Розвиток професійних світоглядних уявлень в аспекті громадянської «відкритості» інформаційного суспільства

 

Питання про формування професійних світоглядних уявлень молодих фахівців як успішних спеціалістів є вкрай актуальним. Як було раніше показано, цей процес є протирічним та складним, потребує системного підходу та оновлення всього навчально-виховного процесу. Саме інформаційне суспільство трансформується у духовно-практичному відношенні і предстає у новій соціокультурній якості вже як "відкрите" громадянське суспільство свободних та інформаційно-відкритих комунікацій. Вони вільно розвиваються в інфосфері професійної життєдіяльності молодих фахівців, наприклад, у вигляді "сітьових процесів" інформаційного обміну та соціокультурної циркуляції професійних цінностей успішних фахівців у професіосфері високорозвиненого соціуму.

Світоглядна відкритість суспільства у професійно-ціннісному відношенні є дуже складний феномен. Він з’явився в процесі трансформації сучасної соціальної реальності, що стає менше державно-політичною, а більше громадянсько-правовою, інформаційною та соціокомунікативною, культурно-інформаційною реальністю. Одним із перших на це звернув увагу А. Турен, котрий зафіксував подібну проблему як процес «відокремлення суспільства від держави» з виникненням ситуації «між культурою та політикою» [50, с.11, 34]. Він же розробляв концепцію «комунікативного суспільства», яке без відповідних світоглядних трансформацій перероджується в «програмоване суспільство», що стає об’єктом владно-політичних маніпуляцій. Сама «індустрія знань» переноситься у суспільне виробництво, де "соціальна влада діє безпосередньо на рівні виробництва". У суспільстві виникає "тотальне відчудження поняття соціального життя", бо виникає "суспільство без держави або держава без суспільства" [50, c. 419, 424-425]. А. Турен приходить до однозначного висновку, що виходячи з цього, треба "замінити слово "суспільство" словом "культура"", а з цим "привести в дію трансформацію суспільства", взяв за основу позатехнократичні "культурні моделі", які вільні від "технократичного пресу", тотальної підконтрольності і закритості "приватної технократії" як "великої машини" з експлуатації людей [50, c. 420-421, 422]. Надалі вже на постіндустріальній основі ідею інформаційно-комунікативної «відкритості» суспільства розвивав Юрген Хабермас. На його думку, обмін товарами все більш заміщається «обміном інформацією» [54, с.58-59]. Потреба у «відкритості інформації» призводить до суперечливого інституціювання відкритості в громадянській правовій державі [54, с.125]. Проблема вирішується тільки у «комунікативному контексті» при наявності умов «масової демократії у соціальній державі», коли «публічні (відкриті) комунікації організовано так, що існує можливість негайно й ефективно відповісти на публічно, відкрито висловлену думку» [54, с.304-305]. Найбільш інтенсивно подібне відбувається у комунікативно-інформаційній сфері професійної життєдіяльності, де молоді фахівці свободно та активно обмінюються своїми професійними цінностями і особливо тими, котрі стимулюють їх до здійснення успішної професійної кар’єри.

Характерно, що проблема комунікативно-світоглядної "відкритості" саме в такому аспекті стала вкрай актуальною в «професіосфері» українського суспільства, в якому інтенсивно йдуть процеси професійно-діяльнісної і громадянської трансформації. Ця проблема вітчизняними дослідниками розглядається на підґрунті дії «комунікативних чинників», процесів «комунікативної раціоналізації», виникнення суттєво нових суб’єкт-об’єктних відносин у «релятивній» соціальній реальності. Проте подібні проблеми почали активно вивчатися в українській філософській думці лише на межі ХХ-ХХІ століть (А.М. Єрмоленко, В.Б. Фадеєв, Г.Ю. Носова та ін.) [32, с. 26,43, 56, 79]. Так, В.Б. Фадеєв вважає, що «на заваді дослідженню поточних трансформацій ідентичності соціокультурних суб’єктів стоїть традиційне протиставлення суб’єктивістської та об’єктивістської парадигм дослідження суспільних процесів» [32, с. 57]. За А. Туреном, це історичне протиріччя між суб’єктом і його Розумом: без розуму «суб’єкт зациклюється на одержимості своєї ідентичності», а «без суб’єкта розум виявляється інструментом влади в суспільстві». З метою подолання подібних перешкод світоглядної «суб’єктивістської парадигми» та інших упереджень і стереотипів суспільства, В.Б. Фадеєв пропонує такі три нові світоглядні підходи: 1) зміна принципу структурації суспільства, яку підпорядковано зараз «поширеним у суспільстві ригідних поняттєвих форм і стереотипів»; 2) зняття «соціокультурної упередженості» різних соціальних груп, які мають різні «соціальні категоризації»; 3) зняття «функціонального упередження», що виникає в контексті наявних соціально-політичних чинників: політична боротьба, структури домінації, емансипативні процеси тощо [32, с. 57]. Подібним чином формується нова «трансформаційна модель» соціальної реальності з трансформованими світоглядними уявленнями. Трансформована «соціальна реальність постає як неодмінна умова (матеріальна причина), так і результат людської практики». В практично-результативному відношенні така «трансформаційна модель розглядає суспільство як сукупність структур, звичайних процедур і умовностей, що її індивіди свідомо і несвідомо відтворюють і трансформують» [32, с.58]. Тобто йдеться про духовно-практичний світогляд, про розгортання сутнісних сил людини, включаючи професійно-творчі сили в певному світоглядному культурно-професійному вимірі, де можлива їх ефективна фахова реалізація в спектрі різних світоглядних уявлень.

Виходячи з вищеозначених підстав, можна стверджувати, що в світоглядній «професіосфері» фахових комунікацій та обміну інформацією формуються комунікативно-раціоналізовані, комунікативно-інформаційні та комунікативно-етичні світоглядні уявлення «відкритого» суспільства з «відкритою» професійною життєдіяльністю. Одним з перших серед вітчизняних філософів це усвідомлює і філософськи осмислює А.М. Єрмоленко, котрий подібний феномен репрезентує у вигляді «комунікативної раціоналізації національного етосу», на основі чого і відбувається «ідентифікація світоглядних уявлень» і виникає «універсалістська мораль» сучасного суспільства «відкритої» життєдіяльності [32, с.43]. Проте в українському суспільстві створені лише первинні «передумови комунікативної раціоналізації»: ринкові трансформації в життєдіяльності, «входження в світовий інформаційний простір», професійна конкуренція на ринку праці тощо [32, с. 48]. Але зараз з потребою євроінтеграції різко зростає необхідність у «комунікативній раціоналізації» в напрямку «універсалізації національного етосу, що здійснюється шляхом досягнення порозуміння між людьми і культурами». Коли національний етос не обмежується горизонтом «внутрішньої моралі», а трансформується в загальнолюдські цінності, включаючи професійні цінності успішної життєдіяльності, а в цьому сенсі ‒ «колективної відповідальності за спільне буття» [32, с. 49-50]. На подібному світоглядно-професійному підґрунті в суспільстві встановлюються соціокомунікативні відносини відкритого громадянського суспільства. Вітчизняні та зарубіжні дослідження з цього приводу доводять, що етап постіндустріального розвитку найбільш розвинених сучасних суспільств, котрі в процесі «постмодернізації» все більше перетворюються на «інформаційні суспільства», закінчується становленням суспільних систем соціокомунікативного типу. Це «відкрите» громадянське суспільство вільних комунікацій і когнітивних практик в «життєвих світах» безпосереднього спілкування людей та їх професіосферах.

Визначається, що найбільш значний внесок у розробку проблем громадянських суспільств соціокомунікативного типу зробив саме Юрген Хабермас. Він одним із перших створив концепцію «соціальних структурних перетворень у сфері відкритості» [54, c.136]. За його думкою, тільки у громадянському суспільстві можливі вільні «комунікативні дії», націлені на досягнення взаєморозуміння громадян у спілкуванні. В цьому процесі «інтерактивна сила» громадянського спілкування весь час «піддається випробуванню на здатність її як сили до інтерсуб’єктивного взаєморозуміння» і взаємного визнання [55, с. 316]. Таким чином здійснюється перехід від відносин абстрактних «соціальної системи («вони-відносини»)» до «живих» відносин «життєвих світів» людей («ми-відносини»). У культуру суспільства «вживлюються» громадянські відносини «самозрозумілих очевидностей у формах групової солідарності» [55, с. 317]. Якщо взяти до уваги розробки Т. Парсонса про здатність суспільної «культурної системи» до соціальної дії творчих «особистостей-систем», то перед нами постає громадське суспільство в сукупності «систем-особистостей», що творять нові соціокультурні та професійно-творчі відносини в суспільстві. Вони засновані на «організації цінностей, норм і символів» в спільній взаємодії громадян та їх професійній життєдіяльності [35, с.462-463]. Синтез соціальних і комунікативних взаємодій громадян і народжує соціокомунікативні відносини громадянського суспільства у їх професійно-творчій спрямованості, котрі й перетворюють його на «відкрите суспільство». Практично вони функціонують як громадянські відносини, що мають відкритий соціокомунікативний та професійно-комунікативний зміст і значення. Соціокомунікативні відносини «з перспектив життя культури» в процесі практичної реалізації цих перспектив перетворюються на реальне буття громадянського суспільства у всіх сферах професійної життєдіяльності та з розвитком «успішних професіосфер».

А.М. Єрмоленко вважає, що з подібною діяльнісно-світоглядною трансформацією починається комунікативна реконструкція практичного розуму у формах «здійснення критичної реконструкції фактичного процесу аргументації». Тоді «комунікативна реконструкція суспільства постає як практичне завдання раціональної політики, котра, долаючи обмежений обрій монологічної відповідальності, перетворює останню на солідарну відповідальність» [18, с. 67, 171]. Це «соціокомунікативна солідарність» громадян суспільства, в якому була здійснена суспільна трансформація у вигляді комунікативної реконструкції соціуму. Вона й зобумовлює формування комунікативно-раціоналізованих світоглядних уявлень та розвитку професійного світогляду практично-раціоналізованих комунікацій в успішній фаховій діяльності.

 

3.1.2. Формування комунікативно-раціоналізованих світоглядних уявлень успішної фахової діяльності (професійно-комунікативний світогляд)

 

Базовим відношенням у суспільстві культурно-соціокомунікативного типу є відповідні відношення соціокомунікативного обміну і розподілу. Його суспільна якість – суспільний досвід, конкретно, комунікативний досвід суспільної та професійної життєдіяльності, і в першу чергу - успішної професійної діяльності. Це життєдіяльнісний і професійний «комунікативний досвід» людського спілкування у «відкритому» соціокомунікативному суспільстві з організації та самоорганізації своїх взаємодій. Подібний комунікативний досвід в свою чергу детермінує, за Г.-Г. Гадамером, «герменевтичний досвід» взаєморозуміння (професійно-комунікативного), що маніфестує себе з силою «соціального логоса» і створює свою особливу «герменевтичну онтологію» комунікативної життєдіяльності [11, с.355, 375, 405]. З урахуванням «комунікативного досвіду» змінюється і професійно-життєдіяльнісний статус суспільства: тепер суспільство починає складатися з таких професійних «легітимних порядків, через які самі учасники комунікації регулюють свою приналежність до суспільства» [60]. Змінюється характер і тип соціальної системи суспільства. А саме − формується суспільна комунікативна система, в котрій змінюються всі соціальні домінанти суспільної поведінки: ситуативні, функціональні, ціннісно-орієнтуючі, семіотично-смислові, оцінювальні, практично-пізнавальні тощо. Подібні суспільні комунікативні системи перетворюються на суспільства соціокомунікативного типу, які в процесі свого становлення мають різні рівні комунікативного проявлення і на кожному з «комунікативних рівнів» існує своя "системна комунікація" [25, с.39-71]. При переході до подібної «системної комунікації» на вищих «професійно-комунікативних рівнях» виникають і нові суспільні функції, обумовлені розвитком суспільного світогляду. Якщо для соціальних систем характерні відносно прості домінанти соціальної поведінки та форми їх функціонування в суспільстві, то в соціокомунікативній суспільній системі формуються більш складні та специфічні «комунікативні функції» професійного спілкування у розвинутих «професіосферах» успішної життєдіяльності [25, с. 63-65]:

- контактостворююча функція, щоактуалізує комунікацію в аспекті «комунікативного замислу» і діє за вектором фахового «комунікативного успіху»;

- функція саморепрезентації – вона виявляє і встановлює «комунікативний статус» суб’єкта в якості «комунікативного суб’єкта»; в нашому контексті - це фахова саморепрезентація на успіх у професійній діяльності;

- апелятивна функція або «функція звернення», котра репрезентує соціальні статуси «комунікативних суб’єктів»; в нашому контексті - це «успішний статус» молодого фахівця;

- спонукальна функція або «призивно-дієва», котра спонукає до «статусно-рольової дії» і відносної інтенціональної «партнерської взаємодії»; це «вербально-стимулююча» і «вербально-мотивуюча» функція, що ініціює до спільних дій комунікативних суб’єктів, і в цій якості вона носить більш імпліцитний характер; тобто це мотивація успішності молодого фахівця;

- функція волевиявлення, навпаки, носить більш експліцитний характер і споріднена з вищеозначеною функцією в сенсі безпосередньої інтровертованості-екстравертованості їх дії; вона може бути охарактеризована як «предметно спонукальна» або директивно-спрямуюча функція, що спонукає комунікативних суб’єктів до прямих соціальних дій; тобто це «воля до успіху» і професійно-діяльнісної успішності молодого фахівця;

- регулятивно-спрямувальна функція відповідає комунікативній ситуації і корегує поведінку «комунікативної спільноти» чи «комунікативних суб’єктів» (в якості інтерсуб̕ єктів); в контексті здійснення успішної професійної кар’єри - це регулятивно-спрямовувальна функція до успіху молодого фахівця;

- перформативна функція пов’язана з «установками на комунікацію», або «комунікативними установками» чи «перфомативними висловлюваннями» (по типу «обіцяю», «присягаюся» тощо); тобто це функція «установки на успіх» молодого фахівця.

Якщо характеризувати семіотично-смисловий рівень професійно-комунікативних світоглядних уявлень у функціональному аспекті, то, вочевидь, їх можна визначити як «зв’язуючо-змініючі» світоглядні уявлення, що відповідні до професійних змін у фаховій діяльності. Вони дозволяють піднятися з «мікрокомунікативного рівня» кожного комунікативного суб’єкта (фахівця) на «макрокомунікативний рівень» інтерсуб’єктивності (всіх фахівців загалом), тобто на рівень їх інтегративної професійно-комунікативної життєдіяльності. На думку Т.А. Ван Дейка, подібне можливо за рахунок застосування відповідних «макроконнекторів зв’язку», котрі змінюють «тематичний репертуар» сторін і знаходяться в комунікативному контакті як «комунікативні партнери». Тому подібні функціонально-комунікативні «зв’язувальні-змінювальні» професійно-світоглядні уявлення можна характеризувати в якості професійних «коннекторно-перформативних» уявлень. А в аспекті «комунікативної структури» тематичних репертуарів, що пропонуються для «спілкування – зв’язку – порозуміння» між комунікативними суб’єктами, вони постають в різновиді професійних «репертуарно-репрезентаційних уявлень», котрі успішні фахівці світоглядно презентують. При чому чисельність подібних фахових «репертуарних презентацій» в професійно-комунікативній групі (колективі) може бути дуже значною. А в соціокомунікативному суспільстві з його дуже великою соціальною стратифікацією і статусно-рольовою поліпрофесійною інфраструктурою – ще набагато більше.

Сучасні соціофілософські дослідження доводять можливість формування професійно-комунікативного світогляду успішних фахівців як актуально дійсного та активно діючого. У процесі подібного конструювання "світу як реальності" («професіосфери») та його «критичної реконструкції» і «комунікативної раціоналізації» професійно-ціннісного світогляду надалі виникають комунікативно-етичні професійно-світоглядні уявлення на рівні окремих фахівців як професійно-успішних комунікативних суб’єктів. А в процесі їх взаємодій − комунікативно-макроетичні світоглядні погляди на рівні інтерсуб’єктивного фахового спілкування «комунікативних партнерів» і загалом – всієї соціокомунікативної професіосфери фахової життєдіяльності. Але при цьому треба враховувати і герменевтичний аспект професійно-комунікативного взаєморозуміння на різних рівнях комунікації успішних фахівців в модусах «простого» та «складного» спілкування. Це «універсальне значення» герменевтики за формулою «герменевтика – це практика», з одного боку, а з другого, що «герменевтика є досвідом синтезу» всієї професійної життєдіяльності [22, с. 68]. В цих пунктах вона співпадає з системно-інтерпретаційним поглядом на професіосферу фахової життєдіяльності, де досягається практично фаховий успіх. Виходячи з вищеозначеного, цілком можливо виявити на підґрунті системно-структурної методології в розумінні розвитку професійно-комунікативного світогляду його перші структурні формотворення. Одна з перших складових – це комунікативний модус професійного світогляду в професіосфері успішної фахової діяльності. Його можна представити у відповідних системно-структурних формотвореннях.

Так, у фахово-діяльнісній професіосфері комунікативних цінностей фахової успішності перше структурне формоутворення предстає у вигляді комунікативно-раціоналізованих та етично-репрезентованих професійних світоглядних уявлень. На засадах системно-структурної методології їх можна репрезентувати таким чином:

· методологічне підґрунтя: комунікативні практики успішної професійної діяльності;

· професіосфера фахової діяльності у вимірі «простих» комунікативних взаємодій: модус комунікативно-раціоналізованих уявлень про успішну професійну діяльність;

· вербально-герменевтичний рівень «складної» професійної комунікації («системна комунікація»): модус комунікативно-етичних уявлень про фаховий успіх;

· функціональне визначення: коннекторно-перформативні світоглядні погляди та уявлення про успішну професійну діяльність;

· структурне визначення: репертуарно-репрезентуючі світоглядні погляди та уявлення про фаховий успіх;

· структурно-функціональне визначення: трансцендентально-етичні професійно-світоглядні уявлення, професійний світогляд етичної відповідальності за фахові досягнення;

· системно-світоглядне визначення: комунікативно-макроетичні професійно-світоглядні уявлення у модусі соціокомунікативного фахово-діяльнісного світогляду на професійний успіх при плануванні успішної кар’єри у професіосфері за різними типами професійної самореалізації.

Формування комунікативно-раціоналізованих світоглядних уявлень успішної фахової діяльності та професійної кар’єри добре проглядається в процесах соціокультурної трансформації українського суспільства. Саме інноваційна професійно-комунікативна макроетика сучасного українського суспільства все виразніше приймає європейський інформаційно-фаховий світоглядний напрям. Але щоб подібний професійний розвиток суспільної життєдіяльності був успішним, необхідно створити відповідні громадянські структури та інституції «відкритого» соціокомунікативного суспільства, налагодити соціокомунікативні відносини відкритого національного діалогу у професійно-діяльнісній сфері, ефективного обміну інформацією на основі залучення та реалізації інтегрованого професійно-комунікативного досвіду і практичних професійно-комунікативних знань. Формування комунікативно-раціоналізованих і етично-репрезентованих професійно-світоглядних уявлень є першою складовою сучасного професійного світогляду молодих фахівців. За нею формується друга складова професійного світогляду в якості нового структурного формотворення в його духовно-практичній площині – це професійно-світоглядні уявлення ціннісно-смислового фахового самовизначення. Вони й складають основу професійно-аксіологічного світогляду ціннісної детермінації.