Політичне лідерство: сутність,характерні риси та механізм формування

Термін "лідер" (від англ. асіег) означає "керівник", "провідник". Політичне лідерство є різнови­дом соціального лідерства і воно пов'язане з управлінням державними та суспільними процесами. У сучасній політичній науці є різноманітні визна­чення цього поняття, зокрема:

• політичне лідерство - це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації до дій;

• це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими;

• це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організа­цію чи групу.

Ознаки політичного лідерства:

• лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

• політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на усіх членів керованої спільноти;

• лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

Політичне лідерство грунтується на потребі в упорядкованості та ке­рованості окремих елементів соціальної системи для забезпечення їх нор­мального функціонування та розвитку. В основі політичного лідерства ле­жать соціальні чинники, антропологічні й психологічні особливості індивідів. Дослідники вказують на різні якості індивідів, необхідні для того, щоб стати політичним лідером: одні називають силу волі, розум, цілеспрямованість, хитрість; інші - глибоке розуміння справи, якою займається лідер, професіоналізм.

У системі політичного лідерства виділяються три головні компоненти:

1) соціальні умови і чинники, які впливають на політичного лідера;

2) індивідуальні соціально-психологічні особливості лідера;

3) ресурси чи засоби, якими володіє лідер для здійснення політичної діяльності.

У чому причина лідерства? Р. Такер вважає, що потреба у лідерстві виникає тоді, коли до ситуації залучені групи людей, і її (ситуацію) необ­хідно оцінити від імені цих груп.

Політичне лідерство є точкою перетину потреб та інтересів, сим­патій та антипатій тих чи інших соціальних груп.

У політології дедалі прийнятнішою стає думка, що головне, чим має займатися лідер - це ви­ражати загальні цінності, устремління, бажання реальних та потенцій­них послідовників замість керівництва, управління. На думку І. Похи­ла, лідером стає той, хто знаходить слова та способи їх вираження сто­совно того, про що мріє, думає кожен представник певної групи, хто здатний зробити так, щоб ці думки та оцінки люди сприймали мов власні.

В. Бебик констатує, що політичне лідерство передбачає:

• здатність відчувати, аналізувати мотиви поведінки людей, інтегрува­ти їх, корегувати поведінку об'єкта з урахуванням його потреб і цілей роз­витку;

• вміння створювати сприятливий морально-психологічний клімат політичного життя своєї спільноти;

• відповідність стилю лідерства цілям оптимального співвідношення стратегічних і поточних завдань, рівню політико-психологічної культури, домінуючим ціннісним орієнтаціям суспільства.