Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Аффективные психозы


Тема 1. «ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ»

1. Предметом менеджменту є:

+ сукупність суспільних відносин, що складаються між людьми в процесі управління на різних рівнях та різних ланках соціально-економічної системи;

– сукупність суспільних відносин, що складаються між людьми з приводу розподілу ресурсів;

– сукупність суспільних відносин, що виникають між людьми стосовно особливостей використання засобів виробництва;

– діяльність людини, зв’язана з реалізацією продукції.

2. Сутність та зміст менеджменту розкривають такі характеристики:

– це самостійний вид професійної діяльності;

– це орган управління або категорія людей, функціями яких є організація та управління організацією;

– це наука та навчальна дисципліна;

+ всі відповіді правильні.

3. Під місією організації розуміють:

– причину створення організації;

+ чітко виражену причину існування організації;

– основні завдання організації;

– політику організації.

 

4. Однією з основних функцій менеджменту є:

–лідерство;

–аналіз;

– моніторинг;

+ планування.

5. Характеристикою основних тенденцій розвитку сучасного менеджменту не є:

– усвідомлення значення матеріальної і технологічної бази сучасного виробництва та надання послуг;

– посилення уваги до різноманітних форм демократизації управління;

– участь працівників у розподілі прибутків, здійсненні управлінських функцій;

+ активізація управлінняживою і неживою природою технологічними процесами.

6. Функції менеджменту – це:

+відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати вплив на управлінський об'єкт у цілях досягнення поставленоїмети;

– спосіб, манера спілкування з людьми;

– адміністративна одиниця;

– особливого роду вміння та адміністративні навички.

7. Мета менеджменту – це:

+ забезпечення прибутковості діяльності організації шляхом раціональної організації виробничого процесу, а також ефективного використання кадрового потенціалу на основі творчої активності кожного робітника;

– задоволення потреб споживачів;

– збільшення обсягів реалізації;

– ведення чесної конкурентної боротьби.

8. Співвідношення категорій «управління» і «менеджмент» – це:

+ менеджмент являє собою одну з форм управління, а саме: управління соціально-економічними процесами в умовах ринку;

– управління – це складова менеджменту;

– категорії «управління» та «менеджмент» не мають нічого спільного;

– управління – це менеджмент виробничими підрозділами підприємства.

9. Менеджер – це керівник, який:

– має спеціальну професійну підготовку, знання та вміння у сфері менеджменту, обіймає постійну посаду в організації;

– наділений повноваженнями і несе відповідальність у галузі прийняття рішень з конкретних напрямів діяльності;

– організує ті чи інші роботи в межах певної кількості підпорядкованих йому співробітників;

+ всі відповіді правильні.

10. Залежно від рівня управління виділяють менеджерів:

– верхнього середнього, нижчого середнього і низового рівня;

– вищого і середнього рівня;

+ вищого, середнього і низового рівня;

– вищого і найнижчого рівня.

11. Керівники низової ланки(рівня) управління:

– координують і контролюють роботу молодших начальників;

+ здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань;

– займаються перспективним плануванням;

– готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки.

 

12. Основні якості та навички керівника вищої ланки – це:

– наявність знань та майстерності у виконанні певних робочих завдань;

– передача та сприйняття інформації;

+ здатність мислити та обдумувати абстрактні ситуації, планувати діяльність на тривалі періоди, комунікаційні здібності;

– технічні, комунікаційні та концептуально-абстрактні здібності.

13. Правила, основні керівні ідеї, норми поведінки, орієнтири діяльності управлінського персоналу, якими вони керуються і в рамках яких реалізуються цілі організації, – це:

+принципи менеджменту;

– економічні закони;

– методи менеджменту;

– закони управління.

14. Термін «ситуація» у менеджменті означає:

+конкретний комплекс обставин, які впливають на організацію у певний період;

– сукупність сприятливих обставин;

– комплекс проблем на сьогодні; комплекс сучасних проблем;

– обставини, які не дозволяють ефективно здійснювати певний вид діяльності.

15. Принципи менеджменту А.Файоля:

+ дисципліна, централізація, корпоративний дух;

- пріоритет споживча, моральність, прагнення до нововведень;

- компетентна консультація, винагорода за продуктивність;

- справедливе відношення до персоналу, висока якість, прямоточність.

 

Тема 2. «РОЗВИТОК НАУКИ УПРАВЛІННЯ»

16. Ключові положення школи кількісного підходу:

+ методи моделювання процесів управління;

- вивчення виробничих і управлінських процесів;

- розробка методології стратегічного управління;

- використання прийомів психології та соціології.

 

17. Засновником школи наукового управління вважається:

–А. Файоль;

– Е. Мейо;

+ Ф. Тейлор;

– М. Фоллет.

18. Основні постулати школи наукового управління, які послужили вихідними принципами для розвитку менеджменту, – це:

– раціональна організація праці.

– розробка формальної структури організації.

– визначення заходів зі співробітництва керуючого і робітника;

+всі відповіді правильні.

19. Головним елементом системи Ф. Тейлора є:

– високий рівень відповідальності за доручену справу;

– можливості для творчого та ділового зростання;

+ наукова організація праці;

– просування по службі.

20. Внесок школи наукового управління у практику менеджменту полягає у:

– створенні універсальних принципів управління;

– перенесенні центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми;

+ систематичному використанні засобів стимулювання праці з метою зацікавлення персоналу у підвищенні продуктивності праці;

– застосуванні в управлінні математики, статистики, економетрики.

 

21. Ключові положення адміністративної школи А.Файоля, Г. Емерсона:

– вивчення трудового процесу працівника;

+ вивчення управлінського процесу, моделювання організаційних структур;

– вивчення виробничого та управлінського процесів;

– вивчення виробництва в мікро- та макросередовищі.

 

22. Найвідомішим представником адміністративної (класичної) школи управління є:

– Ф. Тейлор;

+ А. Файоль;

– Е. Мейо;

– М. Фоллет.

23. Мета адміністративної (класичної) школи:

+ створення універсальних принципів управління, реалізація яких обов'язково приведе до успіху;

– створення чіткого розподілу праці, що веде до появи висококваліфікованих фахівців на кожній посаді;

– створення ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

– створення системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань;

24. Твердження, що відповідає одному з принципів менеджменту за
А. Файолем:

– пріоритетом є домінування короткострокових цілей над довгостроковими;

– необхідно підпорядковувати суспільні інтереси інтересам особистості;

+ де надаються повноваження – там виникає відповідальність;

– мета діяльності компанії – максимізація прибутку.

25. Ключові положення ситуаційного підходу в менеджменті:

– методи моделювання процесів управління;

– використання прийомів психології та соціології в управлінні;

– моделювання організаційних структур;

+ вивчення конкретних ситуацій функціонування об’єкта в мікро- та макросередовищі.

26. Засновником школи людських стосунків вважається:

– А.Файоль;

– Г. Гант;

+ Е. Мейо;

– Ф. Тейлор.

 

27. Важливим внеском школи людських стосунків у практику управління було:

+ перенесення центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми;

– створення універсальних принципів управління;

– систематичне використання засобів стимулювання праці з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності і обсягів виробництва;

– застосування в управлінні математики, статистики, економетрики.

28. Ключові положення школи людських відносин:

+ використовування прийомів психології та соціології в управлінні людськими ресурсами;

– застосування методів моделювання процесів управління, розробки управлінських рішень;

– вивчення виробничого та управлінського процесів;

– розроблення методології стратегічного управління.

29. Характерна особливість науки управління (кількісного підходу):

+ використання спеціальних моделей, методів кількісного аналізу;

– створення універсальних принципів управління;

– перенесення центру уваги в управлінні на стосунки між людьми;

–підпорядкування суспільних інтересів особистим.

30. Операційний менеджмент є пріоритетною сферою:

+ школи наукового управління;

– школи науки управління;

– школи кількісних методів;

– адміністративної школи.

31. Внеску неокласичної школи у розвиток менеджменту відповідає:

+ врахування керівниками неекономічних факторів впливу на поведінку працівників;

– відбір працівників, які володіють здібностями для виконання конкретних завдань;

– розробка стандартних методів виконання робочих завдань;

– нормування праці та створення системи винагород.

 

32. До третього етапу розвитку менеджменту відносять:

– адміністративну школу;

– школу кількісних методів;

– школу наукового управління;

+ школу людських стосунків.

33. Удосконалення системи управління – це пріоритетна сфера:

– школи наукового управління;

+ класичної школи;

– школи кількісних методів;

– школи соціально-психологічних методів.

Тема 3. «ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ»

34. Управління – це:

– процес установлення завдань для організації, визначення найкращого шляху їх використання;

– послідовність дій менеджера;

– конкретний кінцевий стан або очікуваний результат організації;

+ цілеспрямована дія на об’єкт з метою зміни його стану або поведінки в зв’язку із зміною обставин.

35. Ухвалення управлінського рішення – це:

– вибір лінії поведінки, здійснений керівною особою;

+ вибір однієї з кількох можливих альтернатив;

– процес обміну інформацією для вирішення певної проблеми;

– нарада з виробничих питань.

36. Найчастіше непрограмовані рішення доводиться приймати керівникам:

+ вищого рівня управління;

– середнього рівня управління;

– низової ланки управління;

– всі відповіді неправильні.

 

 

37. Створення рівнів управління в організації ґрунтується:

– на вертикальному та горизонтальному поділі управлінської праці;

– на горизонтальному поділі управлінської праці;

+ на вертикальному поділі управлінської праці;

– на необхідності контролювати діяльність персоналу.

 

38. Система управління – це:

+ систематизований набір засобів впливу на підконтрольний об'єкт для досягнення цим об'єктом певної мети;

– сукупність взаємодіючих елементів;

– цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів;

– сукупність елементів організації.

39. Вид управлінського рішення, яке лише приблизно позначає схему дій підлеглих і дає їм широкий простір для вибору методів їх втілення, – це:

+ контурне рішення;

– структуроване рішення;

– алгоритмічне рішення;

– організаційне рішення.

40. Модель прийняття рішення, яку застосовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів за наявності конкуруючих потреб, – це:

– моделі теорії черг;

– моделі управління запасами;

+ модель лінійного програмування;

– імітаційне моделювання.

41. Графічну побудову різних варіантів дій, які можуть бути здійснені для вирішення існуючої проблем, передбачає:

+ дерево рішень;

– платіжна матриця;

– графік беззбитковості;

– модель лінійного програмування.

 

42. Суб`єктами управлінського рішення є:

– керівники вищої ланки управління;

– керівники середньої ланки управління;

– керівники нижчої ланки управління;

+ всі відповіді правильні.

43. Характеристика, що відповідає директивному стилю прийняття рішень:

– необхідність великого обсягу інформації для прийняття рішень, обережне прийняття рішень, здатність адаптуватися до неординарних ситуацій та вдало їх долати;

– здатність співпрацювати з іншими людьми, неконфліктність, потреба схвалення власних дій;

– орієнтованість на тривалі програми, схильність до творчого розв’язання проблем;

+ раціональний тип мислення, швидке прийняття рішень, несприйняття невизначеності.

 

44. Незапрограмовані рішення пов'язані з:

+ унікальними ситуаціями;

– стандартними ситуаціями;

– використанням математичних моделей;

– використанням методу екстраполяції.

45. Визначення переваг та недоліків кожного з варіантів рішення – це:

– визначення альтернатив;

– визначення критеріїв;

+ оцінювання альтернатив;

– оцінювання критеріїв.

Тема 4. «МЕТОДИ ОБГРУНТУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ»

46. Метод, що використовується для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності, коли необхідно розрахувати можливі дії інших сторін, – це:

– метод платіжної матриці;

– метод «дерева рішень»;

– метод теорії статистичних рішень;

+ метод теорії ігор.

47. Методи обґрунтування управлінських рішень, що використовуються в умовах, коли фактори, які визначають прийняття рішення, не можна кількісно охарактеризувати, – це:

– метод платіжної матриці;

– метод «дерева рішень»;

+ якісні методи;

– кількісні методи.

48. Економічна модель – це:

– ідеальний образ об’єкта дослідження;

– реальний об’єкт у мініатюрі;

– зменшене відображення об’єкта;

+ спрощене формалізоване (графічно, аналітично) відображення об’єкта, що висвітлює найбільш істотні його характеристики.

49. Кількісні методи можна використовувати, якщо:

– інформації недостатньо для вивчення тенденції або немає систематичної достовірності залежності між змінними;

+ є переконаність, що у майбутньому очікується така сама тенденція, що була у минулому;

– результати одного рішення впливають на наступні рішення;

– керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей.

 

50. За допомогою управлінських рішень здійснюється:

– визначення цілей діяльності;

– закріплення людей за посадами і робочими місцями;

– розподіл ресурсів;

+ усі відповіді правильні.

 

51. За часом дії управлінські рішення поділяються на:

+ стратегічні, тактичні, оперативні;

– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні;

– оптимальні, раціональні.

 

52. За напрямом впливу управлінські рішення поділяються на:

– стратегічні, тактичні, оперативні;

+ внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування;

– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні.

53. Метод групового ухвалення рішень, який застосовується у випадку, коли члени групи фізично не можуть бути присутніми в одному місці, – це:

– колективне обговорення проблеми;

– номінальний груповий спосіб;

+ метод Дельфі;

– спілкування у неформальній групі.

Тема 5. «ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ»

54. Планування – це:

+ цілеспрямована діяльність з метою визначення цілей і завдань функціонування організації та забезпечення їх досягнення;

– використання адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедури та правил;

– загальне керівництво для дій та прийняття рішень;

– методи досягнення мети організації.

55. Рівень управління, на якому здійснюється стратегічне планування:

+ на вищому;

– на низовому;

– на середньому;

– на всіх рівнях управління.

 

56. Функція планування полягає у:

+ прийнятті рішень, якими мають бути цілі організації і що мають робити члени організації, щоб досягти цих цілей;

– встановленні цілей організації;

– визначенні шляхів і засобів виконання завдань;

– визначенні способів досягнення цілей організації.

57. Тактика організації – це:

+ короткострокові плани, які конкретизують стратегію;

– завдання, які треба виконувати;

– види робіт з досягнення цілей;

– правильна відповідь відсутня.

58. Процес формулювання місії та цілей організації – це:

– оперативна діяльність підприємства;

+ стратегічне планування діяльності підприємства;

– оперативне планування діяльності підприємства;

– поточне планування діяльності підприємства.

59. Функція управління, за рахунок якої забезпечується визначення цілей діяльності підприємства та необхідних для їх досягнення ресурсів, – це:

– функція організація;

– функція кооперація;

– функція мотивація;

+ функція планування.

60. Довгострокові та перспективні плани розробляють строком на:

– півріччя, квартал, місяць, тиждень;

– один рік;

– три – п’ять років;

+ п’ять і більше років;

 

61. Середньострокові плани розробляють на:

– півріччя, квартал, місяць, тиждень;

– один рік;

+ два-три роки;

– п’ять і більше років;

62. Короткострокові плани розробляють строком на:

+ один рік;

– два-три роки;

– чотири роки;

– п’ять років.

63. Організаційне планування здійснюється:

+ на всіх рівнях управління;

– тільки на вищому рівні управління;

– на вищому та середньому рівні управління;

– тільки на середньому рівні управління.

 

64. Метод розподілу ресурсів, що має кількісну характеристику, – це:

– місія організації;

– рента;

– відсоток;

+ бюджет.

65. Твердження, яке відповідає стратегічній альтернативі обмеженого зростання:

+ здійснюється шляхом установлення цілей від досягнутого рівня, скоригованих із урахуванням темпів інфляції, рівня насиченості ринку, платоспроможного попиту;

– здійснюється шляхом установлення цілей на рівні, меншому за попередні періоди;

– здійснюється щорічне суттєве підвищення рівня цілей над рівнем показників минулого року;

– здійснюється шляхом комбінації стратегій зростання і скорочення.

66. За допомогою аналізу зовнішнього середовища організації її керівники мають:

+ вивчати та оцінювати зміни, які можуть сприяти або перешкоджати досягненню цілей організації;

– вивчати стратегію і тактику своїх конкурентів;

– оцінювати зміни, які перешкоджають досягненню цілей організації;

– вивчати зміни, які відбуваються.

67. Технології, які застосовують організації невиробничої сфери:

+ індивідуальномережеві;

– посередницькі;

– інтенсивні;

– безперервні.

68. Діяльність органів державного управління належать до:

+ чинників зовнішнього середовища прямого впливу;

– чинників зовнішнього середовища опосередкованого впливу;

– факторів внутрішньої сфери організації;

– факторів політичного середовища.

69. Чинники, які належать до внутрішнього середовища організації:

– трудові ресурси;

– споживачі;

+ структура організації;

– глобальні технології.

70. Правильне визначення поняття «організаційна культура»:

+ це система загальних для членів організації внутрішніх цінностей, які значною мірою визначають їх спосіб дій;

– це правила етичної поведінки керівників стосовно підлеглих, а всіх членів організації – стосовно її клієнтів;

– це погляди та уявлення членів організації про процеси, які відбуваються в її внутрішньому та зовнішньому середовищі;

– це інструкції, штатний розпис та посадові обов’язки, якими визначається поведінка працівника організації в робочий час.

 

71. Економічний аналіз діючого стану організації є складовою функції:

– планування;

– організації;

– мотивації;

+ контролю.

 

72. Під стратегією організації розуміють:

+ всебічний комплексний план, призначений для реалізації місії та досягнення цілей;

– комплексний план для отримання прибутків у перспективному періоді;

– план реалізації цілей;

– поточні плани для досягнення цілей.

 

73. У процесі управлінського дослідження сильних і слабких сторін організації здійснюється:

– проведення серії експериментів для отримання об’єктивних знань про розвиток організації;

– порівняння різних організацій для визначення їх конкурентних переваг на ринку;

+ методичне оцінювання функціональних зон організації для виявлення її стратегічно сильних і слабких сторін;

– перевірка стійкості організації до несприятливих змін зовнішнього середовища під час реалізації довгострокових цілей.

Тема 6. «ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ»

74. Організаційна структура – це:

– відокремлений орган, наділений функцією управління;

– сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління;

+ сукупність підрозділів та зв’язків між ними, які дають змогу управляти організацією;

– склад самостійних структурних підрозділів.

75. Організаційна структура має відповідати таким вимогам:

– рівність;

– лінійність;

– функціональність та ієрархічність;

+ простота, економічність, адаптивність.

76. Горизонтальний поділ праці – це:

– комплекс функцій управління;

+ поділ праці на завдання;

– поділ праці за рівнями управління;

– правильна відповідь відсутня.

77. Лінійний тип організаційної структури характеризується:

– функціональною замкнутістю структурних підрозділів та конкретизацією сфери діяльності кожної керуючої ланки;

– здатністю пристосовувати до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі;

+ концентрацією комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління;

– відповідність структури до стратегії.

 

78. Зв'язок кооперації і координації як рівноправних ланок управління – це:

+ горизонтальні зв’язки;

– вертикальні зв’язки;

– лінійні зв’язки;

– функціональні зв’язки.

79. До переваг функціональної структури управління слід віднести:

+ залучення до роботи кваліфікованих фахівців;

– порушення єдності розпорядництва, зниження відповідальності за

роботу;

– подвійне підпорядкування виконавців;

– жодну з перерахованих характеристик.

80. Недоліками функціонального типу організаційної структури є:

+ подвійне підпорядкування;

– збільшення кількості рівнів управління;

– перевантаження інформацією;

– узгодженість дій виконавців.

81. Матрична організаційна структура:

– не відповідає принципу адаптивності;

– не має недоліків;

+ використовується організаціями, які реалізують одночасно декілька проектів;

– передбачає використання матричного методу.

 

82. Дивізіональна організаційна структура – це розподіл організації на окремі блоки:

– за посадовими обов’язками;

– за рівнями управління;

+ за видами товарів, покупців, регіонів;

– згідно зі стратегічним планом.

83. Організаційна структура, яка є механістичною:

– проектна;

– матрична;

+ функціональна;

– конгломератна.

 

84. Якщо керівники середньої та нижчої ланки організації можуть приймати більшість управлінських рішень, то така організація є:

– централізованою;

– ієрархічною;

– етархічною;

+ децентралізованою.

 

85. Централізована організація доцільна за таких умов:

– розмір організації та технології різко змінюється;

– зовнішнє середовище визначається динамічними ринками та конкуренцією;

+ зміни в навколишньому середовищі відбуваються повільно;

– стратегія постійно змінюється.

 

86. Характеристика, не властива бюрократичній структурі:

– прийом на роботу за діловими якостями та практичними навичками;

– велика кількість інструкцій, постанов;

– чітке розмежування функціональних обов’язків працівників;

+ негнучкий режим роботи.

87. У централізованій структурі керівник:

+ залишає за собою право ухвалювати більшість рішень;

– надає перевагу самоконтролю працівників;

– менеджер керує творчим колективом;

– відрізняється демократичністю своїх поглядів.

88. Управління виробничою діяльністю в організації здійснюють:

– начальник механічного цеху;

– працівник відділу реклами;

+ заступник директора з виробництва;

– відділ економічного аналізу.

 

89. Лінійно-функціональна структура управління застосовується переважно:

+ в управлінні великими сучасними організаціями;

– в управлінні середніми за розміром організаціями;

– в управлінні малими організаціями;

– в управлінні великими і малими організаціями.

 

90. Дивізіональні структури управління застосовуються переважно:

+ вуправлінні великими багатопрофільними організаціями зі значною кількістю виробничих та комерційних відділень;

– в управлінні великими організаціями;

– в управлінні спільними організаціями;

– в управлінні малими об'єднаннями.

 

91. Матричні організаційні структури управління застосовуються переважно:

+ в управлінні багатопрофільними організаціями з великою кількістю виробництв, надання послуг обмеженого життєвого циклу;

– в управлінні спільними організаціями;

– в управлінні середніми за розміром організаціями;

– в управлінні великими організаціями.

92. Лінійну структуру управління застосовують переважно:

+ в управлінні малими організаціями;

– в управлінні великими організаціями;

– в управлінні об'єднаннями організацій;

– в управлінні окремими організаціями.

 

93. У менеджменті виділяють такі види повноважень:

+ лінійні, функціональні, контрольно-звітові, координаційні, рекомендаційні, погоджувальні;

– планові, організаційні, мотиваційні, соціально-психологічні;

– адміністративні, економічні, соціально-психологічні;

– управлінські, соціальні, економічні.

 

94. Відповідальність – це:

+ сукупність офіційно наданих прав і обов'язків самостійно приймати рішення, віддавати розпорядження і здійснювати дії в інтересах організації;

– необхідність звітувати за прийняті рішення, активні дії та їх наслідки;

– обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля деяких співробітників на виконання визначених задач;

– звітувати за виконані дії.

 

95. Організаційна структура управління, яка передбачає, що кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, зв’язаних з його управлінням:

+ лінійна;

– функціональна;

– лінійно-функціональна;

– секційна.

96. Тип організаційної структури, що не існує:

– лінійно-функціональної;

– лінійно-штабної;

+ функціонально-штабної;

– територіальної.

97. Процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання, – це:

+ делегування повноважень;

– небажання виконувати роботу;

– турбота про заробітки співробітників;

– делегування відповідальності.

 

98. Порядок оформлення делегування повноважень:

+ видається наказ, розробляється посадова інструкція;

– існує усна домовленість між керівником та підлеглим;

– керівник у письмовій формі дає підлеглому завдання;

– підлеглий за власної ініціативи виконує ту чи іншу справу.

 

99. Завершити логічний ланцюг: "повноваження, обов'язки,..."

+ відповідальність;

– посада;

– мотивація;

– функція.

 

100. Відносини підпорядкованості для "традиційного" менеджменту складають:

+ ієрархію управління;

– органи управління підприємством;

– методи менеджменту;

– різні стилі керівництва.

 

101. Організаційна структура управління – це:

+ склад і супідрядність взаємозв'язаних управлінських ланок, які забезпечують здійснення функцій і завдань управління організацією;

– склад ланок управління організацією;

– супідрядність управлінських взаємозалежних ланок управління;

– розподіл управлінського персоналу на підрозділи.

 

102. Елементи організаційної структури управління – це:

+ органи всіх систем управління організацією та взаємозв'язки між ними;

– система взаємозв'язків між органами управління;

– ланки управління організацією;

– сукупність різних підрозділів органів управління.

 

103.Організаційна структура управління визначається:

+ складом і супідрядністю взаємозв'язаних управлінських ланок, які забезпечують здійснення функцій і завдань управління організацією;

– супідрядністю управлінських взаємозалежних ланок управління;

– складом ланок управління організацією;

– складом підрозділів організації.

 

104. Вид організаційної структури, якому відповідають такі характеристики: «Звільнення керівника від вирішення спеціальних питань, тенденція до централізації, використання консультантів і досвідчених фахівців, утворення спецпідрозділів, складні взаємозв'язки, відповідальність за прийняття рішень»:

+ функціональна;

– штабна;

– лінійна;

– матрична.

105. Взаємостосунки, за яких керівник реалізує свої владні права і здійснює пряме керівництво підлеглими, є:

+ лінійними;

– горизонтальними;

– функціональними;

– неформальними.

 

106. Взаємостосунки не між окремими посадами, а між окремими індивідами є:

+ неформальними;

– лінійними;

– горизонтальними;

– функціональними.

107. Характеристика, що відповідає глобальній продуктовій структурі організації:

+ організація побудована з урахуванням того, що відмінності між окремими видами продукції та каналами їх реалізації мають більше значення для фірми, ніж відмінності між регіонами внаслідок випуску широкого асортименту виробів із застосуванням різних технологій;

– структурування організації відбувається з урахуванням того, що різноманітні зарубіжні клієнти фірми зосереджені у різних регіонах, внаслідок чого головними критеріями є відповідність споживчого попиту та методів маркетингу в окремих регіонах;

– тимчасова структура створена за рахунок об’єднання зусиль найдосвідченіших фахівців для виконання конкретного завдання протягом визначеного терміну часу із визначеним рівнем якості, не перевищуючи кошторису роботи;

– створення закордонного підрозділу зумовлено тим, що фірма має відносно незначний обсяг продажів на іноземних ринках, обмежену номенклатуру продукції та географію діяльності.

 

108. Характеристика, яка відповідає проектній структурі організації:

– організація дезінтегрує свої основні функції між окремими компаніями-підрядниками;

– організація являє об’єднання різних за видами діяльності компаній з автономією в розробці програм діяльності;

– тимчасова структура, створена шляхом подвійного підпорядкування співробітників лінійному керівництву на постійній основі та менеджерам проектів – на час виконання завдання;

+ тимчасова структура, створена за рахунок об’єднання зусиль фахівців для виконання конкретного завдання протягом визначеного терміну часу, не перевищуючи кошторису роботи в межах визначеного кошторису.

109. Функціональною департаменталізацією у менеджменті називають:

– поділ організації на три основні функціональні блоки – операції, виробництво, маркетинг;

+ групування персоналу в організації за тими завданнями, які він виконує;

– визначення посадових обов’язків окремих працівників підрозділів організації;

– визначення функцій працівників та поділ цих функцій на прості серії завдань.

110. Організації, у яких повноваження розподілені на нижчих рівнях управління, називають:

– низькоструктурованими;

– неієрархічними;

– неконцентрованими;

+ децентралізованими.

111. Розподіл організації вздовж горизонталі на широкі блоки (департаменталізація) спрямований на:

– створення функціональної управлінської ієрархії;

–уникнення конкуренції між різними підрозділами;

+ здійснення спеціалізації на основі поділу праці;

– здійснення контролю з боку керівництва за виконанням завдань.

 

 

Тема 7. «МОТИВАЦІЯ»

112. Мотивація – це:

+ процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення власних цілей та цілей організації;

– стадія виробничого управління, на якій визначаються цілі діяльності підприємства;

– створення умов для формування культури всередині організації, яка є чутливою до змін зовнішнього середовища;

– потреби у реалізації своїх потенційних можливостей і рості як особистості.

113. Розрізняють такі види стимулів:

– позитивні і негативні;

+ матеріальні і моральні;

– загальні і часткові;

– генеральні і індивідуальні.

114. До внутрішніх винагород належать:

+ почуття задоволення результатами роботи;

– заробітна плата;

– службовий автомобіль;

– заробітна плата та службовий автомобіль.

115. Грошова винагорода, що виплачується організацією робітнику за виконану роботу:

– надбавка;

– премія;

– мотивація;

+ заробітна плата.

116. До змістовних теорій мотивації належать:

– теорія очікування;

– теорія справедливості;

– модель Портера-Лоулера ;

+ теорія А.Маслоу.

117. Комісійний заробіток:

– ґрунтується на укладенні договору між роботодавцем і виконавцем;

+ складається з фіксованого окладу і комісійної винагороди;

– передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства між працівниками;

– ґрунтується на укладенні договору між роботодавцем і виконавцем та передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства між працівниками.

118. Відрядна форма оплати праці передбачає:

+ залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів за певний проміжок часу;

– оплату праці залежно від відпрацьованого часу;

– оплату праці за поїздку у відрядження;

– залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів за певний проміжок часу та оплату праці залежно від відпрацьованого часу.

119. Ф. Герцберг поділяв фактори мотивації на:

– первинні та вторинні;

+ гігієнічні та мотивуючі;

– потреба у владі, успіху та належності до суспільства;

– самовираження та фізіологічні потреби.

 

120. До форм непрямої мотивації не належать:

+ премії;

– скорочений робочий день;

– збільшена відпустка;

– відгули.

121. Теорія мотивації розглядає дві основні групи концепцій:

+ змістовні та процесуальні;

– змістовні та організаційні;

– процесуальні та матеріально-грошові;

– змістовні та грошові.

 

122. Процесуальні концепції мотивації працівників організацій ураховують:

+ індивідуальну поведінку людей у процесі виконання своїх функцій;

– групову поведінку людей у процесі виконання своїх функцій;

– поведінку менеджерів у процесі виконання своїх функцій;

– поведінку всіх працівників організації.

 

123. Валентність в теорії очікування – це:

+ очікувана цінність винагороди;

– очікування того, що результати призведуть до очікуваної винагороди;

– очікування того, що зусилля призведуть до бажаного результату;

– оцінювання вірогідності зв’язку: зусилля – винагорода.

 

124. Концепції мотивації, які спрямовані на визначення потреб, що спонукають людей до дій:

+ змістовні;

– процесуальні;

– теорія справедливості;

– теорія очікувань.

125. Згідно з моделлю Портера – Лоулера:

– задоволеність веде к досягненню високих результатів;

+ досягнення необхідного рівня результативності може призвести до внутрішньої і зовнішньої винагороди;

– задоволення не пов’язано з результативною працею;

– результат і задоволення ніяк не пов’язані між собою.

 

126. Відповідно до теорії очікувань людина:

– визначає відношення отриманої винагороди до витрачених зусиль та співвідносить його з винагородою інших;

+ сподівається, що обраний нею тип поведінки призведе до задоволення потреб або отримання бажаного результату;

– обирає тип поведінки залежно від дій керівництва організації або лінійного керівництва;

– приймає зобов’язання стосовно досягнення визначених цілей за умови самостійності і самоконтролю.

 

127. До зовнішніх винагород не належить:

– високий заробіток;

– соціальний пакет – страхування, пенсійні гарантії, автомобіль;

+ задоволення від успішно виконаної роботи;

– подяки та відзнаки керівництва.

Тема 8. «УПРАВЛІНСЬКИЙ КОНТРОЛЬ»

128. Основною метою контролю є:

– достовірність звітних даних;

– дотримання законодавства;

+ забезпечення виконання управлінських рішень;

– перевірка стану об’єкта на відповідність заданим параметрам.

129. Бюрократичний контроль передбачає:

+ застосування чітких правил та стандартів;

– прозорість інформації та базування на корпоративній культурі;

– наявність спеціалізованих контрольних служб;

– орієнтацію на групові норми та традиції.

 

130. Для підвищення ефективності контролю потрібно:

+ поліпшити обмін інформацією між працівниками;

– запровадити тотальний, прискіпливий контроль;

– здешевити його для організації;

– запровадити тотальний, прискіпливий контроль та здешевити його для організації.

131. Контроль – це:

+ управлінська діяльність, завданням якої є кількісне та якісне оцінювання й облік результатів діяльності підприємства;

– управлінська діяльність, зв’язана з визначенням цілей діяльності підприємства;

– функція менеджменту, що забезпечує більш чітку координацію цілей підприємства;

– функція менеджменту призвана забезпечити реалізацію поставленої мети у системі управління підприємства шляхом установлення пропорцій між елементами трудової діяльності в системі управління.

 

132. Процес, що передує здійсненню дій, реалізується шляхом розроблення і використання правил і процедур управління, – це:

+ попередній контроль;

– процес службового контролю;

– завершальний контроль;

– поточний контроль.

 

133. До принципів контролю не належать:

– всеосяжність, постійність, оперативність;

– об'єктивність і безперервність;

– масовість і гласність;

+ дискретність та мінливість.

134. Вид контролю, який використовується під час прийому на роботу:

– безперервний;

+ попередній;

– поточний;

– заключний.

 

135. Найбільш важливим і витратним елементом процесу контролю є:

– встановлення стандартів;

+ оцінювання відповідності стандартам;

– оцінювання інформації;

– прийняття рішення.

 

136. До суб’єктів контролю належать:

+ казначейства, профсоюзні організації;

- місія, задачі, цілі, стратегічні процеси організації;

- окремі виконавці та персонал;

- результати діяльності підприємства.

137. До основних етапів процедури контролю не належить:

– визначення конкретних цілей, прогрес у виконанні яких піддається виміру;

+ розробка тактичних планів;

– зіставлення реально досягнутих результатів із визначеними стандартами;

– прийняття рішення та обрання типу поведінки керівником стосовно результатів контролю.

 

138. Кінцевою метою контролю є:

– ощадливість;

+ результативність;

– регулярність;

– ретельність.

139. Забезпечення ефективного та кваліфікованого виконання конкретних завдань належить до:

– підсумкового контролю;

– стратегічного контролю;

– управлінського контролю;

+ оперативного контролю.

Тема 9. «ЛІДЕРСТВО»

140.До когнітивних лідерських якостей відносять:

– професійну предметність;

– прагнення до постійного самовдосконалення;

– здатність керувати емоціями;

+ здатність до екстраполяції.

 

141. Прикладом поведінкової теорії лідерства є:

– модель Фідлера;

– модель Герсі і Бланшара;

+ теорія Лайкерта;

– модель Гауза і Мітчела.

 

142. Керівництво – це:

– основна функція управління;

– метод менеджменту;

+ форма управління;

– технологія управління.

 

 

143. Можливість чинити вплив на поведінку підлеглих керівнику людей – це:

– ознака менеджменту;

– ознака контролю;

+ ознака влади;

– ознака функції організація.

 

144. Стиль керівництва, найбільш прийнятний за будь-яких змін в організації:

– авторитарний;

– ліберальний;

– демократичний;

+ адаптивний.

 

145. Стиль керівництва – це:

+ сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка зумовлена специфікою завдань організації, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його повноважень, особовими якостями всіх членів колективу.

– манера поведінки керівника з підлеглими;

– манера поведінки спеціалістів апарату управління;

– манера поведінки керівника в процесі виконання своїх функцій.

146. Підґрунтям законної влади є:

+ переконання підлеглого у праві менеджера давати розпорядження, які він зобов'язаний виконувати;

– право менеджера організовувати виконання певних завдань;

– право менеджера давати певні вказівки підлеглим щодо виконань окремих видів робіт;

– право менеджера давати вказівки.

147. Лідерство в управлінні – це:

– здатність впливати на окремих людей;

– здатність впливати на менеджерів підрозділів і на окремих працівників;

+ здатність впливати на колектив і досягати певних цілей;

– здатність впливати на окремі групи людей.

148 Тип влади, який формується на засадах харизми та на особистих якостях та здібностях лідера, – це:

– примусу;

– експертна;

+ еталонна;

– законна.

 

 

149. Традиційно виділяють два види груп в організації:

+ формальні і неформальні;

– цільові групи і групи вдосконалення процесів;

– гуртки якості і групи вдосконалення діяльності підрозділів;

– групи за інтересами.

150. Формальні групи утворюються в організації як результат:

+ вертикального та горизонтального поділу праці;

– аналізу зовнішнього середовища;

– спільного проведення людьми вільного часу;

– спільного здійснення певних видів діяльності.

151. До формальних груп організації відносять:

– неформальних лідерів;

– клуб шанувальників шахів;

– директора банку;

+ начальника цеху та його заступників.

152. Неформальні групи утворюються в організації:

– як результат горизонтального поділу праці;

– як результат вертикального поділу праці;

+ спонтанно;

– за бажанням керівництва організації.

153. Різновид групи, якій організація делегує виконання конкретного завдання, – це:

+ цільова виробнича група;

– неформальна група;

– командна група;

– група за інтересами.

154. Посадові права та можливості менеджера приймати рішення, що впливають на дії підлеглих, – це:

– зміст категорії «влада»;

+ зміст категорії«повноваження»;

– зміст категорії «стиль керівництва»;

– зміст категорії «посадові інструкції».

 

155. Характерними рисами ліберального стилю керівництва:

– накази, розпорядження, зберігання дистанції під час спілкування з підлеглими;

– постійне підвищення кваліфікації та врахування критики на свою адресу;

+ керівник віддає ініціативу підлеглим;

– рівна манера поведінки, постійний самоконтроль.

156. Правильне визначення впливу – це:

– можливість впливати на поведінку інших;

– реальне право розпорядження всіма видами ресурсів;

+ поведінка однієї особи, яка вносить зміни у поведінку, відношення іншої особи;

– номінальне право розпорядження всіма видами ресурсів.

 

157. Характерними рисами авторитарного стилю керівництва є:

– пластичність поведінки керівника;

– орієнтування в діяльності лише на перевірені раніше методи та форми роботи;

+ свідоме обмеження контактів з підлеглими;

– правильне реагування на критику підлеглих.

 

158. Основні теоретичні підходи до лідерства у сучасній теорії менеджменту:

– два (харизматичний та синтетичний);

+ три (харизматичний, ситуаційний та синтетичний);

– чотири(системний, харизматичний, ситуаційний та синтетичний );

– один (ситуаційний).

 

159. Складовою ситуаційного підходу до лідерства є теорія:

– Дугласа – Мак Грегора;

– Ренсіса Лайкерта;

– Блейка та Моутона;

+ Врума – Йетона.

 

160. Складовою поведінкового підходу до лідерства є теорії:

– контінуума лідерської поведінки;

– Фідлера та Мескона;

+ Мітчела – Хауса та Блейка – Моутона;

– Форда та Мейо.

 

161. Назва напряму у лідерстві, що поєднує поведінковий та ситуаційний підходи:

– партисипативне керівництво;

+ адаптивне керівництво;

– патерналістське керівництво;

– оптимальне керівництво.

 

162. Характерною рисою демократичного стилю керівництва є:

– надмірна централізація владних повноважень;

– орієнтація лише на перевірені раніше напрями, методи та форми роботи;

+ систематичне інформування підлеглих про стан справ в колективі;

– пластичність поведінки керівника.

163. Стиль лідерства, відповідно до теорії лідерства Роберта Хауса, ставлення складних цілей та вимога повної віддачі для їх досягнення від підлеглих, називається:

– підтримки;

– заохочувальним;

– інструментальним;

+ орієнтованим на досягнення.

 

164. Харизматичною називають владу, яка:

+ побудована не на логіці або традиції, а на силі особистих якостей та здібностях лідера;

– побудована на впевненості підлеглого у наявності у лідера спеціальних знань та досвіду;

– побудована на силі традиції та законів, чинних у певному суспільстві;

– побудована на здатності лідера переконувати підлеглого у цінності останнього для організації.

 

165. Примусова влада ґрунтується на використанні:

– впливу через ірраціональні переконання;

+ впливу через страх та погрози;

– впливу через поєднання винагороди та погрози;

– впливу через силу негативного прикладу.

 

166. Керівника, який робить акцент на взаємодопомозі, дозволяє працівникам максимально брати участь у прийнятті рішень, установлює для підрозділу високий рівень продуктивності праці, називають:

– прихильним автократом;

– харизматичним лідером;

– керівником, зосередженим на роботі;

+ керівником, зосередженим на людині.

 

Тема 10. «КОМУНІКАЦІЇ В УПРАВЛІННІ»

167. Комунікація – це:

+ обмін інформацією між двома і декількома людьми;

– обмін інформацією між декількома підрозділами;

– обмін інформацією між керівниками та їх підлеглими;

– обмін будь-якою інформацією.

 

 

168. Інформація – це:

– нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) як результат сприйняття і переробки певних відомостей.

– сукупність різних повідомлень про зміни, які проходять у системі й навколишньому середовищі,

– документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються;

+ всі відповіді правильні.

169. Управління як інформаційний процес складається з:

+ обміну інформацією між органом управління, керованим об’єктом і зовнішнім середовищем;

– обміну інформацією між двома і декількома людьми;

– обміну інформацією між органом управління і зовнішнім середовищем;

– обміну інформацією між органом управління і керованим об’єктом.

170. Елементами комунікаційного процесу є :

+ відправник, повідомлення, канал, отримувач, зворотний зв`язок;

– зародження ідеї, кодування та вибір каналу, передача, декодування;

– збори, наради, ділові бесіди та переговори, телефонні розмови;

– жодна з відповідей неправильна.

 

171. Релевантна інформація – це:

– недостатня інформація, необхідна для прийняття рішень;

– зайва інформація під час прийняття рішень;

+ інформація, що стосується розгляду певного питання, прийняття рішення;

– відсутня частина інформації для прийняття й уточнення рішень.

172. Перепони в комунікаціях створюють:

+ недоліки в організаційній структурі управління;

– помилки в розрахунках;

– регулювання;

– планування.

173. Перевагами письмових комунікацій над усними є:

+ краще збереження інформації;

– складність поновлення;

– економія часу;

– більші витрати на оформлення.

174. Перевагами усних комунікацій над письмовими є:

– можливість доведення до багатьох працівників;

– об’ємність інформації;

+ забезпечення глибшого взаєморозуміння;

– швидкість формулювання повідомлення.

175. За формою передача інформація є:

– візуальна;

– усна;

– письмова;

+ письмова, усна, візуальна.

176. Нарада – це:

+ форма обміну інформацією між керуючою і керованою підсистемами для досягнення певних цілей;

– вид управлінської діяльності;

– форма обміну інформацією між керівниками та спеціалістами;

– метод обміну інформацією.

 

177. Розпорядчі дії реалізуються шляхом:

– діагностики;

– аналізу;

– заохочень;

+ наказами, розпорядженнями та вказівками.

178. Зворотний зв’язок у комунікаційному процесі – це:

– інформаційні перенавантаження в системі комунікацій;

– процес декодування отриманої інформації;

+ реакція на отримане повідомлення;

– реакція відправника інформації.

179. Вертикальні комунікації ґрунтуються на принципі:

+ субординації;

– координації;

– мотивації та субординації;

– зворотного зв’язку.

 

180. Для вивчення думки підлеглих найефективніше використовувати канали:

– формальних комунікацій;

– неформальних комунікацій;

+ формальних і неформальних комунікацій;

– жодного з них.

181. Сприйняття в теорії комунікації є:

– зв’язуючим процесом під час спілкування;

– елементом комунікації за взаємодії;

– етапом комунікацій між людьми;

+ потенційним комунікаційним бар’єром.

 

182. Структура організації може впливати в комунікаціях на:

– зворотний зв’язок;

+ викривлення повідомлень;

– емпатію керівництва;

– інтенсивність комунікації.

 

183. Доставка листа за адресою є:

– організаційною комунікацією;

– елементом комунікаційного процесу;

+ етапом комунікаційного процесу;

– безпосереднім прикладом комунікації.

 

184. Сутність невербальних бар’єрів полягає у:

– неякісній передачі повідомлення під час спілкування;

– специфіці зародження і формулювання ідей у людини під час спілкування;

+ специфіці сприйняття і кодування людиною інформації під час спілкування;

– відсутності кодування інформації під час формулювання ідей.

 

185. Правильне визначення поняття «комунікаційний процес»:

– спілкування між людьми в процесі виконання службових обов’язків;

– передання інформації від однієї людини іншій;

– передання наказів та розпоряджень, а також контроль їх виконання;

+ обмін інформацією між двома та більше людьми.

 

186. Метою комунікаційного процесу є:

– аналіз інформації, що є предметом обміну;

– поширення інформації, що є предметом обміну;

+ забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну;

– передання інформації, що є предметом обміну.

Тема 11. «ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ»

187. Етична поведінка організації – це:

+ сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склались у суспільстві або до яких воно прямує;

– вчинки та дії людей, які здійснюються в процесі досягнення певних цілей;

– поведінка та дії людей, які відповідають нормам моралі та порядку, що склались у суспільстві;

– поведінка людей у процесі виконання своїх функцій.

 

188. Підходом до оцінювання ефективності управління не є:

– інтегральний;

– рівневий;

– часовий;

+ міждисциплінарний.

189. Ефективність, яка виражається загальною величиною ефекту, одержаного як результат здійснення заходів удосконалення системи управління виробництвом, називається:

+ абсолютною;

– порівняльною;

– відносною;

– модульною.

 

190. Для оцінювання ефективної системи управління використовують:

– загальні відносні показники фінансово-господарської діяльності;

– показники продуктивності управлінської праці та показники економічності апарату управління;

+ загальні відносні показники фінансово-господарської діяльності, показники продуктивності управлінської праці та показники економічності апарату управління;

– показники ефективності роботи персоналу.

 

191. До кількісних показників ефективності менеджменту належать:

– рівень керованості;

– співвідношення кількості лінійного та функціонального персоналу;

+ обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грн витрат на управління;

– частка менеджерів у складі персоналу.

 

192. Показник, який характеризує відношення кількості прийнятих рішень під час виконання цієї функції на вищих рівнях управління до загальної кількості прийнятих рішень та на всіх рівнях управління, – це:

– коефіцієнт цілеспрямованості структури управління;

– показник раціональності структури управління;

+ показник ступеня централізації управлінських функцій;

– коефіцієнт формалізації праці менеджера.

 

193. До витрат на управління включають:

– собівартість продукції;

+ витрати на оплату праці управлінського персоналу з урахуванням відрахувань на соціальне страхування;

– витрати на організацію та забезпечення виробничо-господарської діяльності, включаючи змінні витрати виробництва;

– сплата оренди приміщень.

 

194. Об`єктами оцінювання ефективності управління є:

+ структурні підрозділи підприємства;

– характер взаємовідносин з контрагентами підприємства;

– керівники вищої ланки управління;

– керівники технічного рівня управління.

195. Висока надійність управлінської системи підприємства забезпечується:

– підвищенням рівня безпеки на виробництві;

+ раціональними технологіями процесів управління;

– зниженням ступеня формалізації праці менеджерів;

– високим рівнем кваліфікації управлінців.

 

196. Оцінювання діяльності працівників апарату управління здійснюється шляхом:

– використання кількісних показників діяльності організації;

– використання показників соціальної ефективності менеджменту;

– використання якісних показників, які характеризують специфіку управлінської праці;

+ всі відповіді правильні.

197. Ефективність принципу єдиноначальності зменшується коли:

+ ланцюг команд збільшується;

– ланцюг команд скорочується;

– норма керованості не підтримується на оптимальному рівні;

– діють інші чинники.

 

198. Поведінковий підхід до управління ґрунтується на:

+ дослідженні манери поведінки менеджерів щодо підлеглих;

– дослідженні манери поведінки менеджерів і досвідчених спеціалістів щодо підлеглих;

– дослідженні манери поведінки керівників вищої ланки щодо підлеглих;

– дослідженні поведінки менеджерів щодо досвідчених фахівців.

 

199.Ситуаційний підхід до управління ґрунтується на:

+ виявленні факторів, що впливають на поведінку менеджерів і підлеглих у різних ситуаціях;

– виявленні факторів, що впливають на керівників середньої ланки, які безпосередньо виконують тактичні завдання;

– виявленні факторів, які впливають на керівників вищої та середньої ланки та розробляють стратегію і тактику управління;

– виявленні факторів, які впливають на керівників вищої ланки.

 

200.Синергізм – це:

– зменшення ефективності діяльності внаслідок інтеграції;

– злиття окремих частин в єдину систему;

+ зростання ефективності діяльності внаслідок інтеграції, злиття окремих частин цілого в єдину систему;

– ситуативна характеристика діяльності підприємства.

 

 

Аффективные психозы

ВВЕДЕНИЕ

На одной из лекций мы с Вами изучали некоторые синдромы эндогенных заболеваний, то есть таких психических расстройств, возникновение которых наиболее тесно связано с генетическими и биологическими особенностями человека, а не с экзогенными воздействиями на него.

Это расстройства, при которых основное нарушение заключается




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Алгоритм расчета единого налога на вмененный доход | Будем рады встретиться с Вами и рассмотреть Ваши предложения.

Дата добавления: 2015-08-31; просмотров: 12939. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.237 сек.) русская версия | украинская версия