Частина 1 16 страницаКомунікативна діяльність працівників міліції – це складна, багатопланова діяльність щодо встановлення й розвитку контактів із представниками різних вікових, професійних, культурних, етнічних груп, а також з особами з непередбачуваним психічним станом (потерпілі, підозрювані, свідки), яка відбувається за несприятливих умов та обставин і породжується виконанням службового обов’язку в боротьбі зі злочинністю, захисту від протиправних посягань на життя й здоров’я, прав і свобод громадян, державного устрою й громадського порядку; містить обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини. Одержані емпіричні матеріали, що ілюструють змістові особливості формування комунікативної компетентності майбутніх курсантів на різних етапах навчання у ВНЗ, свідчать про те, що курсантам важко долати комунікативні випробування. Вони не пристосовані до комунікації, часто спілкуються агресивно (тест комунікативних умінь Міхельсона), мають занижений рівень комунікативного контролю (діагностика комунікативного контролю М. Шнайдера). Прикладні аспекти дослідження можна використати в організаційній, профорієнтаційній і корекційній роботі з курсантами. Зібрані теоретичні й емпіричні матеріали застосовуватимуться під час професійної підготовки. Стрельчук Л. КНУТД ВИХОВАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ На сучасному етапі розбудови нашої держави великого значення набуває необхідність удосконалення інституцій професійної освіти як щодо змісту навчання, так і стосовно системи виховання, бо саме від фахівця нової генерації залежить майбутнє країни, розбудова її культури та економіки. Різним аспектам виховання молоді присвячені праці І. Беха, С. Якобсона, Л. Виготського, М. Гордої, Р. Дзвінкої, В. Лозової, ін. Але проблему виховання учнів професійної школи та студентів на сучасному етапі висвітлено недостатньо. Тому ми взяли до уваги проблеми виховання у професійній освіті, зокрема ступінь вихованості молоді на сучасному етапі. Основою дослідження стала діагностика вихованості учнів Луцького центру професійно-технічної освіти та студентів Київського національного університету технологій та дизайну (усього 76 осіб), що передбачає: а) аналіз рівня духовно-морального розвитку особистості; б) виявлення мотивів діяльності; в) дослідження стану вихованості учнів і студентів. Під час дослідження використано анкету з десятьма твердженнями, які потрібно було доповнити власними пропозиціями. Опрацювавши результати, ми зробили висновок, що й у студентів, і в учнів ставлення до життя та світу є позитивним (негативних відповідей на запропоновані твердження від опитаних не одержали), що свідчить про стабільний і рівномірний розвиток особистостей без негативних відхилень. Наступним етапом дослідження було тестування серед учнів і студентів, мета якого – виявити мотиви поведінки молоді. Використано методику тестування з вивчення мотивів у діяльності Л. В. Байбородової. Опитуваним пропонували визначити за трибальною шкалою, що і як їх спонукає до діяльності. Для визначення домінантних мотивів виділено блоки колективістських й особистісних мотивів та мотивів престижності. Порівняння середніх балів з кожного блоку дало змогу визначити домінантні мотиви участі в діяльності. Так, для студентів на перше місце виходять особистісні мотиви діяльності, на друге – мотиви престижності, на третє – колективістські мотиви. Щодо учнів ПТНЗ, то їх показники суттєво не відрізняються, а це означає, що всі мотиви діяльності і для студентів, і для учнів є однаково важливими. Заключний етап дослідження – тестування для визначення рівня вихованості учнів і студентів. Запропоновано тест, у якому є 10 показників (толерантність, адаптація, патріотизм, соціальна активність та ін.), до кожного з яких наведено 4–5 суджень, які слід було оцінити за чотирибальною шкалою. За результатами тестування встановлено, що рівень вихованості учнів коливається в межах від 2 до 2,85 балів, тобто є середнім. Шкала коливання рівня вихованості студентів – від 2 до 3,10 балів (це теж середній рівень, як і в учнів). Мінімальним показником в учнів є «ставлення до природи» із середнім балом 2,38, а максимальним – «автономність», бал якого 2,84. Мінімальним значенням показника у студентів виявилося «ставлення до здоров’я», а максимальним – «автономність» із балом 3,10. Отже, у закладах професійної освіти молоді люди мають можливості для всебічного розвитку, домінантними в їхніх діях є особистісні мотиви, а рівень вихованості середній, що нині має спонукати до активізації процесу виховання майбутніх фахівців. Можливі шляхи й методи вдосконалення виховання студентської та учнівської молоді потребують подальших досліджень.
Тарасова В. УО «МГУ им. А. А. Кулешова» СОЦИАЛЬНО-НРАВСТВЕННОЕ ВОСПИТАНИЕ ДЕТЕЙ СРЕДСТВАМИ НАРОДНОЙ ПЕДАГОГИКИ В современной педагогической науке особое внимание уделяется социально-нравственному воспитанию детей. По мнению исследователей А. Г. Ахтян, И. А. Зимней, Н. В. Микляевой, социально-нравственное воспитание личности состоит в усвоении основных понятий о социальных нормах и отношениях, об общечеловеческих ценностях, о культуре социальных отношений (включая экономические и правовые), в формировании основных элементов гражданско-патриотического сознания. Мы рассматриваем традиции и опыт народной педагогики как основное средство социально-нравственного воспитания. Совокупность представлений, взглядов, суждений, убеждений и идей в области указанного вида воспитания отражены в народном фольклоре, различных видах трудовой деятельности, ремёслах, традициях, обычаях и обрядах, народном искусстве. Как средство словесного убеждения в народной педагогике использовались сказки, легенды, песни, скороговорки, басни, притчи, назидания, пословицы и поговорки, направленные на передачу подрастающему поколению основных представлений о добре и зле, о правилах жизни в обществе, о причинно-следственных связях поступков отдельного человека и отношения к нему со стороны социума. Такие представления, полученные иносказательно, в непринужденной форме, что характерно для устного народного творчества, остаются в сознании ребенка и определяют нормы его поведения. Дети знакомятся с жизнью разных народов, национальными обычаями и традициями через эти жанры устного народного творчества, проникнутые верой в справедливость, в победу добра над злом, осуждающие лень, тунеядство, жадность. Пословицы и поговорки – развернутая система, показывающая идеал человека, имеющего такие качества, как трудолюбие, смелость, честность, патриотизм. Народные игры воспитывают морально-этические качества, общечеловеческие ценности (ответственность, долг, честь, совесть, терпимость, любовь, сопереживание). Считаем, в социально-нравственном воспитании актуально использование традиций, обрядов народа, так как их совокупность выражает отношение людей к природе и окружающим людям. Через ритуалы и обряды вырабатываются нормы поведения в важных жизненных ситуациях. Использование народного искусства (устного народного творчества, народной музыки, народного театра, декоративно-прикладного искусства) ведёт к развитию творческого потенциала личности ребенка, сплочению детского коллектива, развитию навыков сотрудничества, чувства ответственности и взаимопомощи. Таким образом, обращение к традициям и культуре народа будет способствовать эффективному развитию процесса социально-нравственного воспитания детей, т. к только в народной педагогике встречается такое многообразие средств и факторов этого вида воспитания: природа, игра, слово, труд, общение, традиции, религия, искусство.
Хавіна І. НТУ «ХПІ» ОСОБИСТІСНІ ЯКОСТІ СУЧАСНОГО ВИКЛАДАЧА Усі особисті якості сучасного викладача взаємопов’язані й однаково важливі. Він повинен мати інтерес до своєї професії, педагогічні нахили й покликання. Інтерес до професії відбивається в позитивному емоційному ставленні до студентів, у прагненні постійно вдосконалювати свої педагогічні знання й навички. Викладач повинен мати стійке бажання присвятити себе педагогічній діяльності, оскільки не може педагог бути успішним, якщо він байдуже ставиться до своєї професії. Одними з найважливіших якостей викладача вважають його педагогічний обов’язок і відповідальність, оскільки ці якості вимагають дотримання професійної честі й моралі, а вищий вияв цього – самовідданість педагога. Ці якості формують авторитет викладача, без якого студенти не визнаватимуть інтелектуальну та моральну сили й переваги педагога. Авторитетний викладач повинен бути ерудованим, толерантним, принциповим, справедливим, відповідальним, має гідно поводитися, бути бадьорим, життєрадісним, привітним, стриманим, привабливим не тільки зовні, але й внутрішньо. Важливими для сучасного викладача є такі якості, як педагогічні здібності, педагогічна культура й майстерність, професійно-педагогічна компетентність і техніка, педагогічна творчість. Професіоналізм – якість педагога, без якої він не може продуктивно, грамотно розв’язувати соціальні, професійні й особистісні завдання. Педагогічна культура забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу й самовдосконалення самого педагога та охоплює такі компоненти, як етика, ерудиція, культура мовлення, спілкування, загальна культура, духовне багатство, прагнення до самовдосконалення. Чим вищою є професійна культура викладача, тим більш різноманітною й ефективною буде його взаємодія зі студентами, що надасть змогу викладачеві піднятися до вершин педагогічної майстерності. Педагогічна майстерність – це синтез наукових знань, умінь, навичок, методичного мистецтва й особистих якостей викладача, які ґрунтуються на його високому фаховому рівні, високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Ця якість є результатом багаторічного педагогічного досвіду та творчого саморозвитку й вимагає постійної праці над собою, опановування нових досягнень педагогічної теорії навчання й виховання, формування чіткої професійної позиції. Сучасний викладач невтомно повинен розвивати педагогічну техніку, яка передбачає наявність певних умінь педагога, умінь поводження, володіння емоціями, культури мовлення, знань основ психотехніки для розуміння власного психічного стану, емоційного стану колег і студентів, а також спроможність адекватно реагувати та впливати на ці явища. Викладач повинен бути здатним до педагогічної творчості, яка є невичерпним джерелом ініціативи педагога, його активності, інновацій і дасть змогу дохідливо, цікаво і зрозуміло викладати навчальний матеріал. Без усіх цих якостей неможливо стати найкращим педагогом, тому кожному сучасному викладачеві потрібно постійно розвивати й удосконалювати ці якості, бо педагог – визначальна фігура системи освіти.
Черняева А. УО «ВГУ им. П. М. Машерова» ЭМПИРИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ СТРАХОВ В старшем дошкольном и младшем школьном возрасте у детей формируется опыт межличностных отношений, основанный на умении ребенка принимать и играть роли, предвидеть и планировать действия другого, понимать его чувства и намерения. Ситуация угрозы вызывает эмоцию, которая выражена в трёх основных формах – страха, гнева и печали. Если она препятствует удовлетворению потребности, возникает тенденция к гневу и нападению. Если опасность велика, преобладает тенденция к страху и избеганию. Для изучения личностных характеристик ребёнка, находящегося в условиях материнской депривации, мы исследовали страхи при помощи методики «Страхи» А. И. Захарова. Привлечено две группы испытуемых: контрольная группа – дети с нормой психофизического развития, находящиеся в условия материнской депривации (КГ), экспериментальная группа – дети с трудностями в обучении (из-за задержки психического развития), находящиеся в условиях материнской депривации (ЭГ). Все страхи согласно методике были сгруппированы по видам: медицинские, физический ущерб, смерти; животных и сказочных персонажей, кошмарных снов, социально-опосредованные, пространственные. На основе полученных результатов выявлено, что эмоция страха чётко проявляется у воспитанников детского дома, как доминирующая. Так, в обеих группах на первом месте страх смерти (как своей, так и своих близких). Отметим, что испытуемые по-разному воспринимают понятие смерти, что объясняем влиянием жизненной ситуации на психику ребёнка. Второе место у детей исследуемых групп разделилось: дети ЭГ боятся наказаний, дети КГ – страшных снов и пожара. Страх перед пожаром аргументируется детьми негативно. Даже не побывав в ситуации пожара, дети считают, что его надо бояться, так как об этом говорят взрослые. Что же касается детей ЭГ, то дети аргументируют свой страх быть наказанным тем, что, по их мнению, это стыдно, «когда наказывают, значит я плохой». Это свидетельствует о том, что у детей не сформирована самооценка в силу их возраста, поскольку они оценивают не поступок, за который их наказали, а самих себя. На третьем месте у детей ЭГ стоит страх перед физическим и материальным ущербом (стихии, вода, пожары). Представления детей сформированы со слов взрослых и их ближайшего окружения, что даёт ребёнку лишь теоретическое представление о том, что этого надо бояться. У КГ на третьем месте также находится страх перед стихиями и страх темноты. Дополнительный вопрос: «Боишься ли ты, что тебя не заберут из детского дома?» – вызывал у детей скорее интерес, чем удивление. В основном дети говорили, что их не беспокоят те условия, в которых они находятся, но они очень «скучают». Выяснилось, что дети, ответившие на вопрос отрицательно, не являются одинокими, у большей части воспитанников детского дома есть братья и сёстры, воспитывающиеся здесь же. Существует разграничение между КГ и ЭГ: дети с КГ в большей степени осознают, в каких условиях они находятся, чем дети ЭГ. Вывод: дети ЭГ больше подвержены различным страхам, чем дети КГ. Участники КГ более осознанно испытывают страх, чем дети ЭГ. В основном у категории детей ЗПР страхи обусловлены условиями их проживания и воспитания, зависимостью от мнения окружающих. СЕКЦІЯ 5 СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Аксенова Д. НТУ «ХПІ» АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ Перехід до ринкової економіки, не може бути успішно здійснений без теоретичного обґрунтування, до того ж ринкова «споруда» є надто складною. Багато науковців намагаються запропонувати урядовцям свої розробки. Можна констатувати два підходи щодо пояснення виникнення ринкових економічних систем: теорія розвитку економічних відносин за нормальних умов i теорія катастроф (розпад СРСР). Неодмінною умовою формування програми ринкових трансформацій є врахування національних особливостей, культури та духовності народу. Вони формують етичні відносини в суспільстві, трудову мораль, структуру потреб населення тощо, спрямовують економічний розвиток, формують його орієнтацію й темп здійснення. Із цього приводу український філософ С. Кримський пише: «Можна стверджувати, що жодна країна світу не долала економічну кризу суто економічними методами, – це бувало зроблено лише тоді, коли відроджувалися духовність i культура народу, його кращі гуманістичні традиції». Також потрібно зазначити, що з розвитком суспільства дедалі більше зростає роль науки в громадському житті, що сприяє раціоналізації соціально-економічних процесів, зростанню ефективності функціонування економічних систем. Роль науки особливо зростає за умов криз та історичних поворотів долі суспільства. Слід зауважити, що стосовно економічної теорії сформувалася спеціальна група концепцій, покликана створити наукове підґрунтя антикризової політики держав. Особливо важливими є забезпечення наукового супроводу постсоціалістичної трансформації, яка не має історичних аналогів, залучення вчених до розробляння програм ринкового реформування. Це означало б перехід від інерційної моделі змін до науково обґрунтованої та керованої.
Балабанова М., Поречина П. БГТУ им. В. Г. Шухова АКТУАЛЬНОСТЬ РЕФОРМ ЛЮДВИГА ЭРХАРДА Основы наших сегодняшних представлений «сформированы в прошлом». Профессор императорского Московского университета А. И. Чупров в 1892 г. писал: «Если разобрать любую новую теорию, то окажется, что в ней часть заимствована от предшественников, часть навеяна обстоятельствами места и времени…». Сегодня многие задаются вопросами: почему наши реформаторы не считают нужным использовать исторический опыт (речь не идет о слепом копировании). Почему в начале 1990-х не посчитали нужным обратиться к опыту послевоенной Германии, ведь Россия периода «шоковой терапии» столкнулась с аналогичными проблемами? Действительно, проблемы были схожи: крушение тоталитарного государства, контролирующего все сферы; высокая доля военных расходов в валовом внутреннем продукте; потеря территорий и нарушение налаженных экономических связей; либерализация и стабилизация курса; подавленная инфляция; смена ценностей и приоритетов, нужда в новой идеологии; иностранная помощь и т. п. Конечно, переход от плановой экономики к рыночной нельзя сравнивать с переходом от военной к капиталистической. По мнению польского реформатора Л. Бельцеровича, он более сложен, поскольку социализм означал полную отмену капиталистических институтов, а военная экономика – временное их «отключение». По мнению библиографа, заслуга канцлера Л. Эрхарда заключается в том, что он, во-первых, использовал преимущество рыночного механизма, несмотря на то, что все прогрессивные слои населения благоговели перед социальными реформами. Во-вторых, провел денежную реформу без ущерба для немцев. Денежная реформа – это важный, но только первый шаг к радикальной перестройке всей экономической системы, всех принципов организации и регулирования хозяйственной жизни. Поэтому он как экономист перед её проведением решил проблему с вынужденными сбережениями, накопившимися в период подавленной инфляции (к 1947 г. общие размеры не обеспеченного товарной массой денежного спроса оценивались примерно в 300 млрд. марок). Конечно, он мог «отпустить» цены и не проводить денежную реформу, но тогда денежные накопления населения обесценились бы. Можно было конфисковать излишек и не допустить скачка. Мы не говорим о слепом копировании чьего-либо опыта, но сравнение опыта стран, сталкивающихся со сходными проблемами, – это важнейшая предпосылка того, чтобы иметь возможность вырабатывать собственные обоснованные решения.
Бебешко О. НТУ «ХПІ» ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ Нині не викликає сумніву той факт, що саме інноваційна діяльність є головним джерелом суспільного прогресу. Нові технології змінили структуру світової економіки. Від того, наскільки значною буде інноваційна складова економічного розвитку будь-якої країни, залежить її роль і місце у світовій економічній системі, стабільність і рівень розвитку національної економіки на сучасному етапі й у майбутньому. Це питання є особливо актуальним для України, яка активно шукає власне місце у світовій економічній і політичній системі, має намір забезпечити суспільний добробут європейського рівня. Інноваційні процеси в економіці не набули вагомих масштабів: коефіцієнт упровадження інновацій у нас у середньому не перевищує 5 %, що нижче від критичних показників і свідчить про руйнування виробничого потенціалу країни. Таке становище зумовлено як відсутністю в останні роки дійової державної системи стимулювання інноваційної діяльності, так і браком коштів. Так, частка коштів від обороту, що спрямовується на фінансування науково-дослідних робіт у нашій країні, дорівнює 0,5–2 %, однак передові світові компанії витрачають на це 7–12 % свого доходу. Частка продукції галузей, які застосовують високі технології, – усього 4,6 %. Загальна кількість придбаних нових технологій за період з 2000 по 2007 роки становила 5633, при цьому на результати власних розробок за ці роки припадає 13,6 % (764 технології). Україна майже зникла з винахідницької та інноваційної карт світу. Нині частка нашої країни у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією становить лише 0,1 %. Для об’єктивної оцінки стану інноваційного розвитку України важливе значення має з’ясування її відносної позиції в межах країн ЄС за допомогою Європейського інноваційного індексу (ЄІІ). За ЄІІ Україна перебуває в останній за рівнем інновативності четвертій групі – «країни, що рухаються навздогін» – зі значенням індексу 0,23. Порівняно з іншими країнами це велике відставання. Аналіз сучасного стану науково-технічної та інноваційної сфери в Україні й загострення проблем у цій сфері зумовлює нагальну потребу якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у функціонуванні науково-технічного комплексу та забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку України. До них належать: створення цілісної національної інноваційної системи, яка забезпечує взаємодію наукових організацій, вищих навчальних закладів, інноваційних і виробничих підприємств; формування сприятливого для інновацій бізнес-середовища; розширення інституційної бази фінансового забезпечення інноваційної діяльності; вивчення світових тенденцій науково-технологічного та інноваційного розвитку й упровадження світового досвіду в Україні.
Бойправ М. НТУ «ХПИ» УСТОЙЧИВОСТЬ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ Устойчивость экономической системы трактуется как способность системы восстанавливать предыдущее (или близкое к нему) состояние после некоторого возмущения, которое выражается в отклонении параметров системы от первоначального значения. Иначе устойчивость экономической системы определяется как способность системы, которая переходит от начального состояния к заданному так, что ни один из её факторов (инфляция, прирост производства, безработица и т. д.) не выходит за допустимые границы на заданной траектории изменения состояния экономической системы. То есть речь идёт о способности системы возвращаться в состояние равновесия после того, как она была выведена из него под действием внешних или внутренних факторов. Одним из факторов определения устойчивости являются цели экономической системы разных уровней (национального, регионального, территориального и т. д.). Это не только получение максимальных прибылей, но и обеспечение комплексного развития, создание благоприятных условий труда, решение актуальных научно-технических и социальных проблем, максимальное удовлетворение материальных и духовных потребностей людей и др. Результативность деятельности экономических систем зависит также от их потенциальных возможностей (наличие материальных, трудовых и финансовых ресурсов) и умения эффективно управлять процессами, происходящими в экономике и социальной среде. Актуальность исследования устойчивости экономических систем в Украине обусловлена тем, что в последнее время стали заметны недооценка процесса регулирования экономики и – как следствие – неадекватное потенциальным возможностям государства использования рычагов управления развитием экономики.
Бондаренко К. НТУ «ХПИ» ПРОБЛЕМЫ МАЛОГО ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА В УКРАИНЕ Способствование процветанию предпринимательства должно быть одной из главных задач экономической политики каждого государства, т. к. высокий уровень развития предпринимательского сектора экономики повышает объём поступлений в государственный и местные бюджеты; увеличивает уровень занятости населения; позволяет усовершенствовать отраслевую, региональную структуру экономики; способствует развитию инновационного процесса; улучшает качество жизни людей; формирует средний класс – основу общества. В Украине на протяжении последних трёх лет прослеживается тенденция к увеличению количества субъектов предпринимательской деятельности, численности занятых на малых и средних предприятиях, но одновременно можно наблюдать и ряд негативных явлений, а именно: незначительные объемы производства и реализации продукции; ухудшение показателей эффективности финансово-хозяйственной деятельности и использования ресурсного потенциала; низкий уровень заработной платы; увеличение процента убыточных предприятий; невысокий уровень инвестиционной активности; функционирование значительной части предприятий в теневом и полуофициальных секторах; рост числа СПД – физических лиц, предпринимателей, желающих закрыть свое дело. Вклад малого бизнеса Украины в создание ВВП составляет 10–15 % по сравнению с 60–80 % в развитых странах. В оздоровлении предпринимательского сектора экономики центральную роль играет государство, потому что для изменения ситуации в целом недостаточно реформирования на региональном уровне, в рамках ограниченного количества предприятий. Государство должно сделать приоритетными следующие направления своей политики поддержки малого предпринимательства: защита интересов малого бизнеса; обеспечение социальной безопасности предпринимателей; способствование развитию инновационного процесса; укрепление методологической базы исследований; анализ работы отечественных производителей; стимулирование развития региональной и внешней экономической деятельности; усовершенствование нормативно-правовой базы регулирования предпринимательства; активизация инвестирования, финансовой поддержки МП; расширение инфраструктуры развития малого бизнеса; упрощение системы налогообложения; усиление функций таких институций, как Антимонопольный комитет, агентство по банкротству, Счётная палата, Фонда государственного имущества. Буланова К., Зоткина О. РГУ им. С. А. Есенина МУНИЦИПАЛЬНЫЕ РАЙОНЫ: АКТУАЛЬНЫЕ Одной из актуальных проблем XXI века как для России и Украины, так и для многих других стран, по мнению ведущих учёных и политических деятелей, является проблема «угасания» провинции, снижение ее роли в экономическом и социальном развитии современного общества. Причины этого явления многогранны. Они связаны как с общими объективными процессами концентрации производства и капитала в крупных городах и мегаполисах, процессами урбанизации, происходящими во всех странах, так и специфическими для каждой страны условиями ее развития. Мы проанализировали изменения в динамике, качестве и структуре трудовых ресурсов муниципалитетов районного типа на примере Новодеревенского района Рязанской области (Российская Федерация). Численность трудоспособного населения района в 2011 г. составила 7 305,6 чел. (57% от общей численности населения). В то же время численность занятых на предприятиях района составила 2 754 чел. Численность безработных, по официальным данным, – 124 человека. Таким образом, численность неучтенных незанятых в органах статистики достаточно большая – 4 427,6 человека. Можно предположить о наличии значительной доли маятниковой миграции среди трудоспособных. Помимо проблемы фактического отсутствия рабочих мест в районе, сегодня острой и требующей скорейших мер является проблема нехватки квалифицированных трудовых кадров. Отток талантливой и инициативной молодежи из-за несоответствия заработной платы уровню их знаний и умений, недостаточной развитости социальной инфраструктуры муниципального района – это и многое другое ставит регион в критическое положение по кадровому обеспечению. Возрождение района и улучшение состояния рынка труда связано с подъёмом его экономики (прежде всего сельского хозяйства и отраслей переработки). Для привлечения молодых и квалифицированных кадров в рамках федеральной целевой программы «Социальное развитие села до 2013 года» и долгосрочной областной программы «Социальное развитие села Рязанской области на 2011–2013 годы» активно ведется строительство и приобретение жилья молодыми семьями и гражданами. Введено в эксплуатацию 12 жилых домов площадью 1 155 кв. м, сметной стоимостью 15 млн. 106 тыс. рублей. В 2010 г. на социальное развитие населенных пунктов было израсходовано 114,2 млн. руб., в т. ч. за счет средств областного бюджета 71,2 млн. рублей. За 2010 г. на обеспечение водоснабжения в районе израсходовано 18,7 млн. рублей, на строительство газопроводов в районе было освоено 2,48 млн. рублей. Переломить негативные тенденции в развитии небольших муниципальных образований в современных условиях можно только на основе проведения активной государственной региональной политики.
Бутенко М., Мусієнко В. НТУ «ХПІ» ЕФЕКТИВНІСТЬ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ЗАХОДІВ, Визначення причин виникнення й поширення корупції є однією з найактуальніших проблем. Важливість цього питання зумовлено потребами й теорії, і практики. Однією з причин виникнення корупції, на переконання дослідників, є так звані «корупційні традиції». Так, деякі дослідники вважають, що культурні норми та традиції, які панують в деяких суспільствах, можуть сприяти становленню корупційних відносин. Прибічники цього погляду пропонують заходи боротьби з корупцією, націлені на усунення «корупційних традицій» у суспільстві, тобто передбачають поширення в суспільстві ідеї неприйнятності корупційних відносин. Наслідки ж «культурних» антикорупційних заходів у довгостроковому періоді залежатимуть від того, наскільки вдалося поширити в суспільстві ідеї неприйнятності корупційних відносин. Якщо ідеї неприйнятності корупційних відносин не знайдуть відгуку в більшості населення, то активне застосування «культурних» антикорупційних заходів може призвести, навпаки, до зростання рівня корумпованості: через відсутність дійсно ефективних антикорупційних заходів корупційні відносини будуть безперешкодно поширюватись у суспільстві, а інституціоналізація корупційних практик сприятиме цьому процесу. Можливий протилежний результат – поширення ідей неприйнятності корупційних відносин призведе до штучного скорочення рівня корумпованості, яке буде супроводжуватися надзвичайно високим рівнем трансакційних витрат бюрократичних процедур через збереження неефективних формальних правил.
|
