польського національного руху були висловлені видатними поетами-романтиками А. Міцкевичем, Ю. Словацьким, 3. Красінським, С. Гощинським, В. Полем та ін. Вплив їхнього поетичного слова на національну свідомість поляків важко переоцінити.
Процес формування національної свідомості був ускладнений поділом польських земель між трьома імперіями. Умови культурного розвитку поляків погіршилися через обмеження, запроваджені владами імперій, а також з огляду на еміграцію найбільш освіченого і творчого елементу на Захід. Позбавлені державної підтримки, патріотичні сили знаходили розуміння серед деяких аристократів (Е. Рачинського, Т. Дзялинського, Ю.М. Оссолінського, А. Пшездзєцького та ін.) і в середовищі патріотичних кіл шляхти та міщанства. Центр культурного життя поступово перемістився з шляхетських маєтків до міст, де обіг інформації був значно інтенсивнішим: магазини, ярмарки, кав'ярні, площі були тим місцем, де формувалася громадська думка, відбувався обмін і обговорення новин. Після повстання 1830 р. культурне життя перемістилося з Варшави до Кракова і Познані, де утиск національного життя був порівняно меншим, ніж у Росії. Провідну роль у формуванні інтелігенції продовжували відігравати вихідці з шляхти, які поповнювали лави літераторів, митців, журналістів, науковців.
На формування суспільної свідомості все більш помітний вплив чинила преса. У 40-х роках тільки у Варшаві виходило близько 20 тижневиків і місячників, присвячених різним галузям інтелектуального життя. Щоправда популярністю користувались лише кілька: Бібліотека варшавська (Варшава), Пшегльонд наукови (Варшава), Атенеум (Вільно), Тигоднік літерацкі (Познань). Вони були трибуною для інтелектуальної еліти свого часу, яка намагалася виносити на суд громадськості світоглядні роздуми. Газети перебували під сильним тиском цензури, тому несли переважно нецікаву офіційну інформацію. Важливим чинником освіти і виховання суспільства була діяльність численних таємних і напівтаємних патріотичних організацій 30 - 50-х років, які присвятили свою увагу простому народу, селянству, прагнучи його просвітити, пробудити в ньому паростки самоповаги і устремління до свободи. Один з членів Конфедерації польського народу К. Цєнглєвич написав брошуру Інструкція для вчителів селянського люду, яка містила програму просвітницької діяльності серед селян в дусі усвідомлення ними природних прав і свобод усіх людей. Емісари демократичних організацій мандрували по селах у простому вбранні, несучи просвіту і пробуджуючи в людях соціальну свідомість. Ще один ідеолог демократії - Г. Камєнський - в праці Демократичний катехизис писав, що "єдиним засобом відродження народу є святе уявлення свободи, яким треба розігріти серця (...) До свободи приходять через освіту".
Література періоду романтизму. Художня література, особливо поезія, відіграла винятково велику роль у формуванні суспільної свідомості, духовної культури і способу мислення поляків. Вона ввела в національну культуру нові цінності, які спиралися на демократичні уявлення про народ, глибокий патріотизм, невичерпні творчі можливості кожної особистості в досягненні ідеалів свободи. Польські поети виступили провідниками нації, посередниками між Божим провидінням і народом. Вони сформували головні ідеї та орієнтири людської активності, спрямованої на реалізацію гасел свободи, справедливості і добробуту, які пов'язували з усунення деспотичних політичних порядків, утвердженням християнських моральних засад у взаємовідносинах людей. Демократичні ідеали вони нерозривно пов'язували зі справою незалежності Польщі, з її месіанським призначенням принести свободу всьому цивілізованому світові. їхні високохудожні твори були наповнені філософсько-світоглядними роздумами і політичними асоціаціями, містили рекомендації щодо вибору життєвої позиції. Тому три найвизначніші поети доби романтизму - А. Міцкевич, Ю. Словацький, 3. Красінський -пізніше були названі національними пророками. 336
