Основні поняття дешифрування (читання) грунтового покриву по аерофотознімках.
Як ми вже відзначали, грунтовий покрив в більшості випадків недоступний для безпосереднього зображення його на аерофотознімках і тому не володіє власне грунтовими пізнавальними (що дешифрують) показниками. Оскільки на аерознімках фіксуються не власне грунти, а тільки деякі умови грунтоутворення, то і керівними показниками при дешифруванні грунтового покриву по аерознімках можуть служити непрямі ознаки, головним чином рельєф і рослинність, за допомогою яких дослідник може імовірно судити про природу і розповсюдження грунтів. «Основним принципом використання даних аерофотознімання для грунтового картуванняя, - пише М. С. Симакова, - є дешифрування грунтового покриву за допомогою непрямих ознак, що відображають природний зв'язок грунтів з іншими елементами ландшафту, які розкриваються шляхом звичайних наземних грунтових досліджень на вибіркових «ключових» площах або маршрутних профільних перетинах. Отже, для визначення грунтів по аерофотознімках, для вкладення певного змісту у видимий на аерознімках контур або проведення невидимої чого-небудь на ньому межі грунтознавець повинен прагнути віддешифрувати ті чинники, з якими грунт знаходиться в тісному взаємозв'язку». Такими чинниками грунтоутворення, за допомогою яких можна по аерофотознімках прочитати географію грунтового покриву, є перш за все, рельєф і рослинність. Як відомо, між грунтами, рельєфом і рослинністю завжди існує постійність співвідношень; ці співвідношення (взаємозв'язки) і повинні лягти в основу дешифрування грунтового покриву по аерофотознімках, тим паче, що чинники ці найбільш доступні для спостережень в процесі грунтового картування. Вони ж одержують якнайповніше відображення і на фотознімках. Основні прийоми і ознаки, які використовуються при дешифруванні грунтового покриву, загалом ті ж, що і при дешифруванні рельєфу і рослинності. За розмірами і формою зображення різних елементів ландшафту можна судити про межі розповсюдження тих або інших грунтів. Дешифруючи певні форми рельєфу і ділянки рослинних угрупувань, встановлюючи межі їх розповсюдження, дослідник тим самим встановлює і межі грунтів, які приурочені до визначених, відомих нам формам рельєфу або знаходяться в тісному зв'язку з певними рослинними угрупуваннями. Наприклад, на аерознімку (рис.9) видно степові впадини, комплекс каштанових грунтів з солонцями та інші грунти озерно-лиманної депресії Заволжяя. Взаємне розташування об'єктів, що дешифруються, дозволяє по наявності одних з них припускати можливу наявність інших. Наприклад, по ширині світлої смуги навколо болота або озера з низькими берегами в пустельній зоні можна судити про розповсюдження солончаків.
Рис. 9. Аерознімок неоднорідного грунтового покриву озерно-лиманної депресії (по Р. П. Смирнову): 1 — степові впадини, 2 — грунтовий комплекс каштанових грунтів з солонцями солончаковими від 25 до 35% (слабо комплексна рівнина), 3 — те ж з солонцями солончакуватими від 35 до 50% (слабо комплексна рівнина), 4 — грунтовий комплекс світло-каштанових, каштанових для лугу грунтів і солонців солончакових 50% (різко комплексна рівнина), 5 — грунтовий комплекс з переважанням солонців солончакових (різко комплексна рівнина)
По малюнку поверхні можна судити про комплексність грунтового покриву. Ділянки з однорідним покривом дають на аерознімку однорідніший тон, ніж ділянки з комплексним грунтовим покривом, які мають строкатий, плямистий малюнок. Розорані поля, посіви різних культур (просапні, зернові) відображаються на аерофотознімку також з достатньою визначеністю. Як показали досліди робіт М. С. Симакової, Н. Н. Семенової і ін., в кожній грунтовій зоні є грунти, які безпомилково, з мінімальною наземною перевіркою дешифруються по аерофотознімках. До таких грунтів належать лугові грунти, солонці, солончаки, заплавні і болотяні грунти, грунти впадин, замкнутих лиманів. Контури змитих грунтів виразно визначаються на знімках по тону зображення. Все це свідчить про те, що матеріали аерофотознімання можуть і повинні бути широко використані при грунтовому картуванні, оскільки вони дозволяють забезпечити велику точність нанесення грунтових меж і значно підвищують продуктивність праці грунтознавця. Іноді, через крайню необхідність, грунтознавцю доводиться проводити польове дослідження і картування грунтів без належної топографічної основи, тобто тільки на основі землевпорядних планів без горизонталей. Взагалі кажучи, це неприпустимо, тому що через відсутність на землевпорядних планах горизонталей, що зображують рельєф місцевості, грунтознавець не має можливості точно наносити грунтові контури відповідно до масштабу карти. Якщо грунтознавець в полі не матиме топооснови з повним зображенням рельєфу і місцевих предметів, то ні про яке точне зображення грунтових контурів на карті, що складається, бути не може. До того ж, щоб скласти хоч би приблизно, схематичну грунтову карту при користуванні тільки землевпорядним планом, грунтознавцю доводиться закладати значно більше грунтових розрізів, напів’ям і прикопок для встановлення грунтових меж, ніж це було б потрібно при роботі з повноцінною топографічною основою. Річ у тому, що на землевпорядних планах без горизонталей показані тільки межі землекористування і мережа гідрографії. Тому по землевпорядних планах абсолютно неможливо визначити межі основних елементів рельєфу: де плато переходить в схил, де саме знаходиться те або інше підвищення або пониження, протяжина, блюдце і т.п. Це дуже сильно затрудняє нанесення грунтових меж, оскільки виключає можливість інтерполяції відповідно до рельєфу місцевості. А рельєф, як відомо, у багатьох випадках є ключем для нанесення грунтових меж. На планах без горизонталей цим ключем скористатися не можливо, через що доводиться робити додатково велику кількість розрізів, які в даному випадку є єдиною підставою для уточнення і нанесення грунтових меж. Грунтові карти, складені на основі землевпорядних планів, без горизонталей, значно поступаються по своїй точності грунтовим картам, складеним за топографічною основою, тобто карти на яких найдетальніше зображені всі деталі місцевості — як рельєф, так і місцеві предмети. Якщо все ж таки доводиться складати грунтові карти без хорошої топооснови, тобто користуючись тільки землевпорядним планом, то в цьому випадку грунтознавець повинен шляхом окомірно-напів-інструментальної зйомки сам нанести на такий план найбільш важливі в грунтово-картографічному відношенні елементи рельєфу і місцеві предмети, які надалі відіграють велику роль при уточненні меж грунтових контурів. Таке збагачення ситуації землевпорядного плану може бути здійснено таким чином: 1) у перші ж дні роботи при рекогносцирувальному ознайомленні з місцевістю необхідно спостережувані зміни рельєфу в натурі нанести на землевпорядний план з подальшим їх уточненням; 2) провести один-два нівелювальних ходи, що перетинають основні елементи рельєфу. Дані цих спостережень значно збагатять землевпорядний план, зроблять його повноціннішим при грунтових дослідженнях. При окомірній зйомці рельєфу бажано перш за все помітити на землевпорядному плані найбільш характерні точки і лінії рельєфу — вершини, улоговини, перегини схилів, вододіли і т.п. При зйомці рельєфу важливо дотримуватися наступного правила: спочатку наносити місцеві предмети, а потім вже рельєф, - це прискорює і уточнює роботу по окомірній зйомці рельєфу. Далі можна приступити до схематичного зображення рельєфу горизонталями. Для цього уважно проглядають територію і, погодившись з раніше нанесеними на план місцевими предметами і точками рельєфу (вершина, низина, перегин і крутизна схилу), проводять горизонталі; при цьому, чим крутіший схил, тим проводити їх слід частіше. Піднесення, схил, улоговину показують горизонталями з додатковим штрихом (берг-штрихом), тобто покажчиком схилу. Штрихи своїм вільним кінцем повинні бути направлені у бік пониження схилу. Щоб уникнути грубих помилок при нанесенні місцевих предметів на землевпоряджувальний план шляхом окомірної зйомки, необхідно: 1) строго орієнтувати землевпорядний план за компасом і частіше перевіряти точку свого перебування; 2) спостереження починати з точки, найвищої на місцевості, тобто з такого пункту, звідки відкривається найбільший кругозір; 3) при нанесенні місцевих предметів і огляді їх, потрібно стояти лицем до предмету, а план тримати строго орієнтованим; 4) наносити на план тільки ті місцеві предмети і елементи рельєфу, які необхідні для уточнення грунтових меж; 5) всі роботи по окомірній зйомці рельєфу і місцевих предметів проводити тільки в полі. При складанні грунтових карт господарств, картографічною основою може служити землевпорядний план в поєднанні з аерофотознімками. В цьому випадку використання аерофотознімків буває двояким: а) грунтові контури в полі виділяються безпосередньо на аерознімках, а потім переносяться на землевпорядний план, або ж б) грунтові контури наносяться в полі відразу на землевпорядний план з одночасним обліком ситуації аерофотознімків. Одночасне використання при роботі в полі землевпорядного плану і аерофотознімків підвищує точність грунтової карти, що складається.
|
