Картування солонців і солонцеве обстеження

Ґрунтово-меліоративні дослідження на солонцях і солонцюватих землях проводять, щоб зібрати інформацію, необхідну для розроблення правильно­го технічного вирішення меліорації і освоєння солонцюватих грунтів і со­лонців, обґрунтування практичної необхідності проведення меліоративних робіт, встановлення їхніх видів, вартості, а також загальних меліоративних затрат на освоєння об'єкта. Складаються ці дослідження з підготовчого, польового і камерального періодів.

У підготовчий період збирають інформацію про територію досліджень, збирають і узагальнюють матеріали ґрунтових обстежень і намічають місця виробок, причому особливу увагу звертають на аналітичний матеріал, зок­рема, на склад вбирних основ, ступінь і характер засолення, глибину заля­гання і потужність карбонатного та гіпсового горизонтів і вміст у них карбо­натів і гіпсу, гранулометричний склад; вивчають досвід меліорації й освоєн­ня солонців і солонцевих земель (ступінь і характер освоєння, агротехніку, урожайність, застосування меліорантів, добрив та їхню ефективність).

Рекогносцировочні обстеження солонцюватості ґрунтів, зокрема, на зро­шуваних масивах, проводять не рідше одного разу на рік. Про процес осо­лонцювання ґрунтів судять за станом розвитку сільськогосподарських куль­тур, утворення на поверхні ґрунту білуватої кірки, тріщинуватості, горіху-вато-глибової структури з глянцем на гранях структурних окремостей тощо.

Вивчення розвитку процесу осолонцювання в динаміці проводиться на стаціонарних ділянках, які організовують на осолонцьованих і засолених землях.

Для встановлення розвитку процесу осолонцювання на досліджуваній пло­щі використовують зразки ґрунтів, які відбирають під час сольового знімання. У зразках із верхніх горизонтів ґрунту визначають склад вбирних основ і ємність вбирання. На основі цих аналітичних даних складають карту осолон­цювання ґрунтів у такому ж масштабі, як і при сольовому зніманні.

У польовий період ґрунтове знімання виконують на всіх сільськогоспо­дарських угіддях. На площах з несолонцюватими ґрунтами, а також ком­плексами, що мають солонців до 10%, дослідження не проводять.

Масиви, де солонців є від 10 до 30% і наявні ділянки однорідних солон­цюватих і сильнозасолених ґрунтів, обстежують маршрутно-рекогносциру­вальним методом з метою коригування матеріалів минулих обстежень, у цьому випадку розрізи закладають із розрахунку 20% від загальної кіль­кості, необхідної для обґрунтування цільового знімання заданого масштабу.

На площах, де комплексність ґрунтів перевищує 30%, знімання прово­дять наново в обсязі поданих вказівок.

При солонцевому зніманні до складу робіт включають всі види, як і в разі проведення ґрунтових обстежень.

Ступінь диференціації профілю, морфологічна вираженість і властивості генетичних горизонтів, які зумовлені суттєвими відмінностями, що визнача­ються зонально-географічними умовами, є основою для виділення декіль­кох підтипів: автоморфні солонці — чорноземні, каштанові і напівпустельні; напівгідроморфні солонці — лучно-чорноземні, лучно-каштанові і лучно-напівпустельні.

Поділ солонців всередині підтипу відповідно до родового рівня базується на показниках глибини залягання і хімічного складу солей. Ділять солонці на солончакові, солончакуваті, глибокосолончакуваті і глибокозасолені за верхньою межею виділення легкорозчинних солей, зазначаючи тип засо­лення. У солонців солончакових ця межа становить 0-30 см, у солончакува­тих — 30-80 см, у глибокосолончакуватих — 80-150 см, у глибокозасоле-них — більше 150 см.

Солонці напівгідроморфні відрізняються від автоморфних наявністю во­довмісного ґрунтового горизонту. На підтиповому рівні їх ділять на солонці лучно-чорноземні, лучно-каштанові, лучно-напівпустельні, напівгідромор­фні, мерзлотні; на родовому рівні — на солончакові, солончакуваті і глибо­косолончакуваті.

Солонці гідроморфні поширені в місцях підвищеного зволоження з близь­ким рівнем залягання ґрунтових вод (1-3 м). У типі гідроморфних солонців розрізняють чотири підтипи: чорноземно-лучні, каштаново-лучні, лучно-бо­лотні й лучно-мерзлотні.

За глибиною залягання карбонатів і гіпсу солонці поділяються на карбо­натні (залягання з поверхні або у верхньому перехідному горизонті, виді­лення СаС0₃ не глибше 40-45 см), глибококарбонатні (виділення СаС0₃ глибше 40-45 см), високогіпсові (виділення гіпсу до 40 см) і глибокогіпсові (виділення гіпсу глибше 40 см).

Ділять солонці на види за потужністю надсолонцевого горизонту (ЕН): кіркові (потужність ЕН<3 см), мілкі (ЕН — 5-10 см), середні (ЕН — 10-18 см) і глибокі (ЕН>18 см). За вмістом вбирного натрію у солонцевому горизонті солонці поділяють на малонатрієві (до 10% від ємності вбирання), серед-ньонатрієві (10-25%) і багатонатрієві (25% і більше). За структурою солон­цевого горизонту солонці ділять на горіхуваті, стовпчасті, глибисті.

Солонцюваті ґрунти ділять залежно від гумусованості ґрунту на дві гру­пи: високогумусні (чорноземи, лучно-чорноземні, чорноземно-лучні та ін.) і малогумусні (бурі, каштанові та малогумусні чорноземи південні).

Високогумусні ґрунти ділять на несолонцюваті — до 5% вбирного натрію від ємності вбирання, слабосолонцюваті — 5-10%, середньосолонцюва-ті — 10-15% і сильносолонцюваті — 15-20%. Для ґрунтів другої групи (малогумусних) використовують такі градації: несолонцюваті — до 3% вбир­ного натрію від ємності вбирання, слабосолонцюваті — 3-5%, середньосо-лонцюваті — 5-10% і сильносолонцюваті — 10-15%.

Серед солонцюватих ґрунтів (чорноземів, каштанових тощо) розрізняють власне солонцюваті і глибокосолонцюваті. В умовах зрошення чорноземів недоброякісними водами розвиваються імпактно-осолонцьовані ґрунти. За глибиною залягання солонцевого горизонту виділяють поверхнево-солон­цюваті і глибокосолонцюваті ґрунти. За глибиною залягання легкорозчин­них солей виділяють солончакові, солончакуваті і глибокосолончакуваті, за якістю легкорозчинних солей залежно від хімізму засолення — содово-сульфатні, хлоридно-сульфатні, хлоридні тощо.

Під час обстеження солонцевих комплексів степового і лучно-степового режимів виробки закладають переважно на плямах солонців (80%). Це зу­мовлено тим, що вибір методів меліорації таких комплексів визначається агромеліоративними показниками солонців, а не оточуючих їх ґрунтів.

На лучних комплексах виробки закладають рівномірно на всіх компо­нентах ґрунтів, тобто їхня кількість має відповідати відсотковому вмісту ґрунтів, які складають комплекс (наприклад, у контурі є 70% лучних ґрун­тів і 30% солонців лучних. Відповідно до цього, з десяти необхідних точок на лучних ґрунтах закладаються сім, на солонцях — три).

Основні розрізи закладають тільки на ґрунтах, для яких визначатимуть заходи меліорації на досліджувану територію.

Місцезнаходження виробок наносять на карту з точністю ±3 мм. Кіль­кість виробок визначається масштабом проведення досліджень. Відбір зраз­ків ґрунту проводять із середини генетичного горизонту потужністю 10 см або із цілого горизонту, коли його потужність менше 10 см. Виконують лабораторні дослідження зразків ґрунту зі всіх основних розрізів і з 10% піврозрізів. Аналізують сольовий склад у пробах ґрунтових вод.

Приблизну кількість аналізів зразків ґрунту з одного контрольного роз­різу або напіврозрізу подано в таблиці 21.

 

 

Таблиця 21