Формаційний і цивілізаційний підходи до аналізу взаємовідносин між державою і громадянським суспільством
Формаційний (марксистський) підхід абсолютизує класовий принцип і розглядає класові ідеології, цінності, інтереси як єдиний опорний принцип і рушійну силу в зміні соціально-економічних формацій. Сфера діяльності держави звужена і обумовлена її класовою природою. Так, К. Маркс визначає державу в перехідний політичний період від капіталізму до соціалізму як революційну диктатуру пролетаріату. Цивілізаційний підхід виходить з пріоритету загальнолюдських цінностей як універсального способу інтеграції загально-гуманістичних традицій і демократичного політичного досвіду. Гуманізм розглядається як вища ціль і цінність сучасної цивілізації, а суспільство — рівною мірою відповідальним за таку важливу місію. Це не вимагає виокремлення особливого класу - гегемона, монопольно (через «свою» державу) покликаного стати творцем більш високого рівня цивілізації. Нестандартна оцінка достоїнств обох підходів вимагає визнати перевагу того, за якого досягнута вища якість емансипації суспільства і особистості і в якому соціалізація не суперечить базовим потребам людини. Еволюція суспільства вирішальною мірою залежить від його взаємовідносин з державою. Свобода індивіда як мета і мірило гуманізації соціального життя є недосяжною навіть у потенційно сильному суспільстві, якщо держава домінує над ним. Формаційний підхід передбачає перетворення держави з органу, що стоїть над суспільством, в орган повністю підкорений суспільству, але неодмінно через проміжну форму держави - державу диктатури пролетаріату. Цивілізаційний підхід виходить із службово-регулюючої функції держави як інституту, який представляє все суспільство, а не окремий клас-гегемон. Використання держави від імені і на благо одного класу чи соціальної групи суперечить утвердженню загальнолюдського і веде до серйозних деформацій у відносинах між' суспільством і державою, посиленню ролі державної бюрократії. Однією з таких деформацій є етатизація соціального життя. Це одержавлення суспільства, підкорення його всеохопному апаратному контролю з боку апаратної держави, який набирає гіпертрофовані, не обумовлені об'єктивною необхідністю обсяги. Теоретичною основою цього процесу є етатизм - політичне вчення, яке утверджує державу як вищу соціально-історичну цінність і вищу мету суспільного розвитку. Етатизація в економічній сфері приводить до одержавлення власноті, ототожнення суспільної власності з державною, невизнання всіх інших форм власності, домінування державної власності. У політичній сфері етатизація виражається в одержавленні практично всіх механізмів, які закривають масам доступ до участі в політиці. Зокрема, одержавлення профспілок перетворює їх на коліщатко величезного держаного механізму; етатизація приводить до зрощення партійного апарату з державними структурами. Цей процес проявляється в дублюванні правлячою партією функцій державних органів; у суспільстві створюється злоякісний симбіоз партійно-державної бюрократії. Він монопольно розпоряджається всіма соціальними взаємодіями, знищує паростки громадянського суспільства. У романах-антиутопіях «Ми» Є. Замятіна, «1984» Д. Оруелла та інших дається опис соціального маніпулювання, здійснюваного такою всюдисущою державою, і соціальні витрати її тотального патронажу. У духовній сфері етатизація породжує «етатичну» свідомість. Це унікальний тип свідомості, що характеризується не громадянським ставленням до держави як до рівноправного партнера, а підданською покірливістю до неї людей. У ньому синтезовано споживацьку психологію людей: держава розглядається ними як певна месіанська структура, всевладний патрон-розпорядник людських доль. Питання для самоконтролю й проблемні завдання 1. Є дві основні, альтернативні відносно одна одної доктрини організації державного апарату: доктрина троїстого розподілу влади (її творець - Ш. Монтеск'є), згідно з якою законодавча, виконавча і судова влади повинні взаємодоповнювати, стримувати і контролювати одна одну; доктрина єдності влади, згідно з якою мандат на здійснення тих чи інших державних функцій дає представницька влада, тобто виконавчі і судові органи діють лише від особи влади, не будучи її суб'єктом. Яка доктрина візьме гору в політичній практиці майбутнього, якщо взяти до уваги: а) «огромадянення» народу - первісного суб'єкта політики; б) збільшення чисельності політичних партій як передумови підвищення значення парламенту; в) прогресуючу бюрократизацію і корупцію державного апарату, що вимагає ефективного конституційного контролю? 2. Іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет (1883-1955) досить песимістично оцінював перспективи відносин у системі «держава-маси». Він стверджував, що маса жорстоко помиляється, коли вважає державу своїм «я». Держава, на його погляд, є ідентичною масі лише в тому сенсі, в якому «х» є ідентичним «у», оскільки ніхто з них не є «2». Держава неодмінно остаточно придушить соціальну самодіяльність, суспільство буде вимушене жити для держави, людина - для державної машини. Сама держава, будучи лише машиною, стан якої залежить від живої сили оточення, витягне із суспільства всі соки, захиріє і вмре іржавою смертю механізму. Як Ви вважаєте, чи має підґрунтя такий сумний прогноз, якщо врахувати: а) фактичну ізоляцію мас від прийняття життєво важливих рішень; б) функціональну непідконтрольність влади електорату; в) психологічний бар'єр, що розділяє державну номенклатуру і соціальні низи? 3. В якій країні — мононаціональній чи багатонаціональній — федерація як форма державного устрою є більш ефективною і життєдійною? 4. Чи є поняття «республіка» універсальним, таким, що несе в собі політичний зміст, визначений Цицероном як справу і надбання народу? Якщо ні, то чому? 5. Чому конфедерація, як свідчить політична історія, є тимчасовим державним утворенням? 6. Які суб'єкти політики утворюють «стик» між власне політичною і неполітичною сферами суспільства? 7. Загальновідомою є передумовна база, яка обумовила виникнення держав. Чи можуть ці передумови в модифікованому вигляді обумовити якусь нову політичну якість сучасних держав? 8. Правлячі партії - оплот держави, опозиційні ж партії примушують державу витрачати енергію на їх нейтралізацію, а в ряді випадків і на придушення суперників-конкурентів. Що може мінімізувати це одвічне «зло»? 9. Чи є наступність між політикою Петра І, який здійснював курс на «озахіднення» Російської імперії, та політикою теперішньої генерації лідерів Росії та України, які роблять ставку на асиміляцію політико-економічних цінностей Заходу? 10. Громадянське суспільство формується в процесі перетворення підданих і громадян, однією з характеристик яких є здатність робити власний політичний вибір. Яку роль у цьому процесі відіграє держава? 11. Російський філософ і логік А. Зінов'єв стверджує, що у світі виник новий соціальний феномен - «надсуспільство - друге суспільство», більш високого рівня по відношенню до існуючих країн світу. До нього залучені сотні мільйонів людей. Це своєрідна надбудова над людством. На погляд Зінов'єва, це «надсуспільство» є своєрідною метрополією світової імперії. Якщо взяти цю посилку за основу, то виходить, що в цієї метрополії має бути і своя політична столиця. Яка наддержава не лише претендує, але й реально демонструє якості такого глобального монстра? Який варіант відповіді є найбільш імовірним: а) США як наддержава, яка поставила себе вище від ООН внаслідок вигідної політичної кон'юнктури; б) «велика сімка» як колективний виконавчий союзник США; в) транснаціональні корпорації - «другі уряди» своїх країн і повновладні господарі економічних механізмів планети; г) наднаціональне єврейське лоббі, яке реалізує «єврейську змову» і бере активну участь в управлінні суспільством; д) ООН як формальний штаб міждержавної політики? 12. Видатний політолог США М. Паренті називає Конституцію своєї країни «невмирущим документом», оскільки вона справно служить народу своєї країни за допомогою нових тлумачень і поправок. Чи можна сказати те ж саме про Конституцію України? 13. Чи можна прийняти ефективну Конституцію і жити за її нормами, якщо: а) суспільство перебуває в кризі, що затягнулася, і в ньому переважають маргіналізовані верстви; б) у суспільстві відсутня політична еліта, здатна відповідально нести тягар конституційної творчості; в) у суспільстві переважає номенклатурна державна бюрократія; г) у суспільстві утвердилась позаекономічна поляризація і різко відчувається дефіцит «середнього класу»? 14. Марксисти мріяли про відмирання держави, коли на місце «управління людьми прийде управління речами». Які обставини спростовують цю прекраснодушну утопію?
|