Nebis – небіс (небо) 147*** небо
sul – сул (достаток) 46**** по сул а - обіцянка (достатку? [Б.В.])
stib – стіб (двері) 46**** роз стіб увати – (відкривати «(двері»?). Це слово може свідчити, що на час його вжитку, дверей, у сучасному розумінні, не існувало. Вхід у будинок закривався шкірою, або тканиною, яка “ за stib увалась “ до одвірку.
u sanuw ama – усанувама сан – поважна посада, шанов ний, шанов аний, (поважний) 65 шан а (поважний), шан обливе ставлення. Автор хоче звернути увагу читачів на те, що корінь цього слова – “ san “ (українське – шан) є хаттським запозиченням від шумерів. Його знаходимо у далекій Японії, де кожне звернення до особи містить шанобливе – “ сан “, наприклад, «містер, Курасава - сан»… Науковці зазначають: «Вопрос о генетическом отношении этих языков (тюркские языки) к алтайским языкам находится на уровне гипотезы, которая предполагает обьединение тюркских, тунгусо-манчжурских и монгольских языков. По мнению ряда учёных (Е.Д. Поливанов, Г.Й. Рамстедт и др.), рамки этой семьи расширяются включением корейского и японского языков …» («Лингвистический энциклопедический словарь» М., «Советская Энциклопедия», Гл. ред. В. Н. Ярцева, 1990, с. 527). Давніх шумерів, як тюркський етнос, можливо, можна віднести до огузької групи, в якій розповсюджений перфект на – миш. Згадаємо назву відомого міста-фортеці Хеттської держави – “ Карке миш ” (Кар – кий - миш) - «Місце біля чорного каменю» [скали ]) (Там само.с.528). Нагадаємо, що саме до цієї групи відносяться сучасні уйгури, в мові яких знаходимо сучасні українські слова: тагар, терези, весен, гопак, козак, тавар... Малоазійські народи принесли, шумерське слово «сан», та хаттське «шан», у добіблійну Європу. Про це свідчить латинське слово «sanctus» (освящённый, священный, святой, неприкосновенный). Знаходимо його і в мало- зрозумілій хеттській назві келиха «tapisana», яка цілком зрозуміла з мови української – «Тобі шана!». Слово хаттське. Ще один приклад: в Біблії читаємо: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний хто йде у Господнє Імя! Осанна на висоті!». Науковці пояснюють це слово, як «окрик радости при зустрічі царів, або високих гостей у гебреїв». («Біблія» українського біблійного товариства [ UKRAINIAN BIBLE ], 1991, [ Євангелія від Св. Матвія, 21 (9, 15) ] «Осанна!» є хаттським словосполученням «О шанна!». В мові давніх євреїв це слово є запозиченням з хаттських (венедських) релігійних ритуалів.
pankus – панкус (збори, рада «панство» – польск. «держава», в Хеттській державі) 90-92**** «пани - рада» - державні збори при Вел. кн. Литовському у XV-XVI ст., «пани» - (виборні люди?). Литовське – “ ponas ” (господар), “ ponia ” (господиня), “ pana “, “ panele “ (панянка). Литовському – “ ponas ” (господар), відповідає хаттське - «пан нас» (господар), яке відповідає сучасному українському - «пан наш». Від хаттського «пан нас» формується хаттське (венедське) ім'я «Пан(н)ас», яке шумери (анти), ставлячи перед приголосною «п», голосну «о», вимовляли, як – «Опанас». Подібним чином виникають імена «Степан», «Пантелей», «Панкрат», в яких складова «пан» є самостійним хаттським іменником, в значенні «господар». Спробуємо розглянути етимологію наведених імен. Отже, хаттське «Панас», та шумерське «Опанас» означало – «господар наш». Ім'я «Степан» утворене з двох самостійних основ: «степ» + «пан», які визначають «господаря поля (землі)». Українські слова «степ», «стопа», «ступня» взаємопов’язані. Вважаємо, що слово «степ» визначалось не простим поняттям «земля» (поле), а ділянки землі, яка була «наділена», «виміряна», тобто, вона була обміряна ногами («стопою»). У сиву давнину це слово потрапило до пращурів сучасних англійців, і в сучасній англійській мові «step by step» означає «крок за кроком» (послідовність). У французькій, німецькій мовах це слово є запозиченням з хаттської (венедської) мови. В чеській, польській, українській … мовах це слово є рідним. «Степ(п)ан» визначало «людину, яка володіла власним наділеним (виміряним!) шматком землі – «степом» (полем). Ім'я «Пантелей» (Пантелеймон) визначало також «господаря» (пана), але він мав бути власником худоби (телят). Щоб зясувати структурну побудову імені, звернемо увагу на повну форму імені «Пантелеймон». Слово розкладається на три самостійні основи: «пан» + «теле» + (й) + «мон», де «пан» (господар); «теле» (телята; рогата худоба); «мон» (людина, «і (поважна) людина»; близьке німецькому, англійському «мен»). «й» виступає сполучником двох основ, та відповідає сучасному «і». Загалом це слово означає «господаря стада худоби і (поважну) людину». Нагадаємо, що «теле» з болгарської мови означає «теля», «телятко». Порівняйте українське «телиця», «телепень» (дурний, як теля). Ім'я «Панкрат» складається з двох основ: «пан» + «крат». Те, що основа «крат» є самостійною, і містить визначення того господаря («пана») свідчить будова подібних імен «Сократ», «Демократ»… Ці слова виникли, як ми вважаємо, у часи спільної історії грецьких племен та хатто- шумерів на теренах Малої Азії, та прибережних з Грецією островах Егейського моря. Ім'я «Панкрат» має одну основу хаттську («пан»), а іншу – грецьку («крат»; κρατεω – означає «правити», «володіти»), які розкривають поняття імені: «господар – правитель», «господар-володар». Хаттська (венедська) основа «пан» знаходить своє місце в складних словах «Панагія», «Панахида», «Панікадило», «Пантеон», «Пантократ» походження яких, як і саме слово «пан» (від грецьк. pan – «все»), помилково, як ми вважаємо, виводяться науковцями як грецькі слова. («Релігієзнавчий словник» - хвиля четверта, К., 1996, с.230) Наприклад, слово «Пантократ», значення якого науковці виводять з грецької – «вседержитель», відповідає розглянутому нами імені «Панкрат». Присутність у грецькій формі імені «Пан(то)крат» вказівного хаттського займенника «то» тільки підтверджує нашу думку. Присутність цього вказівного займенника, між двома основами у складних словах, ми вже розглядали, на прикладі назв: «Кос(т)топіль», «Жи(т)томир», «Сєвтопіль», «Гост(т)опіль». Хаттське слово «пан» є зіпсованим запозиченням шумерського слова «бан», яке, за своїм змістом, відповідає значенню лувійського слова «пастух» (шумерське «чабан», хатто-шумерське «чурбан»). Прошу звернути увагу, що тюркському «baba» (батько) відповідає лувійське запозичене «папа»; І навпаки, тюркському «pars», «pazar» відповідає лувійське «барс», «базар». Безперечно, не треба шукати такої відповідності у всіх словах. Наведені слова, вказують, що заміщення «б» на «п», і навпаки, відбувається під час запозичення слова з одної мови в іншу. Слово «Бан» згадує «Велесова книга»: «Про першого бана нашого повідаємо і про князя вибраного. Іменувався бо той Киська…» («Велесова книга», К., 1995, д.№ 35а, с.119) Таким чином, отримуємо ряд тотожніх за значенням слів: хаттське «вівчар» = шумерське «чабан» («бан»), він же, у хаттському (венедському) вжитку «пан» = лувійське «пастух», грецьке «мандрівник». Дуже важливим є розуміння того, що у хеттській державі назва вищого дорадчого органу царя хеттів – «панкусу», виникла під впливом шумерського слова «бан», яке трансформувалось у хаттське (пізніше хеттське!) запозичення – «пан». Від якого походить назва вищого дорадчого органу царської влади у хеттській державі – «панкус»! Це свідчить про тривалий період загальної історії хаттів (венедів) та шумерів (антів), яких ми ототожнюємо з «атлантами», в часи, ще дуже далекі до формування хеттської держави, тобто, до 18 ст. до. н. е. В період, з 18 – 12 ст. до н. е., це слово поступово позбувається значення «пастух», і набирає загального значення «господар», «заможня людина», «власник матеріальних достатків», «володар». З таких заможніх банів (панів) і складався «панкус». Правильність наших роздумів підтверджується визначенням в грецькій мові слова «пан» (все). Отже, «вседержитель», «заможній володар»! Дослідники вказують: «ПАН, в греческой мифологии божество стад, лесов и полей… …он козлоног, с козлиными рожками, покрут шерстью… Он ценитель и судья пастушеских состязаний в игре на свирели…Первоначально Пан изображался в зверином обличье, только свирель держал в руке; его главные атрибуты:
|
