ВИСНОВОК

В теорії і практиці кримінального процесу тема суд і підсудність є однією із найважливіших.

Суд - це єдиний орган держави, наділений правом здійснювати правосуддя. Особливе місце суду як головного учасника кримінального процесу визначається тим, що він є представником однієї із гілок державної влади.

Функція правосуддя у кримінальному провадженні полягає у розгляді і вирішенні по суті правових конфліктів, що виникають у суспільному житті з приводу вчинення кримінальних правопорушень. її зміст становить розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом видів покарань щодо осіб, які винні у вчиненні кримінальних правопорушень, або у виправданні невинних. Функція правосуддя належить до основних кримінально-процесуальних функцій і є підґрунтям такої засади кримінального провадження, як змагальність, та низки інших засад кримінального провадження.

Під підсудністю розуміють, по-перше,повноваження (компетенцію) суду (судів) певного рівня з розгляду кримінальних справ, по-друге, ознаки кримінальної справи, за якими її мають розглядати в певному суді.

Визначити підсудність означає встановити, в якому суді та в якому складі цього суду мають розглядати кримінальну справу.

Головне завдання інституту підсудності полягає в запобіганні суб’єктивізму прокурорів та суддів при вирішенні питання про направлення справи до суду для її розгляду по суті.

Підсудність кримінальних справ в кримінальному процесі:

• є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;

• являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

• синхронізують всю систему процесуальних норм і забезпечують узгодженість кримінально-процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми;

• дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм та вирішення суперечливих питань, "сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права";

• служать основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримінально-процесуальних інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних гарантій правосуддя.

Підсудність - це відношення між юридичною справою та судом, в силу якого в залежності від сукупності ознак і властивостей справи закон встановлює, в якому суді і в якому складі цього суду вона повинна розглядатися по першій інстанції. Інститут підсудності має подвійну правову природу, що проявляється в його одночасному закріплені як в процесуальному праві, так і в судоустрої.

Правила підсудності визначають стійкій юридичний зв'язок між юридичною справою та судом на основі збалансування публічних інтересів правосуддя з правами приватного інтересу в сфері юстиції. Правила підсудності дозволяють визначити конкретний суд та його склад, які повинні розглянути справу по першій інстанції; лежать в основі права особи на законного суддю; сприяють досягненню завдань кримінального судочинства; підвищують виховну та попереджувальну роль правосуддя; є процесуальною гарантією забезпечення прав і свобод людини; забезпечують реалізацію принципів правосуддя, зокрема, принципу незалежності суддів та можуть виступати елементом регулювання міжнародних відносин. Правила підсудності чітко окреслюють суверенне право держави на здійснення правосуддя в межах своєї території.

З юридичної природи правил підсудності випливають такі основні положення, що складають зміст принципу законного судді.

1. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у тому суді і тим суддею, до підсудності якого вона віднесена законом.

2. Кожна людина заздалегідь має право знати, який суд і в якому складі у відповідності із законом може розглядати справу, якщо така виникне.

3. Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних, і навпаки суд не вправі ухилитися від розв'язання підсудних йому справ і зобов'язаний прийняти їх до свого провадження; тільки при наявності законних підстав, відкривається шлях до переносу справи до іншого суду.

4. Цьому праву та обов'язку суду відповідає обов'язок сторін підкоритися вимогам "належного" суду, тобто компетентного суду, а також право вимагати суду незалежного і неупередженого.

5. Питання про підсудність можуть бути порушені не тільки сторонами, а й судом.

6. Вказані питання можуть бути порушені в будь-який момент провадження.

7. Взаємна згода сторін на зміну законної підсудності справи, як загальне правило, не може мати ніякого процесуального значення.

8. Закони, що визначають межи (обсяг) влади суду, не повинні тлумачитись розширено. Суд може прийняти до свого розгляду лише ті справи, до розгляду яких він уповноважений законом. Підсудність повинна бути точно встановлена в законі, а не визначатися стосовно конкретної справи, наприклад, за ознакою її "особливої складності", "виняткового громадського значення" або "доцільності".

9. Суд сам повинен вирішувати, чи підсудна йому справа, що надійшла на його розгляд, не звертаючись до посередництва або вказівок вищого суду. Кожен суд повинен знати закони.

10. Підсудність справи може бути змінена тільки на підставі об'єктивних чинників, встановлених в процесуальному законі і не повинна залежати від суб'єктивного погляду суду чи прокурора.

У бакалаврській роботі узагальнено поняття суду у кримінальному процесі, його функції та процесуальний порядок розгляду ним справ, також визначено поняття підсудності, розкрито його значення та основні положення законності суду. Визначено ознаки, критерії окремих видів підсудності та підстави передачі справ за підсудністю.