Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття правової статистики та історія її розвитку в Україні




 

В попередньому розділі було визначено, що правова статистика є однією із галузей статистичної науки. На території нашої країни термін «правова статистика» почав застосовуватися лише з 1980 р., коли впер­ше було опубліковано навчальний посібник з такою назвою. Раніше, тобто до 1980 р., навчальна дисципліна і підручники мали назву «Су­дова статистика». Але як навчальна дисципліна правова статистика в навчальних закладах почала викладатися лише з 1986 р.

Термін «правова статистика» на відміну від терміна «судова статистика» значно краще характеризує сутність даної галузі статис­тики, яка своїми показниками відображає кількісну сторону різних соціальних явищ, пов'язаних із застосуванням норм права і реалі­зацією правової відповідальності: характеризує рівень, структуру і динаміку, причини та умови проявів різних правопорушень і захо­ди по боротьбі з ними в конкретних умовах простору і часу.

Історично назва «судова статистика» склалася за часів царської Росії. Тоді ще не існували статистика органів дізнання і досудового слідства, адміністративно-правова статистика та інші галузі ста­тистики. В науковий обіг у колишньому СРСР цей термін було вве­дено на початку 30-х років XX ст., коли виникла концепція так зва­ного «судового права», яке повинно було повністю замінити такі наукові дисципліни, як кримінальний і цивільний процес, а також організація судових і правоохоронних органів. Проте ця концепція не витримала перевірки часом і повністю зникла із наукового обі­гу наприкінці 30-х років, а назва навчальної дисципліни «Судова статистика» зберігалася до середини 80-х років.

Велике значення для розвитку саме правової статистики мають праці О. Радищева (1749-1802). Беручи участь у роботі державної комісії по складанню законів, він у 1802 р. підготував проект «О законоположении», який істотно вплинув на початок організації збирання звітних даних міністерствами внутрішніх справ і юстиції. О. Радищев розкрив можливості і зміст кримінальної статистики для законотворчої діяльності. Він вважав, що розробка нових гу­манних законів можлива лише тоді, коли в розпорядженні комісії будуть знаходитися статистичні дані, які в повному обсязі висвіт­люватимуть злочинність з різних боків, запропонував систему таб­лиць («відомостей»), які необхідні, з його точки зору, для розробки нових законів у сфері окремих галузей права, а також розробив програму статистичного дослідження злочинів і покарань, випере­дивши в цьому питанні на багато років західноєвропейських вче­них. Але владні структури того часу не звернули на це ніякої уваги. Його проект не був оприлюднений.

Вважаємо, що організаційно кримінально-правова статистика на території Російської імперії, до складу якої входила й Україна, почала формуватися з 1802 р., коли були започатковані Міністер­ство внутрішніх справ і Міністерство юстиції. Вони стали система­тично одержувати і досліджувати дані про різні кримінально-пра­вові явища.

Збирання різних статистичних даних практикувалося і до цьо­го часу, але воно не мало систематичного характеру. Як правило, в цих даних не було відомостей про злочини, осіб, які їх вчинили, а також про діяльність щодо виявлення цих фактів.

Тому і вважається, що маніфестом від 8 вересня 1802 р. було покладено початок нової системи державної кримінально-право­вої статистики. Цим маніфестом вся статистика Міністерства внутрішніх справ поділялась на основну і поточну, яка включала повідомлення «по предметах поліції». Ці «предмети» повинні були виявити всі діяння, які порушували правопорядок, а також нада­вати дані про результати роботи органів поліції.

В цих звітах зустрічається незначна кількість цифр, але вони є, і за їх допомогою можна провести деякі порівняння, а також обчис­лити узагальнюючі показники, наприклад, кількість вбивств і са­могубств на 10 тис. населення.

Позитивним в цей час було і те, що такі звіти міністерств оприлюднувалися.

В цей же час статистика як обов’язковий предмет вводиться в гімназіях і університетах. У 1804 р. в імператорській Академії наук відкривається кафедра статистики, вченим якої було дозволено користуватися офіційними матеріалами в казенних установах, хоча дані про політичні злочини і фінанси вважалися державною таємницею.

З 1804 до 1917 р. усі губернатори повинні були подавати Міністерству внутрішніх справ, а потім Міністерству поліції (воно було засновано в 1811 р.) щорічні звіти з числовими додатками. На базі цих даних можна було встановити кількість злочинів, кількість злочинців та їх ценз. Крім того, вони надсилали щомісячні звіти про «особливі події», на базі яких розроблявся і складався звіт «Особ­ливі події в імперії».

В 1823 р. дійсний член Російської академій наук К. Герман до­повів про кількість вбивств та самогубств у Росії за 1819-1820 рр. В своїй доповіді він значно раніше, ніж А. Кетле (на 13 років), вису­нув ідею про закономірності розвитку злочинності та її причинної обумовленості. К. Герман довів зв'язок насильницької смертності від соціальних явищ. Доповідь було надіслано президенту академії А-Шишкову, який визнав її політичне шкідливою, що призвело до того, що ім’я К.Германа на тривалий час було забуто.

Основним джерелом даних про злочинність була статистика Міністерства юстиції, яке відповідно до маніфесту від 25 червня 1811 р. проводило устрій судів цивільних і кримінальних. На базі одержаних з місць (губернські судові органи) матеріалів Міністер­ство складало щорічні звіти про свою діяльність. Усі справи по кожній губернії поділялися на шість груп: 1) «цікаві», тобто цивільні; 2) кримінальні; 3) слідчі; 4) про заборгованість по вексе­лях та запозичених листах; 5) спірні та апеляційні; 6) безспірні по приписах, вимогах і клопотаннях. По кожній губернії також наво­дилися дані про кількість підсудних, а також про кількість осіб, які утримувалися під вартою.

Починаючи з 1830 р. звіти Міністерства юстиції стають дійсно статистичними, вони включають до себе від 25 до 40 таблиць, які супроводжуються пояснювальною запискою. Ці таблиці було скон­струйовано за балансовим методом, що давало змогу контролюва­ти достовірність заповнення граф. При цьому ніхто не звертав ува­гу на те, що деякі справи обліковувалися у зв'язку з переходом із однієї інстанції до іншої по декілька разів, що істотно спотворю­вало реальну картину.

Після організації в 1834 р. губернських статистичних комітетів з’являються огляди з питань злочинності, які вони оприлюднювали.

В 1852 р. статистичне відділення Міністерства внутрішніх справ було реорганізовано в статистичний комітет, який з 1857 р. став називатися Центральним статистичним комітетом. Цьому коміте­ту доручалося збирати, критично перевіряти, приводити в порядок і обробляти усі статистичні дані, які необхідні уряду.

З метою контролю за діяльністю слідчого апарату, який з 1860 р. було відділено від поліції і підпорядковано судовим органам, з цього періоду Міністерство юстиції встановило спеціальну звітність (за два місяці і щорічну), яка дозволяла контролювати діяльність органів досудового слідства.

Облік злочинів, крім зазначених міністерств, у цей період здійснювали і тюремні органи.

В цей час з'являється багато праць з так званої моральної ста­тистики, важливим розділом якої є кримінально-правова статисти­ка. На І Міжнародному статистичному конгресі в Гаазі А. Кетле у 1853 р. поінформував, що в той час існувало 180 різних визначень моральної статистики. Поняття моральної статистики, а також її найменування в науковий обіг ввів французький адвокат при апе­ляційному суді в Парижі А. Геррі (1802 — 1867), який в 1833 р. оп­рилюднив працю під назвою «Досвід моральної статистики Франції», хоча деякі дослідники вважають «батьком моральної ста­тистики» У. Петті. А. Геррі писав, що в кожному суспільстві є певна схильність до злочинів, і шляхом оброблення чималого криміналь­но-статистичного матеріалу можна визначити найважливіші сторо­ни злочинності. Питаннями моральної статистики ще раніше зай­малися представники школи політичної арифметики — Д. Граунт, Е. Галлей, У. Петті, Е. Дюкпетьо (1804 — 1868) та багато інших захі­дноєвропейських дослідників. Усі ці дослідження знаменували собою перший етап у розвитку моральної статистики — пошук но­вих чинників, які підтверджують наявність закономірностей в роз­витку суспільних явищ. Вважається, що цей період тривав до сере­дини XIX ст.

Найбільш істотне значення в дослідженні соціально-правових явищ мають праці бельгійського вченого А. Кетле, який звернув увагу на повторюваність кримінальник явищ, встановив зако­номірність у проявах злочинності. Він був переконаний в тому, що існує стабільність кількості щорічно вчинюваних злочинів і на цій основі намагався вивести закономірності руху злочинності.

Значний внесок у розвиток правової статистики було зроблено у 60-ті роки XIX ст. В цей період з’явилась значна кількість науко­вих праць, завдяки яким кримінальну статистику було суттєво вдосконалено. В першу чергу слід назвати праці Е.Анучіна про засланих, Н. Неклюдова про вік злочинців. Кримінально-статис­тичними дослідженнями займалися П.Ткачев, Ю.Янсон, А.Чупров та ін.

Судовою реформою 1864 р. було передбачено щорічні публікації даних про всі кримінальні справи. В 70-ті роки стали формуватися офіційні збірники статистичних відомостей по кримінальних справах, вступні нариси до яких писав професор Є.Тарновський. Відомості про злочинність за 1874— 1894 рр. було надруковано в збірнику «Итоги русской уголовной статистики», а за 1905— 1915рр. —у «Ежегодных сборниках статистических сведений Министерства юстиции».

З 1872 до 1909 р. діяла «купонна система» реєстрації кримінальних справ, що дозволяло Міністерству юстиції стежити за рухом кожної кримінальної справи. Сутність «купонної системи» полягала в тому, що до кожної порушеної кримінальної справи підшивався спеціальний зошит (відомості про провадження справи), який складався із 12 ку­понів. Кожний купон відображав ту чи іншу процесуальну стадію роз­гляду кримінальної справи. Заповнення купонів було обов'язковим. їх заповнювали особи, які розглядали кримінальну справу, і вони ж несли персональну відповідальність за повноту і достовірність відпо­відних даних. Таким чином, «купонна система» дозволяла контролю­вати рух кожної кримінальної справи і встановлювати, які про­цесуальні дії щодо неї проваджено. Але після скасування «купонної системи» важко було встановити, де знаходиться та чи інша кримінальна справа і які процесуальні дії щодо неї було проваджено. Проте ця сис­тема мала і негативний момент — виключну складність і громіздкість.

«Купонна система» не була єдино можливою системою в органі­зації кримінально-правової статистики цього періоду Міністерство юстиції одночасно з нею збирало складну звітність від усіх закладів, яка в більшості своїх показників дублювала «купонну систему». За даними М. Гернета, в 1914 р. до Міністерства юстиції подавалося 4407 річних, піврічних та інших звітів судових установ за 83 формами.

Таким чином, у XIX ст. на території Російської імперії було зак­ладено основи обліку правових явищ та їх наукового аналізу. Але його організація в цей час не давала змоги встановити дійсні розмі­ри злочинності в країні. Підтвердженням значного погіршення організації кримінально-правової статистики може також бути ліквідація «купонної системи» в 1909 р. Міністерство юстиції пов­ністю її ліквідувало і залишило систему децентралізації звітності, що призвело до обчислення злочинності лише по особах, а також до неможливості одержання даних про рух кримінальних справ.

За радянських часів у 1918р. було прийняте перше положення про організацію державної статистики в країні. Відповідно до цьо­го положення в органах державної статистики при ЦСУ РРФСР, а потім у 1923 р. при ЦСУ СРСР було створено відділи «моральної статистики», які збирали дані про всі аморальні явища: правопору­шення, злочини, алкоголізм, самогоноваріння, безпритульність неповнолітніх тощо. Ці відділи одержували відомості від усіх органів, які вели боротьбу з тим чи іншим аморальним проявом.

Відомості про злочинність, судимість та інші правопорушення аналізувалися за участю видатних вчених: М. Гернета, Є. Тарновсь-кого, Ю. Рядіна, О. Герцензона, Я. Куфаєва, В. Харфіна та ін.

Для статистики злочинності найважливішою була монографія М. Гернета (1874-1953) «Моральная статистика», яку було опри­люднено в 1922 р. і в якій на значному статистичному матеріалі до­революційної Росії було здійснено детальний аналіз злочинності, включаючи аналіз сезонності злочинів, їх розподіл за часом доби.

Наприкінці 30-х років відділи «моральної статистики» в орга­нах державної статистики було ліквідовано. Вся правова статисти­ка організаційно стала будуватися лише за відомчою підпорядко­ваністю. Органи, що вели боротьбу з правопорушеннями, надсила­ли звіти тільки своєму вищому органу Тривалий час навіть бланки документів первинного обліку не були уніфіковані. З кінця 30-х до початку 60-х років XX ст. статистичні дослідження правових явищ зводилися переважно до аналізу їх у рамках діяльності правоохо­ронних і судових органів. При цьому всі ці відомості мали гриф «Для службового користування» або «Таємно після заповнення».

І лише у 1961 р. за ініціативою органів прокуратури було впро­ваджено єдині бланки первинних документів для реєстрації злочинів в органах внутрішніх справ і прокуратури. З цього часу і починає функціонувати єдина система реєстрації злочинів у цих органах.

Починаючи з 1988 р. усі правоохоронні органи повинні подава­ти до обласних управлінь державної статистики (або до управлінь статистики Києва, Севастополя, Автономної Республіки Крим) звіти про виявлені факти правопорушень і свою діяльність, крім даних про оперативно-розшукову діяльність. З цього ж року було знято і завісу таємності з показників правової статистики.

На сучасному етапі в Україні з кожним роком розширюється інформаційне поле статистичних даних про правові явища. Але влас­не відомчою статистична звітність так і залишилася, оскільки уніфі­кованого централізованого збирання статистичних даних про правові явища в країні налагоджено не було. У зв'язку із змінами законодав­ства проводиться робота щодо уніфікації статистичної звітності, змен­шення її обсягів, було вдосконалено, уніфіковано та змінено докумен­ти первинного обліку в усіх правоохоронних органах країни.

Проте, як і раніше, документи первинного обліку і статистич­на звітність органів суду істотно відрізняються від документів, які заповнюються в органах, що проводять досудове слідство і дізнан­ня. Це істотно ускладнює можливості подальшого порівняння ста­тистичних показників для аналізу Хоча, починаючи з 2002 р., усі органи досудового слідства незалежно від відомчої належності за­повнюють однакові документи первинного обліку

 







Дата добавления: 2015-04-16; просмотров: 178. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2018 год . (0.004 сек.) русская версия | украинская версия