На основі здійсненої професійної нормоціннісної оцінки фахових досягнень надалі формується інноваційна інтенція з новим контрольно-ціннісним моделюванням професійних комунікацій і нормо-оцінювальними когніціями для їх фахово-предметної реалізації. Через подібний естимативний механізм перш за все реалізується принцип свободи професійної творчості за формулою: «Творчість є свобода обмежувати власну свободу і свободу іншого» [33, с. 206]. В такому розумінні «свободи творчості» Б.В. Новіков вважає, що здійснюється другий принцип творчості – професійний «розподіл самодіяльності» як історично вищий тип взаємодії соціальної форми та характеру людської творчої життєдіяльності [33, с. 135]. А на цій основі реалізується третій принцип «всезагальності творчості» у фаховій діяльності, коли виникають професійно-ціннісні «детермінанти здійснення творчості у формі практичної всезагальності» [33, с. 198]. Цей принцип у свій час аналізувався ще Г. Ріккертом. Згідно з традиціями німецької класичної філософії, у своїй «філософії життя» проблему культурно-нормоціннісного самоздійснення творчого суб’єкта переводив у план трансцендентального «емпіричного реалізму». За його думкою, коли творчий суб’єкт реалізує себе, він як фахівець своєї творчої життєдіяльності досягає суміщення внутрішньої «даності трансцендентального ідеалізму» із «зовнішньою даністю емпіричного реалізму». Або збігу «трансцендентальної форми людського ідеального судження» з «предметною нормою» об’єктивно належного у творчій життєдіяльності. Подібним чином трансцендентально і реально об’єднуються «форми і норми індивідуального» у вишуканій фаховій діяльності [38, с.126]. Тобто з боку зовнішньо-об’єктивного збігається «норма і форма належного або предмета» у фахово-досконалій діяльності, а з боку внутрішньо-суб’єктивного синтезуються «форми і норми індивідуального» творчого успіху [38, с. 123, 126]. Професійно-діяльнісна єдність «форми і норми» потребує не тільки злиття творчо-реалізаційного світогляду у відповідних фахово-актуалізованих креативних відносинах релевантно-праксеологічної регуляторності, але й формування критично-оцінювальних професійних відносин, що мають фаховий ціннісно-нормативний характер, а також нормативно-інтенційну спрямованість в оцінці професійно-творчих досягнень як окремого фахівця, так і всієї професіосфери суспільства. При цьому «спрацьовують» відповідні регуляторні механізми своєрідного творчо-інтенційного змагання «за успіх» у професійній кар’єрі, ‒ у повноті професійно-творчої самореалізації, у фаховому успіху, в екзистенційному самоздійсненні за векторами життєдіяльнісних цілей тощо. Вони є різними в різні періоди життя, а саме − в успішності професійного саморозвитку своїх здібностей і талантів, їх фаховому прогресуванні, постановці нових престижних цілей успішності, в інноваційному випередженні конкурентів при здійсненні успішної професійної кар’єри. Подібна «векторно-життєдіяльнісна самореалізація» в успішній професійній діяльності потребує «конверсії критичної теорії», котра раніше здійснювала тільки загальну критику суспільства та управління ним, а не в конкретній професійній життєдіяльності, і тому була «нормативно недостатня». В ній як «традиційній класичній теорії не було ціннісної оцінки» рівня успішності професійної діяльності, і вона тільки абстрактно «критикує утилітаризм», бо в ній відсутній критично-нормативний аспект та інтенція досягнення професійних цілей в успішній фаховій діяльності [15, с.124, 126, 128].
На подібних методологічних засадах критично-оцінювальні світоглядні уявлення про успішну фахову діяльність, що функціонують в якості професійно-естимативного світогляду, набуває позитивної аспектації і подальший розвиток професіосфери сучасного суспільства. В ній вже на більш високому рівні здійснюється світоглядно-інтенційне програмування успішної професійної життєдіяльності. Тобто відбувається свого роду " критична інверсія " професійного світогляду, внаслідок якої вона стає " професійно-світоглядною інверсією " з позитивною " світоглядною дією " в напрямі розвитку культурно-інформаційного світорозуміння професійно-реалізованих успішних фахівців у їх кар’єрному зрості. Вони стають "холістичними фахівцями", головна якісна ознака котрих полягає в тому, що "холістичний фахівець" набуває ментальної здібності до інтенційного програмування свого професійно-світоглядного розвитку. Подібна ментальна здібність не є абстрактною, а має професійно-творчу і фахово-практичну основу. Це й надає успішному фахівцю творчу і практичну здатність розвивати креативно-синергетичне світорозуміння високоефективної фахової діяльності. Практично це означає вміння на креативно-синергетичній основі "візуалізувати" інші можливі професіосфери, вміння інформаційно (інфосферно) "охопити" їх інтенціональними програмами "проявлення-актуалізації" багатовекторності шляхів у досягненні професійного успіху, різних реальних можливостей здійснення успішних професійних кар’єр. Це й буде багатовекторний «професійних рух» до успіху зі зворотнім «естимативно-оцінювальним зв’язком», котрий дозволяє професійно спрограмувати професійну кар’єру успішного фахівця за різними моделями здійснення успішної діяльності.
