Історія Польщі. видавництв, а головне, мав ідею демонтажу тоталітарної системи та харизматичного лідера Л

видавництв, а головне, мав ідею демонтажу тоталітарної системи та харизматичного лідера Л. Валенсу. Щоправда, в НСЗЗ "Солідарність" об'єднувалися дуже різноманітні опозиційні до режиму течії та сили, які по-різному бачили шляхи і способи його зміни. Радикальні угруповання прагнули рішучих дій і повалення режиму, не зважаючи на можливі наслідки. Помірковані діячі швидко усвідомили небезпеку втягнення руху до виру громадянського конфлікту. Важливу роль у стримуванні емоцій та запобіганні необдуманим діям відігравали численні експерти й радники Л. Валенси, які виводилися з середовища дисидентської інтелігенції - Т. Мазовєцький, Б. Ґеремек, В. Сіла-Новіцький, Я. Ольшевський, Я. Куронь, А. Міхнік та ін.

Суспільний спокій, зумовлений зміною уряду, тривав недовго. Ще у січні 1981 р. за ініціативою Кремля було вирішено провести в березні на території Польщі та сусідніх держав великі військові маневри армій ОВД "Союз 81", які були неприхованим попередженням як для польських комуністів, так і для опозиції. Наприкінці лютого 1981 р. у Москві відбувся XXVI з'їзд КПРС, на якому польське керівництво ще раз було попереджене про необхідність рішучих дій проти "контрреволюції"'. У свою чергу, поляки привезли до Москви план операції "Весна", який передбачав запровадження в країні воєнного стану навесні 1981 p., коли населення буде змучене страйками та ринковими труднощами (план, зокрема, передбачав арешт понад 4 тис. діячів опозиції, список яких був складений працівниками МВС). Щоправда, під час особистої зустрічі з радянськими керівниками С. Каня і В. Ярузельський переконували, що тогочасний момент був несприятливим для запровадження воєнного стану через розкол у ПОРП, послаблення державного апарату, проопозиційними настроями населення. 16 березня вчення військ ОВД розпочалися. А на початку березня спецслужби Польщі вчинили кілька проьокацій: були затримані Я. Куронь і А. Міхнік й попереджені про невиїзд, невідомі особи жорстоко побили 86-річного діяча підпільного руху часів Другої світової війни й учасника дисидентських організацій Антонія Пайдака, було встановлено нагляд за керівними діячами "Солідарності". 19 березня стався конфлікт у Бидгощській національній раді: група діячів Бидгощського регіону "Солідарності" на чолі з його головою радикалом Яном Рулсвським, що брала участь у засіданні під час розгляду питання про селян і сільське господарство, була міліцією усунута із залу, а три особи, в тому числі голова, після цього побиті. Обставини інциденту свідчили, що це була провокація, організована консерваторами в ПОРП С. Ольшовським і Т. Ґрабським, які перед подіями прибули до Бидгощі.

Бидгощська криза. Звістка про інцидент у Бидгощі швидко розійшлася по країні. Члени Президії ККП того ж для прибули до Бидгощі й тут ухвалили рішення про розрив усіх попередніх домовленостей з урядом. У наступні дні в північних воєводствах пройшли короткотривалі політичні страйки і демонстрації протесту проти дій міліції та спецслужб. ККП "Солідарності" після бурхливих дебатів щодо подальших дій ухвалила призначити на 27 березня загальнопольський 4-годинний попереджувальний страйк, а у випадку невиконання вимог - покарати винних за інцидент - розпочати 31 березня безтерміновий генеральний страйк. Попереджувальний страйк пройшов організовано 27 березня і став найбільшою політичною акцією в історії польського робітничого руху; його підтримали багато організацій ПОРП на підприємствах. Розмах руху зауважили навіть у Кремлі, звідки надійшов наказ продовжити термін учень "Союз 81", і того ж дня до Варшави прибула велика група радянських генералів та офіцерів КДБ на чолі з командувачем армій ОВД маршалом В. Куліковим. Ситуація дозрівала до серйозного політичного конфлікту. У вищому ешелоні ПОРП тривали дискусії щодо реакції на події. Вимоги "Солідарності" торкалися фундаментальних питань політичного устрою Польщі: встановлення конституційного правопорядку, доступу об'єднання до засобів

В умовах комуністичного експерименту

масової інформації, реєстрації НСЗЗ індивідуальних селян "Солідарність". Виступаючи на засіданні політбюро ЦК ПОРП 24 березня, С. Каня стверджував, що "згода на (демократичні. - Л.З.) вибори до сейму сьогодні, а завтра - мирний фінал захоплення влади".

28 березня 1981 р. розпочалося засідання ЦК ПОРП. На адресу вищого органу партії надійшло близько 500 резолюцій партійних організацій і робітничих колективів з вимогами розпочати переговори з "Солідарністю" і терміново скликати надзвичайний з'їзд партії. Ті самі мотиви прозвучали у виступах представників робітників на пленумі. Консерватори (Т. Ґрабський і С. Ольшовський) домагалися силових дій проти "Солідарності". Залишившись у меншості, вони подали заяви про вихід з політбюро, але після серії кулуарних переговорів забрали їх. Переважила поміркована лінія С Кані погодитися на переговори з "Солідарністю". Проте комюніке пленуму містило гостре попередження опозиції, що у випадку генерального страйку влада може звернутися по допомогу до союзників. Того ж дня посередниками в переговорах між урядом і "Солідарністю" виступили група інтелектуалів і примас С. Вишинський. 30 березня у Варшаві розпочалися переговори між урядом, який представляв М.Ф. Раковський, і делегацією ККП НСЗЗ "Солідарність", очолюваною Л. Валенсою. Увечері вдалося досягти компромісу і підписати порозуміння, за яким генеральний страйк відмінявся, уряд вибачався за інцидент у Бидгощі й обіцяв провести розслідування з покаранням винних у брутальному поводженні, дав згоду зареєструвати спілку індивідуальних селян; інші питання відкладалися до наступних переговорів. Небезпека зовнішньої інтервенції була тимчасово відвернена.

Оцінки "варшавського порозуміння";були різними: консервативні сили ПОРП вважали його подальшим відступом і зрадою, радикальні групи в "Солідарності" -називали "гнилим компромісом", який не розв'язував назрілих проблем. 31 березня на засіданні ККП "Солідарності" частина діячів виступила з критикою "авторитаризму" Л. Валенси. Попри це вдалося провести рішення про відкликання генерального страйку (25 голосів "за", 4 "проти", 6 "утримались"). Після цього А. Ґвязда і К. Модзелєвський оголосили про свій вихід з ККП; з посади секретаря ККП був відкликаний

A. Целінський. У середовищі "Солідарності" почала складатися позастатутна структура — Мережа організацій провідних підприємств праці, яка об'єднувала кілька профорганізацій великих закладів. її організатор - Є. Мілєвський - мав на меті утворити потужну опозиційну Польську партію праці, яка б могла успішно виступити під час демократичних виборів до сейму. У документах партії, що поширювалися навесні-влітку 1981 p., переважали радикальні вимоги перебудови державного устрою з усуненням від влади комуністів. Поширився і посилився рух комітетів захисту політв'язнів; 9 травня рух провів загальнопольський з'їзд. З квітня вийшов з друку перший номер тижневика "Солідарність", редагований Т. Мазовєцьким. Преса "Солідарності", незважаючи на великі наклади, швидко розходилася серед населення.

Варшавське порозуміння викликало роздратування Кремля. З квітня 1981 р. С. Каня і

B. Ярузельський на вимогу Москви були літаком доставлені до м. Бреста (Білорусь), де у залізничному вагоні відбулися таємні переговори з керівниками радянських силових відомств Ю. Андроповим (КДБ) і Д. Устіновим (МО), котрі вимагали негайного введення в Польщі воєнного стану і розправи з опозицією. С. Каня і В. Ярузельський виправдовувалися тим, що утримують контроль над ситуацією й обіцяли шукати шляхи зміцнення влади. їм вдалося переконати співрозмовників у недоцільності силових кроків у даний момент. І все ж радянське керівництво продовжувало чинити тиск на поляків, зосереджуючи на терені країни (в м. Лєґніца) військові кадри для проведення можливої інтервенції. На засіданні політбюро ЦК КПРС генсек Л. Брежнєв роздратовано говорив