Предмет ергономіки1. Сергеев С.Ф. Инженерная психология и эргономика: Учебное пособие. М.: НИИ школьных технологий, 2008. 2. Даниляк В. И. Эргономика и качество промышленных изделий. –М.: Экономика, 1984. 3. Адамчук В. В., Варна Т. П., Воротникова В. В., Паутинка Т. И.,Подгаецкий С. И., Рыбицкий П. И., Сорокина М. Е., Сухова Л. С., Шлендер П.,Костин А. Н. Эргономика: Учеб. пособ. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.
Тести Ергономіка – це а) науково-прикладна дисципліна, що вивчає техніко-інформаційні системи, якими керують люди, та систизує досвід щодо підвищення їхньої ефективності. б) дисципліна, що вивчає інформаційні системи, якими керують люди, та систизує досвід щодо підвищення їхньої ефективності. в) розглядає питання, пов'язані з анатомічними, антропометричними, фізіологічними і біомеханічними характеристиками людини, що мають відношення до фізичної праці.
Основним завданням ергономіки є: а) вирішити проблему зв'язану з ростом числа нервово-психічних захворювань, викликаних так званим «індустріальним стресом». б) вирішити проблему зв'язану з плинністю кадрів в) забезпечення ефективної і безпечної взаємодії людини із засобами праці і виробничим середовищем за рахунок обліку специфічних можливостей як людини, так і технічних засобів
Які дисципліни є суміжними з ергономікою: а) взагалі немає суміжних б) інженерна психологія; психологія праці, конструювання; технічна естетика; антропометрія; анатомія і фізіологія людини; в) медицина, анатомія і фізіологія людини Ергономіка реалізує такі напрями діяльності: а) науковий, системний, практичний, методичний б) науковий, системний, практичний в) практичний, методичний
Ергономіка та дизайн біотехнічних та медичних апаратів і систем Спеціальність 7.05090204, 8.05090204 - “Біотехнічні та медичні апарати і системи” Тема: Методологочні основи ергономіки. Автори Тимчик С. В., Гомолінський В. О., Постемська К. С.
Лекція №2 Методологочні основи ергономіки. План лекції: Предмет ергономіки. Об’єкт ергономіки. Методи дослідження в ергономіці Мета і задачі:
В матеріалі лекції: - розглядається предмет ергономіки - фактори впливу на трудову діяльність людини - основні етапи, класи діяльності людини-оператора - рівні розвитку, ознаки системи «людина – машина – середовище» Конспект лекцій Предмет ергономіки Предметом ергономіки є закономірності організації трудової діяльності людини у процесі взаємодії з технічними засобами праці та в конкретних умовах навколишнього середовища. Розкриваючи зміст категорії «трудова діяльність», її неможливо розглядати окремо від понять «суб'єкт», «об'єкт», «навколишнє середовище». При цьому під «суб'єктом» розуміють людину, яка щось робить з «об'єктом», яким можуть бути засоби праці, або впливає на «середовище» – це явища, фактори впливу на людину, що оточують її в процесі діяльності. Суб'єкт робить певні дії в навколишньому середовищі протягом певного часу, витрачаючи енергію. Так само можна розглядати об'єкт. Суб'єкт практично зливається з діяльністю. Тобто він діє, і дія є відображенням його мети, планів діяльності, аналізу роботи тощо. З цього випливає, що трудова діяльність – динамічна сис, тобто така, що визначається певними завданнями та передбачає отримання результату. З економічних позицій, трудова діяльність – це цілеспрямована, суспільно корисна, доцільна діяльність людини, яка визначається специфікою його професії. Саме таке визначення є «ближчим» за сутністю визначення праці в ергономіці [1]. Трудова діяльність пов'язана з розподілом благ, послуг, цінностей та ідей; організацією та управлінням працівниками, зайнятими в суспільному виробництві; забезпеченням обміну продуктами діяльності та їх еквівалентами. У цілому вона характеризується такими спільними властивостями: 1. функціонально-технологічним набором трудових операцій, приписаних робочим місцям функціональною програмою; 2. набором відповідних якостей суб'єктів праці, зафіксованих у професійних, кваліфікаційних і посадових характеристиках (структурою соціально-професійних статусів); 3. матеріально-технічними умовами та просторово-часовими межами реалізації (технологічною структурою); 4. певною мірою організаційно-технологічним і економічним зв'язком суб'єктів праці із засобами та умовами їх реалізації (організаційно-економічною структурою); 5. нормативно-алгоритмізованим способом організації, за допомогою якого формується по ведінкова мотивація індивідів, залучених до виробничого процесу (організаційно-управлінською структурою). Трудова діяльність, праця – важлива умова життєдіяльності кожного індивіда, суспільства в цілому. Адже завдяки їй людство досягло високого рівня розвитку за різними напрямами: культурним, технічним, економічним тощо. Лише праця дозволяє реалізувати, задовольнити інтереси, потреби людини, груп людей. Вона створює умови для плідного спілкування, кооперації, а також розподілу та обміну продуктами праці. Усе це свідчить про те, що трудова діяльність – категорія не лише економічна, а й соціальна. Соціальна характеристика праці полягає у тому, що в процесі трудової діяльності виникає певна соціально-трудових відносин, які є стрижневими в суспільних відносинах. Праця також є психофізіологічною категорією. З цих позицій трудова діяльність – це процес втрати нервової (психічної) та м'язової (фізичної) енергії людини, в результаті якого створюються необхідні для життя та розвитку суспільства споживчі вартості. Для ергономістів важливо пам'ятати про всі прояви праці, щоб раціонально організовувати та використовувати людську трудову діяльність. У системі «людина – машина – середовище» трудову діяльність необхідно розглядати у контексті зв'язків із засобами праці. Залежно від рівня розвитку техніки та праці вона поділяється на п'ять основних груп: 1) робота, яку виконують працівники за допомогою автоматів, автоматизованих апаратів та установок; 2) робота, яку виконують працівники за допомогою машин, верстатів, механізмів, апаратів, механізованого інструментарію; 3) робота, яку виконують працівники руками при машинах і механізмах, доповнюючи своєю ручною працею роботу машин; 4) робота, яку працівники виконують вручну або за допомогою немеханізованого інструменту, зайняті при машинах та механізмах; 5) робота, яку виконують працівники з ремонту машин та механізмів. Зважаючи на темпи автоматизації трудової діяльності, в ергономіці найбільшу увагу приділяють дослідженню саме першої групи робіт, яку виконують оператори. Серед операторської діяльності виділяють п'ять класів: • оператор-технолог – у процесі роботи людина безпосередньо бере участь в технологічному процесі, працює здебільшого в режимі негайного обслуговування, здійснює переважно керівні дії, користуючись положеннями інструкцій (прикладами робіт можуть бути дії, що виконують оператори технологічних процесів, оператори автоматизованих ліній, оператори з прийняття і передачі інформації), • оператор-маніпулятор – у процесі трудової діяльності працівник керує приладами, аналізує їх параметри (оператори насосних станцій, оператори АЗС), • оператор-спостерігач (контролер) – найпоширеніша група операторів, специфіка роботи яких у тому, що вони приймають і аналізують інформацію, видають відповідно до ситуації певні розпорядження (прикладом посад будуть оператор радіолокаційної станції, диспетчер транспортної системи), • оператор-дослідник – у процесі роботи працівник спостерігає за функціонуванням приладів і систизує інформацію, робить відповідні висновки, практично, така особа в роботі більше використовує власний апарат мислення, а техніка є лише «виконавцем» завдань оператора або «помічником» (програмісти, шифрувальники, системні адміністратори та ін.), • оператор-керівник – праця такої людини полягає у безпосередньому чи опосередкованому через канали зв'язку управлінні людьми – підлеглими, для чого важливо мати значні досвід, знання, відповідні здібності (керівники різних рівнів). Робота операторів має ряд особливостей, чим вона відрізняється від трудової діяльності інших категорій працівників, одна з яких – режим роботи. В різних режимах технологічного процесу в системі оператор виконує свої функції, де управління, як правило, виконує автоматика. Розрізняють такі режими: - у нормальних умовах, за добре налагодженого режиму установки людина за допомогою засобів відображення інформації спостерігає за процесом та роботою автоматики і не втручаєгься в сам технологічний процес. Така праця притаманна операторам-спостерігачам, операторам-контролерам; - в аварійних ситуаціях від оператора вимагається швидкість і точність дій. Часом у таких умовах праця оператора перетворюється на напівавтоматизовану чи механізовану. У процесі своєї трудової діяльності він отримує позитивний результат лише за умови адекватної оцінки ситуації та точного виконання сенсомоторних дій. Так, запуск і зупинка технологічного процесу за своїми властивостями подібні до аварійних ситуацій. Робота, притаманна операторам-маніпуляторам, може містити елементи роботи операторів-дослідників; - у ситуаціях динамічних змін, коли показники системи перебувають у межах норми, але наближаються до критичних. Праця в таких умовах вважається складною, оскільки оператор має виконувати не лише функцію спостереження та контролю, а й провести певні маніпуляції, щоб стримати процес у межах норми та «змістити в стійку зону», тобто аналізувати інформацію, з'ясовувати причини негараздів. Таку роботу можуть виконувати оператори-технологи, оператори-маніпулятори; - програмування нового режиму роботи, який відрізняється від документованого. Працювати оператору в такому режимі буває заборонено спеціальними нормативами, але це ймовірно у разі, коли людина освічена, має великий досвід роботи в даній системі. У даному разі оператор може бути дослідником або керівником. Узагалі, операторська праця характеризується такими особливостями: 1) технологічний процес, яким керує оператор, відбувається з величезною швидкістю; 2) на деяких етапах оператор повинен опрацювати за короткий відтинок часу значні обсяги інформації; 3) у вищезазначених умовах праця оператора буває дуже напруженою; 4) технологічний процес є досить складним, і відповідальність за помилки зростає; 5) швидкі переходи від періодів очікування до часу напруженої роботи; 6) переходи можуть бути неконтрольованими, ситуації можуть бути різноманітними; 7) швидкі зміни зовнішнього середовища. Усі названі особливості визначають складність роботи операторів. Візуально робота операторів характеризується такими ознаками: зосереджена, майже нерухома поза, погляд прикутий до приладів, невеликі зорові рухи в межах дошки з приладами, скупі, короткі, швидкі та точні рухи рук, чіткі мовні команди чи повідомлення, що подаються в умовних кодах (про емоційне напруження в такі періоди свідчить обличчя оператора). Інколи можна спостерігати тремор рук, зареєструвати прискорення пульсу, підвищення тиску й т. ін., а в бесіді з оператором почути розповіді про ілюзії, галюцинації, короткочасну непритомність, страхи Діяльність людини-оператора включає чотири основні етапи. 1. Сприйняття інформації. На цьому етапі оператор має визначити об'єкт сприйняття; виявити в об'єкті окремі ознаки, що відповідають завданню, яке поставлено перед оператором; ознайомитися з виокремленими ознаками; пізнати об'єкт сприйняття. Ефективність роботи оператора на цьому етапі залежить від типу індикації, видів засобів відображення, кількості індикаторів, організації поля сприйняття інформації, характеристик зорової та звукової інформації (розмір, колір букв, яскравість, темп подання, рівень шуму, гучність). 2. Аналіз інформації. Важливим завданням наданому етапі є оцінювання достовірності, повноти даних, їх аналіз та узагальнення на основі заданих критеріїв. На ефективність операторської діяльності на цьому етапі впливають такі чинники: спосіб кодування інформації, складність інформаційної моделі, обсяг відображення даних, динаміка зміни інформації. 3. Прийняття рішень. На основі проведеного аналізу всього обсягу інформації оператор має прийняти рішення відповідно до правил, логіки. При цьому обирається найкраще рішення з можливих варіантів. Ефективність праці оператора на даному етапі залежить від типу завдання, складності умов роботи, складності алгоритму, кількості можливих варіантів рішень, існування контролю за виконанням рішення. 4. Виконання прийнятого рішення. На цьому етапі оператор за допомогою допоміжних пристроїв, власних маніпуляцій і рухів виконує певні операції або видає певні розпорядження іншим працівникам. Час виконання рішення, прийнятого оператором на третьому етапі, залежить від кількості органів управління, їх типу, способу розміщення, зручності роботи з кожним органом управління, сумісності рухових операцій. У цілому специфіка трудової діяльності визначається чинниками взаємодії або впливу елементів системи (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Фактори впливу на трудову діяльність людини
Виокремлюють три основні групи факторів: - організація робочого місця (дана група чинників розкриває відповідність технічних засобів, інструментів інтегральній характеристиці системи, тобто людським факторам, а також визначає компонування робочого місця й організацію його обслуговування); - характеристики виробничого середовища (дана група факторів включає всі параметри санітарно-гігієнічного, естетичного характеру, чинник безпеки виробничого середовища, тобто все те, що визначає умови праці та експлуатації системи); - особливості взаємодії елементів системи та людей між собою (як правило, ця група факторів пов'язана з організацією технологічного, виробничого процесу, поділом праці та кооперацією, структурою системи та ін.). Підсумовуючи, нагадаємо, що трудова діяльність в ергономіці розглядається з кількох позицій. По-перше, її визначають як сукупність психічних, психологічних процесів, а, по-друге, – як сукупність фізіологічних процесів. Це необхідно врахувати, щоб повною мірою визначити технологію, специфіку роботи. Наприклад, якщо не зважати на особливості психічних процесів і психологічних станів людини, то ми не зможемо реально оцінити важкості та складності роботи, а, отже, організувати працю, обираючи системи мотивації персоналу, будуючи відносини в колективі тощо. Фізіологічні характеристики трудової діяльності важливі не менше, оскільки дозволяють визначити працездатність людини, зменшити вплив шкідливих чинників зовнішнього середовищаабо системи в цілому на здоров'я людини, тобто науково обґрунтувати способи організації праці, визначаючи режим роботи та відпочинку.
|
