Концепція ситуаційного підходу до управління

Лекция 6

Тема:

План

1.Сутність ситуаційного підходу.

2.Ситуаційні змінні внутрішнього та зовнішнього середовища.

3.Моделювання в системі методів управління.

4.Різні типи, стилі та моделі управління.

5.Мистецтво управління.

 

Література:

Основна: [14, 15, 16, 18, 24]

Додаткова: [28, 29, 52, 58, 62]

Сутність ситуаційного підходу

Ситуаційний підхід виник як наслідок спроб застосування різних теорій “шкіл” менеджменту до реальних життєвих ситуацій. Прагнення теоретиків та практиків 20-40р.р. знайти універсальні принципи управління, які можна було б застосувати для будь-яких організацій, за будь-яких умов, було піддано критиці. Концепція ситуаційного підходу до управління виникла у наслідок неефективних спроб теоретиків та практиків знайти універсальні принципи, технології та методи, застосування яких би дало можливість уникати впливу ситуаційних змінних. Прибічників ситуаційного підходу об’єднує ідея залежності ефективності управлінських моделей від конкретних умов їх реалізації.

Першою спробою це довести було дослідження англійських вчених Т.Бернса та Г.Сталкера. Вони вивчили діяльність декількох організацій і дійшли висновку, що гнучкі та жорсткі організаційні структури управління можуть мати різний ступінь ефективності з огляду на стабільність чи рухливість зовнішнього середовища.

В цьому ж напрямі відбулось дослідження американця Ф.Фідлера. Він довів, що не існує кращого стилю діяльності керівника. Ефективність стилю визначають задачі, конкретні умови, обсяг роботи, тип стосунків в колективі тощо.

Основоположниками ситуаційного підходу часто називають американських вчених П.Лоуренса та Дж.Лорша, які довели, що диференціація управлінської діяльності залежить від визначальних зовнішніх факторів.

У 80-ті роки набула популярності теорія Т.Пітерса і Р.Уотермена. В ній виокремлюються сім взаємопов’язаних компонентів організації, які впливають на управлінську політику: стратегія, структура, система, персонал, кваліфікація, спільні цінності, стиль керівництва. Доведено, що ефективність досягається узгодженістю між ними.

В освітній галузі теоретично ситуаційний підхід було представлено в роботах Ю. Бабанського та М.М.Поташника. Вони створили в певній мірі переворот в думках та діяльності мільйонів освітян. Вчені доводили, що оптимізувати управління школою означає обрати (якщо є готові варіанти) або сконструювати (якщо їх немає) таку систему заходів, яка б під час застосування в умовах конкретної школи так перетворила б структуру і процес управління, щоб досягались не будь-які, не просто кращі, а максимально можливі кінцеві результати діяльності школи при раціональних витратах часу на управлінську діяльність. М.М.Поташник висунув категорії оптимізації: вибір альтернативи, конкретні педагогічні умови, критерії оптимальності. Також було обґрунтовано способи оптимізації внутрішньошкільного управління, а саме: управляти комплексно, генералізувати цілі, конкретизувати діяльність, демократизувати управління та розвивати самоуправління, узгоджувати методи управління з умовами реалізації, економити ресурси. Теорія оптимального управління являє собою спробу знаходження зв’язків між стратегією цілей та моделюванням тактики їх досягнення.