Аффективные психозы
Тема 1. «ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ» 1. Предметом менеджменту є: + сукупність суспільних відносин, що складаються між людьми в процесі управління на різних рівнях та різних ланках соціально-економічної системи; – сукупність суспільних відносин, що складаються між людьми з приводу розподілу ресурсів; – сукупність суспільних відносин, що виникають між людьми стосовно особливостей використання засобів виробництва; – діяльність людини, зв’язана з реалізацією продукції. 2. Сутність та зміст менеджменту розкривають такі характеристики: – це самостійний вид професійної діяльності; – це орган управління або категорія людей, функціями яких є організація та управління організацією; – це наука та навчальна дисципліна; + всі відповіді правильні. 3. Під місією організації розуміють: – причину створення організації; + чітко виражену причину існування організації; – основні завдання організації; – політику організації.
4. Однією з основних функцій менеджменту є: –лідерство; –аналіз; – моніторинг; + планування. 5. Характеристикою основних тенденцій розвитку сучасного менеджменту не є: – усвідомлення значення матеріальної і технологічної бази сучасного виробництва та надання послуг; – посилення уваги до різноманітних форм демократизації управління; – участь працівників у розподілі прибутків, здійсненні управлінських функцій; + активізація управлінняживою і неживою природою технологічними процесами. 6. Функції менеджменту – це: +відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати вплив на управлінський об'єкт у цілях досягнення поставленоїмети; – спосіб, манера спілкування з людьми; – адміністративна одиниця; – особливого роду вміння та адміністративні навички. 7. Мета менеджменту – це: + забезпечення прибутковості діяльності організації шляхом раціональної організації виробничого процесу, а також ефективного використання кадрового потенціалу на основі творчої активності кожного робітника; – задоволення потреб споживачів; – збільшення обсягів реалізації; – ведення чесної конкурентної боротьби. 8. Співвідношення категорій «управління» і «менеджмент» – це: + менеджмент являє собою одну з форм управління, а саме: управління соціально-економічними процесами в умовах ринку; – управління – це складова менеджменту; – категорії «управління» та «менеджмент» не мають нічого спільного; – управління – це менеджмент виробничими підрозділами підприємства. 9. Менеджер – це керівник, який: – має спеціальну професійну підготовку, знання та вміння у сфері менеджменту, обіймає постійну посаду в організації; – наділений повноваженнями і несе відповідальність у галузі прийняття рішень з конкретних напрямів діяльності; – організує ті чи інші роботи в межах певної кількості підпорядкованих йому співробітників; + всі відповіді правильні. 10. Залежно від рівня управління виділяють менеджерів: – верхнього середнього, нижчого середнього і низового рівня; – вищого і середнього рівня; + вищого, середнього і низового рівня; – вищого і найнижчого рівня. 11. Керівники низової ланки (рівня) управління: – координують і контролюють роботу молодших начальників; + здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань; – займаються перспективним плануванням; – готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки.
12. Основні якості та навички керівника вищої ланки – це: – наявність знань та майстерності у виконанні певних робочих завдань; – передача та сприйняття інформації; + здатність мислити та обдумувати абстрактні ситуації, планувати діяльність на тривалі періоди, комунікаційні здібності; – технічні, комунікаційні та концептуально-абстрактні здібності. 13. Правила, основні керівні ідеї, норми поведінки, орієнтири діяльності управлінського персоналу, якими вони керуються і в рамках яких реалізуються цілі організації, – це: +принципи менеджменту; – економічні закони; – методи менеджменту; – закони управління. 14. Термін «ситуація» у менеджменті означає: +конкретний комплекс обставин, які впливають на організацію у певний період; – сукупність сприятливих обставин; – комплекс проблем на сьогодні; комплекс сучасних проблем; – обставини, які не дозволяють ефективно здійснювати певний вид діяльності. 15. Принципи менеджменту А.Файоля: + дисципліна, централізація, корпоративний дух; - пріоритет споживча, моральність, прагнення до нововведень; - компетентна консультація, винагорода за продуктивність; - справедливе відношення до персоналу, висока якість, прямоточність.
Тема 2. «РОЗВИТОК НАУКИ УПРАВЛІННЯ» 16. Ключові положення школи кількісного підходу: + методи моделювання процесів управління; - вивчення виробничих і управлінських процесів; - розробка методології стратегічного управління; - використання прийомів психології та соціології.
17. Засновником школи наукового управління вважається: –А. Файоль; – Е. Мейо; + Ф. Тейлор; – М. Фоллет. 18. Основні постулати школи наукового управління, які послужили вихідними принципами для розвитку менеджменту, – це: – раціональна організація праці. – розробка формальної структури організації. – визначення заходів зі співробітництва керуючого і робітника; +всі відповіді правильні. 19. Головним елементом системи Ф. Тейлора є: – високий рівень відповідальності за доручену справу; – можливості для творчого та ділового зростання; + наукова організація праці; – просування по службі. 20. Внесок школи наукового управління у практику менеджменту полягає у: – створенні універсальних принципів управління; – перенесенні центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми; + систематичному використанні засобів стимулювання праці з метою зацікавлення персоналу у підвищенні продуктивності праці; – застосуванні в управлінні математики, статистики, економетрики.
21. Ключові положення адміністративної школи А.Файоля, Г. Емерсона: – вивчення трудового процесу працівника; + вивчення управлінського процесу, моделювання організаційних структур; – вивчення виробничого та управлінського процесів; – вивчення виробництва в мікро- та макросередовищі.
22. Найвідомішим представником адміністративної (класичної) школи управління є: – Ф. Тейлор; + А. Файоль; – Е. Мейо; – М. Фоллет. 23. Мета адміністративної (класичної) школи: + створення універсальних принципів управління, реалізація яких обов'язково приведе до успіху; – створення чіткого розподілу праці, що веде до появи висококваліфікованих фахівців на кожній посаді; – створення ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому; – створення системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань; 24. Твердження, що відповідає одному з принципів менеджменту за – пріоритетом є домінування короткострокових цілей над довгостроковими; – необхідно підпорядковувати суспільні інтереси інтересам особистості; + де надаються повноваження – там виникає відповідальність; – мета діяльності компанії – максимізація прибутку. 25. Ключові положення ситуаційного підходу в менеджменті: – методи моделювання процесів управління; – використання прийомів психології та соціології в управлінні; – моделювання організаційних структур; + вивчення конкретних ситуацій функціонування об’єкта в мікро- та макросередовищі. 26. Засновником школи людських стосунків вважається: – А.Файоль; – Г. Гант; + Е. Мейо; – Ф. Тейлор.
27. Важливим внеском школи людських стосунків у практику управління було: + перенесення центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми; – створення універсальних принципів управління; – систематичне використання засобів стимулювання праці з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності і обсягів виробництва; – застосування в управлінні математики, статистики, економетрики. 28. Ключові положення школи людських відносин: + використовування прийомів психології та соціології в управлінні людськими ресурсами; – застосування методів моделювання процесів управління, розробки управлінських рішень; – вивчення виробничого та управлінського процесів; – розроблення методології стратегічного управління. 29. Характерна особливість науки управління (кількісного підходу): + використання спеціальних моделей, методів кількісного аналізу; – створення універсальних принципів управління; – перенесення центру уваги в управлінні на стосунки між людьми; –підпорядкування суспільних інтересів особистим. 30. Операційний менеджмент є пріоритетною сферою: + школи наукового управління; – школи науки управління; – школи кількісних методів; – адміністративної школи. 31. Внеску неокласичної школи у розвиток менеджменту відповідає: + врахування керівниками неекономічних факторів впливу на поведінку працівників; – відбір працівників, які володіють здібностями для виконання конкретних завдань; – розробка стандартних методів виконання робочих завдань; – нормування праці та створення системи винагород.
32. До третього етапу розвитку менеджменту відносять: – адміністративну школу; – школу кількісних методів; – школу наукового управління; + школу людських стосунків. 33. Удосконалення системи управління – це пріоритетна сфера: – школи наукового управління; + класичної школи; – школи кількісних методів; – школи соціально-психологічних методів. Тема 3. «ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ» 34. Управління – це: – процес установлення завдань для організації, визначення найкращого шляху їх використання; – послідовність дій менеджера; – конкретний кінцевий стан або очікуваний результат організації; + цілеспрямована дія на об’єкт з метою зміни його стану або поведінки в зв’язку із зміною обставин. 35. Ухвалення управлінського рішення – це: – вибір лінії поведінки, здійснений керівною особою; + вибір однієї з кількох можливих альтернатив; – процес обміну інформацією для вирішення певної проблеми; – нарада з виробничих питань. 36. Найчастіше непрограмовані рішення доводиться приймати керівникам: + вищого рівня управління; – середнього рівня управління; – низової ланки управління; – всі відповіді неправильні.
37. Створення рівнів управління в організації ґрунтується: – на вертикальному та горизонтальному поділі управлінської праці; – на горизонтальному поділі управлінської праці; + на вертикальному поділі управлінської праці; – на необхідності контролювати діяльність персоналу.
38. Система управління – це: + систематизований набір засобів впливу на підконтрольний об'єкт для досягнення цим об'єктом певної мети; – сукупність взаємодіючих елементів; – цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів; – сукупність елементів організації. 39. Вид управлінського рішення, яке лише приблизно позначає схему дій підлеглих і дає їм широкий простір для вибору методів їх втілення, – це: + контурне рішення; – структуроване рішення; – алгоритмічне рішення; – організаційне рішення. 40. Модель прийняття рішення, яку застосовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів за наявності конкуруючих потреб, – це: – моделі теорії черг; – моделі управління запасами; + модель лінійного програмування; – імітаційне моделювання. 41. Графічну побудову різних варіантів дій, які можуть бути здійснені для вирішення існуючої проблем, передбачає: + дерево рішень; – платіжна матриця; – графік беззбитковості; – модель лінійного програмування.
42. Суб`єктами управлінського рішення є: – керівники вищої ланки управління; – керівники середньої ланки управління; – керівники нижчої ланки управління; + всі відповіді правильні. 43. Характеристика, що відповідає директивному стилю прийняття рішень: – необхідність великого обсягу інформації для прийняття рішень, обережне прийняття рішень, здатність адаптуватися до неординарних ситуацій та вдало їх долати; – здатність співпрацювати з іншими людьми, неконфліктність, потреба схвалення власних дій; – орієнтованість на тривалі програми, схильність до творчого розв’язання проблем; + раціональний тип мислення, швидке прийняття рішень, несприйняття невизначеності.
44. Незапрограмовані рішення пов'язані з: + унікальними ситуаціями; – стандартними ситуаціями; – використанням математичних моделей; – використанням методу екстраполяції. 45. Визначення переваг та недоліків кожного з варіантів рішення – це: – визначення альтернатив; – визначення критеріїв; + оцінювання альтернатив; – оцінювання критеріїв. Тема 4. «МЕТОДИ ОБГРУНТУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ» 46. Метод, що використовується для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності, коли необхідно розрахувати можливі дії інших сторін, – це: – метод платіжної матриці; – метод «дерева рішень»; – метод теорії статистичних рішень; + метод теорії ігор. 47. Методи обґрунтування управлінських рішень, що використовуються в умовах, коли фактори, які визначають прийняття рішення, не можна кількісно охарактеризувати, – це: – метод платіжної матриці; – метод «дерева рішень»; + якісні методи; – кількісні методи. 48. Економічна модель – це: – ідеальний образ об’єкта дослідження; – реальний об’єкт у мініатюрі; – зменшене відображення об’єкта; + спрощене формалізоване (графічно, аналітично) відображення об’єкта, що висвітлює найбільш істотні його характеристики. 49. Кількісні методи можна використовувати, якщо: – інформації недостатньо для вивчення тенденції або немає систематичної достовірності залежності між змінними; + є переконаність, що у майбутньому очікується така сама тенденція, що була у минулому; – результати одного рішення впливають на наступні рішення; – керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей.
50. За допомогою управлінських рішень здійснюється: – визначення цілей діяльності; – закріплення людей за посадами і робочими місцями; – розподіл ресурсів; + усі відповіді правильні.
51. За часом дії управлінські рішення поділяються на: + стратегічні, тактичні, оперативні; – планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні; – директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні; – оптимальні, раціональні.
52. За напрямом впливу управлінські рішення поділяються на: – стратегічні, тактичні, оперативні; + внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування; – планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні; – директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні. 53. Метод групового ухвалення рішень, який застосовується у випадку, коли члени групи фізично не можуть бути присутніми в одному місці, – це: – колективне обговорення проблеми; – номінальний груповий спосіб; + метод Дельфі; – спілкування у неформальній групі. Тема 5. «ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ» 54. Планування – це: + цілеспрямована діяльність з метою визначення цілей і завдань функціонування організації та забезпечення їх досягнення; – використання адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедури та правил; – загальне керівництво для дій та прийняття рішень; – методи досягнення мети організації. 55. Рівень управління, на якому здійснюється стратегічне планування: + на вищому; – на низовому; – на середньому; – на всіх рівнях управління.
56. Функція планування полягає у: + прийнятті рішень, якими мають бути цілі організації і що мають робити члени організації, щоб досягти цих цілей; – встановленні цілей організації; – визначенні шляхів і засобів виконання завдань; – визначенні способів досягнення цілей організації. 57. Тактика організації – це: + короткострокові плани, які конкретизують стратегію; – завдання, які треба виконувати; – види робіт з досягнення цілей; – правильна відповідь відсутня. 58. Процес формулювання місії та цілей організації – це: – оперативна діяльність підприємства; + стратегічне планування діяльності підприємства; – оперативне планування діяльності підприємства; – поточне планування діяльності підприємства. 59. Функція управління, за рахунок якої забезпечується визначення цілей діяльності підприємства та необхідних для їх досягнення ресурсів, – це: – функція організація; – функція кооперація; – функція мотивація; + функція планування. 60. Довгострокові та перспективні плани розробляють строком на: – півріччя, квартал, місяць, тиждень; – один рік; – три – п’ять років; + п’ять і більше років;
61. Середньострокові плани розробляють на: – півріччя, квартал, місяць, тиждень; – один рік; + два-три роки; – п’ять і більше років; 62. Короткострокові плани розробляють строком на: + один рік; – два-три роки; – чотири роки; – п’ять років. 63. Організаційне планування здійснюється: + на всіх рівнях управління; – тільки на вищому рівні управління; – на вищому та середньому рівні управління; – тільки на середньому рівні управління.
64. Метод розподілу ресурсів, що має кількісну характеристику, – це: – місія організації; – рента; – відсоток; + бюджет. 65. Твердження, яке відповідає стратегічній альтернативі обмеженого зростання: + здійснюється шляхом установлення цілей від досягнутого рівня, скоригованих із урахуванням темпів інфляції, рівня насиченості ринку, платоспроможного попиту; – здійснюється шляхом установлення цілей на рівні, меншому за попередні періоди; – здійснюється щорічне суттєве підвищення рівня цілей над рівнем показників минулого року; – здійснюється шляхом комбінації стратегій зростання і скорочення. 66. За допомогою аналізу зовнішнього середовища організації її керівники мають: + вивчати та оцінювати зміни, які можуть сприяти або перешкоджати досягненню цілей організації; – вивчати стратегію і тактику своїх конкурентів; – оцінювати зміни, які перешкоджають досягненню цілей організації; – вивчати зміни, які відбуваються. 67. Технології, які застосовують організації невиробничої сфери: + індивідуальномережеві; – посередницькі; – інтенсивні; – безперервні. 68. Діяльність органів державного управління належать до: + чинників зовнішнього середовища прямого впливу; – чинників зовнішнього середовища опосередкованого впливу; – факторів внутрішньої сфери організації; – факторів політичного середовища. 69. Чинники, які належать до внутрішнього середовища організації: – трудові ресурси; – споживачі; + структура організації; – глобальні технології. 70. Правильне визначення поняття «організаційна культура»: + це система загальних для членів організації внутрішніх цінностей, які значною мірою визначають їх спосіб дій; – це правила етичної поведінки керівників стосовно підлеглих, а всіх членів організації – стосовно її клієнтів; – це погляди та уявлення членів організації про процеси, які відбуваються в її внутрішньому та зовнішньому середовищі; – це інструкції, штатний розпис та посадові обов’язки, якими визначається поведінка працівника організації в робочий час.
71. Економічний аналіз діючого стану організації є складовою функції: – планування; – організації; – мотивації; + контролю.
72. Під стратегією організації розуміють: + всебічний комплексний план, призначений для реалізації місії та досягнення цілей; – комплексний план для отримання прибутків у перспективному періоді; – план реалізації цілей; – поточні плани для досягнення цілей.
73. У процесі управлінського дослідження сильних і слабких сторін організації здійснюється: – проведення серії експериментів для отримання об’єктивних знань про розвиток організації; – порівняння різних організацій для визначення їх конкурентних переваг на ринку; + методичне оцінювання функціональних зон організації для виявлення її стратегічно сильних і слабких сторін; – перевірка стійкості організації до несприятливих змін зовнішнього середовища під час реалізації довгострокових цілей. Тема 6. «ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ» 74. Організаційна структура – це: – відокремлений орган, наділений функцією управління; – сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління; + сукупність підрозділів та зв’язків між ними, які дають змогу управляти організацією; – склад самостійних структурних підрозділів. 75. Організаційна структура має відповідати таким вимогам: – рівність; – лінійність; – функціональність та ієрархічність; + простота, економічність, адаптивність. 76. Горизонтальний поділ праці – це: – комплекс функцій управління; + поділ праці на завдання; – поділ праці за рівнями управління; – правильна відповідь відсутня. 77. Лінійний тип організаційної структури характеризується: – функціональною замкнутістю структурних підрозділів та конкретизацією сфери діяльності кожної керуючої ланки; – здатністю пристосовувати до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі; + концентрацією комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління; – відповідність структури до стратегії.
78. Зв'язок кооперації і координації як рівноправних ланок управління – це: + горизонтальні зв’язки; – вертикальні зв’язки; – лінійні зв’язки; – функціональні зв’язки. 79. До переваг функціональної структури управління слід віднести: + залучення до роботи кваліфікованих фахівців; – порушення єдності розпорядництва, зниження відповідальності за роботу; – подвійне підпорядкування виконавців; – жодну з перерахованих характеристик. 80. Недоліками функціонального типу організаційної структури є: + подвійне підпорядкування; – збільшення кількості рівнів управління; – перевантаження інформацією; – узгодженість дій виконавців. 81. Матрична організаційна структура: – не відповідає принципу адаптивності; – не має недоліків; + використовується організаціями, які реалізують одночасно декілька проектів; – передбачає використання матричного методу.
82. Дивізіональна організаційна структура – це розподіл організації на окремі блоки: – за посадовими обов’язками; – за рівнями управління; + за видами товарів, покупців, регіонів; – згідно зі стратегічним планом. 83. Організаційна структура, яка є механістичною: – проектна; – матрична; + функціональна; – конгломератна.
84. Якщо керівники середньої та нижчої ланки організації можуть приймати більшість управлінських рішень, то така організація є: – централізованою; – ієрархічною; – етархічною; + децентралізованою.
85. Централізована організація доцільна за таких умов: – розмір організації та технології різко змінюється; – зовнішнє середовище визначається динамічними ринками та конкуренцією; + зміни в навколишньому середовищі відбуваються повільно; – стратегія постійно змінюється.
86. Характеристика, не властива бюрократичній структурі: – прийом на роботу за діловими якостями та практичними навичками; – велика кількість інструкцій, постанов; – чітке розмежування функціональних обов’язків працівників; + негнучкий режим роботи. 87. У централізованій структурі керівник: + залишає за собою право ухвалювати більшість рішень; – надає перевагу самоконтролю працівників; – менеджер керує творчим колективом; – відрізняється демократичністю своїх поглядів. 88. Управління виробничою діяльністю в організації здійснюють: – начальник механічного цеху; – працівник відділу реклами; + заступник директора з виробництва; – відділ економічного аналізу.
89. Лінійно-функціональна структура управління застосовується переважно: + в управлінні великими сучасними організаціями; – в управлінні середніми за розміром організаціями; – в управлінні малими організаціями; – в управлінні великими і малими організаціями.
90. Дивізіональні структури управління застосовуються переважно: + вуправлінні великими багатопрофільними організаціями зі значною кількістю виробничих та комерційних відділень; – в управлінні великими організаціями; – в управлінні спільними організаціями; – в управлінні малими об'єднаннями.
91. Матричні організаційні структури управління застосовуються переважно: + в управлінні багатопрофільними організаціями з великою кількістю виробництв, надання послуг обмеженого життєвого циклу; – в управлінні спільними організаціями; – в управлінні середніми за розміром організаціями; – в управлінні великими організаціями. 92. Лінійну структуру управління застосовують переважно: + в управлінні малими організаціями; – в управлінні великими організаціями; – в управлінні об'єднаннями організацій; – в управлінні окремими організаціями.
93. У менеджменті виділяють такі види повноважень: + лінійні, функціональні, контрольно-звітові, координаційні, рекомендаційні, погоджувальні; – планові, організаційні, мотиваційні, соціально-психологічні; – адміністративні, економічні, соціально-психологічні; – управлінські, соціальні, економічні.
94. Відповідальність – це: + сукупність офіційно наданих прав і обов'язків самостійно приймати рішення, віддавати розпорядження і здійснювати дії в інтересах організації; – необхідність звітувати за прийняті рішення, активні дії та їх наслідки; – обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля деяких співробітників на виконання визначених задач; – звітувати за виконані дії.
95. Організаційна структура управління, яка передбачає, що кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, зв’язаних з його управлінням: + лінійна; – функціональна; – лінійно-функціональна; – секційна. 96. Тип організаційної структури, що не існує: – лінійно-функціональної; – лінійно-штабної; + функціонально-штабної; – територіальної. 97. Процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання, – це: + делегування повноважень; – небажання виконувати роботу; – турбота про заробітки співробітників; – делегування відповідальності.
98. Порядок оформлення делегування повноважень: + видається наказ, розробляється посадова інструкція; – існує усна домовленість між керівником та підлеглим; – керівник у письмовій формі дає підлеглому завдання; – підлеглий за власної ініціативи виконує ту чи іншу справу.
99. Завершити логічний ланцюг: "повноваження, обов'язки,..." + відповідальність; – посада; – мотивація; – функція.
100. Відносини підпорядкованості для "традиційного" менеджменту складають: + ієрархію управління; – органи управління підприємством; – методи менеджменту; – різні стилі керівництва.
101. Організаційна структура управління – це: + склад і супідрядність взаємозв'язаних управлінських ланок, які забезпечують здійснення функцій і завдань управління організацією; – склад ланок управління організацією; – супідрядність управлінських взаємозалежних ланок управління; – розподіл управлінського персоналу на підрозділи.
102. Елементи організаційної структури управління – це: + органи всіх систем управління організацією та взаємозв'язки між ними; – система взаємозв'язків між органами управління; – ланки управління організацією; – сукупність різних підрозділів органів управління.
103.Організаційна структура управління визначається: + складом і супідрядністю взаємозв'язаних управлінських ланок, які забезпечують здійснення функцій і завдань управління організацією; – супідрядністю управлінських взаємозалежних ланок управління; – складом ланок управління організацією; – складом підрозділів організації.
104. Вид організаційної структури, якому відповідають такі характеристики: «Звільнення керівника від вирішення спеціальних питань, тенденція до централізації, використання консультантів і досвідчених фахівців, утворення спецпідрозділів, складні взаємозв'язки, відповідальність за прийняття рішень»: + функціональна; – штабна; – лінійна; – матрична. 105. Взаємостосунки, за яких керівник реалізує свої владні права і здійснює пряме керівництво підлеглими, є: + лінійними; – горизонтальними; – функціональними; – неформальними.
106. Взаємостосунки не між окремими посадами, а між окремими індивідами є: + неформальними; – лінійними; – горизонтальними; – функціональними. 107. Характеристика, що відповідає глобальній продуктовій структурі організації: + організація побудована з урахуванням того, що відмінності між окремими видами продукції та каналами їх реалізації мають більше значення для фірми, ніж відмінності між регіонами внаслідок випуску широкого асортименту виробів із застосуванням різних технологій; – структурування організації відбувається з урахуванням того, що різноманітні зарубіжні клієнти фірми зосереджені у різних регіонах, внаслідок чого головними критеріями є відповідність споживчого попиту та методів маркетингу в окремих регіонах; – тимчасова структура створена за рахунок об’єднання зусиль найдосвідченіших фахівців для виконання конкретного завдання протягом визначеного терміну часу із визначеним рівнем якості, не перевищуючи кошторису роботи; – створення закордонного підрозділу зумовлено тим, що фірма має відносно незначний обсяг продажів на іноземних ринках, обмежену номенклатуру продукції та географію діяльності.
108. Характеристика, яка відповідає проектній структурі організації: – організація дезінтегрує свої основні функції між окремими компаніями-підрядниками; – організація являє об’єднання різних за видами діяльності компаній з автономією в розробці програм діяльності; – тимчасова структура, створена шляхом подвійного підпорядкування співробітників лінійному керівництву на постійній основі та менеджерам проектів – на час виконання завдання; + тимчасова структура, створена за рахунок об’єднання зусиль фахівців для виконання конкретного завдання протягом визначеного терміну часу, не перевищуючи кошторису роботи в межах визначеного кошторису. 109. Функціональною департаменталізацією у менеджменті називають: – поділ організації на три основні функціональні блоки – операції, виробництво, маркетинг; + групування персоналу в організації за тими завданнями, які він виконує; – визначення посадових обов’язків окремих працівників підрозділів організації; – визначення функцій працівників та поділ цих функцій на прості серії завдань. 110. Організації, у яких повноваження розподілені на нижчих рівнях управління, називають: – низькоструктурованими; – неієрархічними; – неконцентрованими; + децентралізованими. 111. Р озподіл організації вздовж горизонталі на широкі блоки (департаменталізація) спрямований на: – створення функціональної управлінської ієрархії; –уникнення конкуренції між різними підрозділами; + здійснення спеціалізації на основі поділу праці; – здійснення контролю з боку керівництва за виконанням завдань.
Тема 7. «МОТИВАЦІЯ» 112. Мотивація – це: + процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення власних цілей та цілей організації; – стадія виробничого управління, на якій визначаються цілі діяльності підприємства; – створення умов для формування культури всередині організації, яка є чутливою до змін зовнішнього середовища; – потреби у реалізації своїх потенційних можливостей і рості як особистості. 113. Розрізняють такі види стимулів: – позитивні і негативні; + матеріальні і моральні; – загальні і часткові; – генеральні і індивідуальні. 114. До внутрішніх винагород належать: + почуття задоволення результатами роботи; – заробітна плата; – службовий автомобіль; – заробітна плата та службовий автомобіль. 115. Грошова винагорода, що виплачується організацією робітнику за виконану роботу: – надбавка; – премія; – мотивація; + заробітна плата. 116. До змістовних теорій мотивації належать: – теорія очікування; – теорія справедливості; – модель Портера-Лоулера; + теорія А.Маслоу. 117. Комісійний заробіток: – ґрунтується на укладенні договору між роботодавцем і виконавцем; + складається з фіксованого окладу і комісійної винагороди; – передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства між працівниками; – ґрунтується на укладен
|
