Зубило, напилок

При виготовленні різних виробів з тонкого листового металу часто потребують вирубати отвір, зняти задирки (заусениці). Для цього використовують зубило. Різання металів за допомогою зубила називають рубкою.

Зубило – це металевий стержень, виготовлений з інструментальної високоякісної сталі.

В ньому розрізняють робочу частину з ріжучою кромкою (лезом) стержень і головку. Робоча частина має форму клину. Лезо зубила заточують під різними кутами. Чим твердіший метал, тим більше заточений кут: для сталі 60 градусів,а для алюмінію і міді 30 … 45 градусів.

Рубають метал на плиті і в тисках за допомогою молотка і зубила. Під час рубки у тисках заготовка повинна бути надійно закріплена. Її встановлюють так, щоб лінія розмітки була на рівні верхньої площі губок тисків. Працюючи зубило, потрібно стояти впівоберта до тисків і при цьому на лезі і лінію розмітки, а не на головку зубила.

Ручка молотка повинна бути без тріщин, а молоток на ній надійно закріплений. Користуватися потрібно лише гостро заточеним зубилом. Робоче місце обгороджують захисною сіткою.

У випадку коли потрібно заокруглити частину деталі,зачистити задирки, зняти тонкий шар металу, використовують напилок. Запильники відрізняються від зубила формою і принципом дії.

Так, якщо ріжуча кромка зубила у формі клина роз'єднує метал, то зуби напилка або насічка, також мають форму клина, зрізують шматочки металу. Для опилювання тонколистового металу і зачистки деталей використовують напилок з мілкою насічкою різного профілю в перерізі.

Приступаючи до опилювання тонколистового металу,слід пам’ятати: щоб заготівка не погнулась і не деренчала у процесі опилювання,її треба кріпити між дерев’яними брусочками.

Працюють напилком так. Спочатку рухи вперед (від себе) нажимають сильніше на кінець напилка чим на ручку. При закінченні рухів ручку притискують сильніше,чим кінець напилка.

При зворотному русі до себе на напилок не нажимають зовсім (холостий хід).

Якість опилювання поверхні перевіряють кутником чи лінійкою. Між обробленою поверхнею і границею контрольного інструменту не повинно бути зазорів.

Правила безпечної роботи напилком:

1. Не можна працю напилком без ручки.

2. Закріплюють ручку напилка на хвостовику.

3. Правельно тримати напилок в руках при опилюванні.

4. Змітати стружку лише щіткою.

Згинання і штампування листового металу

Із тонколистового металу можна зробити виріб будь-якої форми. Для цього застосовують згинання і штампування.

Згинання – це слюсарна операція,в ході якої заготівка придають зігнуту форму.

Послідовність виконання згину залежить від розмірів контуру і матеріалу заготовки. Ці відомості отримують, ознайомлюються з кресленням деталі і її розгорткою на листі металу.

Згинання невеликих заготівок із жерсті виконують безпосередньо в тисках. Щоб не зіпсувати поверхню заготівки, особливо з білої жерсті, і щоб деталь мала естетичний вигляд, губки тисків облаштовують алюмінієвими нагубниками. Для згинання під прямим кутом заготівку закріплюють так, щоб лінія згину була на рівні нагубників. Загинають заготівку поступово ударами киянки.

Для згинання великих заготівок використовують спеціальні оправки з прямими чи гострими кутами. Оправки кріплять на кришку верстака або зажимають в тисках. Заготівку кладуть на оправку так щоб лінія згину була зверху і співпадала з кромкою кута оправки. Ударами киянки по лінії розмітки розмічають згин, а після того ударами по зігнутій частині завершають згинання.

У виробничих умовах згинання виробу виконують буз ударного навантаження під тиском на пресах.

З допомогою преса здійснюється також штамповка деталей. Штамповкою називають процес отримання деталей складних форм і потрібних розмірів під дією ударів навантаження на заготівку, поміщену в спеціальний штамп.

Розрізняють два види штампування: холодне і гаряче. При гарячій штамповці заготівку як правила нагрівають щоб збільшити пластичність металу.

З’єднання деталей з тонкого листкового металу

Деталі із жерсті з’єднують різними способами. Самий простий з них – це з’єднання простим фальцевим швом (від слова фалець, тобто загин кромки листа жерсті). Ширина фальцевого шва повинна бути в десять разів більша товщини листа жерсті. З’єднання деталей фальцевим швом часто використовують при виготовленні різних ємкостей із жерсті, вентиляційних і водостічних трубах, при покритті даху будинків листовим залізом.

Більш надійним довговічним з’єднанням деталей із тонколистового металу є клепка за допомогою заклепок. Широко застосовується це з’єднання в літакобудуванні, суднобудуванні та інших галузях народного господарства.

Заклепки бувають різні, найбільш поширеними є заклепки з напівкруглою головкою. Їх виготовляють з м’якої сталі, міді, латуні і алюмінію.

Для з’єднання деталей заклепками перш за все потрібно зробити отвір. В металі їх вирубують або висвердлюють. Невеликі отвори вирубують пробійниками. При вирубці отвору лист жерсті кладуть на торець дерев’яного бруска і наносять удари молотком по пробійнику. Краї вирубленого отвору з протилежної сторони вирівнюють ударами молотка.

Точні і чисті отвори отримують за допомогою свердління на свердлильному станку. Під час свердління невеликих жерстяних заготовок їх тримають в лівій руці обценьками або ручними тисками. При цьому під заготівку кладуть дерев’яний брусок.

З’єднувальні деталі накладають один на один так, щоб отвори співпали. Довжина заклепки, яку вставляють в отвір повинна бути більшої товщини з’єднуваних деталей. Так, для отримання напівкруглої головки довжина виступаючого кінця заклепки повинна бути в півтори рази більше діаметру заклепки.

За допомогою спеціальних інструментів – натяжки і підтримки зжимають місце з’єднання, а потім молотком розклепують виступаючу частину заклепки. Щоб придати частково розклепаній головці правильну форму.

На промислових підприємствах з’єднання окремих деталей здійснюють контактною електрозваркою. Для цього використовують спеціальний апарат в якому за допомогою двох притисків-контактів стискають деталі і в той же час пропускають через них електричний струм. Метал замість контактів розплавляється і деталі з’єднуються.

Обробка деталі із жерсті

Для оберігання металу від іржі і надання йому красивого виду деталі обробляють.

Обробка деталей із жерсті – це їх зачистка,шліфування і закраска чи лакування. Зачистку виконують лицьовими напилками. Ними ж видаляють задирки і гострі кути.

Шліфують поверхню і видаляють нерівності за допомогою шліфувальної шкірки.

Перед закраскою і лакуванням поверхні деталі протирають дрантям і обезжирюють за допомогою ватного тампону, оберну того марлею.

Фарбу або лак наносять кистями рівномірно по всій поверхні. Другий шар наносять після висихання першого. Кисті тимчасово зберігають так, щоб волосяна частина їх знаходилася у воді.

Якщо деталі із чорної жерсті не фарбують, то для тривалого зберігання їх змазують солідолом і іншими спеціальними змазками, тобто виконують антикорозійну обробку.[14;16;18]

1.2. Методичний аналіз змісту варіативного модуля «Технологія обробки тонкого листового металу» на уроках з трудового навчання у 5 класі

Реформування української системи освіти відбувається у відповідності до світових тенденцій, які встановлюють пріоритет творчого розвитку, критичного мислення, компетентності особистості над традиційним заучуванням знань і вмінь.

Навчальна програма з трудового навчання для 5-9 класів розроблена відповідно до вимог Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1392 від 23 листопада 2011 р. та Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 03.04.2012 № 409, відповідно до яких на вивчення трудового навчання в усіх загальноосвітніх навчальних закладах відводиться у 5-6 класах 2 години на тиждень, у 7-9 класах 1 година на тиждень.

Програма характеризується спрямованістю на реалізацію принципу варіативності, який передбачає планування навчального матеріалу відповідно до матеріально-технічного та кадрового забезпечення навчального процесу, віково-статевих особливостей учнів та їхніх інтересів.

Окрім цього, кількість годин на вивчення навчального предмета трудове навчання у всіх класах може з3більшуватись за рахунок часу варіативної складової навчальних планів передбаченої на навчальні предмети, факультативи, індивідуальні заняття та консультації.

Навчальна програма забезпечує:

- безперервність, єдність і наступність між початковою та старшою школою;

- розвивальний характер і прикладну спрямованість навчального процесу;

- формування технічно та технологічно грамотної особистості.

Трудове навчання у 5-9 класах базується на практичній діяльності учнів. На кожному уроці має бути практична робота. Її зміст визначається вчителем самостійно залежно від теми уроку та виду робіт, що виконуватимуться під час уроку. Засвоєння теоретичного матеріалу доцільно проводити під час практичних робіт, не витрачаючи на це окремого навчального часу. Однак, не виключається можливість проведення уроків засвоєння нових знань, під час яких учитель може розкрити навчальний матеріал усього модуля, або його окремої частини. Такі уроки в навчальному процесі можуть бути поодинокими.[5;7;15]

Згідно методичного листа Міністерства освіти і науки молоді та спорту України від 01.06.12 р. про вивчення трудового навчання та креслення у 2012-2013 навчальному році (наказ Міністерства освіти і науки України № 66 від 05.02.2009 р.) та програми з трудового навчання для учнів 5-9 класів загальноосвітньої школи листа Міністерства освіти і науки України від 27.08.10 р. №1/11-8205/, на вивчення трудового навчання виділяється:

- у 5-6, 9 класах по 1 годині на тиждень;

- у 7-8 класах по 2 години на тиждень;

- у 10-11 класах (незалежно від профілю) по 1 годині на тиждень;

- у 10-11 класах технологічного профілю – 6 год. на тиждень.

Окрім цього, кількість годин на вивчення навчального предмета трудове навчання у всіх класах може збільшуватись за рахунок часу варіативної складової навчальних планів передбаченої на навчальні предмети, факультативи, індивідуальні заняття та консультації.

Поділ класів на групи здійснюється відповідно до нормативів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 20. 02. 2002 року №128, і відбувається при наявності в класі більше 27 учнів для міської школи і більше 25 учнів для сільської.

Якщо кількість учнів у класі не дає змоги здійснити поділ на групи на гендерній основі, можна скористатись іншими варіантами формування груп: з паралельних класів; формування змішаної групи хлопців і дівчат; поділ на групи за рахунок варіативної частини навчального плану.

Програма з трудового навчання для учнів 5-9 класів за якою в 2012-2013 навчальному році буде відбуватися навчально-виховний процес побудований на основі комплексу таких систем:

- у 5-му класі за предметно-операційною системою;

- у 6-му класі за конструкторсько-технологічною системою;

- у 7-9 класі за проектно-технологічно системою.

Предметно-операційна система,яка пропонується для використання у 5 класі ґрунтується на тому, що технологічні операції учні вивчають безпосередньо у процесі виготовлення виробу чи декількох виробів, а тому навчальний процес в такому випадку, має наперед запланований практичний результат (але хочу акцентувати увагу, що робота буде виконуватися за зразком).

При проведенні навчально-виховного процесу з трудового навчання робота учителем в майстерні чи кабінеті має бути організована таким чином, щоб виконувались наступні умови:

- завдання для роботи учнів (за зразком) добирати за принципом поступового ускладнення виробу;

- попередню роботу з учнями потрібно провести так, щоб кожна дитина розуміла і чітко усвідомлювала до якого кінцевого результату повинна прийти;

- щоб поставлені учням завдання чи план дій запропонований учителем для досягнення поставленої мети були реальними;

- у процесі виконання завдань спрямовувати учнів на виявлення власної ініціативи та самостійності через активні та інтерактивні методики навчання.

Учнів 5-го класу, доцільно навчати за конструкторсько-технологічною системою, провідна ідея даної системи полягає в тому, що вона органічно об’єднує в собі репродуктивну та продуктивну (творчу)діяльність учнів.

Навчання учнів у 5-му класі потрібно здійснювати за конструкторсько-технологічною системою яка дає можливість:

- у процесі виконання завдань спрямовувати учнів на виявлення власної ініціативи та самостійності через активні та інтерактивні методики навчання;

- здійснювався поступовий перехід до проектної діяльності учнів;

- більш системне ознайомлювати учнів з інформацією, яка стосується теми проекту;

- відбирати та аналізувати інформацію (зразки об’єкту проектування);

- здійснювати відбір матеріалів та інструментів.

- планувати технологічний процес з виготовлення виробу;

Під кінець навчального року у 5-му класі репродуктивна діяльність учнів (за зразком), повинна зменшуватися на користь творчої діяльності, через виконання завдань на конструювання, а згодом і на проектування (в 7 класі).

Навчально-виховний процес може проходити по-різному (як за змістом так, і, відповідно за методикою проведення заняття), а програма для 7-9 класів з трудового навчання лише рекомендує певний перелік операцій чи відповідної діяльності, засвоєння яких буде відбуватись під час виконання учнями навчального або творчого проекту.

Трудове навчання у 5-9 класах базується на практичній діяльності учнів з інтегрованим вивченням теоретичного матеріалу але при цьому не виключається можливість окремого проведення і практичних і теоретичних знань.

Варіативні модулі розраховані на 16 годин кожен. Розроблено окремі переліки варіативних модулів, які можуть вивчатися у 5-6 класах та у 7-9 класах. Ці модулі, з зазначеного переліку, обирає вчитель в залежності від матеріально-технічної бази, фахової підготовленості, регіональних традицій наповнюваності класів та бажання учнів. Вивчення варіативних модулів відбувається за окремо розробленими програмами до них.

Зміст трудового навчання для класів, що не поділяються на групи хлопців і дівчат складається лише з варіативних модулів. При цьому, учні мають освоїти базовий модуль. Наскрізними лініями, що закладені у зміст базового модуля є:

- проектування виробів (у 5-му класі основи художньо-конструкторської діяльності);

- конструкційні матеріали;

- основи техніки і технологій.

На освоєння навчального матеріалу передбаченого базовим модулем не відводиться окремих годин. Він вивчається інтегровано з вивченням варіативних модулів. Учителеві на початку навчального року слід спланувати перелік та послідовність вивчення варіативних модулів, а також розподілити навчальний матеріал, передбачений базовим модулем.

Головною метою трудового навчання є формування технологічно освіченої особистості, підготовленої до самостійного життя і активної перетворювальної діяльності в умовах сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства для реалізації творчого потенціалу учнів.

Зміст предмета має чітко виражену прикладну спрямованість і реалізується переважно шляхом застосування практичних методів і форм організації занять.[7;8;13]

Завданнями трудового навчання є:

- формування цілісного уявлення про матеріальне виробництво, роль техніки, проектування і технологій у розвитку суспільства;

- набуття учнями досвіду провадження технологічної діяльності, партнерської взаємодії і ціннісних ставлень до трудових традицій;

- формування технологічних умінь і навичок учнів;

- ознайомлення учнів із виробничим середовищем, традиційними, сучасними і перспективними технологіями обробки матеріалів, декоративно-ужитковим мистецтвом;

- формування здатності розвивати надбання рідної культури з використанням засобів декоративно-ужиткового мистецтва;

- сприяння усвідомленню учнями значущості ролі технологій як практичного втілення наукових знань;

- реалізація здібностей та інтересів учнів у сфері проектно-технологічної діяльності та технічної творчості;

- прилучення учнів до надбань української культури через практичне вивчення традиційних ремесел та різних видів декоративно-ужиткового мистецтва;

- створення умов для самореалізації та професійного самовизначення кожного учня;

- оволодіння вміннями оцінювати власні результати предметно-перетворювальної діяльності та рівня сформованості ключових і предметних компетентностей.

У 5-му класі обрано два варіативних модулі: «Технологія обробки тонкого листового металу»та «Технологія художнього випалювання» так як хлопці і дівчата можуть знаходитися на трудовому навчанні разом.

Варіативний модуль та його зміст:

Технологія обробки тонкого листового металу.

1) Основи технології обробки тонкого листового металу.

Виконання роботи за шаблоном.

2) Метод комбінування. Моделі-аналоги.

Опис об’єкта конструювання.

3) Поняття про метали (залізо, мідь,алюміній) та їх сплави (сталь, чавун) та їх використання.

4) Пошук аналогів виробів. Аналіз конструкції та форми виробу.

5) Технологія виготовлення простого виробу з тонкого листового металу.

6) Обладнання робочого місця. Правила безпечної роботи та санітарно-гігієнічні вимоги.

Технологія художнього випалювання:

1) Прийоми випалювання:крапками, рисками, штампами.

2) Підготовка поверхонь до художнього випалювання.

3) Створення ескізного малюнка-виробу з оздобленням.

4) Технологія випалювання нескладних візерунків.

5) Оздоблення виробу художнім випалюванням.

6) Способи перенесення малюнка для оздоблення художнім випалюванням.[7;12]

Висновок: Нами було обрано один з них а саме:«Технологія обробки тонкого листового металу». При вивченні даного модуля, діти пізнають багато важливого та цікавого навчаться працювати з металом та виготовляти корисні речі з нього.

1.3 Зміст проектно-технологічної діяльності на уроках технології обробки тонкого листового металу у 5 класі

Сьогодні проектна діяльність виходить далеко за межі сучасного виробництва, і тісно пов’язана з науковою, мистецькою, політичною та суспільною діяльністю людини. Зміст нових програм з трудового навчання для учнів основної школи передбачає вивчення нового матеріалу через організацію проектно-технологічної діяльності. Цінність проектування полягає в тому, що саме ця діяльність привчає дітей до самостійної, практичної, планової і систематичної роботи, виховує прагнення до створення нового або існуючого, але вдосконаленого виробу, формує уявлення про перспективи його застосування; розвиває морально-трудові якості, загально-цінні мотиви вибору професії і працелюбність. При цьому необхідно пам'ятати, що потрібно особливу увагу приділяти тому, щоб в учнів не згасав інтерес до цього процесу, слідкувати щоб вони доводили свої наміри, особливо в праці, до кінця. Суть поняття „ проектно - технологічна діяльність" пов'язана з такими науковими поняттями й категоріями як „діяльність", „технологія", „проект", що мають різноплановий характер.

Поняття „проектно-технологічна діяльність школярів" знаходить свій зміст на стику двох основоположних гуманітарних дисциплін - педагогічної й психологічної науки. Навчання проектно-технологічної діяльності передбачає врахування як основних закономірностей педагогічного процесу, так і її психологічного змісту. Цінність проектування полягає в тому, що саме ця діяльність привчає дітей до самостійної, практичної, планової і систематичної роботи, виховує прагнення до створення нового або існуючого, але вдосконаленого виробу, формує уявлення про перспективи його застосування; розвиває морально-трудові якості, загально-цінні мотиви вибору професії і працелюбність. При цьому необхідно пам'ятати, що потрібно особливу увагу приділяти тому, щоб в учнів не згасав інтерес до цього процесу, слідкувати щоб вони доводили свої наміри, особливо в праці, до кінця. Крім того під час роботи на проектом у школярів розвиваються пізнавальні навички, формуються вміння самостійно конструювати свої знання, активно розвиваються комунікативні здібності, навички лідерів та здатність до спільної роботи в групі, створюються можливості для реалізації міжпредметних зв'язків.

Основний зміст проектування полягає в конструюванні сукупності дій та засобів, що дозволяють розв'язати поставлені завдання та проблеми, досягти визначених цілей. Ці дії та засоби фіксуються у двох формах: як система параметрів проектованого об'єкта та їх кількісних показників; як сукупність конкретних заходів, які забезпечують реалізацію за проектованих показників та якісних характеристик майбутнього об'єкта. Дуже важливим є питання про структуру проектно-технологічної діяльності. Проектно-технологічна діяльність, як будь-яка інша, має визначену структуру, що містить у собі ціль, мотиви, функції, зміст, внутрішні і зовнішні умови, методи, засоби, предмет результат та етапи виконання проектно-технологічної діяльності. Метою проектно-технологічної діяльності школярів є створення учнями навчального творчого проекту (продукт чи послуга), що розглядається нами як самостійно розроблений і виготовлений учнем від ідеї до її втілення, володіє суб'єктивною чи об'єктивною новизною і має особистісну чи соціальну значимість, в результаті чого на кожному етапі створення виробу творча активна діяльність школярів вимагає від них використання набутих знань, умінь і навичок, цим самим підвищують свій творчий потенціал.

Метод мозкового штурму. В літературних джерелах можна знайти твердження, що одним з перших методів, яким було започатковано науковий підхід до організації творчої праці є метод мозкового штурму. Автором цього методу є американський бізнесмен та винахідник А.Осборн Практичний досвід використання „мозкового штурму” викреслив основні прийоми (методи), які сприяють формуванню ідей. Серед цих методів розрізняють наступні:
аналогія (зробити так як це було в іншій вже розв’язаній задачі або проблемі). Так, наприклад, послідовник А.Осборна Джон Гордон удосконалив метод мозкового штурму запропонувавши чотири типи аналогій: пряму, особисту, символічну, фантастичну;

Інверсія (зроби навпаки);
фантазія (зроби так, щоб це суперечило логічному мисленню, встановленим правилам).
З точки зору методики трудового навчання одним з недоліків впровадження даного методу на уроці є нераціональне використання часу. Це власне «особливість» всіх без винятку інтерактивних методів навчання. Тому учитель впроваджуючи «мозковий штурм» має слідкувати за розподілом навчального часу. Наведемо методичні рекомендації з досвіду учителів, які впроваджували активні та інтерактивні методи на уроках трудового навчання.
Найбільш ефективно вищевказаний метод можна використовувати під час пошуку проблем (варіантів виробів), які учні будуть виготовляти у продовж наступних уроків у вигляді навчальних або творчих проектів. Відповідно після виконання вправи результатом роботи має бути банк «творчих ідей» або «банк проектів» тощо. «Мозковий штурм» спонукає учнів активізувати уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки. Це, відповідно, дає змогу учням реально оцінити (обговорити з учителем та товаришами) свої можливості і вибрати для виготовлення такий проект, який буде цікавим і одночасно посильним для виконання.
На початку учитель повинен пояснити дітям мету та ознайомити з правилами проведення методу. Учні мають зрозуміти, що це не лише гра, але й навчальна вправа: мета мозкового штурму в тому, щоб зібрати якомога більше ідей, щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого часу. Час учитель визначає самостійно виходячи з індивідуальних можливостей класу.
Після перегляду дітьми різних джерел (відповідно до змісту практичної роботи навчальної програми для 5-го класу), учитель формулює проблемне запитання: запропонувати найбільш цікаві на думку дітей об’єкти праці, які б вони хотіли проектувати і виготовити з урахуванням того, щоб вони знайшли своє застосування в школі, дома або на дозвіллі. Завдання може бути сформульоване якимось іншим чином. Головне аби формулювання не було занадто довгим і незрозумілим для учнів. З цією метою його записують на дошці. Далі учитель пропонує дітям висловити ідеї, коментарі. Це навіть можуть бути слова або фрази, що викликають асоціації з наведеним завданням. Учитель записує всі пропозиції на дошці чи на великому аркуші паперу в порядку їх виголошення без будь-яких зауважень, коментарів чи запитань. Під час виконання учнями цієї вправи учитель повинен дотримуватись наступної методики:
1.Необхідно фіксувати всі без винятку „ідеї”, які висуваються учнями.
2.Не можна оцінювати або коментувати висунуті пропозиції. Інакше п’ятикласники відразу зосередять свою увагу на відстоюванні своїх ідей, і рух з пошуку нових пропозицій відразу припиниться.
3.Учителю слід весь час, у процесі виконання вправи, нагадувати дітям, що ідей має бути якомога більше, тому вони можуть бути фантастичними. П’ятикласники, як правило не проявляють ініціативу до розв’язування завдань, які містять декілька варіантів розв’язку. Слід також відзначити, що діти у п’ятому класі часто піддають цензурі власні думки і не висловлюють своїх ідей в голос очікуючи негативної оцінки з боку учителя. Саме тому учителю варто на перших порах підтримувати саме фантастичні ідеї.
4.Якщо учитель досягне появи великої кількості ідей це створює сприятливі умови для фантазування. Саме з цього моменту учні починають більш рішуче висловлюватись і пропонувати власні ідеї. Учитель повинен бути уважним і не пропустити цей важливий момент.
5.Одним із засобів, який може спонукати учнів до висловлювань це заохочення дітей до зміни думок інших вже висловлених. Об’єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде до висунення нових, що перевершують первинні.
6.Досвідчені учителі часто використовують такий плакат під час виконання цієї вправи:
а) кажіть все, що спаде на думку!
б) не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших
в) можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим
г) розширюйте (вдосконалюйте) запропоновану ідею
Учитель проводить експертизу ідей і відбирає найбільш актуальні та цікаві. Таким чином створюється список (банк) учнівських творчих проектів у вигляді проблем.
Далі учитель звертається до дітей з проханням здійснити вибір найбільш актуальної проблеми (майбутнього об’єкту праці), яка б відповідала вимогам даного колективу, потребам школи тощо.
Разом з дітьми учитель на основі проведеної вправи складає банк проблем (проектів). Наведений тут приклад є лише приблизним варіантом – це може бути перелік більш конкретних речей, які на думку дітей є необхідними і цікавими для них у плані виготовлення.
Метод фантазування
Під методом фантазування можна розуміти такий спосіб спільної діяльності учнів та учителя, коли досягається уявлення не існуючого образу об’єкта (виробу), який функціонує і вирішує поставлену проблему, тобто є розв’язком певної проблеми, навіть якщо деякі елементи конструкції (або в цілому конструкція) цього об’єкта невідомі. Головною умовою методу фантазування є відсутність будь-яких обмежень, правил, постулатів, логічного та критичного мислення.
По-друге. Процес створення фантастичних ідей можна представити у вигляді наступної структури.
1.Постановка проблеми; що є недосяжним, і що необхідно покращити не залежно від того можливо це за нормальних фізичних умов чи ні?
2.З’ясувати і чітко сформулювати причини (фактори), що заважають розв’язку проблеми.
3.Припущення фантастичних умов, за яких зникають негативні фактори.
4.Відтворення по-можливості з як найбільшою кількістю деталей і уточнень об’єкта або процесу, який реально функціонує за відсутності негативних факторів: форма, будова, принцип дії і.
5.Заміна фантастичних умов на реальні. Наприклад. Фантастична умова - сили тяжіння не існує (за такої умови проблема буде розв’язана). Далі необхідно замінити фантастичну умову (відсутність сили тяжіння) на реальну (це може бути пристрій, зміна форми конструкції, тощо).
Зрозуміло, що така структура може мати певні відмінності, які будуть виникати в залежності від змісту проблеми, яку вирішують. Чим простіша проблема тим природніше реалізуються метод фантазування. Так, для дітей 5-го класу є властивим вдаватися до фантазій у малюванні. Діти цього віку полюбляють уявляти себе космонавтом фантастичної ракети чи всюдихода, надшвидкісного автомобіля тощо. Головною вимогою з боку учителя в даній ситуації привчити дітей до того, що відправною точкою у фантазуванні має бути певна проблема або винахідницька задача, яку необхідно розв’язати. Рівень складності має бути для початку досить низьким аби не знизити інтерес до творчого пошуку. З часом, з кожним наступним класом, проблематика завдань має ускладнюватися, і відповідно фантазування трансформуватися у більш складні системи пошуку.
Отже, вищезгаданий алгоритм використання фантастичних ідей не завжди можна використовувати у 5-6 класах оскільки в ньому має відбуватись усунення протиріччя, яке знаходиться в основі проблеми. Для учителя важливо навчитиучнів фантазувати. Тому на початковій стадії учитель може вдаватись до наступної методики.
На уроці у 5-му класі дітям пропонують пофантазувати над створенням форми будь-якого виробу, який є посильним для виготовлення учнями цієї вікової категорії. При цьому необхідно на початкових стадіях використання методу фантазування не ставити занадто абстрактних завдань на зразок – фантазуючи створіть форму виробу, який вам найбільш подобається”. Навпаки, навчання має починатись з більш конкретних дій. Для цього учитель може керуватись наступною методикою.
Спираючись на знання дітей з математики варто пригадати учням про фігури, які вони засвоїли на уроках математики чи образотворчого мистецтва. Після обговорення таких питань як: Що таке квадрат?, Прямокутник?, Трикутник? переходять до створення форми майбутнього виробу. Учителю варто пояснити, що над створенням форми виробу працює художник конструктор – дизайнер. Він розробляючи форму майбутнього об’єкту технологічної діяльності використовує різноманітні прийоми, наприклад вдається до аналогій. Тобто, переносить форми об’єктів які створила природа, на той об’єкт, який буде виготовлятись. Такі форми, і їх використання під час конструювання виробів, дизайнери називають біо-формами. Після цього учитель пропонує дітям створити декілька варіантів форми кухонних дошок, які будуть використовуватись за різним призначенням: під час обробітку зелені (кухонна дошка може мати форму яблука), риби (форму риби), м’яса (форму свійської тварини). Далі завдання можна поступово ускладнювати від конкретних прикладів до більш абстрактних. Учитель може запропонувати дітям об’єднати геометричні фігури при конструюванні форми (контурів) трактора, літака - якщо виготовляється пласка іграшка, і поличка для книг, підвазонника - якщо проектується інший виріб залежно від інтересів учня. Лише після цього можна ставити перед класом більш складне (у плані абстрактності) завдання – створення певного образу виробу за інтересом учнів, і перенесення його на папір. З часом учні зможуть розв’язувати більш складні конструкторські задачі використовуючи фантазування не лише в процесі створення контурів виробу але й безпосередньо в його конструкції. Цей перехід може бути реалізовано при використанні наступних методів проектування.
Метод зразків (алгоритмічний аналіз). Вказаний метод є спрощеним варіантом методу, що носить назву: Алгоритм розв’язання винахідницьких задач” (АРВЗ), який запропонував Г.С.Альтшуллєр. Суть цього методу полягає в послідовному виконанні дій по виявленню, уточненню і усуненню технічних протиріч.
В АРВЗ за Альтшуллєром використовується чотири механізми усунення протиріч:
формулювання ідеального рішення (або прийом створення ідеального об’єкта);
перехід від технічного протиріччя до фізичного;
усунення фізичного протиріччя;
застосування операторів, що відображають інформацію в найбільш ефективних способах подолання протиріччя (списки і таблиці використання типових прийомів, таблиць).
Для реалізації алгоритмічного методу в умовах навчання учнів проектній діяльності можна спростити цей метод до рівня методу зразків. Суть цього методу полягає в наступному. Учитель допомагає школярам віднайти в журналах, каталогах та інших технічних виданнях зразки об’єктів (ідеальні об’єкти) і пропонує порівняти знайдені зразки із реально існуючими об’єктами технологічної діяльності людини. На основі порівняння виявляють технологічні протиріччя між знайденими зразками та реальними об’єктами і розробляють послідовність (алгоритм) дій по їх усуненню. При цьому для зручності діти можуть заповнювати наступну таблицю:

Під час використання цього методу учителю варто дотримуватись наступних вимог:
завчасно підготувати об’єкт проектування, над яким будуть працювати діти підготувати літературу або зразки об’єктів, які будуть зразками (реальні об’єкти);
визначити протиріччя, які будуть усуватись учнями на уроці.
Наведемо приклад. При фантазуванні форми кухонної дошки учнями було прийнято рішення, що виріб по контуру буде мати форму риби. Після того як учні роблять замальовки контуру майбутнього виробу учитель повідомляє, що цей виріб має бути не лише оригінальним, естетичним і т.д., але й зручним у користуванні. З цією метою він пропонує знайти аналогічні зразки кухонних дошок у будь-якому каталозі кухонних виробів (або демонструє кілька таких зразків). Далі учитель ставить завдання: знайти відмінності між створеним методом фантазування виробом та запропонованими (знайденими в каталозі) зразками. Які конструктивні деталі чи елементи є в реальних об’єктах, і відповідно відсутні у вашому виробі? Якщо на перших етапах навчання учням складно дати відповідь учитель демонструючи реальний об’єкт вказує, що це може бути отвір в ручці дошки. Також можна звернути увагу на форму ручки – в реальному об’єкті вона більш зручна для того, щоб її можна було тримати в руці тощо. Після такого обговорення діти самостійно вносять зміни до конструкцій своїх виробів. Під час оволодіння учнями цим методом, важливо аби учні самостійно знаходили протиріччя і пропонували шляхи їх усунення.
Вищеописаний метод зразків є своєрідним „тренінгом”, який привчає дітей до вміння переключатись від процесу фантазування до більш критичного (з точки зору функціональних вимог) технологічного мислення.

Метод фокальних об’єктів винайдений американським ученим Ч. Вайтингом. Об’єкт який вдосконалюють за допомогою цього методу називають фокальним, оскільки його ставлять у центр уваги (фокус). Суть методу ґрунтується на перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на фокальний об'єкт, внаслідок чого отримують незвичні поєднання, котрі дозволяють подолати психологічну інерцію.
Наприклад, якщо вдосконалюваним (фокальним) об'єктом є олівець, а випадковим об'єктом - тигр, то отримаємо поєднання (сполучення) на зразок "смугастий олівець", "хвостатий олівець" тощо. Розглядаючи ці сполучення і розвиваючи їх, іноді вдається знайти оригінальні ідеї (наприклад, "хвостатий олівець" втілюється в олівець –ручку з гнучким тримачем (хвостом) - досить відома конструкція) [4, 13].
Послідовність заст