Розділ 4. У ПІЗНЬОМУ СЕРЕДНЬОВІЧЧІ Територія

Ставши королем. Владислав І Локєток усвідомлював загрозу з боку чеського короля Яна Люксембурзького, котрий і далі вважав себе єдиним претендентом на польський престол, глузливо йменуючи суперника "краківським королем" з огляду на те, що він коронувався у Кракові, а не Ґнєзні. Запобігаючи можливим з боку Яна Люксембурзького ворожим діям, Владислав І у 1320 р. уклав спрямований проти нього союз з Карлом Робертом - першим угорським королем з Анжуйської (Андегавенської) династії (1301-1342). Карл Роберт пішов на цей союз тому, що його не приваблювала перспектива династичного об'єднання Чеського і Польського королівств поруч з його державою. Союз був скріплений шлюбом угорського короля з дочкою Владислава І Ельжбєтою. Корисність цього союзу виявилася особливо у 1327 p., коли Ян Люксембурзький здійснив похід на Краків, щоб оволодіти польським престолом, але змушений був відступити від Кракова через загрозу нападу з боку Карла Роберта. Незважаючи на цю невдачу, Ян домігся значного успіху під час даного походу, він накинув на більшість сілезьких князів ленну залежність від Чеської корони.

Після згаданої невдачі Ян пішов на зближення з Тевтонським орденом, щоб спільно з ним послабити позиції Владислава І. У такому послабленні орден був зацікавлений, тому що Владислав І не мирився з приналежністю йому Східного Помор'я. Свідченням цього було, зокрема, те, що 1320-1321 pp. на прохання польського короля за розпорядженням папи суд у Бжесьці Куявському розглядав скаргу Владислава на орден відносно Східного Помор'я і зобов'язав останній повернути його Польщі та сплатити відшко-дування за незаконне володіння ним. Орден цей вирок зігнорував, проте сам факт вироку мав для Польського королівства моральне значення: він сигналізував на міжнародному рівні обгрунтованість його претензій на володіння Сідним Помор'ям, крім того, вдарив по престижу ордену, який користувався традиційною підтримкою багатьох європей-ських країн, передовсім імперії.

У 1325 р. був укладений скерований проти ордену союз Польщі з Великим князівством Литовським - перший у польсько-литовських відносинах. Союз було скріплено шлюбом наступника польського престолу Казимира з дочкою великого князя литовського Ґедиміна (1316-1341) Альдоною. Першим виявом союзу став польсько-литовський рейд на Бранденбургію - союзницю Яна Люксембурзького й ордену. У відповідь на рейд хрестоносці провели руйнівний похід на Великопольщу, а згодом й Куявію. Маючи підстави вважати, що орден прагне захопити Куявію, і розуміючи, що її князі не в стані захистити свої володіння від хрестоносців, Владислав І вирішив взяти її під свій повний контроль. У зв'язку з цим він 1327 р. позбавив володінь у Куявії, бидгощсько-вишогродського князя Пшемисла і добжинського князя Владислава Горбатого, напевно не без їхньої згоди, натомість віддав їм у правління відповідно Сєрадзьку і Ленчицьку землі. Як Владислав І повівся з двома іншими куявськими князями -ґнєвковським Кашмиром III та іновроцлавським Лєшеком - невідомо. У тому ж році польський короп, примусив плоцького князя Вацлава (Ваньку) визнати ленну залежність від себе в покарання за підтримку цим князем ордену.

У 1329 р. Ян Люксембурзький зі своїм військом пройшов через територію Польського королівства, не питаючи у Владислава І на це згоди, після чого разом з орденом здійснив хрестовий похід у північно-західну землю Литви Жемайтію (Жмудь) з метою "охрещення тамтешніх язичників". Щоб допомогти Литві, Владислав 1 ударив на

У пізньому середньовіччі

Хелмінську землю. Проте це призвело до захоплення чехами й орденом Добжинської землі. Наступного року орден викупив її у Яна Люксембурзького за 4800 гривень. Повертаючись із зазначеного походу, Ян примусив визнати ленну залежність від себе плоцького князя Вацлава (Ваньку) і чотирьох сілезьких князів. Крім того, чеський король надав орденові право володіти Східним Помор'ям як винагороду за проведення ним хрещення язичників-литовців.

У 1329 р. Владиславові І вдалося укласти з Бранденбурґією мир, чим він позбавив орден союзника в боротьбі з Польською державою. Здогади польського короля про намір ордену заволодіти Куявією виявилися небезпідставними. Орден посилив напади на цей регіон. У 1331 р. Владислав І завдав йому поразки у битві під Пловцами, що в Куявії, проте перемога була символічною, а не стратегічною: відчутного удару орденові вона не завдала. У 1332 р. орденові вдалося заволодіти всією Куявією. Укладене тоді ж на один рік польсько-орденське перемир'я двічі продовжувалося після смерті Владислава І його сином королем Казимиром НІ. Умови цього перемир'я передбачали повернення орденом Польщі Куявії з Добжинською землею і закріплення за ним Східного Помор'я.

У спадщину від батька Казимир III (1333-1370), прозваний Великим, отримав порівняно невелику державу в складі Малопольщі та Великопольщі загальною площею до ПО тис. кв.км, з населенням близько 1 млн. осіб. Тісно зв'язаними з цією державою були Сєрадзька і Ленчицька землі, де на час вступу Казимира III на трон ленно правили його двоюрідні брати Пшемисл і Владислав Горбатий. Одразу після їхньої смерті обидві землі були включені (інкорпоровані) до складу Польського королівства: Сєрадзька - у 1339 d., Ленчицька - 1352 р.

Рис. 7. Копії королівських інсшній, знайдених у саркофазі Казимира III Великого (Краків, Вавель).

Згідно з переказом польського хроніста XV ст. Яна Длуґоша, помираючи, Владислав І заповів синові повернути Польській державі землі, захоплені орденом, - Східне Помор'я, Куявію і Добжинську землю (остання з XIV ст. в джерелах постійно йменується окремо від Куявії). Якщо цей переказ відповідає дійсності, а сумніватися в його вірогідності навряд чи є підстави, то в такому разі можна стверджувати, що Казимирові III слід було поклопотатися про включення до королівства насамперед цих