Історія Польщі. моря до Дунаю. Швидко було звільнено Варшаву, потім решту польських земель, і невдовзі ЧА вийшла на німецьку територію

моря до Дунаю. Швидко було звільнено Варшаву, потім решту польських земель, і невдовзі ЧА вийшла на німецьку територію. Наприкінці квітня союзні війська зустрілися на Ельбі (Лабі). У складі ЧА І-ша армія ВП взяла участь у штурмі т.зв. Поморського валу гітлерівців і звільненні Помор'я. Тільки в деяких місцевостях представники Делегатури і АК намагалися реалізувати план "Бужа", але радянське командування суворо придушувало ці спроби, заарештовуючи прибічників еміграційного уряду. Влада на звільнених теренах передавалась оперативним групам КРН і ТУ, які посувалися слідом за ЧА. За таких умов командувач АК Л. Окуліцький 19 січня 1945 р. дав наказ розпустити АК, закликавши солдат і офіцерів надалі провадити діяльність "в дусі відвоювання повної незалежності Польської держави і захисту польського населення від винищення". Одночасно в суворій таємниці Л. Окуліцький розпочав створення підпільної організації "НЄ" ("Незалежність"). На схід від Вісли частина структур АК продовжувала діяльність під різними назвами - "Рух опору АК", "Армія крайова обивателів" тощо. Частина НСЗ, об'єднавшися з іншими групами, проголосила утворення Національного військового союзу (Народового звьонзку войскового, НЗВ), який зайняв непримиренне становище стосовно ЧА і прорадянського ТУ.

Ненормальна ситуація в Польщі, де існувало два уряди і не було ясності щодо кордонів, а також багато інших питань післявоєнного устрою в Європі вимагали нагального розв'язання. 4-11 лютого 1945 р. керівники Великої Трійки другий раз зібралися на міжнародну конференцію в Криму (Ялті). Напередодні прибуття до Ялти західні союзники узгодили свої позиції з найважливіших питань під час зустрічі міністра закордонних справ Великобританії А. їдена і держсекретаря США Е. Стеттініуса на Мальті. Було вирішено добиватися формування нового польського уряду з участю поляків з країни та еміграції, оскільки еміграційний польський уряд не йшов на жодні компроміси. Щодо кордонів Польщі, то не викликала сумніву "лінія Керзона", натомість західні рубежі Польщі передбачалося пов'язати з готовністю СРСР піти на створення коаліційного уряду з участю польських емігрантів. У Ялті керівники Великої Трійки обговорювали польське питання на семи засіданнях з восьми, що відбулися. Найшвидше було узгоджено питання східного кордону Польщі. Хоча Ф. Рузвельт намагався переконати Й. Сталіна залишити Львів і Борислав полякам, але не знайшов розуміння ані в радянського диктатора, ані в його британського колеги. Було схвалено, що східний кордон Польщі повинен "проходити вздовж лінії Керзона з відхиленням в окремих районах на 5-8 км на користь Польщі". Дискусії викликала пропозиція Й. Сталіна встановити західний кордон Польщі по Одрі і Нисі Лужицькій. Західні союзники заперечували проти такого кордону, посилаючися на велику кількість німецького населення (до 6 млн.), яке треба було переселити. У підсумку було схвалене компромісне рішення про те, що "Польща повинна отримати суттєвий приріст території на півночі та заході", обсяг якої буде "додатково узгоджений з польським урядом національної єдності". Найбільші труднощі викликало питання майбутнього польського уряду, який був би прийнятним для всіх сторін. Західні союзники наполягали на створенні "президентської ради" з трьох некомуністичних і одного комуністичного представника, яка призначила б членів коаліційного уряду в подібній пропорції. Однак Й. Сталін зайняв безкомпромісну позицію, погоджуючися лише на допущення кількох представників еміграції до вже існуючого ТУ. При цьому він посилався на факт, що діючий ТУ створений "самими поляками", а його заміна "буде втручанням у внутрішні справи Польщі". Радянський лідер наполягав на тимчасовому характері коаліційного уряду й покликався на проведення в післявоєнній Польщі "швидких виборів", на яких буде обрано законний уряд. Це схилило західних партнерів пристати на сталінську резолюцію про "реорганізацію діючого нині в Польщі Тимчасового уряду на більш

Під час Другої світової війни

широкій демократичній базі з включенням демократичних діячів з самої Польщі і поляків з-за кордону". Для "реорганізації" ТУ і перетворення його на Тимчасовий уряд національної єдності (ТУНЄ) була створена комісія в складі міністрів закордонних справ СРСР, Великобританії і держсекретаря США. ТУНЄ повинен був якнайскорше провести "'вільні вибори" на основі загального виборчого права. Вибори мали пройти без міжнародного контролю. Рішення Ялтинської конференції означали повну перемогу сталінської дипломатії й були реалізацією його планів розширення впливу СРСР в Європі. Доленосні рішення в справі Польщі приймалися без участі поляків, з врахуванням насамперед сьогоденнихих і далекосяжних інтересів великих держав, насамперед СРСР. Західні союзники, в сутності, погодилися з тим, що Польща залишиться в орбіті впливів СРСР і як гарант "захисного валу" проти традиційної німецької агресії на Схід.

Польський еміграційний уряд у спеціальній декларації від 13 лютого 1945 р. назвав рішення Ялтинської конференції "п'ятим поділом Польщі". Іншу позицію зайняли людовці й С Миколайчик; вони провели через РЄН рішення, в якому, незважаючи на констатацію "однобічності" постанови конференції, висловлювали згоду виконувати її в надії на' "швидкі демократичні вибори". Натомість польські комуністи вважали кримські постанови свідченням "перемоги польської демократії" і слушності "політичної лінії ППР".

У лютому 1945 р. ТУ переїхав до зруйнованої Варшави. Великий обсяг відбудови, прагнення перейти до мирного життя, маніфестації національного патріотизму, пропаганда заслуг лівих сил у відновленні незалежності країни, невиправдання погроз про перетворення Польщі на "шістнадцяту радянську республіку", проведення реформ - усе це стьорювало сприятливий грунт для співробітництва населення з новою владою. Аполітичну позицію взаємодії з прорадянським урядом зайняла католицька церква. Значно справніше проходила на новозвільнених землях земельна реформа. Влада обіцяла селянам більші земельні наділи на "повернутих землях" ("зємях одзисканих") Помор'я, Верхньої Сілезії, Східної Пруссії. До липня 1945 р. серед селян було поділено 1,16 млн. га землі, з якої скористали 1,7 млн. селянських родин. Навесні 1945 р. почалося переселення селян на західні та північні території. 6 лютого 1945 р. ТУ видав декрет про робітничі ради на підприємствах, які мали право контролювати діяльність адміністрації. Нова влада створювала умови для соціального авансу ширших верств суспільства, насамперед робітників і селян, які займали посади в органах влади та адміністрації. Польські комуністи усвідомлювали потребу здобуття підтримки серед населення, тому на перший план висували патріотичні гасла єдності, відбудови країни, співробітництва різних політичних сил. Лави ППР швидко зростали, перевищивши навесні 1945 р. 300 тис. членів. Поповнювалися старими членами ряди легальних ППС і СЛ. Відновлювали діяльність профспілки, молодіжні організації.

Разом з тим, ЧА і частини НКВС продовжували репресивну політику щодо АК і польського підпілля. До неї все активніше підключалися польські силові структури -МО, УБ, ВП, Корпус внутрішньої безпеки (КБВ). Після відходу частин ЧА на захід збройне підпілля активізувалося, вдаючися до нападів на місцеві осередки нової влади. У деяких районах Підляшшя, Мазовії, Підгалля, Надсяння збройні загони вбивали представників нової влади, здійснювали напади на адміністративні установи. На Люблінщині та Жешівщині активізувалися добре організовані, мобільні загони УПА і підпільна мережа ОУН. які утворили т.зв. "Закерзонський край" і не визнавали приналежності цих земель до Польщі. У березні 1945 р. радянські органи НКВС під виглядом проведення "переговорів" підступно заарештували 16 керівних діячів лондонського підпілля на чолі з командувачем АК Л. Окуліцьким, делегатом уряду Я.С. Янков-

Історія Польщі

ським і головою РЄН К. Пужаком. Факт арешту керівників польського підпілля викликав навіть скаргу керівника ППР В. Гомулки до Й. Сталіна на діяльність радянських спецслужб на терені Польщі. Лондонський уряд звернувся з протестами до західних урядів і голови міжнародної конференції ООН. Однак наслідків вони не мали.

Війна наближалася до завершення. 16 квітня 1945 р. розпочалася воєнна операція по захопленню Берліну, в якій брали участь 1 і II армії ВП. До безпосереднього штурму Берліна були залучені І-ша дивізія піхоти ім. Т. Костюшка і декілька окремих частин ВП. II армія ВП звільнила німецькі землі, а завершила бойовий шлях у Чехословаччині. На Заході І-ша танкова дивізія провадила останні битви з гітлерівськими військами в Голландії, а 13-й польський корпус ген. В. Андерса завершував воєнні операції союзників в Італії. 8 травня Німеччина підписала документ про повну і беззастережну капітуляцію.

25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско розпочалася міжнародна конференція Організації Об'єднаних Націй (ООН). Польська делегація не взяла в ній участі, оскільки ще не був створений Тимчасовий уряд національної єдності. 21 квітня в Москві було підписано Договір про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ТУ Польщі і СРСР строком на 20 років. Він фактично встановлював воєнно-політичний союз двох країн при провідній ролі СРСР у ньому. Односторонні дії СРСР охолодили стосунки між союзниками. Новий американський президент Г. Трумен і У. Черчілль вимагали від И. Сталіна докладного виконання постанов Ялти. Створення ТУНЄ затягувалося через сталінську інтерпретацію ялтинської угоди щодо Польщі. У другій половині червня 1945 р. в Москві зібралася "Комісія трьох" в польській справі. На неї запросили делегації КРН і ТУ, деяких соціалістів, людовців і безпартійних з Польщі, а також С. Миколайчика та кількох осіб з еміграції. Одночасно з переговорами в Москві проходив показовий судовий процес над 16-ма заарештованими керівниками польського підпілля, який повинен був застерегти поляків від будь-якої антирадянської діяльності та непослуху. Усі підсудні звинувачувались у "диверсійно-терористичній діяльності" й "змові" з гітлерівцями проти ЧА і СРСР. Процес був проведений в дусі судових "вистав" 30-х років в СРСР, усі підсудні "визнали свою вину". Кари були порівняно м'якими: Л. Окуліцький був засуджений до 10 років ув'язнення, Я.С. Янковський - 8, А. Бєнь, А. Пайдак і С Ясюкович - 5, К. Пужак - 1,5 роки, решта на кілька місяців, а трьох підсудних визнано невинними (троє засуджених - Окуліцький, Янковський, Ясюкович -померли в радянських в'язницях, долі інших склалися по-різному). Процес показав, що Й. Сталін не зупиниться перед порушенням міжнародного права і судитиме громадян одної держави за законами іншої. Одного дня з проголошенням вироків для "16-ти" у Москві було підписано документ про створення ТУНЄ. Було схвалено ввести до його складу С Миколайчика і трьох його колег, а також кооптувати до складу Президії КРН С Ґрабського і В. Вітоса. 28 червня 1945 р. було формально оголошено склад ТУНЄ, на чолі якого залишився Е. Осубка-Моравський, його заступниками стали В. Гомулка і С Миколайчик. У складі ТУНЄ було 7 членів ППР, 6 - ППС. 6 - СЛ, 2 - СД. Провідні позиції в уряді зберегла ППР, яка керувала всіма силовими та економічними міністерствами (крім міністерства рільництва, яке очолив С Миколайчик). Новий уряд був невдовзі визнаний урядами Великобританії, США та інших зарубіжних країн. Одночасно втратив довіру союзників, хоча й продовжував діяти еміграційний уряд Т. Арцішевського в Лондоні. 1 липня 1945 р. РЄН ухвалила Декларацію до польської нації і Заповіт Польщі, що бореться. Перший документ розпускав підпільні структури і зазначав, що надалі боротьба повинна відбуватися в легальних демократичних формах. Другий документ конкретизував умови незалежності країни: вивід ЧА з її території, припинення політичних переслідувань, ліквідація Міністерства публічної безпеки (МБП), проведення незалежної зовнішньої політики та деякі інші.

Під час Другої світової війни

На початку серпня 1945 р. ТУНЄ оголосив амністію для членів підпілля. 6 серпня керівник Делегатури збройних сил на край (створена після арешту ген. Л. Окуліцького) полковник Ян Жепецький видав наказ про ліквідацію збройного підпілля і перехід до легальної діяльності в рамках існуючих політичних формацій.

17 липня 1945 р. в Потсдамі розпочалася третя і остання зустріч керівників Великої Трійки, тільки замість Ф. Рузвельта в ній брали участь новий американський президент-Ґаррі Трумен і новий англійський прем'єр Клемент Еттлі. Поряд з іншими питаннями післявоєнного устрою в Європі сторони обговорили справу польських кордонів. Оскільки Ґ. Трумен і У. Черчілль не погоджувалися з польським кордонам по Одрі і Нисі Лужицькій, то на пропозицію Й. Сталіна було запрошено делегацію ТУНЄ. Поляки представили документ з обгрунтуванням нового кордону. Після тривалого обговорення було схвалено рішення про передачу під польську адміністрацію теренів на схід від цих рік з включенням Східної Пруссії і Ґданська. Остаточне затвердження західного кордону Польщі відкладалося до мирової конференції. Оскільки така конференція не відбулася, справа кордону була врегульована значно пізніше - у 1950 р. угодою між Польщею і Німецькою Демократичною Республікою. Сталін виконав свою обіцянку підтримати вигідні полякам західні кордони. Одночасно було вирішено виселити всіх німців із закріплених за Польщею територій до радянської та англійської зон окупації Німеччини. Нерозв'язаним залишилося питання про власність польського уряду і ПЗС на Заході.

На початку серпня до Москви прибула польська делегація, очолювана головою КРН Б. Бєрутом. 16 серпня був підписаний Договір про радянсько-польський державний кордон. У ньому підтверджувалася "лінія Керзона" і були прийняті відступи від неї до 30 км на користь Польщі. Тоді ж була підписана Угода щодо компенсацій збитків, завданих Польщі німецькою окупацією. Вона передбачала відмову СРСР від німецької власності на всій колишній німецькій території, що увійшла до складу Польщі; передачу Польщі 15 % репарацій з радянської зони окупації Німеччини, 15 % промислового обладнання, яке повинно надійти до СРСР із західних зон окупацій Німеччини. У свою чергу, Польща зобов'язувалася на неокреслений період "окупації Німеччини" постачати СРСР щорічно 12 млн. тонн вугілля за ціною у 10 разів нижчою за світову

Підсумки війни. Період Другої світової війни став жорстоким випробуванням для всіх поляків і польських громадян. Було поставлено під знак запитання біологічне існування громадян довоєнної Польщі. Загальні втрати населення налічували понад 6 млн. осіб або 22,2% всього населення країни в 1939 р. Приблизні статистичні підрахунки показують, що серед загиблих було близько 2,9 млн. поляків, 2,7 млн. євреїв і понад півмільйона українців і білорусів - громадян Польщі (остання цифра дуже приблизна). З них на фронтах полягло понад 640 тис. осіб; від терору, репресій окупантів, голоду та епідемій - близько 5,5 млн. осіб. Матеріальні втрати оцінюються в 39 % всього національного майна, в тому числі у промисловості - 33 %, транспорті та комунікаціях - 56 %, торгівлі - 65 %, сільському господарстві - 35 %. Необліковними були культурні втрати. Поважний слід залишила війна на психології та моральному стані суспільства, що проявлялось у загальному розчаруванні в раціоналізмі й знеціненні людського життя. І матеріальні, і духовні втрати не піддавалися швидкому відновленню.

Завершення формування території та уряду післявоєнної Польщі влітку 1945 р. створило нові політичні реалії в східній частині Європі. Польща опинилася в повній залежності від Радянського Союзу: нові кордони міцно прив'язували її до східного сусіда в геополітичному відношенні, а прокомуністичний уряд забезпечував поширення нової ідеологічної доктрини. Подібною була доля й інших країн Центрально-Східної Європи, які опинилися в орбіті впливу СРСР. Разом з тим, Й. Сталін не поспішав виявляти справжній зміст нової влади, приховуючи його під плащем "народної