також учні мають змогу відвідати короткострокові курси соціально-компетентнісної спрямованості та обрати бажані види соціальних практик, що організовуються поза розкладом.

Зупинимось ще на одному важливому аспекті організації соціальної практики в ліцеї – це нормативно-правове забезпечення: положення про соціальну практику; програма соціальної практики, що включає в себе розділ «Система оцінювання» з чітким визначенням критеріїв, показників та процедури оцінювання; договори з відповідними установами та організаціями про умови та порядок проходження соціальної практики; наказ про проходження соціальної практики на поточний навчальний рік [21].

Продовжуючи розглядати досвід організації соціальної практики в загальноосвітніх закладах Російської Федерації, зупинимось на здобутках муніципального загальноосвітнього закладу «Добрянська середня загальноосвітня школа №2». Н. Перевознікова, керівник шкільної кафедри громадянської освіти, визначає триєдину мету соціальної практики, суть якої полягає в створенні умов для усвідомленого вибору учнями індивідуальних освітніх траєкторій; створенні умов для формування в учнів унікальних актів дії, таких як «відповідальність», «рішучість», «розуміння»; створенні умов для формування соціальної компетентності.

Завданнями соціальної практики для учнів в даному закладі визначені наступні:

- сформувати вміння визначати своє місце в сучасному
соціумі;

- сформувати вміння працювати з діловою документацією, різними джерелами інформації та критично їх сприймати;

- сформувати вміння кооперуватися з іншими людьми і робити спільну справу;

- сформувати вміння вибудовувати і проектувати власну життєдіяльність.

Технологія соціальної практики в Добрянській школі передбачає реалізацію двох компонентів: змістовного та комунікативно-діяльніс-
ного. Змістовний компонент включає в себе цілепокладання та предметно-інформаційне накопичення. Комунікативно-діяльнісний компонент включає імітацію діяльності в рамках різноманітних соціальних ролей.

Векторами соціальної практики є самоврядування, самоорганізація, змагання, волонтерська діяльність, здоров’язбереження, інтелектуальна творчість, професійно-рольова діяльність.

Зазначимо, що в даному закладі, на відміну від розглянутих раніше, здійснюється моніторинг соціальної практики. Моніторинг включає в себе два основних компоненти: створення банку «Обдаровані діти» та створення кожним учнем портфелю досягнень при вступі у 5-й та 10-й клас [28].

На сайті інституту проблем освітньої політики «Еврика» Російської Федерації представлено програму «Соціальна практика як засіб формування ціннісних орієнтацій особистості учнів». Програма розрахована на п’ять років та реалізується в два етапи. Перший етап розрахований на молодших підлітків 11-13 років та реалізується впродовж трьох років навчання. Другий етап розрахований на старших підлітків та реалізується впродовж двох років навчання. Прогнозованим результатом програми є соціальний розвиток учнів, що передбачає позитивні зміни поглядів на життя, мотивів життєдіяльності та реальних дій. У програмі передбачається дві форми організації соціальної практики – це активна та пасивна. Активна практика – це соціальна волонтерська діяльність, участь в шкільному самоврядуванні, участь в соціальних та дослідницьких проектах, творчі проекти та їх захист тощо. Пасивна практика – це навчальні соціально-практичні ситуації на класних годинах, зустрічі з цікавими людьми, ветеранами, суспільними діячами, практичними спеціалістами, ділові та рольові ігри [34].

Проілюструємо фрагмент програми «Соціальна практика як засіб формування ціннісних орієнтацій особистості учнів» [34] (таблиця 3).

Таблиця 3

Фрагмент програми «Соціальна практика як засіб
формування ціннісних орієнтацій особистості учнів»

Перший етап (молодші підлітки)
5 клас
Пасивна практика	Активна практика
Класні години: 1. Ціннісні орієнтири: - «Добро і зло»; - «Що таке чемність?»; - «Що таке повага?» 2. Наші традиції. - «Що таке традиції?»; - «Правила поведінки в школі»; - «Державні свята»; - «Мій рідний край». 3. Правила життя. - «Що таке взаємодопомога?»; - «Права та обов’язки учнів»; - «Моя родина»	- участь в акції «Поспішайте робити добрі справи»; - участь в екологічних акціях «Зелене коло», «Збережімо планету»; - КТС «Портрет класу»; - волонтерська діяльність
6 клас
Класні години: 1. Ціннісні орієнтири: - «Милосердя»; - «Справжній друг»; - «Як я можу допомогти іншим?» 2. Наші традиції. - «Історія нашої родини»; - «Свята нашого класу»; - «Мій рідний край». 3. Правила життя. - «Мистецтво милосердя»; - «Правила довіри»; - «Як відпочивати?»	- участь в шкільному самоврядуванні; - проект «Світ моїх захоплень»; - КТС «Великдень»; - екологічний проект «Мій кедр»; - волонтерська діяльність

Продовження таблиці 3

7 клас

Класні години: 1. Ціннісні орієнтири: - «Як зробити світ добрішим?»; - «Будь завжди справедливим»; - «Будь завжди чемним»; - «Як стати вихованою людиною?»; - «Давайте жити дружньо». 2. Наші традиції. - «Традиції нашої родини»; - «Театри, виставки, кіно»; - «Мій рідний край»; - «Шкільні свята». 3. Правила життя. - «Людська порядність»; - «Взаємовідносини з батьками»; - «Що означає бути принциповим?»; - «Самовдосконалення – це…»

- участь в шкільному самоврядуванні; - дослідницька діяльність «Дружба в літературних творах»; - екологічний проект «Рідний край»; - організація шкільної акції «Георгіївська стрічка»; - волонтерська діяльність.

 

У програмі соціальної практики для учнів десятого класу середньої загальноосвітньої школи №3 міста Югорська зазначено, що випускники мають бути соціально активними, відповідальними, з певним соціальним досвідом, який допоможе адаптуватися до вимог сучасного життя. В зв’язку з цим учні під час навчання в школі мають отримати соціальний досвід, який допоможе обрати професію та працевлаштуватися. Головною умовою отримання соціального досвіду є організація позаурочної практичної діяльності – соціальної практики. В програмі соціальної практики визначено загальні положення, учасників та сфери їх діяльності, етапи та тематичне планування, вимоги до звітної документації за результатами практики. Метою програми соціальної практики визначено створення умов для професійного самовизначення учнів шляхом отримання соціального досвіду. Очікуваними результатами реалізації програми визначено:

- закріплення в учнів вмінь збирати та аналізувати інфор-
мацію;

- закріплення вмінь створювати соціальні проекти;

- розвиток інформаційно-комунікативної компетентності;

- отримання знань про майбутню професію та вибір відповідного вищого навчального закладу.

Зміст соціальної практики включає практичну частину, яка складається з трьох етапів: спостереження, самопізнання та проект-
тування.

Перший етап – спостереження. На його реалізацію відведено 4 години. На цьому етапі учні спостерігають за роботою спеціалістів конкретної професії. Другий етап – самопізнання. На його реалізацію відведено 2 години. На цьому етапі учні працюють з довідниками, енциклопедіями, Інтернет-ресурсами з метою пошуку інформації про роботу та зміст професійної діяльності конкретного спеціаліста. Третій етап – проектування. На його реалізацію відведено 4 години. Учні співпрацюють з дорослими над проектом вирішення (обґрунтування) певної проблеми. Результатами роботи можуть бути:

- розробка соціальних проектів на теми: «Юридична освіта населення», «Культурі – процвітати», «Благоустрій наших вулиць»;

- написання рефератів на одну з запропонованих тем: «Як стати підприємцем?», «Як написати резюме?», «Як знайти роботу?»
тощо;

- проведення дослідницької роботи за проблемами: «Планування кар’єри: міф чи реальність?», «Як вирішити проблему зайнятості молоді у нашому місті?», «Точки зростання економіки або новий список популярних професій на найближчі 20 років», «Мій прогноз на майбутнє професії…»

По закінченні соціальної практики кожен учень пише самоаналіз та отримує відгук спеціаліста про проходження соціальної практики [32].

С. Азаркіна, Г. Беспалова, Н. Виноградова розглядають соціальне проектування як освітню технологію сучасної школи [1]. Соціальне проектування, як технологія, в розумінні авторів включає в себе соціальну пробу, соціальну практику та соціальний проект (рис. 1).

Соціальне проектування

Соціальна проба

Соціальна практика

Соціальний проект

 

 

Рис. 1. Технологія соціального проектування

 

 

Соціальна проба, соціальна практика та соціальний проект співвідносяться між собою як поняття різного об’єму та змісту, розрізняються за рівнем складності та організації. Найбільш простим видом діяльності є соціальна проба, більш складним – практика та найскладнішим – проект. Але всі вони нерозривно пов’язані між собою. В якості прикладів С. Азаркіна, Г. Беспалова, Н. Виноградова наводять опис соціальних проектів «Найпопулярніші місця нашої школи», «Моє здоров’я» та соціальної практики «Інша сторона». Оскільки метою нашого дослідження є вивчення досвіду організації соціальної практики, ми більш детально розглянемо приклад соціальної практики, проведеної учнями школи №24 м. Брянська. «Інша сторона» – таку назву мала соціальна практика, концептуальною ідеєю якої був аналіз відносин «покупець-продавець». На підготовчому етапі було визначено об’єкт, мету практики та соціальний заклад, яким став гастроном мікрорайону. Задля полегшення процедури спостереження було розроблено відповідну карту за ситуацією взаємодії покупця та продавця. Впродовж трьох днів учні фіксували особливості взаємодії покупців з продавцями гастроному. Наступні декілька днів учні стояли «з іншої сторони прилавку». Вони спостерігали за роботою продавців, за їх поведінкою та реакцією на зауваження з боку покупців. Продуктами діяльності стали листи спостережень та загальна таблиця спостережень. На етапі рефлексії учні обговорили результати спостережень та дійшли висновку, що їх позиція в конфліктній ситуації – це прояв відповідальності за рівень конфліктності та бажання змінити власну конфліктну поведінку [1].

У муніципальному освітньому закладі «Турунтаєвська середня загальноосвітня школа №1» Російської Федерації соціальна практика розглядається як турбота про навколишнє середов