Поняття і значення підсудності у кримінальному процесі

Серед правових інститутів, що процесуально та організаційно визначають основи побудови системи правосуддя, важливе місце займає інститут підсудності. Його правила встановлюють який конкретно суд повинен розглянути ту чи іншу справу по першій інстанції. При цьому, питання про встановлення суду та його складу вирішується з огляду на те, який суд є найбільш пристосованим для розгляду конкретної справи по суті.

Важливою гарантією здійснення ефективного і справедливого правосуддя є правильна організація судової системи та чітке і юридично обґрунтоване ви­значення правил про підсудність. Ці правила повинні забезпечувати реалізацію норм міжнародно-правових актів, що декларують право кожного при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йо­му, на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону [3, С. 42; 2].

Вихідні положення вітчизняного законодавства що­до побудови судової системи в Україні проголошені Конституцією України від 28 червня 1996 року. Згідно з конституційними положеннями у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему су­дів загальної юрисдикції і загальний порядок забезпе­чення діяльності судів та інші питання судоустрою і ста­тусу суддів. Цим Законом зокрема закріплено положен­ня права на повноважний суд: "ніхто не може бути по­збавлений права на розгляд його справи в суді, до під­судності якого вона віднесена процесуальним законом" (ч. 1 ст. 8). Тому додержання встановлених законом правил про підсудність, є невід'ємною умовою забезпе­чення права на повноважний (компетентний) суд та права на справедливий суд загалом.

Прийняття Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року (далі - КПК 2012 року) зумовило необхідність здійснення наукового аналізу та оцінки нової процесуальної форми усіх стадій та інститутів, а також надання доктринального тлумачення й роз'яснення окремих положень і понять. Норми КПК 2012 року дають підстави і обумовлюють необхідність нового визначення поняття та видів підсудності у кримінальному процесі України.

Дослідження проблематики підсудності кримінальних справ, зокрема, в науковій і навчальній літературі, інколи в законодавстві доволі поширеним є використання поряд з терміном «підсудність» термінів «компетенція», «юрисдикція».

Що стосується поняття “компетенція”, то “Словник іншомовних слів” визначає його як коло повноважень певної організації, установи або особи; коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід [19, С. 345].

На думку Л. Н. Гусєва, підсудність — це частина компетенції суду: «при встановленні того чи іншого виду судів законодавець завжди визначає компетенцію даного виду судів, в тому числі і їх повноваження по розгляду справ в якості суду першої інстанції... Отже, не можна ставити знак рівності між поняттями компетенції суду та підсудності або використовувати ці терміни один замість іншого. Компетенція — весь обсяг повноважень суду, а підсудність — тільки частина його прав» [27, С. 9].

Використання терміну «юрисдикція» в юридичній науці має тривалу історію, але на даний час виникають значні незручності у зв’язку з саме багатозначністю цього терміну, на що неодноразово зверталася увага науковцями. В рамках даного дослідження практично нереально розглянути всі аспекти даного поняття.

Але, В.К. Колпакова наводить лише на думку, і який цілком справедливо зазначає, що під “юрисдикцією” розуміється компетентність відповідних органів, посадових осіб розглядати юридично значущі справи і приймати щодо їх вирішення юридично обов’язкові рішення. Автор підкреслює, що на певному етапі розвитку юридичної науки поняття юрисдикції вийшло за рамки кримінально-судочинного трактування і поширилося на інші правові сфери, у яких вирішуються правові спори [29, С. 9].

Якщо вести мову про власне підсудність, то слід зазначити, що даний термін широко використовувався ще дореволюційними вченими. Зокрема, на думку С. В. Познишева, слово “підсудність” має кілька значень. Стосовно судової установи, в розумінні “підсудності такого-то суду чи судді”, — означає відання цієї установи, тобто коло справ, що підлягають розгляду. Відносно окремої справи чи групи справ підсудність означає приналежність цієї справи до кола тих, що підлягають розгляду цим судом [43, С. 271]. В сучасних працях зазначається, що підсудність являє собою сукупність передбачених законом юридичних ознак і властивостей кримінальної справи, згідно з якими кримінально-процесуальний закон визначає, в якому суді вона повинна розглядатися по першій інстанції [26, С. 189].

Визначення підсудності як властивості справи або її ознак має потребу в певному корегуванні хоча б уже тому, що підсудність є, перш за все, визначеним законодавцем процесуальним інститутом, тоді як властивості (ознаки), що притаманні безпосередньо справам, є скоріше об'єктивною передумовою підсудності, ніж самою її сутністю. Цілковито поширеними є випадки, коли самі властивості (ознаки) певної категорії справ залишаються в загальному незмінними, однак підсудність їх у відповідності з волею законодавця суттєво змінюється.

З цього питання Л.Н. Гусєв зазначає, що спроба представити підсудність як деяку властивість кримінальної справи не дає досить чіткого уявлення про її сутність. Властивості, ознаки якого-небудь явища визначають його сутність і якість. Із зміною властивості явища, його ознак воно суттєво змінюється, а інколи взагалі стає іншим явищем. У цьому розумінні підсудність кримінальної справи ні в якому разі не можна розглядати як дещо невід'ємне, властиве даній справі. Підсудність кримінальної справи змінюється, але сутність кримінальної справи, її основні ознаки від цього ніяк не змінюються. Сьогодні кримінальна справа підсудна одному суду, а завтра законодавець змінить правила про підсудність і ця кримінальна справа буде підсудна іншому суду, але сутність справи залишиться без змін" [27, с.13-14].

Властивості і ознаки справ слід вбачати як один із критеріїв встановлення підсудності, як частину його розуміння. Мається на увазі та сукупність юридичних ознак, властивостей кримінальної справи, у відповідності з якими законодавством визначається той суд і його суддівський склад, які правомочні розглянути дану справу в якості суду першої інстанції. Визначення підсудності як властивості, ознаки справи орієнтує законодавця на виявлення тільки матеріально-правових ознак справи, при цьому ігноруються або відставляються на другий план властивості органу, уповноваженого на розгляд тієї чи іншої категорії правових спорів. В результаті, вирішення окремих категорій справ може доручатися судовим органам, які в силу своєї природи і функціональних можливостей не придатні для їх ефективного вирішення.

Викликає сумніви правильність формулювання поняття підсудності, запропоноване російським процесуалістом О.П. Рижаковим, який пише: "Підсудність - це сукупність ознак, що характеризують злочин (суспільно-небезпечне діяння), а в деяких випадках і особу, що скоїла злочин, виходячи з яких розгляд і вирішення кримінальної справи по першій інстанції відноситься до компетенції суворо визначеного суду" [45, С. 31]. Слід додати, що дані про особу обвинуваченого враховують завжди, а не тільки в деяких випадках.

У науці кримінального процесу тривалий час традиційно підсудність розглядали як сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких кримінально-процесуальний закон визначає суд, що має право і зобов'язаний розглянути її і вирішити по суті пред'явленого обвинувачення [36, С. 308; 34, С. 86; 20, с. 551-552].

Говорячи про підсудність, мають на увазі повноваження (компетенцію) конкретного суду або суді певного рівня щодо розгляду як суду першої інстанції якоїсь групи (категорії) кримінальних справ. Таке значення вкладають, наприклад, у словосполученні «підсудність місцевого суду», «підсудність апеляційного суду».

С.В. Оверчук, який на монографічному рівні досліджував проблемні питання підсудності кримінальних справ, дав таке визначення: "Підсудність - це відношення між юридичною справою та судом, в силу якого закон, в залежності від сукупності ознак і властивостей справи, визначає, в якому суді і в якому складі цього суду вона повинна розглядатися по першій інстанції" [41, с. 4, 7].

Тобто, підсудність є розмежуванням компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм кримінальних справ.

Г.М. Омеляненко визначила підсудність кримінальної справи як "сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на підставі яких кримінально-процесуальний закон визначає, в якому саме суді і в якому складі суддів має розглядатися і вирішуватися по суті справа" [40, С. 350].

На сьогодні, підсудність виступає процесуальним інститутом, що має велике значення для належного відправлення правосуддя у кримінальному провадженні. Правила про підсудність випливають із основних засад судочинства, передбачених ст. 129 Конституції України, засад кримінального провадження, визначених у гл. 2 КПК, а також засад організації судової влади, окреслених розд. 1 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів". Вони безпосередньо грунтуються на принципах побудови системи судів загальної юрисдикції, встановлених ч. 1 ст. 17 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", а саме територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Подібні позиції щодо визначення поняття підсудності відображені і у науково-практичних коментарях до КПК 2012 року: "підсудність - це сукупність юридичних властивостей кримінального провадження, на підставі яких кримінальний процесуальний закон визначає, в якому саме суді і в якому складі суддів має розглядатися і вирішуватися справа" [7, С. 103]; "підсудність - це сукупність юридично значимих ознак кримінального провадження (кримінальної справи), на підставі яких кримінальний процесуальний закон визначає суд і склад цього суду, які правомочні здійснювати судовий розгляд" [8, С. 114].

Аналізуючи наведені позиції авторів, звернемо увагу на складові ознаки поняття підсудності у кримінальному процесі.

Слід погодитись, що найважливішою і беззаперечною характеристикою підсудності є визначення її законом. Кримінальний процесуальний закон повинен встановлювати правила, які б забезпечували здійснення кримінального провадження компетентним судом з урахуванням засад рівності перед законом і судом та доступу до правосуддя.

Для визначення підсудності у кримінальному процесуальному законі передбачені вказівки на певні суттєві юридичні ознаки (властивості) кримінального провадження (місце вчинення кримінального правопорушення, інстанція, в якій здійснюється розгляд, статус обвинуваченого), що вказують на відповідний суд, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження [47, С. 47].

Складно погодитись із позицією авторів про включення до поняття підсудності такої ознаки як склад суду (суддів), в якому має розглядатися і вирішуватися по суті справа. З приводу цього варто зазначити, що за підсудністю здійснюється розмежування компетенції різних судів щодо здійснення кримінального провадження. Визначення підсудності кримінального провадження передує визначенню складу суду і ці поняття не повинні суміщатись. Поняття складу суду має свій самостійний зміст і є окремим інститутом кримінального процесуального права. Такий підхід закріплений і у § 1 Глави 3 "Суд і підсудність" КПК 2012 року, де у різних статтях передбачено законодавчі вимоги до складу суду (ст. 31) та щодо підсудності (ст. 32-34). Слід також зазначити, що законодавець розрізняє як окремі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону: ухвалення судового рішення незаконним складом суду (п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК 2012 року) та порушення правил підсудності (п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК 2012 року).

Зазначене дає підставу стверджувати, що така ознака як склад суду не охоплюється поняттям підсудності.

Правильне вирішення питання про підсудність передусім забезпечує швидкий розгляд кримінального провадження. Ситуації, коли уповноважені суб’єкти прийняли законне рішення щодо підсудності кримінального провадження можна вважати нормальним, “штатним” розвитком кримінально-процесуальних відносин. Однак нерідкими є ситуації, в яких уповноважений суб’єкт неправильно застосовує правові норми про підсудність, в результаті кримінальне провадження потрапляє до провадження суду, якому воно непідсудне.

Такий перебіг правовідносин являє собою відхилення від передбаченої правовими нормами моделі їх розвитку, і тому їх можна назвати “такими, що відхиляються”, а краще — “девіантними”. Встановлення факту неправильного застосування правових норм про підсудність викликає до життя наступний різновид відносин, покликаних виправити наявне відхилення від моделі розвитку, визначеної правовими нормами, точніше усунути допущене порушення процесуального закону та забезпечити в подальшому здійснення процесуальної діяльності у суворій відповідності вимогам процесуальної форми такої діяльності. Такий різновид правовідносин можна назвати “коригуючими” [22, С. 292].

Практично всі автори згодні, що визначити підсудність - це визначити той суд, який повинен розглядати справу.

 

Отже, визначити підсудність означає встановити суд, який згідно із законом повинен здійснювати правосуддя при попередньому розгляді кримінальної справи суддею, а також провадження в суді першої інстанції і в подальших стадіях, якщо виникає така необхідність.

Правила про підсудність мають велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення кримінальних справ забезпечує правильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшими затратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права обвинуваченого на компетентний суд