Туреччиною, в якому Англія і Франція стали на боці останньої, що підвищило шанси польських емігрантів, зродило надії на розгром Росії і відновлення незалежності Королівства Польського. Під час Кримської війни 1853-1856 pp. польські емісари їздили до Стамбула з метою створення польського легіону при турецькій армії. Агент Готелю Лямбер М. Чайковський (Мегмед Садик-паша) утворив полк султанських козаків у турецькій армії. До Стамбулу виїхав А. Міцкевич, щоб прискорити формування польських збройних сил, однак незабаром захворів і помер. Зусилля польської еміграції виявилися марними. Англія, Франція й Австрія переслідували власні інтереси на Балканах і не збиралися втручатись у справи Росії. Під час роботи Паризького мирового конгресу (березень 1856 р.) польська справа не підносилась.
Тим часом Кримська війна наочно показала політичну, військову й економічну відсталість Росії. У березні 1855 р. помер цар Микола І, на трон зійшов його наступник - Олександр II (1818-1881). Невдала війна і дипломатична поразка Росії на Паризькому конгресі, який обмежив її експансію на Балкани і в районі Чорного моря, змусили царя шукати шляхів зміни ситуації в імперії. Правлячі кола Росії зрозуміли потребу проведення зверху певних суспільно-політичних і соціально-економічних реформ, котрі б, не порушуючи абсолютизму та його соціальної опори, дали змогу модернізувати імперію. Реформи готувалися протягом тривалого часу і проводилися поступово у 60-70-х роках XIX ст. Найголовнішою з них стала земельна реформа 1861 p., яка скасувала панщину і наділила селян землею, яку вони обробляли.
Новий цар дав обіцянки "лібералізувати" суспільні відносини в Росії. Він зробив кілька прихильних жестів щодо поляків: скасував воєнний стан в королівстві, оголосив амністію політичним в'язням, на місце померлого І. Паскевича новим намісником призначив більш поміркованого військового князя М. Горчакова (1793-1861). У травні 1856р. Олександрії прибув до Варшави, де його вітала польська аристократія. Однак цар не прийняв "розкритих обіймів" і охолодив надії поляків, відмовившися розширити автономію королівства і співпрацювати з польською аристократією; він наголосив, що єдиним шляхом для Польщі є подальше зближення з Росією. Широко відомими стали його слова, звернені до поляків: "Жодних мрій, панове, жодних мрій!"
І все ж ліберальні кроки царя зродили серед частини польської громадськості надії на поступове розширення автономних прав королівства і поліпшення становища поляків. Група молодих інтелігентів, яка сформувалася навколо службовця адміністрації королівства Едварда Юргенса (1824-1863), почала активно пропагувати погляди, що проведення земельної реформи, розвиток підприємництва, поширення освіти, запровадження самоврядування підготує грунт для відновлення незалежності Польщі. Учасників групи іронічно називали міжпєнерами (від лат. "mille" - тисяча; стільки років нібито потрібно для реалізації програми групи). Але їхні погляди були підтримані впливовими колами банкірів, підприємців, інтелігенції, які прагнули здобути вплив у політичному житті. Зусилля у пропаганді ліберальних гасел органічної праці підтримав великий підприємець і банкір Леопольд Кроненберт (1812-1878). У 1859 р. він купив Газету цодзєнну (Щоденну газету) і передав її "міллєнерам" для пропаганди їхніх поглядів. Поряд з гаслами органічної праці газета порушувала також питання рівноправності євреїв, які залишалися поза рамками громадського життя, вважалися людьми "другого гатунку". До "міллєнерів" належали здебільшого особи, які набули досвіду в таємних організаціях і розчарувалися у змовницькій діяльності. Одна з провідних публіцисток "міллєнерів" і перших польських феміністок письменниця й педагог Нарциза Жміховська (1819-1879) у відповідь на заклики радикалів до негайного повстання писала: "Кожна конспірація втягувала молодь, не провадила легальної пропаганди, не викликала подій, а закінчувалася викриттям, зрадою, слідчою комісією і
