Соціальна технологія розробки професійного проекту та основні соціотехнічні механізми і регулятори його фінансування

Соціальна технологія розробки професійних проектів (СТ ПП) повинна розроблятись як з урахуванням професійно-творчої активності успішних фахівців з реальним економічним ефектом, так і з залученням певних інвестиційних коштів, необхідних для капіталізації професійно-творчого ресурсу всього персоналу. Тому під самоокупністю в реалізації СТ ПП треба розуміти ту фінансово-інвестиційну практику, котра успішно застосовується у «взірцевих» зарубіжних компаніях, котрі використовують два основних джерела при формуванні та відтворенні людських ресурсів у професіосфері сучасного виробництва. А саме – це: а) інвестиції у розвиток професійно-творчого ресурсу за рахунок внутрішніх джерел або власних коштів підприємства і б) інвестиції за рахунок позикових коштів або зовнішніх джерел і капіталовкладень. Однак критерій ефективності нагромадження та використання цих інвестиційних коштів, що генерують власний ресурсомісткий капітал для професійного розвитку, є одним – це розвиток власних джерел для фінансування і рефінансування інноваційної професіосфери виробництва [1, c.57].

Основними власними джерелами фінансування «професіоінвестицій», «професіокапіталовкладень» в розробку і реалізацію професійних проектів (ПП) та їх програмно-професійних комплексів (ППК) є чотири – це [2, c.223-227]:

(1) - власні фінансові ресурси інвестора, тобто підприємства (корпорації, асоціації) як суб’єкта самофінансування з акумульованих ним коштів на розвиток професіосфери виробництва і особистих професійно-творчих ресурсів успішних фахівців; подібні інвестиції можуть братись з коштів чистого прибутку підприємства, сум накопичених амортизаційних відрахувань, коштів холдінгових компаній (котрі входять до складу підприємства-інвестора), страхових сум з відшкодування збитків внаслідок страхових подій тощо;

(2) - залучені фінансові кошти самим підприємством-інвестором за рахунок продажу корпоративних акцій (шляхом їх емісії), пайових та інших внесків самих працівників підприємства, юридичних осіб, благодійних внесків та коштів, що виділяються холдінговими компаніями на безоплатній основі (в якості донорів);

(3) - цільове фінансування підприємства-інвестора стратегічним інвестором (інвесторами) для поповнення власних коштів і капіталовкладень у розвиток професіосфери виробництва і особистих професійно-творчих ресурсів успішних фахівців;

(4) - інвестиційні ресурси, котрі придбані на фондовому ринку у власність для поповнення акціонерного капіталу підприємства з цільовою метою фінансування ПП і ППК: вони формуються як «портфелі розвитку» (професійно-виробничих можливостей виробництва) в альтернативі до «портфелю зросту» (з метою отримання прибутку від капіталовкладень).

Оцінка рівня оптимальності структури джерел фінансування підприємства визначається за «коефіцієнтом оптимальності» (К₀) [2, c.229-230]: , де: С_в – власні кошти; С_з – залучені кошти; С_п – позикові кошти; С_ба – бюджетні асигнування.

Можна бачити, що коли С_в=С_з, тобто коли власні інвестиційні кошти створюються за рахунок акціонерного капіталу (який формується з вкладень власних працівників як інституційних інвесторів), то коефіцієнт оптимальності структури джерел фінансування (з однією структурною складовою власних акціонерних залучень) буде приймати максимальні значення: К₀=С_в/С_з=1, при С_в=С_з.

Існує також оцінка «достатньої» ефективності власного джерела підприємства у фінансуванні інвестиційних витрат за рахунок власних коштів. Вона розрахована на «програму технічного розвитку» підприємства: це приріст основних виробничих фондів, їх знос, амортизаційне оновлення тощо [2, c.233-257]. Проте в поняття «технічний розвиток» можна вкладати і більш широкий контент – професійно-ресурсний розвиток, технологія і техніка розвитку людських ресурсів, «проективна техніка» розвитку професіосфери виробництва, наприклад, у вигляді створення професійних проектів та їх програмних комплексів, які можуть реалізовуватись за такими 5-ма основними варіантами:

А. Цільові або комплексні заходи з розвитку професійно-творчої діяльності успішних фахівців та їх кар’єроздіснення.

Б. Програма розвитку інноваційної професіосфери виробництва.

В. Програмно-проектний комплекс з модернізаційного розвитку підприємства на основі акумуляції професійно-творчого ресурсу та ефективної капіталізації ПТР.

Г. Бізнес-плани з розробки і впровадження професійних проектів на основі відповідних техніко-економічних показників (ТЕП).

Д. Програмний комплекс з професійних проектів (ППК), розрахований на 3-5 і більше років, а в перспективі – на 10-20 років стратегічного розвитку підприємства в якості Великих господарських корпорацій (ВГК), внутрішньовиробничих і територіальних міжгалузевих науково-технологічних кластерів (МНТК).

Подібні «технічні варіанти» вибору різних версій і типів ПП і ППК можна звести до єдиної методологічної і методичної основи на підгрунті професіосферно-ресурсного підходу. Існує і повна розрахункова формула для обчислення необхідних власних коштів, що є «достатніми» для реалізації «програми розвитку» інноваційної професіосфери виробництва на основі професійних проектів і їх програмних комплексів. Як «повна формула» для обчислення інноваційно-професіосферного, професійно-творчого розвитку виробництва вона має наступний вигляд [2, c.258-259]:

, де:

S_дост – розмір коштів «достатніх» для фінансування професійних проектів «поточних програм розвитку»; під «достатністю» треба розуміти нагромадження первинних фінансових (інвестиційних) коштів самих фахівців підприємства як інвесторів проектів і програм власного професійно-творчого розвитку: тобто це достатні акціонерні інвестиції (S_{дост.аі}), і тоді S_{дост.аі}= S_дост.

А_р – річна сума амортизаційних відрахувань; під цим треба розуміти соціальну амортизацію професійних знань зі спеціальної підготовки фахівців, коли їх економічна ефективність втрачається; в американських корпораціях амортизаційне відновлення професійних знань складає 5-6 років, на бувших радянських підприємствах – 7-9 років, пострадянських – 10-14 років (і до 20 років при зношеності основних засобів виробництва на 70-100%), в західноєвропейських компаніях – 4-5 років, в японських – 2-3 роки [3, c.100, 134]; для українських підприємств, котрі модернізуються, можна прийняти термін у 5 років за європейською нормою амортизації в 20% щорічно (Н_а=20%); тобто повна соціопрофесійна амортизація знань (А_саз) складе: Н_па=20%*5=100% і таким чином можна прийняти унормування, за яким А_р=А_р.саз.=20%.

К_р – коефіцієнт, враховуючий резервування коштів в разі незбігу фактичних витрат із запланованими на професіосферну модернізацію; таке резервування «у рамках централізованого фонду» може бути виділено у дві «фондопрограми» ППК – програмно-проектного комплексу [4, c.458]: а) «резервний фонд» і б) «заохочувальний фонд»; виходячи з того, що стандартна норма банківського резервування фінансових активів складає 25%, то її можна запропонувати і до власного акціонерного капіталу, що створюється з інвестицій працівників підприємства, яке модернізує свою професіосферу: коефіцієнт його резервування можна позначити як К_р.ак і таким чином К_р=К_р.ак=0,25; стандартна норма стимулювання в «заохочувальному фонді» (що раніше приймалася у йому відповідному «фонді стимулювання») складає 5-7%, і тоді коефіцієнт резервування коштів у заохочувальному фонді (К_р.зф) складе: К_р.зф=0,05; а загалом на весь професійний проект (ПП) коефіцієнт резервування коштів (К_р.ПП) буде складатись з двох величин: К_р складе: К_р=К_р.ак+К_р.зф=К_р.ПП=0,25+0,05=0,3; К_р.ПП=0,3.

К_зн.ф – фактичний коефіцієнт зносу основних виорбничих фондів (ОВФ); в нашому випадку – це інтелектуальна амортизація людських ресурсів (К_іалр.ф), котра пропорційна соціальній амортизації знань (А_р.саз); їх і можна прирівняти за підвищеним в 1,5 рази відсотком, тому що інтелектуально-творча амортизація здійснюється більш швидко, ніж соціопрофесійна амортизація (котра приймалась за 5 років); тоді інтелектуально-творча амортизація (що пришвидчена у 1,5 рази) буде складати 2-3 роки, а у відсотковому відношенні за нашими підрахунками:

К_зн.ф*1,5=К_іалр.ф=А_р.саз*1,5=20%*1,5=30%; К_іалр.ф=30%.

Тобто повна інтелектуальна амортизація людських ресурсів (К_іалр.п), яка обчислена через фактичний коефіцієнт зносу ОВФ (К_зн.ф), наступить через 3 роки реалізації професійного проекту (ППК) і складе: К_іалр.п=К_ілар.ф*3= =30%*3=90%→100%.

Тобто за 3 роки відбудеться «повний знос» основних фондів професійного проекту (ОВФ ПП) або «повна реалізація» і «повне здійснення» ОВФ ПП з їх «повним оновленням» як інноваційного продукту (бо сам ПП і є інноваційним об’єктом і входить в ОВФ). Надалі встановлюється «плановий коефіцієнт зносу ОВФ» (К_зн.п), що розраховується за 5-и річною програмою реалізації комплексу професійних проектів (ППК). Тобто, коли К_зн.п – плановий коефіцієнт зносу ОВФ (основних виробничих фондів), то він може бути розрахований з меншим відсотком ніж К_іалр.п, але за програмою (ППК), яка повинна бути реалізована за 5 років повної інтелектуально-творчої амортизації професіосферних ресурсів, а саме: К_іалр.п=20%, ; тому й необхідне планування 5-річного ППК, бо єдина «вбивча альтернатива» цьому – повна втрата інтелектуально-творчого ресурсу персоналу, що й спостерігається в катастрофічному зниженні соціоінтелектуального рівня кадрів вітчизняного виробництва, а особливо – у владно-управлінських структурах;

К_овф – річний приріст основних виробничих фондів (ОВФ); в нашому випадку – це той професійно-творчий ресурс (ПТР) виробництва, котрий входить в основний капітал підприємства і в ОВФ (включаючи фінансово-матеріальні кошти фахівців як самоінвесторів у власний професійний саморозвиток); цей ПТР в процесі 3-х річної реалізації професійного проекту (ПП) або ППК може подвоюватись або розширено відновлюватись на 100% кожен рік у напрямку акумуляції соціопрофесійного капіталу підприємства (К_спк), тобто: К_овф=К_спк=100%.

Н_а – середня норма амортизаційних відрахувань; в нашому випадку – це норма соціальної амортизації професійних знань, що складає А_саз=20%; фактична норма інтелектуально-творчої амортизації людських ресурсів складає К_іалр.ф=30% (при плановій К_іалр.п=20%); таким чином середня норма амортизаційних відрахувань Н_а буде: ; Таким чином приймається Н_а=25%.

К_ц – коефіцієнт, враховуючий зміну цін на обладнання; в нашому випадку головним інструментом в акумуляції професійно-творчого ресурсу (ПТР) є патенти на ІА та ІВ; раніше було показано, що ціна патенту за перші 3 роки реалізації професійного проекту в середньому зростає на 50% і враховується відповідним коефіцієнтом (К_ц.пат.); таким чином К_ц=К_ц.пат.=1,5.

К_прод – коефіцієнт, що враховує питому вагу витрат: він пов’язаний зі створенням і освоєнням нових видів продукції, її вдосконаленням у сумі затрат на модернізацію підприємства; в нашому випадку – це інтелектуально-творчі продукти професійної діяльності у вигляді ІА та ІВ; при вибраному коефіцієнті резервування коштів К_р=0,3 при реалізації професійного проекта питома вага витрат складе: К_прод=S_{дост.аі} - К_р=1-0,3=0,7; приймається К_прод=0,7.

К_решт – коефіцієнт, що враховує решту інших витрат; приймаємо К_решт=0 і виключаємо інші витрати в розрахунковій формулі.

Таким чином, скорегована формула здійснення професійного проекту (ППК) після здійснення необхідних уточнень приймає наступний вигляд:

;

Річна сума амортизаційних відрахувань приймається на рівні 25% на протязі 3-х років впровадження професійного проекту (ППК) як середня норма амортизаційних відрахувань, що була раніше обчислена (Н_а=25%). При первинному фінансуванні інвестицій в межах 2 млн.грн вартості патенту на створення ПП (ППК) річна амортизація (соціопрофесійна амортизація) знань (А_р.саз) за 3 роки реалізації професійного проекту (ППК) складе: А_р.саз=25% =25% 2млн.грн.=500тис.грн. Це, наприклад, цілком прийнятна сума для проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) з розробки професійного проекту або ППК. Самі ж достатні кошти для практичної реалізації ПП (ППК) у вигляді акціонерних інвестицій (І_{дост.аі}) з витратами на обладнання та вироблення інноваційного продукту (матеріального і нематеріального) складуть:

І_{дост.іа}=500 тис.грн*(1+0,3 + )*1,5*(1+0,7)=8,67 млн. грн.

Для середнього промислового підприємства це невелика сума капіталовкладень на початкову модернізацію та ще й у розрахунку на 3 роки. Конкретно, ці інтелектуальні нематеріальні вкладання (активи – НМА) будуть на рівні 8% від матеріальних капіталовкладень (активів - МА), що раніше вже показувалось. Тобто НМА потрібно більш ніж в 10 разів менше матеріальних коштів (МА), що беруться з основного капіталу (ОВФ).

Так, наприклад, в ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» (КЗРК) середні матеріальні інвестиції (капіталовкладення – КВ) в основний капітал у 2008-2009 р.р. склали 107,7 млн.грн. (у 2008 р. – 150,6 млн. грн, у 2009 р. – 64, 9 млн.грн, середнє значення за 2 роки: КВ=107,7 млн. грн) [5, c.22-23]. Питома вага (ПВ_s) інтелектуальних активів (НМА), котрі представлені «достатніми акціонерними інвестиціями» (І_{дост.аі}), в матеріальних активах (МА) ПАТ «КЗРК» (КВ=107,7 млн.грн) тоді складе:

ПВ_s= .

Тобто, як вказувалось, потрібні вкладення в нематеріальні активи (НМА) за своєю вартістю (В_нма) на порядок менші вартості матеріальних активів (в_ма), коефіцієнт порівняльної ефективності НМА над МА (К_пе) у їх вартісному вираженні (В_нма і В_ма) складе: К_пе= 12,5 разів. Другий важливий висновок стосується того, що з власних коштів для здійснення капітальних інвестицій нічого не береться, а створюється власний інвестиційний капітал з вкладень працівників підприємства, які і стають стратегічними інвесторами професійного проекту (ППК). По-третє, первинний соціопрофесійний акціонерний капітал для розробки і впровадження професійного проекту або їх комплексу орієнтовано планувався у сумі S_{дост.аі}=2 млн. грн., тобто на рівні і в межах розрахованої вартості патента на інноваційний об’єкт, котрим й виступає сам професійний проект або їх програмний комплекс. А у своїй предметності це витрати 1-го етапу створення професіосферного інкубатора та розробки бізнес-плану на основі проведення НДДКР. А фінансування другого етапу будуть направлені вже на створення професіосферного кластеру, на що можна спланувати вдвічі більші інвестиції у розмірі 4 млн. грн., з яких покриття витрат шляхом рефінансування інвестицій (реінвестування) складе 70-80%. Тобто сформованого соціопрофесійного акціонерного капіталу у розмірі 8,67 млн. грн. повністю вистачає на фінансування перших двох етапів у розмірі 6 млн. грн. А з урахуванням рефінансування інвестиційних коштів достатньо і на інвестиції 3-го етапу зі створення МІП (малого інвестиційного підприємства). Фінансове навантаження першого етапу у розмірі 2 млн. грн. складе від загальних капітальних інвестицій, наприклад ПАТ «КЗРК», не більше 2% інвестиційних капіталовкладень у матеріальні фонди: 2 млн.грн/107 млн.грн= =1,87%. При чому фахівці як інвестори самі здійснують фінансування власних коштів, виділених на створення професіосферного інкубатора. Це може бути акціонерний капітал з 2-х головних складових: пакетів акцій серед «дрібних акціонерів» і акцій «крупних акціонерів, котрі вже є співвласниками підприємства або можуть ними стати» [6, c.43]. В першому випадку право стати акціонерами ПП/ППК мають всі працівники підприємства. Але, за нашою концепцією, таке право повинно надаватись на першому етапі переважно успішним фахівцям як компетенціальним співробітникам, здатним створювати інтелектуальні активи та інтелектуальні технології. Або ті, що пройшли через систему спеціального навчання з «управління знаннями» у професіосферному інкубаторі. У другому випадку в статусі «крупних акціонерів»-інсайдерів може виступити управлінський склад підприємства, творча частина адміністративно-управлінського персоналу (АУП) та засновники акціонерно-господарської організації підприємства. Їм також буде необхідно пройти відповідне «управлінське навчання» з отриманням когнітивних знань зі створення управлінських ІА, технологій з формування управлінського професійно-творчого ресурсу (УПТР) і соціального капіталу.

Тому найбільш оптимальним способом утворення власного акціонерного капіталу з інвестиційних ресурсів співробітників для фінансування ПП/ППК є такий фінансовий інструмент як соціокорпоративні акції, конкрентно, − інноваційно-інвестиційні акції. Проте, це не виключає й інших інвестиційних інструментів: некорпоративні паї, акції взаємних фондів, фінансові активи у довірчому управлінні, боргові ЦП (облігації) тощо. Вони як фінансові активи можуть прямо не входити у виробничі фонди (як реальні активи), а тільки дають право на дохід, здобутий за допомогою реальних активів [7, c.26-27]. Але корпоративні акції є основним фінансовим активом для інвесторів, котрим можна безпосередньо управляти. Наприклад, надаючи їх певного правового статусу (прості, привілейовані акції тощо), «контентної якості» за характером інвестицій: професійний контент, кваліфікаційний, креативний, компетенційний, інноваційний контенти та інші. В контенті творчої самореалізації через професійні проекти фахівців – це інноваційно-інвестиційні акції (ІІА) як дольові цінні папери (ЦП), що купуються з метою грошових вкладень в об’єкти інновацій в статусі інвестицій в ці інноваційні об’єкти. Тому за своїм контентом і характером використання подібні корпоративні акції мають статус «інноваційних інвестицій» [8, c.274]. Фахівці, що придбали подібні ІІА, стають стратегічними інвесторами підприємства шляхом фінансової акумуляції власних коштів та професійно-творчого ресурсу (ПТР) з метою здійснення цільового ПП/ППК і, таким чином, вони вступають в особливі економічні відносини з підприємством як «економічною організацією». Це перехід від «ділових операцій» з управлінням підприємства на загальних ринкових умовах до таких, що носять «специфічний характер». Це такий специфічний тип економічних відносин, коли «ділові операції… передбачають значні інвестиції специфічного характеру» і «є такими, в яких сторони ефективно здійснюють двосторонню торгівлю» специфічними інвестиціями [9, c.34].

Якщо при «загальному типі» економічних відносин в інвестиційній сфері «ділові операції… не потребують захисту з боку структур управління» (бо для цього цілком достатньо загальних «ринкових угод»), то при «специфічному типі» інвестиційних взаємодій виникає «сувора умова» на сформований інвестиційний капітал з власних коштів фахівців-інвесторів. А саме – це «специфічна угода» на спільну інвестиційну діяльність підприємства і співробітників-акціонерів, коли головною договірною умовою стає «умова економічного партнерства» [9, c.69]. Під цим «економічним партнерством» розуміється такі його необхідні умови: «людина як учасник угоди» (суб’єкт), як суб’єкт «управління договірними відносинами», «вертикальна інтеграція» сучасної корпорації з автономними функціями підрозділів, «організація робочої сили» з переходом від адміністративної до «організаційної поведінки», корпоративно-організаційне управління тощо [9, c.43, 68, 84, 241, 301]. В рамках цивілізованих «економічних інституцій капіталізму» (за О.Вільямсоном) – це партнерське управління трудовими ресурсами на основі «моделі людських відносин» та «моделі конкурентних цінностей». Подібне обов’язково включає комплекс таких ключових вимог [10, c.74, 78, 83]: (1) витрати на персонал, котрі розглядаються як необхідна стаття інвестицій; (2) вкладення в людей – це капітал (основний); (3) інтеграція функцій управління людськими ресусрами (УЛР) з бізнесовою стратегією; (4) зміна ролі функцій (УЛР), коли вони трансформуються з «процесуальної функції» на «ключову функцію» в контексті розвитку людських ресурсів – вже в якості професійно-творчих ресурсів (ПТР) у їх різних модифікаціях (управлінських, організаційних, інформаційно-комунікативних, кадрових).

Виходячи з вищезазначеного, головна особливість інноваційних інвестицій, котрі пропонується направити в здійсненні прфоесійного проекту – це самовкладення працівників в свій ресурсний саморозвиток в якості людського капіталу, представленого у високоліквідних управлінських, органіщаційних, інформаційно-комунікативних і кадрових інтелектуальних активах та інтелектуальній власності. Це також і здійснення найбільш кваліфікованими співробітниками самофінансування в розвиток професійно-творчих ресурсів підприємства та створення понадвеликого соціального капіталу підприємства як акціонерного товариства. Подібний «професіосферний капітал» здатен системно і розширено відтворюватись з набуттям якості «інвестиційного синергізму», «синергізму менеджменту» та «оперативного синергізму», загалом – у проявленні інтегрального «синергетичного ефекту» при «однотерміновому досягненні найкращих, економічних, фінансових, соціальних і екологічних кінцевих результатів реалізації розробленого плану виробництва (наприклад, бізнес-плану) або бізнес-проекту» [10, c.270-271].

Самофінансування інвестицій в розвиток ПТР та в створення професіосферного соціального капіталу підприємства – це той тип інноваційних інвестицій, котрий поки що не підпадає під існуючі класифікації нематеріальних активів (НМА). Але вже починає фіксуватись у вигляді «участі суб’єктів на ринку нововведень» при створенні інноваційних об’єктів у вигляді НМА на ПП/ППК. А саме [8, c.279]:

- проведення власних НДР і ДКР, включаючи їх замовлення в інших організаціях та спільне використання (по типу аутсьорсінга);

- придбання патенту, ліцензії, ноу-хау на право виробництва відповідних продуктів, включаючи нові інтелектуальні продукти;

- придбання результатів інтелектуальної діяльності на ринку інноваційно-інвестиційних капіталів, інноваційних інвестицій;

- створення на цій основі інтегрованого професійно-творчого ресурсу з його застосуванням у спільних підприємствах (СП), іноземного капіталу, технологій, ноу-хау тощо.

За авторською концепцією весь цей «професіосферний капітал» необхідно акумулювати в одному інвестиційному джерелі (а не в «багатоканальній» комбінації). А саме – це створення власного акціонерного капіталу з продажу ІІ-акцій під розвиток ПТР підприємства і його інноваційної професіосфери з подальшим трансфомруванням нагромадженого професіосферного ресурсу в ІА, партнерську ІА та соціальний капітал підприємства (СК). У цьому напрямі можна провести відповідні операційно-комплексні розрахунки (ОКР) та використати їх в якості соціотехнічних регуляторів (СТР) через відповідні соціотехнічні процедури (СТП) [11, c.200-201]. Подібні ОКР, СТР і СТП мають операційно-аналітичний характер і тому немає необхідності наводити всі соціально-економічні розрахунки, що практично здійснені. Можна навести лише СТП за відповідними соціотехнічними регуляторами (СТР). ІТ-алгоритм проведення СТП виглядає наступним чином.

СТП-1. Ця соціотехнічна процедура організується і проводиться за соціотехнічним регулятором (СТР) первинної (потрібної) професіомісткості власного акціонерного капіталу (АК_вл), необхідного і достатнього для фінансування об’єктів інноваційних інвестицій (ОбІІ). Подібним об’єктом, наприклад, може бути професіосферний інкубатор. При потрібній первинній професіомісткості АК_вл=2 млн. грн і «достатнього акціонерного капіталу» S_{дост.аі}=8,67 млн. грн питома вага достатніх інвестицій (ПВ_s) складе: ПВ_s= =23%. Тобто це в 4,3 рази менше того, що необхідно для «достатнього» акціонерного фінансування.

СТП-2. За цією соціотехнічною процедурою здійснюється обчислення і регулювання (СТР) ефективної відсоткової ставки (r_еф) щодо використання обраного фінансового джерела для інвестицій в розробку і реалізацію професійних проектів (ПП/ППК). Саме за цією відсотковою ставкою безпосередньо обчислюється отриманий прибуток від реалізації ПП/ППК за формулою: Е= r_еф- r_{еф. min} (де: Е – економічний ефект, r_еф – ефективна відсоткова ставка за весь строк використання інвестиційного джерела, r_еф.min – мінімальна відсоткова ставка в сукупності всіх джерел) [8, c.289]. При інтерполяції відсоткової ставки в межах r_min=4%, r_max=30% та при їх оптимізації на рівні r_опт=24% отриманий прибуток на першому етапі реалізації ПП/ППК у вигляді професіосферного інкубатора складе за відповідними розрахунками П₁=1,08 млн. грн, на другому етапі створення професіосферного кластера прибуток складе П₂=3,12 млн. грн, а на третьому етапі створення професіосферного МІП (малого інвестиційного підприємства) буде: П₃=17,64 млн. грн. А за 3-х річний період виконання професіосферної комплексної програми з професійних проектів повний прибуток (П_п) вираховується за їх сумою по етапам: П_п=П₁+П₂+П₃= =21,84 млн.грн.

СТП-3. За цією соціотехнічною процедурою як за відповідним соціотехнічним регулятором (СТР) здійснюється загальна та операційна оцінка ефективності ПП/ППК. Оцінка «ефективності проекта в цілому» включає дві складові:

1) оцінка ефективності ПП «в цілому»: а) за існуючими «Методичними рекомендаціями з оцінки ефективності інвестиційних проектів» та б) оцінка комерційної оцінки проекту за вітчизняною методикою оцінки [10, с.283];

2) Оцінка ефективності «проекта в цілому» за міжнародною «нормою прибутку на інвестиції AROR», що за національним стандартом є «рентабельність інвестицій» [12, c.85].

Перша оцінка здійснюється за методом оцінки інвестицій відповідно до норми прибутку на капітал. Вона обраховується за формулою: Н_пк= , де:

∑Д – сума річних доходів за весь термін використання інвестиційного проекту; в нашому контексті інвестування ПП/ППК – це 3-х річний повний прибуток (П_п), що склав: П_п=21,84 млн.грн.

Т – термін використання проекту, котрий дорівнює за першою програмою 3-м рокам, тобто Т=3 роки.

К – початкові вкладення (початковий інвестиційний капітал) на реалізацію проекту, котрий дорівнює фактичним витратам на проект (вкладений капітал), тобто: К=В_ф=12,68 млн.грн.

За цих умов норма прибутку на капітал складе: Н_пк= :В_ф= :3=0,57. Отримана норма прибутку на капітал Н_пк=57% свідчить про високу ефективність вкладень інвестицій в ПП/ППК і відповідає середньому значенню ефекивності відсоткової ставки, а саме: = (0,24+0,48+0,98):3=0,56; =56%.

Друга оцінка ефективності «проекта в цілому» обраховується за міжнародною «нормою прибутку на інвестиції AROR» (рентабельність інвестицій) і її можна обчислити за формулою: , де П_ср – середньоарифметичне значення прибутку за весь період реалізації проекту; у нашому випадку: П_ср=21,84:3=7,28 млн. грн; І₀ – початкові витрати на проект, котрі дорівнюють фактичним витратам (В_ф) і таким чином: І_о=В_ф=12,68 млн. грн. Значення AROR тоді складе: =57%. Можна бачити, що обчислена норма прибутку на інвестиції AROR повністю дорівнює нормі прибутку на капітал, тобто: AROR=Н_пк=57%. А якщо за «початкові витрати» прийняти витрати на створення планового професіосферного акціонерного капіталу перших двух етапів (на інкубатор – АКꞌ_пл, і на кластер – АК²_пл), то оцінка рентабельності інвестицій значно підвищиться, а саме: при І₀=АК¹_пл+АК²_пл=2,0+4,+=6 млн. грн, норма прибутку на інвестиції складе: AROR₁₊₂= 100%=121%. Це надвисока інвестиційна рентабельність і норма прибутку на інвестиційний капітал, котрий вкладається у здійснення ПП/ППК. Інвестиційна ефективність професіосферного інкубатора ще вища: AROR₁= = 100%=364%. А середнє значення складе: AROR₁₊₂₊₃=180,7%.

Третя оцінка ефективності ПП/ППК є «операційною». Вона виявляє «операційний ресур» проекта через «операційно-виробничий важіль» або леверідж (І_л). Він встановлює співвідношення темпів зросту прибутку (ТП) і темпів зросту валової виручку – в нашому випадку від продажі корпоративних акцій (ТВВ) за формулою: І_л= [12, c.90-91]. Тобто виявляється на скільки збільшується прибуток при підвищенні капіталовкладень на 1%. Між вторим і першим етапами леверідж (L_1-2) складе: L_1-2= = 1,61, тобто на 1% зідйснених капіталовкладень (інвестицій) отримується 1,61% прибутку, що є високим значенням «операційного ресурсу» ПП/ППК і його «операційної ефективності».

СТП-4. За цією соціотехнічною процедурою соціотехнічним регулятором (СТР) здійснюється обчислення терміну окупності (самоокупності) професійного проекту або їх програмного комплексу. Розрахунки показують, що вже на перших 2-х етапах реалізації ПП/ППК він є окупним на 44-73%, а здійсненні витрати на впровадження професійного ресурсу або їх програмного комплексу не тільки повертаються, погашаються і самоокупаються, але й дають значний прибуток на 3-му етапі завершення ПП/ППК. Подібна «самоокупна ефективність» забезпечується інвестиційним механізмом його реалізації, коли самі фахівці виступають стратегічними інвесторами у власний професійний саморозвиток і розвиток відтворювального ПТР (професійно-творчого ресурсу), основними власниками-інсайдерами корпоративних акцій як інноваційно-інвестиційних цінних паперів, вкладених в АК підприємства (основні фонди). Цей механізм інвестиційних самовкладень і самоокупності працює завдяки щорічному подвоєнню відсоткової ставки ефективності обраного фінансового джерела – власних професіосферних ресусрів підприємства, з яких формуються власні кошти для фінансування ПП/ППК у вигляді конкретних інноваційних об’єктів: інноваційний інкубатор, кластер, МІП. Так, на першому етапі реалізації ПП/ППК при запланованому акціонерному капіталі з інвестицій фахівців АК¹_пл=2 млн. грн ефективна відсоткова ставка на вкладений капітал склала =24% (створення інкубатора); на другому етапі: АК²_пл=4 млн. грн, =48% (створення кластеру); на третьому етапі: АК³_пл=14 млн.грн, =96% (створення МІП). Загальна планова вартість ПП/ППК таким чином складає АК_пл^1+2+3=20 =20 млн. грн з середньою ефективною ставкою =78%, а понесені фактичні витрати (В_ф) за три роки реалізації проекту складають В_ф=12,68 млн. грн. Фактичний прибуток в завершувальному 3-му етапі реалізації проекту складає: П_ф³=17,64 млн.грн, тобто він значно вищий, ніж витрати. Розрахувати ефективність власного акціонерного джерела за оціночним критерієм терміну окупності (самоокупності) ПП/ППК, − а це власні інвестиційні кошти співробітників підприємства – можна обчислити за формулою [8, c.289]: Е_ф=( - У числовому вираженні: Е_ф= (96%-12%):12%=7. Тобто ефективність (фактична) власного інвестиційного джерела (Е_ф=7) фактично у 7 разів перевищує середнє значення мінімальної ефективної відсоткової ставки, котра складає: = =12% (при її середньому значенні ефективності у проекті =78%). Це доводиться їх зрівнянням: Е_ф= / =78%/12%=7, де мається теж саме 7-кратним перевищенням. Тому надалі підприємству вкрай вигідно продовжити розробку і реалізацію першої програми 3-х річного проекту (ПП) у його програмному комплексі (ППК) у більш довгій часопросторовій перспективі – 5-7 років. Це дозволить інтенсивно акумулювати необхідні інвестиційно-фінансові кошти для модернізації виробництва на наступних етапах нагромадження професійно-творчого ресурсу і розвитку інноваційної професіосфери підприємства як культурно-інформаційної (креативної) асоціації.