Еволюціонізм: філософська ідея й наукова теорія

Значення теорії еволюції видів набагато ширше за поле біологічної науки. Ця теорія носить загальнонауковий, філософський характер і тому її принципи й концепти застосовуються в інших наукових галузях, дисциплінарно далеких від еволюційної біології. У фізиці еволюційний підхід відповідно застосовується до інтерпретації виникнення та трансформації Всесвіту (еволюція космосу). У соціальних науках і соціальній філософії зокрема, еволюційний підхід використовується для пояснення трансформацій у соціальній і культурній сферах, включаючи суспільний розвиток людини (концепція антропосоціогенезу).

Проблема виникнення життя на Землі до сих пір є предметом дискусій для геологів, біологів, біохіміків та інших учених. Як планета Сонячної системи Земля сформувалася близько 4,5 мільярдів років тому. А приблизно 3,5 млрд. років тому, в окремих місцях з'явилися одноклітинні організми, водорості й інші найпростіші істоти. Принаймні цим часом датуються в палеонтології прадавні органічні форми життя. Поступово з'являються місця покриті ґрунтовим шаром, а потім розвиваються багатоклітинні організми й завдяки статевому розмноженню еволюційний процес набуває незворотного характеру. Це була перша геологічна ера – архейська, найстародавніший етап формування земної кори. Живі організми спочатку з'являлися лише локально. Найбільш успішним чином вони розмножувались у водоймищах. Поступово форми життя ставали все більш різноманітними і з прискоренням розповсюджувалися в планетарному масштабі. Не тільки збільшувалася різноманітність видів, але й ускладнювалися саме організми. Спрямованість еволюції ясно простежується палеонтологами від одноклітинних до багатоклітинних, від молюсків і риб до рептилій, а потім до птахів і ссавців.

Чи знаємо ми, що відбувалося з живими організмами мільярди років тому? Вивченням цього далекого минулого займаються геологи й палеонтологи. На підставі багаторічних комплексних досліджень слідів органічного життя в земній корі вчені дійшли висновку, що за 3,5 млрд. років (період існування життя на планеті), в різні епохи існували 500 мільйонів видів істот. А сьогодні біологічних видів у природі всього біля 2 мільйонів. На жаль, з кожним роком збільшується число назв рослин, птахів і тварин, які заносяться до «Червоної книги природи» тому, що ці види опинилися на межі вимирання, часто внаслідок антропогенного впливу на навколишній світ людини. Неможна забувати про те, що біосфера цілісна та має кінцеві ресурси свого існування. Порушення балансу сил у глобальній біосистемі може мати катастрофічні наслідки.

Спроби розуміти існування живих організмів як цілісний, взаємозв'язаний «ланцюг буття» наявні були вже в міфопоетичні часи. В античній культурі квазіеволюційні уявлення можна знайти у філософії Емпедокла. Діалог Платона «Тімей» містить фантастичні ідеї щодо походження світу й людини. Вчені та філософи Європи Середніх віків, епохи Відродження й Нового часу різноманітним чином прагнули пояснити сутність живого. Багато мислителів ставили «вічні запитання» про походження життя та причини смерті, ставили проблему взаємозалежності життя й смерті, доводили (або спростовували) принцип безсмертя душі, шукали аргументи автономії й незалежності нематеріальної душі від матеріального тіла. Дискусія йшла тисячі років і продовжується до сих пір з посиланнями на філософські тексти, наукові дослідження та богословські трактати. У тритомній «Енциклопедії філософських наук» німецький філософ Гегель репрезентував грандіозне цілісне вчення про єдину еволюцію буття, природи, людського розуму й суспільства. До середини ХІХ століття чітко позначилися дві основні теоретичні традиції пояснення феномену життя – креаціонізм і матеріалізм. Вони існують до сих пір і конфлікт інтерпретацій щодо походження біологічних видів триває.

Теорія еволюції видів не виникла раптово. Спроби цілісного узагальнення натуралістичних, натурфілософських, біологічних, палеонтологічних і геологічних спостережень в епоху Нового часу створили теоретичні передумови еволюційного підходу. Такі вчені як К. Лінней, Ж. Бюффон, Ш. Бонне, Е. Сент-Ілер, Ж. Кюв'є та Ж.-Б. Ламарк намагалися дати наукове пояснення феномену мінливості видів і одночасної спадкоємності основних видових якостей. Кюв'є спирався вперше на міждисциплінарні підходи синтезуючи методи історичної геології, палеонтології та біостратиграфії.

Позиції матеріалістичного розуміння життя посилилися в першій половині ХІХ століття, після створення клітинної теорії та еволюційного вчення. З появою клітинної теорії, сформульованої німецьким зоологом Т. Шванном у 1839 році, стало зрозуміло, що всім біологічним організмам властива клітинна будова. Таким чином була виявлена єдина матеріальна основа рослинного і тваринного світу – клітина, універсальний елемент живого організму. Невдовзі в результаті оригінальних теоретичних розробок і емпіричних досліджень у 1859 році з'явилася логічно обґрунтована й фактологічно фундована оригінальна концепція біологічної еволюції Дарвіна – Уолласа. Ще більше аргументів з'явилося в дарвіністів після відкриття в 1865 році австрійським ченцем і вченим-біологом Грегором Менделем механізмів спадковості. Він показав, що спадкові риси кожного організму передаються як ізольовані, тобто успадковані ознаки не змішуються. Після відкриття дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) в 1953 році Джеймсом Уотсоном і Френсісом Кріком, механізм спадковості став зрозумілий на молекулярному рівні. Було доведено, що головна функція ДНК полягає в тому, щоб нести інформацію про білки, які керують біохімічними механізмами в організмі. Дуже важлива функція ДНК виявляється в здатності до реплікації, тобто до подвоєння. Перед поділом клітини подвійна спіраль ДНК розплітається й розділяється на два однакові ланцюжки нуклеотидів. Ці нуклеотиди (аденін, гуанін, тимін і цитозін) поєднані попарно й притягають до себе компліментарну (доповнюючу) пару. Тобто аденін притягує до себе тимін, а цитозін – гуанін до тих пір, поки з половинок розірваної перед цим подвійній спіралі ДНК не буде одержано дві нові повні спіралі ДНК. Така здатність ДНК до реплікації лежить в основі механізму розмноження клітин і взагалі всіх форм життя – від бактерії до складного багатоклітинного організму вищих тварин.

Після цих відкриттів теорія Дарвіна ще більше зміцнила свій авторитет у сучасному полі наукового знання про життя.