Історія Польщі. солі, виробленого олова тощо та відповідав за витрати цих надходжень

солі, виробленого олова тощо та відповідав за витрати цих надходжень. У середині XV ст. з функцій підскарбія виділилися ті, що стосувалися доходів і витрат королівського двору. Ці питання ввійшли у відання надвірного підскарбія, а у віданні дотого-часного підскарбія, названого в середині XV ст. великим, залишилися доходи і витрати державного скарбу.

Уряд маршалка виник у середині XIV ст. за угорським і чеським взірцем. Маршалок відповідав за організацію життя королівського двору, був його церемоніймейстером, виконував різної важливості королівські доручення, в тому числі політично-державні, у зв'язку з чим його роль у королівстві зростала. На початку XV ст. з'явилася посада його помічника й заступника. Відтоді маршалок почав іменуватися великим, а його помічник - надвірним.

Адміністративний устрій Мазовії в XIV-XV ст. загалом залишався на рівні, притаманному польським удільним князівствам. Тут князівська влада надалі була фактично патримоніальною. Після інкорпорації 1351 р. Плоцького князівства до Польського королівства Казимир III запровадив у ньому інститут старости-намісника. Після його смерті, коли вся Мазовія унезалежнилася від Корони й опинилася в руках Сємовіта III, останній цей інститут зберіг і ввів його в інших частинах регіону.

До 1468 р. Сілезія, за винятком Сєвєрського, Заторського й Освєнцімського князівств, які в середині XV ст. перейшли до Польської корони і становили в ній окремі адміністративні одиниці, належала Чеській державі, у 1468-1490 pp. - Угорському королівству, відтоді - знову Чехії. В адміністративному відношенні вона не була однорідною. На кінець XV ст. до її складу входили 15 історичних земель, з яких три (колишні Вроцлавське, Свідніцько-Яворське і Намисловське князівства) являли собою інкорпоровані Чеською короною володіння. Інші перебували: сім (князівства Цєшинське, Бжезьке, Лєґніцьке, Олєсніцьке, Ґлоговське, Жаганське, Опольське) - в руках пястівських князів, три (князівства Рацібожське, Опавське, Карньовське) - потомків чеської правлячої династії Пржемисловичів, два (князівства Клодзьке і Зємбіцьке) -спадкоємців чеського короля Іржі із Подєбрад (1458-1471).

Західне Помор'я у XIV-XV ст. перебувало під пануванням щецінської і слупсько-вологощської ліній місцевої князівської династії. Воно постійно відчувало тиск з боку сусідньої Бранденбургії, яка, посилаючися на імперські привілеї, претендувала на верховну владу над цим краєм. Тут сильно розвинулися процеси онімечення внаслідок зростаючого напливу німців й асиміляції слов'янської людності. Остання домінувала на селі, особливо в Слупській і Славненській землях, натомість у містах повністю переважали німці. Феодальна еліта (князівські двори, духовенство, рицарство) теж була наскрізь німецькою.

У 1478 р. всім Західним Помор'ям став правити князь БогуславХ, дуже прихильний до Польської держави, чому зокрема сприяв його шлюб з дочкою короля Казимира IV Анною. У 1498р. БогуславХ відмовився присягнути на вірність бранденбурзькому маркграфові. Тим самим відкрилася можливість встановлення тісніших політичних зв'язків Західного Помор'я з Польщею.

У XIV-XV ст. корінні польські землі в церковному відношенні належали до двох архієпископств. Ґнєзненське включало в себе, як і раніше, одну архієпархію і шість єпархій (Вроцлавську, Краківську, Плоцьку, Влоцлавську, Познанську і Любуську), від 1466 р. й Хелмінську і Вармійську єпархії, які перед тим входили до Ризького архієпископства. У цих єпархіях на 1500 р. налічувалося до 5 тис. приходів. Як і в XII-XIII ст., Камєнська єпархія, що охоплювала Західне Помор'я, підлягала безпосередньо папській курії; тут на 1500 р. було до 700 приходів. Ризькому архієпископству підпорядковувалися Помазанське і Самбійське єпископства в складі Тевтонського ордену.

У пізньому середньовіччі

На завойованих руських землях 1375 р. було створене римо-католицьке архієпис-копство з центром у Галичі. У 1412 р. центр його був перенесений до Львова. У його складі діяли Перемишльська та Холмська єпархії. Ці ж землі підлягали владі православних перемишльського і холмського єпископів.

З 1415 р. гнєзненський архієпископ іменувався примасом - главою римо-католицької церкви всієї Польської держави та польських земель, які знаходилися поза її межами -Любуської землі і частини Сілезії. Від 1515 р. він мав також титул папського посла (легата).