Крупные звери населяют Восточную Сибирь.

В европейской части СССР живут лоси среднего

размера, юг Дальнего Востока заселён еще

более мелкими, хотя средний вес быков этих

лосей более 200 кг, а максимальный – 400 кг.

Отличаются дальневосточные лоси и

отсутствием “ лопаты “ – плоского расширения

на рогах. Размах их рогов не более метра, а вес

всего 5 - 6 кг. “

(«Спортивная охота в СССР» т.1, Москва,1975,

с.177[c.177-181]).

Привертає увагу те, що сохатий у

Західному Сибіру та Далекому Сході суттєво

відрізняється від свого «побратима» у Східному

Сибіру – Якутії. Можливо у цьому криється

відповідь на питання знаходження давнього

центру розселення «сохатого».

З тюркської мови (шумерської) слово “соха”

потрапило до хаттів.

Хатти, проживаючи на території

сучасної Середньо-Якутської низини,

вирощували зернові культури.

При оранці вони використовували соху,

леміш якої виготовлювався з рогів тварини,

яку сусідні тюркські племена називали “соха”.

Назву “ соха ” у шумерів(антів) запозичили

хатти (венеди). Значно пізніше, в часи своєї

малоазійської історії, у хатто-шумерів цю назву

запозичили лувійці, які до цього проживали на

берегах сучасної сибірської річки Колими.

Лувійці називали це знаряддя праці –

“ плуг ”. Від останніх отримали знання про це

знаряддя праці німецькі племена. У сучасній

німецькій мові: “ pflug “(плуг), “ hakenpflug “

(соха), де “ haken “ (соха, крюк, крюка – крива

палиця). Що дає впевненість автору

тлумачити, що саме німецькі племена

запозичили назву цього знаряддя праці, а не

навпаки? Кінцева частина німецького слова

- lug, відповідає лувійському слову “ луг “

(пастбище). Отже, назва «п луг» означає

знаряддя праці для оранки того самого «луга».

Для об’єктивності, автор не може оминути і

другої версії, можливого походження назви

знаряддя оранки землі - «сохи».

Ця гіпотеза виникла при перегляді словника

відомого російського мовознавця В.І.Даля., який

зазначає: «СОХА ж. – самое простое орудие

вспашки. Баба-яга, вилами нога: весь мир

кормит, сама голодна. Пускать соха в соху –

проходить каждую борозду по дважды. Кто

ленив с сохой, тому весь год плохой. Не давай

коня в соху, не пускай жену в свахи.

Соха стар. – мера земли, неровная, по качеству,

по местности и в разные времена.

Соха стар. Принимала и значение небольшой

общины, от 3 до 60 дворов, по количеству

земли, и служила единицей подати; по расчёту

сох взимались и повинности, даже ратники, с

сохи по стольку-то, и повинности назывались:

посошное, посоха». (В.И.Даль «Толковый

словарь русского языка», Москва,

«ЭКСМО», 2006, с. 613.)

Здається, що прислів’я «Не давай

коня в соху, не пускай жену в свахи»

розкриває зміст попереднього висловлювання

«Пускать соха в соху». Перше вказує, що

коня не гоже запрягати в плуга, друге –

вказує, що місце «сохатого» в плузі (в сошці).

Невже «сохатий» були одними з перших

помічників людини при оранці землі?

Пригадаємо прислів’я «Один з сошкою, троє з

ложкою».

Здається В.І.Даль не вірно розуміє вислів

«Пускать соха в соху – проходить каждую

борозду по дважды» Це пояснення

мовознавця не витримує будь-якої критики.

Ю.В. Откупщиков пише:

«… получается, что сохатый – это зверь с сохой

или с большой сохой. Но ведь соха – это

сельскохозяйственное орудие, которым раньше

пахали землю. И сейчас лемех, или часть плуга,

подрезающая снизу пласт земли, называется

сошником…»

(Ю.В. Откупщиков «К истокам слова», Санкт-

Петербург, Авалон, 2005, с.146-148, Лоси –

«пахари»).

В газетній публікації «Лосиная пристань»,

відомого російського дослідника природи

В. Пескова, знаходимо цікаві історичні свідчення

про одомашнення «сохатих» людиною.

«Соблазн приручить лося владел человеком, как

видно, давно. Предполагают: когда-то в Сибири

лоси были домашними. Об этом говорят рисунки

на скалах. Есть свидетельства более поздние.

В Швеции в начале 17 века на лосях в санной

упряжке возили курьеров. В Прибалтике с

петровских времён сохранился указ,

запрещавший «появляться в городах на лосях».

Известно много других, уже недавних, попыток

заставить лесного зверя служить человеку:

«Охотник возил на лосях по тайге вьюки.

В имении под Смоленском на лосе возили снопы

и пытались пахать…»

(«Окно в природу» // «Комсомольская Правда в

Украине», 3-9 апреля 2009 г., №73/14

(3183/24578), с.39; також дивіться: www. kp. ua

3 - 9 апреля 2009).

Для нашого дослідження етимології слів «соха»,

«сохатий» важливим є те, що існують історичні

свідчення про одомашнення сохатих у Сибіру,

, що сохаті ходили в упряжі, що їх

використовували при оранці.

lucca – лукка (форма земельного лука – земельна ділянка. Відповідником у

володіння) 92,131-132**** лувійській мові є “ луга “ (луг).

Відповідник хаттському слову «лука» знаходимо

в сучасній литовській мові «laukas» (л [а] укас)

(поле). Литовці є нащадками малоазійських

«хеттів»

 

milissai –меліса (пчола)233**** меліса – духм”яна квітка – лимонна м”ята

 

lappa – лаппа (срібна ритуальна лапа (кінцівка тварини), лопата (лапа – то)

ложка, у вигляді кінцівки тварини, “ А лопатка буде в тебе на поясі твоїм;

якою брались кістки померло- і станеться, коли ти сидітимеш назовні, то будеш

го з вогнища, після ритуального копати нею, і знову закриєш свою нечисть...”

спалення. 203**** (Повторення Закону 23(14) – БІБЛІЯ або Книги

Святого Письма Старого й Нового Заповіту –

Українського Біблійного Товариства – 1991-

с.205.).

Зображення “ лаппи ” часто зустрічаємо на

єгипетських розписах пірамід («Энциклопедия:

“ исчезнувшие цивилизации ” – Рамсес II: величие на

берегах Нила» - М., «идательство «ТОМ» 2003, с. 65,

с. 67; Пьер Монтэ “ Египет Рамсесов “, М.,1989, іл.. на

внутрішній стороні обкладеньки).

“Лаппою” користувались у тих випадках, коли

треба було зберегти «чистоту тіла», під час

будь-якого ритуального дійства, чи забезпечити

«не доторканність» до особи правителя,

вельможі, жреця...

“ Лаппа “ згадується у шумерському міфі:

«Сто двадцять жердин по п’ять гарів кожна,

обсмоли, зроби лопаті, мені принеси їх...

...В хащі увійшов, жердин нарубав там, сто

двадцять жердин по п’ять гарів кожна, -

обсмолив, зробив лопаті, йому

(Гільгамешу /Б.В./) приніс їх...

... Уршанабі мовить до Гільгамеша: “ Зупинись,

Гільгамешу, бери жердину, вод смерті рукою не

торкнись, бережися!”

(«На ріках Вавілонських: з найдавнішої

літератури Шумеру, Вавілону, Палестини», Київ,

1991, с.140).

Лувійці, щоб не забруднити ноги, вдягали

взуття, яке називали «лапти».

В українських народних говірках можна почути:

«потрібний, як чорту лапоть», «потрібно воно,

як чорту лапоть», що означало: «нащо чорту

лаппа, якщо він і так «чорний»

(забруднений)».

Це слово від хаттів потрапило до німецьких

племен. В сучасній німецькій мові «lappеn»

означає «ганчірка» (див. «тряпка»).

Це може свідчити, що під час релігійних

ритуалів (також – поховальних) пращури

німців (жерці), з метою дотримання «чистоти»

релігійного ритуалу, використовували

«полотняні хустинки».

 

litius – літіус (ритуальний глечик з лити (воду)

водою для миття рук царя та царівни)

 

kuzzan – кузан (вогнище) 50***** казан (посуд для приготування їжі на вогні)

 

alep – алеп (язик)с. 40***** лепетати язиком, нак леп, леп ет, нак леп ник,

ще леп а, ле мент, к леп ати язиком.

 

ha muruwa – ха мурува (камурува) мурувати (будувати будинок з каменю).

(дерев”яна балка будинку) с.40***** Здається, що тут невірний переклад.

Мова може йти про кам”яну стіну – мур,

мурець. “ ha “ вказує на матеріал, яким

мурують – ка мінь..