ВИСНОВКИ. Проведений аналіз засвідчує, що результати реформування політичної системи не відповідають задекларованим цілям – зміцненню демократії; верховенству права та

Проведений аналіз засвідчує, що результати реформування політичної системи не відповідають задекларованим цілям – зміцненню демократії; верховенству права та подоланню корупції; формуванню ефективної та відповідальної системи влади; посиленню міжнародної суб’єктності України. Це суперечить сформульованими Президентом України та підтриманими виборцями стратегічним пріоритетам розвитку країни. Основними проявами недостатньої ефективності функціонування політичної системи України є:

ü девальвація засадничих цінностей демократичного устрою та поява в громадській думці чітко сформульованої схильності до авторитарного правління, що в умовах «узурпації влади» виконавчої гілкою влади містить реальну загрозу «відкочування» до авторитаризму, погіршує міжнародний імідж України і негативно впливає на міжнародну конкурентноздатність держави;

ü підвищення рівня конфліктності, напруженості в суспільстві при одночасній нездатності сформувати інститути і механізми віднайдення консенсусу та цивілізованого вирішення конфліктів;

ü зростання тіньової економіки та посилення корупції як результат пристосування економічних, соціальних та громадянських інститутів до функціонування в умовах неспроможності політичної системи суспільства виконувати на належному рівні координуючу, регулюючу, контролюючу та мобілізаційну функції;

ü позбавлення країни орієнтирів розвитку, а відтак, і перспектив посісти гідне місце в світовій та регіональній спільноті через низький рівень і якість стратегічного планування інститутів державної влади центрального рівня, передусім уряду.

Розбалансована політична система деструктивно впливає на економічну, адміністративну та правову системи і потребує значної корекції. Для України вкрай необхідною є ефективна та дієва стратегія «ремонту держави», формулювання й успішна реалізація якої зумовлюватиметься наявністю у провідних суб’єктів політичної системи громадянської відповідальності та політичної волі. За статусом та комплексом повноважень, визначеними Конституцією, за масштабом та значущістю вирішуваних завдань, за рівнем міжнародного авторитету лише Президент України здатен бути ініціатором та консолідуючою силою в забезпеченні розвитку України як правової, демократичної держави. Реалізація зазначеного вбачається можливою шляхом:

ü проведення на постійній основі в різноманітних організаційних форматах публічних і прозорих консультацій в середовищі політичної еліти із участю вищого керівництва держави; лідерів впливових політичних сил; науковців та аналітиків; лідерів громадських об’єднань з метою досягнення консенсусу в питаннях, значущих для подальшого демократичного поступу держави;

ü активізації формування конституційної комісії на тристоронніх засадах з метою чіткого визначення пріоритетів реформування політичної системи України; опрацювання необхідних змін до Конституції України; узгодження темпів та черговості здійснюваних реформ; нормативно-правового супроводження здійснюваних реформ;

ü вдосконалення співпраці органів інститутів політичної системи з інститутами громадянського суспільства шляхом оприлюднення політичних пріоритетів діяльності органів державної влади та впровадження механізмів урахування громадської думки при прийнятті значущих для суспільства рішень; забезпечення необхідного інформаційного супроводу здійснюваних реформ для роз’яснення громадянам їх сутності та спрямованості; переконливого й реалістичного обґрунтування очікуваних від них результатів;

ü розробки і впровадження навчальних програм для всіх рівнів освітніх закладів, спрямованих на формування громадянської “компетентності”, культури досягнення консенсусу, толерантності, подолання різноманітних соціальних та політичних фобій, підвищення рівня довіри в суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Кон И. С. Позитивизм в социологии. — Л., 1964.

2. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного

3. развития // ПОЛИС. — 1995. — № 4.

4. Конт О. Курс позитивной философии // Сер. Родоначальники позитивизма. — СПб., 1914. — Вып. 4-5.

5. Почепцов Г. Теорія комунікації. — К., 1996.

6. Почепцов Г. Тоталитарный человек. — К., 1994.

7. Правова держава / За ред. Ю. С. Шемшученка. — К., 1996. — Вип. 7.

8. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина

9. Української держави. — К., 1995.

10. Психологические механизмы регуляции социального поведения // Под ред. М.

11. Бобневой, Е. Шороховой. — М., 1979.

12. Радзиховский С. Великий психолог // Психол. журн. — 1989. — Т. 10, №5.

13. Соловьёв А. И. Политология. Политическая теория. Политические технологии. — М., 2000.