Студопедия — Аффективные психозы
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Аффективные психозы


Тема 1. «ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ»

1. Предметом менеджменту є:

+ сукупність суспільних відносин, що складаються між людьми в процесі управління на різних рівнях та різних ланках соціально-економічної системи;

– сукупність суспільних відносин, що складаються між людьми з приводу розподілу ресурсів;

– сукупність суспільних відносин, що виникають між людьми стосовно особливостей використання засобів виробництва;

– діяльність людини, зв’язана з реалізацією продукції.

2. Сутність та зміст менеджменту розкривають такі характеристики:

– це самостійний вид професійної діяльності;

– це орган управління або категорія людей, функціями яких є організація та управління організацією;

– це наука та навчальна дисципліна;

+ всі відповіді правильні.

3. Під місією організації розуміють:

– причину створення організації;

+ чітко виражену причину існування організації;

– основні завдання організації;

– політику організації.

 

4. Однією з основних функцій менеджменту є:

–лідерство;

–аналіз;

– моніторинг;

+ планування.

5. Характеристикою основних тенденцій розвитку сучасного менеджменту не є:

– усвідомлення значення матеріальної і технологічної бази сучасного виробництва та надання послуг;

– посилення уваги до різноманітних форм демократизації управління;

– участь працівників у розподілі прибутків, здійсненні управлінських функцій;

+ активізація управлінняживою і неживою природою технологічними процесами.

6. Функції менеджменту – це:

+відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати вплив на управлінський об'єкт у цілях досягнення поставленоїмети;

– спосіб, манера спілкування з людьми;

– адміністративна одиниця;

– особливого роду вміння та адміністративні навички.

7. Мета менеджменту – це:

+ забезпечення прибутковості діяльності організації шляхом раціональної організації виробничого процесу, а також ефективного використання кадрового потенціалу на основі творчої активності кожного робітника;

– задоволення потреб споживачів;

– збільшення обсягів реалізації;

– ведення чесної конкурентної боротьби.

8. Співвідношення категорій «управління» і «менеджмент» – це:

+ менеджмент являє собою одну з форм управління, а саме: управління соціально-економічними процесами в умовах ринку;

– управління – це складова менеджменту;

– категорії «управління» та «менеджмент» не мають нічого спільного;

– управління – це менеджмент виробничими підрозділами підприємства.

9. Менеджер – це керівник, який:

– має спеціальну професійну підготовку, знання та вміння у сфері менеджменту, обіймає постійну посаду в організації;

– наділений повноваженнями і несе відповідальність у галузі прийняття рішень з конкретних напрямів діяльності;

– організує ті чи інші роботи в межах певної кількості підпорядкованих йому співробітників;

+ всі відповіді правильні.

10. Залежно від рівня управління виділяють менеджерів:

– верхнього середнього, нижчого середнього і низового рівня;

– вищого і середнього рівня;

+ вищого, середнього і низового рівня;

– вищого і найнижчого рівня.

11. Керівники низової ланки (рівня) управління:

– координують і контролюють роботу молодших начальників;

+ здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань;

– займаються перспективним плануванням;

– готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки.

 

12. Основні якості та навички керівника вищої ланки – це:

– наявність знань та майстерності у виконанні певних робочих завдань;

– передача та сприйняття інформації;

+ здатність мислити та обдумувати абстрактні ситуації, планувати діяльність на тривалі періоди, комунікаційні здібності;

– технічні, комунікаційні та концептуально-абстрактні здібності.

13. Правила, основні керівні ідеї, норми поведінки, орієнтири діяльності управлінського персоналу, якими вони керуються і в рамках яких реалізуються цілі організації, – це:

+принципи менеджменту;

– економічні закони;

– методи менеджменту;

– закони управління.

14. Термін «ситуація» у менеджменті означає:

+конкретний комплекс обставин, які впливають на організацію у певний період;

– сукупність сприятливих обставин;

– комплекс проблем на сьогодні; комплекс сучасних проблем;

– обставини, які не дозволяють ефективно здійснювати певний вид діяльності.

15. Принципи менеджменту А.Файоля:

+ дисципліна, централізація, корпоративний дух;

- пріоритет споживча, моральність, прагнення до нововведень;

- компетентна консультація, винагорода за продуктивність;

- справедливе відношення до персоналу, висока якість, прямоточність.

 

Тема 2. «РОЗВИТОК НАУКИ УПРАВЛІННЯ»

16. Ключові положення школи кількісного підходу:

+ методи моделювання процесів управління;

- вивчення виробничих і управлінських процесів;

- розробка методології стратегічного управління;

- використання прийомів психології та соціології.

 

17. Засновником школи наукового управління вважається:

–А. Файоль;

– Е. Мейо;

+ Ф. Тейлор;

– М. Фоллет.

18. Основні постулати школи наукового управління, які послужили вихідними принципами для розвитку менеджменту, – це:

– раціональна організація праці.

– розробка формальної структури організації.

– визначення заходів зі співробітництва керуючого і робітника;

+всі відповіді правильні.

19. Головним елементом системи Ф. Тейлора є:

– високий рівень відповідальності за доручену справу;

– можливості для творчого та ділового зростання;

+ наукова організація праці;

– просування по службі.

20. Внесок школи наукового управління у практику менеджменту полягає у:

– створенні універсальних принципів управління;

– перенесенні центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми;

+ систематичному використанні засобів стимулювання праці з метою зацікавлення персоналу у підвищенні продуктивності праці;

– застосуванні в управлінні математики, статистики, економетрики.

 

21. Ключові положення адміністративної школи А.Файоля, Г. Емерсона:

– вивчення трудового процесу працівника;

+ вивчення управлінського процесу, моделювання організаційних структур;

– вивчення виробничого та управлінського процесів;

– вивчення виробництва в мікро- та макросередовищі.

 

22. Найвідомішим представником адміністративної (класичної) школи управління є:

– Ф. Тейлор;

+ А. Файоль;

– Е. Мейо;

– М. Фоллет.

23. Мета адміністративної (класичної) школи:

+ створення універсальних принципів управління, реалізація яких обов'язково приведе до успіху;

– створення чіткого розподілу праці, що веде до появи висококваліфікованих фахівців на кожній посаді;

– створення ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

– створення системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань;

24. Твердження, що відповідає одному з принципів менеджменту за
А. Файолем:

– пріоритетом є домінування короткострокових цілей над довгостроковими;

– необхідно підпорядковувати суспільні інтереси інтересам особистості;

+ де надаються повноваження – там виникає відповідальність;

– мета діяльності компанії – максимізація прибутку.

25. Ключові положення ситуаційного підходу в менеджменті:

– методи моделювання процесів управління;

– використання прийомів психології та соціології в управлінні;

– моделювання організаційних структур;

+ вивчення конкретних ситуацій функціонування об’єкта в мікро- та макросередовищі.

26. Засновником школи людських стосунків вважається:

– А.Файоль;

– Г. Гант;

+ Е. Мейо;

– Ф. Тейлор.

 

27. Важливим внеском школи людських стосунків у практику управління було:

+ перенесення центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми;

– створення універсальних принципів управління;

– систематичне використання засобів стимулювання праці з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності і обсягів виробництва;

– застосування в управлінні математики, статистики, економетрики.

28. Ключові положення школи людських відносин:

+ використовування прийомів психології та соціології в управлінні людськими ресурсами;

– застосування методів моделювання процесів управління, розробки управлінських рішень;

– вивчення виробничого та управлінського процесів;

– розроблення методології стратегічного управління.

29. Характерна особливість науки управління (кількісного підходу):

+ використання спеціальних моделей, методів кількісного аналізу;

– створення універсальних принципів управління;

– перенесення центру уваги в управлінні на стосунки між людьми;

–підпорядкування суспільних інтересів особистим.

30. Операційний менеджмент є пріоритетною сферою:

+ школи наукового управління;

– школи науки управління;

– школи кількісних методів;

– адміністративної школи.

31. Внеску неокласичної школи у розвиток менеджменту відповідає:

+ врахування керівниками неекономічних факторів впливу на поведінку працівників;

– відбір працівників, які володіють здібностями для виконання конкретних завдань;

– розробка стандартних методів виконання робочих завдань;

– нормування праці та створення системи винагород.

 

32. До третього етапу розвитку менеджменту відносять:

– адміністративну школу;

– школу кількісних методів;

– школу наукового управління;

+ школу людських стосунків.

33. Удосконалення системи управління – це пріоритетна сфера:

– школи наукового управління;

+ класичної школи;

– школи кількісних методів;

– школи соціально-психологічних методів.

Тема 3. «ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ»

34. Управління – це:

– процес установлення завдань для організації, визначення найкращого шляху їх використання;

– послідовність дій менеджера;

– конкретний кінцевий стан або очікуваний результат організації;

+ цілеспрямована дія на об’єкт з метою зміни його стану або поведінки в зв’язку із зміною обставин.

35. Ухвалення управлінського рішення – це:

– вибір лінії поведінки, здійснений керівною особою;

+ вибір однієї з кількох можливих альтернатив;

– процес обміну інформацією для вирішення певної проблеми;

– нарада з виробничих питань.

36. Найчастіше непрограмовані рішення доводиться приймати керівникам:

+ вищого рівня управління;

– середнього рівня управління;

– низової ланки управління;

– всі відповіді неправильні.

 

 

37. Створення рівнів управління в організації ґрунтується:

– на вертикальному та горизонтальному поділі управлінської праці;

– на горизонтальному поділі управлінської праці;

+ на вертикальному поділі управлінської праці;

– на необхідності контролювати діяльність персоналу.

 

38. Система управління – це:

+ систематизований набір засобів впливу на підконтрольний об'єкт для досягнення цим об'єктом певної мети;

– сукупність взаємодіючих елементів;

– цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів;

– сукупність елементів організації.

39. Вид управлінського рішення, яке лише приблизно позначає схему дій підлеглих і дає їм широкий простір для вибору методів їх втілення, – це:

+ контурне рішення;

– структуроване рішення;

– алгоритмічне рішення;

– організаційне рішення.

40. Модель прийняття рішення, яку застосовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів за наявності конкуруючих потреб, – це:

– моделі теорії черг;

– моделі управління запасами;

+ модель лінійного програмування;

– імітаційне моделювання.

41. Графічну побудову різних варіантів дій, які можуть бути здійснені для вирішення існуючої проблем, передбачає:

+ дерево рішень;

– платіжна матриця;

– графік беззбитковості;

– модель лінійного програмування.

 

42. Суб`єктами управлінського рішення є:

– керівники вищої ланки управління;

– керівники середньої ланки управління;

– керівники нижчої ланки управління;

+ всі відповіді правильні.

43. Характеристика, що відповідає директивному стилю прийняття рішень:

– необхідність великого обсягу інформації для прийняття рішень, обережне прийняття рішень, здатність адаптуватися до неординарних ситуацій та вдало їх долати;

– здатність співпрацювати з іншими людьми, неконфліктність, потреба схвалення власних дій;

– орієнтованість на тривалі програми, схильність до творчого розв’язання проблем;

+ раціональний тип мислення, швидке прийняття рішень, несприйняття невизначеності.

 

44. Незапрограмовані рішення пов'язані з:

+ унікальними ситуаціями;

– стандартними ситуаціями;

– використанням математичних моделей;

– використанням методу екстраполяції.

45. Визначення переваг та недоліків кожного з варіантів рішення – це:

– визначення альтернатив;

– визначення критеріїв;

+ оцінювання альтернатив;

– оцінювання критеріїв.

Тема 4. «МЕТОДИ ОБГРУНТУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ»

46. Метод, що використовується для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності, коли необхідно розрахувати можливі дії інших сторін, – це:

– метод платіжної матриці;

– метод «дерева рішень»;

– метод теорії статистичних рішень;

+ метод теорії ігор.

47. Методи обґрунтування управлінських рішень, що використовуються в умовах, коли фактори, які визначають прийняття рішення, не можна кількісно охарактеризувати, – це:

– метод платіжної матриці;

– метод «дерева рішень»;

+ якісні методи;

– кількісні методи.

48. Економічна модель – це:

– ідеальний образ об’єкта дослідження;

– реальний об’єкт у мініатюрі;

– зменшене відображення об’єкта;

+ спрощене формалізоване (графічно, аналітично) відображення об’єкта, що висвітлює найбільш істотні його характеристики.

49. Кількісні методи можна використовувати, якщо:

– інформації недостатньо для вивчення тенденції або немає систематичної достовірності залежності між змінними;

+ є переконаність, що у майбутньому очікується така сама тенденція, що була у минулому;

– результати одного рішення впливають на наступні рішення;

– керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей.

 

50. За допомогою управлінських рішень здійснюється:

– визначення цілей діяльності;

– закріплення людей за посадами і робочими місцями;

– розподіл ресурсів;

+ усі відповіді правильні.

 

51. За часом дії управлінські рішення поділяються на:

+ стратегічні, тактичні, оперативні;

– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні;

– оптимальні, раціональні.

 

52. За напрямом впливу управлінські рішення поділяються на:

– стратегічні, тактичні, оперативні;

+ внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування;

– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні.

53. Метод групового ухвалення рішень, який застосовується у випадку, коли члени групи фізично не можуть бути присутніми в одному місці, – це:

– колективне обговорення проблеми;

– номінальний груповий спосіб;

+ метод Дельфі;

– спілкування у неформальній групі.

Тема 5. «ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ»

54. Планування – це:

+ цілеспрямована діяльність з метою визначення цілей і завдань функціонування організації та забезпечення їх досягнення;

– використання адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедури та правил;

– загальне керівництво для дій та прийняття рішень;

– методи досягнення мети організації.

55. Рівень управління, на якому здійснюється стратегічне планування:

+ на вищому;

– на низовому;

– на середньому;

– на всіх рівнях управління.

 

56. Функція планування полягає у:

+ прийнятті рішень, якими мають бути цілі організації і що мають робити члени організації, щоб досягти цих цілей;

– встановленні цілей організації;

– визначенні шляхів і засобів виконання завдань;

– визначенні способів досягнення цілей організації.

57. Тактика організації – це:

+ короткострокові плани, які конкретизують стратегію;

– завдання, які треба виконувати;

– види робіт з досягнення цілей;

– правильна відповідь відсутня.

58. Процес формулювання місії та цілей організації – це:

– оперативна діяльність підприємства;

+ стратегічне планування діяльності підприємства;

– оперативне планування діяльності підприємства;

– поточне планування діяльності підприємства.

59. Функція управління, за рахунок якої забезпечується визначення цілей діяльності підприємства та необхідних для їх досягнення ресурсів, – це:

– функція організація;

– функція кооперація;

– функція мотивація;

+ функція планування.

60. Довгострокові та перспективні плани розробляють строком на:

– півріччя, квартал, місяць, тиждень;

– один рік;

– три – п’ять років;

+ п’ять і більше років;

 

61. Середньострокові плани розробляють на:

– півріччя, квартал, місяць, тиждень;

– один рік;

+ два-три роки;

– п’ять і більше років;

62. Короткострокові плани розробляють строком на:

+ один рік;

– два-три роки;

– чотири роки;

– п’ять років.

63. Організаційне планування здійснюється:

+ на всіх рівнях управління;

– тільки на вищому рівні управління;

– на вищому та середньому рівні управління;

– тільки на середньому рівні управління.

 

64. Метод розподілу ресурсів, що має кількісну характеристику, – це:

– місія організації;

– рента;

– відсоток;

+ бюджет.

65. Твердження, яке відповідає стратегічній альтернативі обмеженого зростання:

+ здійснюється шляхом установлення цілей від досягнутого рівня, скоригованих із урахуванням темпів інфляції, рівня насиченості ринку, платоспроможного попиту;

– здійснюється шляхом установлення цілей на рівні, меншому за попередні періоди;

– здійснюється щорічне суттєве підвищення рівня цілей над рівнем показників минулого року;

– здійснюється шляхом комбінації стратегій зростання і скорочення.

66. За допомогою аналізу зовнішнього середовища організації її керівники мають:

+ вивчати та оцінювати зміни, які можуть сприяти або перешкоджати досягненню цілей організації;

– вивчати стратегію і тактику своїх конкурентів;

– оцінювати зміни, які перешкоджають досягненню цілей організації;

– вивчати зміни, які відбуваються.

67. Технології, які застосовують організації невиробничої сфери:

+ індивідуальномережеві;

– посередницькі;

– інтенсивні;

– безперервні.

68. Діяльність органів державного управління належать до:

+ чинників зовнішнього середовища прямого впливу;

– чинників зовнішнього середовища опосередкованого впливу;

– факторів внутрішньої сфери організації;

– факторів політичного середовища.

69. Чинники, які належать до внутрішнього середовища організації:

– трудові ресурси;

– споживачі;

+ структура організації;

– глобальні технології.

70. Правильне визначення поняття «організаційна культура»:

+ це система загальних для членів організації внутрішніх цінностей, які значною мірою визначають їх спосіб дій;

– це правила етичної поведінки керівників стосовно підлеглих, а всіх членів організації – стосовно її клієнтів;

– це погляди та уявлення членів організації про процеси, які відбуваються в її внутрішньому та зовнішньому середовищі;

– це інструкції, штатний розпис та посадові обов’язки, якими визначається поведінка працівника організації в робочий час.

 

71. Економічний аналіз діючого стану організації є складовою функції:

– планування;

– організації;

– мотивації;

+ контролю.

 

72. Під стратегією організації розуміють:

+ всебічний комплексний план, призначений для реалізації місії та досягнення цілей;

– комплексний план для отримання прибутків у перспективному періоді;

– план реалізації цілей;

– поточні плани для досягнення цілей.

 

73. У процесі управлінського дослідження сильних і слабких сторін організації здійснюється:

– проведення серії експериментів для отримання об’єктивних знань про розвиток організації;

– порівняння різних організацій для визначення їх конкурентних переваг на ринку;

+ методичне оцінювання функціональних зон організації для виявлення її стратегічно сильних і слабких сторін;

– перевірка стійкості організації до несприятливих змін зовнішнього середовища під час реалізації довгострокових цілей.

Тема 6. «ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ»

74. Організаційна структура – це:

– відокремлений орган, наділений функцією управління;

– сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління;

+ сукупність підрозділів та зв’язків між ними, які дають змогу управляти організацією;

– склад самостійних структурних підрозділів.

75. Організаційна структура має відповідати таким вимогам:

– рівність;

– лінійність;

– функціональність та ієрархічність;

+ простота, економічність, адаптивність.

76. Горизонтальний поділ праці – це:

– комплекс функцій управління;

+ поділ праці на завдання;

– поділ праці за рівнями управління;

– правильна відповідь відсутня.

77. Лінійний тип організаційної структури характеризується:

– функціональною замкнутістю структурних підрозділів та конкретизацією сфери діяльності кожної керуючої ланки;

– здатністю пристосовувати до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі;

+ концентрацією комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління;

– відповідність структури до стратегії.

 

78. Зв'язок кооперації і координації як рівноправних ланок управління – це:

+ горизонтальні зв’язки;

– вертикальні зв’язки;

– лінійні зв’язки;

– функціональні зв’язки.

79. До переваг функціональної структури управління слід віднести:

+ залучення до роботи кваліфікованих фахівців;

– порушення єдності розпорядництва, зниження відповідальності за

роботу;

– подвійне підпорядкування виконавців;

– жодну з перерахованих характеристик.

80. Недоліками функціонального типу організаційної структури є:

+ подвійне підпорядкування;

– збільшення кількості рівнів управління;

– перевантаження інформацією;

– узгодженість дій виконавців.

81. Матрична організаційна структура:

– не відповідає принципу адаптивності;

– не має недоліків;

+ використовується організаціями, які реалізують одночасно декілька проектів;

– передбачає використання матричного методу.

 

82. Дивізіональна організаційна структура – це розподіл організації на окремі блоки:

– за посадовими обов’язками;

– за рівнями управління;

+ за видами товарів, покупців, регіонів;

– згідно зі стратегічним планом.

83. Організаційна структура, яка є механістичною:

– проектна;

– матрична;

+ функціональна;

– конгломератна.

 

84. Якщо керівники середньої та нижчої ланки організації можуть приймати більшість управлінських рішень, то така організація є:

– централізованою;

– ієрархічною;

– етархічною;

+ децентралізованою.

 

85. Централізована організація доцільна за таких умов:

– розмір організації та технології різко змінюється;

– зовнішнє середовище визначається динамічними ринками та конкуренцією;

+ зміни в навколишньому середовищі відбуваються повільно;

– стратегія постійно змінюється.

 

86. Характеристика, не властива бюрократичній структурі:

– прийом на роботу за діловими якостями та практичними навичками;

– велика кількість інструкцій, постанов;

– чітке розмежування функціональних обов’язків працівників;

+ негнучкий режим роботи.

87. У централізованій структурі керівник:

+ залишає за собою право ухвалювати більшість рішень;

– надає перевагу самоконтролю працівників;

– менеджер керує творчим колективом;

– відрізняється демократичністю своїх поглядів.

88. Управління виробничою діяльністю в організації здійснюють:

– начальник механічного цеху;

– працівник відділу реклами;

+ заступник директора з виробництва;

– відділ економічного аналізу.

 

89. Лінійно-функціональна структура управління застосовується переважно:

+ в управлінні великими сучасними організаціями;

– в управлінні середніми за розміром організаціями;

– в управлінні малими організаціями;

– в управлінні великими і малими організаціями.

 

90. Дивізіональні структури управління застосовуються переважно:

+ вуправлінні великими багатопрофільними організаціями зі значною кількістю виробничих та комерційних відділень;

– в управлінні великими організаціями;

– в управлінні спільними організаціями;

– в управлінні малими об'єднаннями.

 

91. Матричні організаційні структури управління застосовуються переважно:

+ в управлінні багатопрофільними організаціями з великою кількістю виробництв, надання послуг обмеженого життєвого циклу;

– в управлінні спільними організаціями;

– в управлінні середніми за розміром організаціями;

– в управлінні великими організаціями.

92. Лінійну структуру управління застосовують переважно:

+ в управлінні малими організаціями;

– в управлінні великими організаціями;

– в управлінні об'єднаннями організацій;

– в управлінні окремими організаціями.

 

93. У менеджменті виділяють такі види повноважень:

+ лінійні, функціональні, контрольно-звітові, координаційні, рекомендаційні, погоджувальні;

– планові, організаційні, мотиваційні, соціально-психологічні;

– адміністративні, економічні, соціально-психологічні;

– управлінські, соціальні, економічні.

 

94. Відповідальність – це:

+ сукупність офіційно наданих прав і обов'язків самостійно приймати рішення, віддавати розпорядження і здійснювати дії в інтересах організації;

– необхідність звітувати за прийняті рішення, активні дії та їх наслідки;

– обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля деяких співробітників на виконання визначених задач;

– звітувати за виконані дії.

 

95. Організаційна структура управління, яка передбачає, що кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, зв’язаних з його управлінням:

+ лінійна;

– функціональна;

– лінійно-функціональна;

– секційна.

96. Тип організаційної структури, що не існує:

– лінійно-функціональної;

– лінійно-штабної;

+ функціонально-штабної;

– територіальної.

97. Процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання, – це:

+ делегування повноважень;

– небажання виконувати роботу;

– турбота про заробітки співробітників;

– делегування відповідальності.

 

98. Порядок оформлення делегування повноважень:

+ видається наказ, розробляється посадова інструкція;

– існує усна домовленість між керівником та підлеглим;

– керівник у письмовій формі дає підлеглому завдання;

– підлеглий за власної ініціативи виконує ту чи іншу справу.

 

99. Завершити логічний ланцюг: "повноваження, обов'язки,..."

+ відповідальність;

– посада;

– мотивація;

– функція.

 

100. Відносини підпорядкованості для "традиційного" менеджменту складають:

+ ієрархію управління;

– органи управління підприємством;

– методи менеджменту;

– різні стилі керівництва.

 

101. Організаційна структура управління – це:

+ склад і супідрядність взаємозв'язаних управлінських ланок, які забезпечують здійснення функцій і завдань управління організацією;

– склад ланок управління організацією;

– супідрядність управлінських взаємозалежних ланок управління;

– розподіл управлінського персоналу на підрозділи.

 

102. Елементи організаційної структури управління – це:

+ органи всіх систем управління організацією та взаємозв'язки між ними;

– система взаємозв'язків між органами управління;

– ланки управління організацією;

– сукупність різних підрозділів органів управління.

 

103.Організаційна структура управління визначається:

+ складом і супідрядністю взаємозв'язаних управлінських ланок, які забезпечують здійснення функцій і завдань управління організацією;

– супідрядністю управлінських взаємозалежних ланок управління;

– складом ланок управління організацією;

– складом підрозділів організації.

 

104. Вид організаційної структури, якому відповідають такі характеристики: «Звільнення керівника від вирішення спеціальних питань, тенденція до централізації, використання консультантів і досвідчених фахівців, утворення спецпідрозділів, складні взаємозв'язки, відповідальність за прийняття рішень»:

+ функціональна;

– штабна;

– лінійна;

– матрична.

105. Взаємостосунки, за яких керівник реалізує свої владні права і здійснює пряме керівництво підлеглими, є:

+ лінійними;

– горизонтальними;

– функціональними;

– неформальними.

 

106. Взаємостосунки не між окремими посадами, а між окремими індивідами є:

+ неформальними;

– лінійними;

– горизонтальними;

– функціональними.

107. Характеристика, що відповідає глобальній продуктовій структурі організації:

+ організація побудована з урахуванням того, що відмінності між окремими видами продукції та каналами їх реалізації мають більше значення для фірми, ніж відмінності між регіонами внаслідок випуску широкого асортименту виробів із застосуванням різних технологій;

– структурування організації відбувається з урахуванням того, що різноманітні зарубіжні клієнти фірми зосереджені у різних регіонах, внаслідок чого головними критеріями є відповідність споживчого попиту та методів маркетингу в окремих регіонах;

– тимчасова структура створена за рахунок об’єднання зусиль найдосвідченіших фахівців для виконання конкретного завдання протягом визначеного терміну часу із визначеним рівнем якості, не перевищуючи кошторису роботи;

– створення закордонного підрозділу зумовлено тим, що фірма має відносно незначний обсяг продажів на іноземних ринках, обмежену номенклатуру продукції та географію діяльності.

 

108. Характеристика, яка відповідає проектній структурі організації:

– організація дезінтегрує свої основні функції між окремими компаніями-підрядниками;

– організація являє об’єднання різних за видами діяльності компаній з автономією в розробці програм діяльності;

– тимчасова структура, створена шляхом подвійного підпорядкування співробітників лінійному керівництву на постійній основі та менеджерам проектів – на час виконання завдання;

+ тимчасова структура, створена за рахунок об’єднання зусиль фахівців для виконання конкретного завдання протягом визначеного терміну часу, не перевищуючи кошторису роботи в межах визначеного кошторису.

109. Функціональною департаменталізацією у менеджменті називають:

– поділ організації на три основні функціональні блоки – операції, виробництво, маркетинг;

+ групування персоналу в організації за тими завданнями, які він виконує;

– визначення посадових обов’язків окремих працівників підрозділів організації;

– визначення функцій працівників та поділ цих функцій на прості серії завдань.

110. Організації, у яких повноваження розподілені на нижчих рівнях управління, називають:

– низькоструктурованими;

– неієрархічними;

– неконцентрованими;

+ децентралізованими.

111. Р озподіл організації вздовж горизонталі на широкі блоки (департаменталізація) спрямований на:

– створення функціональної управлінської ієрархії;

–уникнення конкуренції між різними підрозділами;

+ здійснення спеціалізації на основі поділу праці;

– здійснення контролю з боку керівництва за виконанням завдань.

 

 

Тема 7. «МОТИВАЦІЯ»

112. Мотивація – це:

+ процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення власних цілей та цілей організації;

– стадія виробничого управління, на якій визначаються цілі діяльності підприємства;

– створення умов для формування культури всередині організації, яка є чутливою до змін зовнішнього середовища;

– потреби у реалізації своїх потенційних можливостей і рості як особистості.

113. Розрізняють такі види стимулів:

– позитивні і негативні;

+ матеріальні і моральні;

– загальні і часткові;

– генеральні і індивідуальні.

114. До внутрішніх винагород належать:

+ почуття задоволення результатами роботи;

– заробітна плата;

– службовий автомобіль;

– заробітна плата та службовий автомобіль.

115. Грошова винагорода, що виплачується організацією робітнику за виконану роботу:

– надбавка;

– премія;

– мотивація;

+ заробітна плата.

116. До змістовних теорій мотивації належать:

– теорія очікування;

– теорія справедливості;

– модель Портера-Лоулера;

+ теорія А.Маслоу.

117. Комісійний заробіток:

– ґрунтується на укладенні договору між роботодавцем і виконавцем;

+ складається з фіксованого окладу і комісійної винагороди;

– передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства між працівниками;

– ґрунтується на укладен




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Алгоритм расчета единого налога на вмененный доход | Будем рады встретиться с Вами и рассмотреть Ваши предложения.

Дата добавления: 2015-08-31; просмотров: 29970. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Вопрос 1. Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации К коллективным средствам защиты относятся: вентиляция, отопление, освещение, защита от шума и вибрации...

Задержки и неисправности пистолета Макарова 1.Что может произойти при стрельбе из пистолета, если загрязнятся пазы на рамке...

Вопрос. Отличие деятельности человека от поведения животных главные отличия деятельности человека от активности животных сводятся к следующему: 1...

Методы прогнозирования национальной экономики, их особенности, классификация В настоящее время по оценке специалистов насчитывается свыше 150 различных методов прогнозирования, но на практике, в качестве основных используется около 20 методов...

Методы анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия   Содержанием анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия является глубокое и всестороннее изучение экономической информации о функционировании анализируемого субъекта хозяйствования с целью принятия оптимальных управленческих...

Образование соседних чисел Фрагмент: Программная задача: показать образование числа 4 и числа 3 друг из друга...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия