Розвиток братств та братських шкіл.

Одним із істотних чинників українського релігійного і національно-культурного відродження стали братства і засновані їм школи та друкарні.

Братства – громадські організації, які ставали на захист православної віри. Засновуються вони у містах, є трансформаціями цехових ремісничих братств, які здавна існували в середньовічних містах. Поширений був також звичай відмічати релігійні свята та влаштовувати бенкети “братствами”.

Але братства, про які вестиметься мова зараз – зовсім інші братства. Це цивільні організації, які мають свій власний статут та свої принципи організації, які вони розробляли на основі міського самоврядування., такі собі маленькі республіки. Братства виникають в першій половині XVI століття і тільки на території України і Білорусії, вони не виникають в католицьких країнах. Виникають перші братства здебільшого при церквах, але діють вони як світські організації. Найвпливовішим братством поступово стає Успенське братство, яке виникло у Львові при Успенській церкві. В 1585р. воно розробило статут своєї організації.

Соціальний склад різних братств не був однаковим і з часом мінявся. Львіське Успенське братство часу своєї найбільшої активності (кінець XVI – поч. XVII ст) об’єднувало переважно представників середніх верств міського населення.У другій чверті XVII ст. керівні позиції Успенського братства належали найзаможнішим українським та грецьким купцям. Першими керівниками Львівського братства були Юрій та Іван Рогатинці, Іван та Дмитро Красовські, Лесько Малецький та ін.

Основним завданням братств був захист православної віри. Вони також розуміли, що православна церква буде здатна боротися проти католицизму тільки якщо підняти її авторитет. Тому, по-перше, братчики перш за все встановлюють “залізний порядок” перш за все всередині своєї організації, забороняють бенкети та гулянки.

Інший крок, який роблять братства, це проголошують своїм обов’язком наглядати за православним духовенством і навіть контролювати його. Успенське братство пішло в цьому найдальше. Під час приїзду константинопольського патріарху Ієремії до Львова, вони домагаються Ставропігії, тобто підпорядкування не місцевому владиці, а безпосередньо Константинопольському патріарху.

Другим обов’язком братчиків було піклування про освіту. Церква без освіти, вважали вони, безсильна. Майже при кожному братстві була заснована школа. Найбільш відомі школи були при Вільнюському і Успенському (Львівському) братствах. Львівська братська школа стала другою в Україні православною школою вищого, ніж початкового, рівня. 1577 року було отримано дозвіл на викладання “семи вільних мистецтв”, які складались з предметів "тривіума" — граматики, риторики, діалектики та "квадривіума" — арифметики, геометрії, астрономії, музики. Поряд з церковнослов'янською й грецькою вивчали польську та слов'янську мови. Першими керівниками львівської школи були Стефан Зизаній і грецький єпископ Арсеній. Опікунами школи були старшини братства. Найхарактернішою ознакою братської школи був її всестановий характер. Діяла початкова школа, а також вища школа. Деякі учні мешкали в бурсі, яка знаходилась при школі. При братствах були й школи вищого ступеня, учні яких називалися спудеями. Вони не тільки самі вчилися, але й займалися репетиторською чи навіть викладацькою діяльністю. Рівень освіти був настільки високим, що декого з них запрошували викладати грецьку, латинську та слов’янські мови до інших міст або призначали братськими проповідниками.

При братстві також діяла друкарня. Для високого рівня викладання потрібні були підручники. Школа ж в свою чергу приваблювала до друкарні освічених людей, які могли стати редакторами друкованих видань. В 1609 році у Львівській друкарні був виданий збірник “О воспитанії чад”, який крім практичних настанов доводив необхідність освіти, посилаючись на церковні авторитети, наприклад на Іоана Златоуста. Згодом тут друкувалися твори полемічної літератури.

Школа Успенського братства сприяла поширенню братських шкіл на території України. Засновуються школи в Стрию, Перемишлі, Бресті, Рогатині. В 1615 році засновується Київське Богоявленське братство і одночасно Київська братська школа, яка став “праматір’ю” майбутньої Києво-Могилянської Академії. Львівська братська школа надсилала в усі ці школи вчителів.

Після прийняття Берестейської унії братство починає боротися з унією всіма можливими засобами, гостро критикуючи тих, хто став на бік уніатів. Стефана Зизанія навіть було відлучено від церкви за “богохульні” твори проповіді. Братства були тієї культурною силою, яка підтримувала православну церкву весь час,поступове занепадання братств призвело до втрати православною церквою своїх позицій на західноукраїнських землях.