Висновки

Монографія певним чином завершує комплекс авторських наукових досліджень з проблем творчо-професійного становлення фахівців нового типу. Їх головна якість – це здібність до творчої самореалізації, інноваційність, висока професійна компетентність, фахова успішність у своїх системних творчо-діяльнісних проявах, креативність при реалізації всіх можливостей у досягненні творчого успіху та ствердження своєї конкурентноспроможності у здійсненні професійної кар’єри у повному життєдіяльнісному циклі. Проведене на протязі багатьох років комплексне дослідження є завершеним і в тому сенсі, що в ньому відслідковані основні тенденції, котрі виявилися у професіосфері суспільства в період його модернізаційних і постмодернізаційних перетворень, в процесі трансформації світоглядних уявлень і формуванні інноваційного профейного світогляду за різними моделями фахового самоздійснення та при успішному втіленні творчо-реалізаційних проектів професійного розвитку. При чому за умови системної реалізації розроблених професійних проектів це можна здійснити на всіх основних рівнях професійно-творчої самореалізації та соціальної дії різних продуктивно-творчих сил.

Важливим здобутком проведеного даного монографічного дослідження і всього науково-дослідницького комплексу з 5-и монографій цього теоретико-методологічного профілю і 4-х науково-методичних конференцій є створення відповідних теоретико-методологічних і методико-практичних засад з формування «антропогенного ресурсу» суспільного виробництва. За концепцією автора, він стає «капіталостворюючим» у вигляді і в якості професійно-творчого ресурсу інноваційного виробництва загалом, а в період його корінної модернізації і створенні культурно-інформаційної професіосфери трансформованої виробничої системи особливо. Обгрунтовно доведено, що дія «людського фактора» серед всіх факторів граничної дії факторів виробництва у досягненні найвищої продуктивності, не тільки не послаблена, а суттєво посилена і набуває особливого значення за двох обставин. Перше – це послаблення впливів техногенних факторів виробництва, котрі на даному етапі вичерпали «техногенний ресурс» своєї дії внаслідок застарілості самих принципів функціонування виробництва, що стало антиекологічним, дегуманізованим, понадзатратним, енергетично неефективним, фондонакопичувальним і «мегамашинним», економічно нераціональним і невідповідним соціальним потребам та «соціальному заказу» суспільства. Більш того, воно стало агресивно антикультурогенним і антигуманним, перетворилося на техноіндустріального монстра, котрий руйнує планету і соціум, веде до загального техногенного коллапсу.

Друга обставина частково пов’язана з першою, але має самостійне значення, вплив і дію. А саме – внаслідок крайньої «техногеннізації» суспільного виробництва, придушення дії культурогенних чинників всі проявлення «людського фактору» виробництва набувають негативного забарвлення, і тому більшість техногенних аварій та катастроф розглядається як наслідок негативної дії людського фактору, некомпетентності і низького професіоналізму спеціалістів, що несуть виробничу відповідальність. Згадаймо Чорнобильську катастрофу, трагедію Фукусіми, нафтові забруднення океанських акваторій внаслідок аварій, руйнування озонового шару планети, самої природної біосфери і всього природного оточення як вітосфери земножиття внаслідок надмірного «антропогенного навантаження» на соціоприродне буття технізованої людини. Тому дію «людського фактору» виробництва намагаються обмежувати і показати, що у «граничній дії» факторів виробництва доля людського фактору різко зменшилась на фоні підвищення ролі технофакторів – інформаційних, комунікаційних, системно-інфраструктурних, кібернетичних та інших, на котрі працівники не можуть безпосередньо впливати, бо вони фактично виведені з виробничих процесів. Але кому потрібне таке «безлюдне виробництво», в якому роль фахівців мізерна? І хто буде його змінювати, коли воно застаріє, і виробнича система буде требувати корінної трансформації? Наприклад, коли зараз суспільне виробництво стає не тільки «постіндустріальним», але й «постекономічним», а саме суспільство – «постсучасним» з інноваційною перспективою розвитку «ноосферного виробництва», тяжіючими центрами яких стануть людські «антропокомплекси», «соціополіси», креативні «інфополіси», культурно-інформаційні асоціації, культурно-інформаційні системи (включаючи загальносуспільну) і ноосферні креативно-синергетичні макрогенерації. Це будуть антропогенні і культурогенні виробничі макроагломерації принципово іншого типу, заснованих на «космічних технологіях» просунутої людської свідомості і духовно-творчої ментальності, в яких дія «людського фактору» як «антропопокосмічного метафактору» буде вирішальною, а професіосферно-творчий ресурс креативних спеціалістів стане неоціненним і безцінним надбанням людського соціуму, що перетвориться на антропогенну цивілізацію реального гуманізму.

Тому, за нашою концепцією, першими кроками у цьому перспективному напрямі і повинно стати позитивне вирішення проблем професійно-творчого розвитку, самореалізації та успішного самоздійснення фахівців, налаштованих на успіх, креативне самопроявлення, творчу актуалізацію всіх сил і здібностей. Для цього треба створити не тільки відповідні науково-методологічні засади, але й показати в методично-операційних аспектах можливості практичного втілення висхідних ідей у їх конкретній предметності – від суспільних умов до цього та об’єктивних потреб у креативних фахівцях вищого професійного гатунку до практичних конструкцій успішного кар’єроздійснення, створення професійних моделей «фактичної успішності» у творчій самореалізації, успішних професійних проектів у їх економічно-фінансовій конкурентноспроможності, розроблення соціальних, інтелектуальних і когнітивних технологій професійних самовкладень та інноваційних інвестувань у створення власного професійно-творчого ресурсу в якості основного акціонерного капіталу (основних фондів) підприємств. Конкретні «проектні матриці» дозволяють це здійснити на різних структурно-функціональних рівнях виробництва, при задіянні різних професіограм і кар’єрограм успішної професійної діяльності, в різних «програмних комплексах» проектного конструювання фахової успішності та за різними векторами і формотвореннями професійного світогляду. В цій площині показується, які основні професійно-світоглядні практики повинні пройти майбутні молоді фахівці у стінах ВНЗ та як найкраще здійснити навчальні тренінги подібного типу.

Тому можна бачити, що головні цілі проведеного комплексного дослідження досягнуті, отримані результати, використання котрих «в системі» дозволить суттєво поліпшити як професійну підготовку молодих фахівців, так і їх використання на виробництві, перш за все, − у напрямі виробничої модернізації підприємств шляхом задіяння професійно-творчого ресурсу успішних фахівців та їх креативної самореалізації.

Науково-навчальне видання