XXV. ХТО КРАЩИЙ МОВНИК?
Порівнюючи сучасну літературну мову з народньою, важко позбутися враження, що неосвічені творці українського слова в минулому володіли секретами мови куди вправніше і професійніше, ніж сучасники. Порівняймо деякі народні звороти з їхніми літературними, а вірніше псевдолітературними "двійниками":
Порівнюючи ці форми, важко не визнати перевагу народніх форм. Тому, шукаючи взірців словотвору, варто звертатися до джерел саме народнього мовлення. На жаль, цього правила дотримують не всі. Читаючи газети і слухаючи високих достойників, дізнаємось, наприклад, про галопуючу інфляцію. Непривабливе явище. Але не менш непривабливий і вираз. Форми галопуючий, температурячий, розмовляючий нашій мові не властиві. Це слова-покручі. Письменники XIX ст. — творці літературної мови — обходилися без таких форм. Українська діяспора старається обходитися без них. А прищеплена окупаційним режимом практика калькування і далі поширює ці форми в Україні. Дехто, може, переконаний, що іншого шляху розвитку для нашої мови немає. Наведу приклади, які свідчать про протилежне, давши кілька можливих варіянтів усталених або усталюваних у слововжитку форм:
Далі наведу форми, яких сьогодні ще не вживано, але які, взявши до уваги тенденцію, неодмінно з'являться завтра:
Наведу кілька й російських форм:
У народній лексиці подибуємо чимало прикладів, як українці минулого давали собі раду у складних мовних ситуаціях. Згадаймо відомого з дитинства невпійманного у траві коника-стрибунця. Можна не сумніватися, що якби цій комасі давав ім'я сучасник, він не вагаючись назвав би її стрибаючий коник. Назва коник-стрибунець підказує, що замість дієприкметникових форм українці вживали іменники, і це в багатьох випадках розв'язувало проблеми мововислову.
Жива мова знала ще й інший оригінальний спосіб уникання дієприкметникових зворотів.
Народній спосіб сьогодні цілком занедбано. А чи виправдано?Хіба не можна користуватися ним хоч би і для заміни таких мовних "динозаврів".
Як бачимо, наша мова може вив'язуватись із найскладніших мовних ситуацій. Мова може, а мовознавство не опрацювало всіх можливостей українського словотвору. Ось кілька таких "прибитих у цвіту" словотворчих сімей /А, Б і В/. А) Сім'я прикметників з кінцівкою -ущий, -ющий
Чи ж цей взірець уже вичерпано? А чому не можна вживати
Б) Сім'я прикметників з кінцівкою -анний, -янний
Чому ми не творимо за цим взірцем
В) Сім'я прикметників з кінцівкою –енний
Чому не йти далі і не творити
Ці приклади ілюструють потенційні можливості українського словотвору, можливості розвитку мови. А наша мова потребує розвитку "Природний і вільний розвиток української мови зупинено 1929 р. подвійною акцією: репресіями проти мовознавців з одного боку і проти письменників — з другого" /Ігор Качуровський/. Проголошення незалежности України породило сподівання, що буде зроблено кроки у напрямі відродження самобутнього розвитку української мови. На жаль, сподівання лишилися сподіваннями. І далі в українському друкованому та живому слові процвітає галопуюче калькування. Згідно з цією тенденцією, в Україні розтають минулорічні сніги, і ніколи торішні, кумири ринку підраховують виручені гроші, і ні в якому разі не вторговані, в Україні існують проблеми із сумновідомою /не горезвісною/ компартією, сама ж Україна ні з ким не співпрацює, лише співробітничає; уряд затято відстоює її незалежність, аби в жодному разі не обстоювати або не обставати за; парляментарі — на відміну від пролетарів і карбонарів — уперто звуть себе парляментаріями; політичні баталії відбуваються на зібраннях і ніколи не на зборах; наші недоброзичливці перестали шаліти з піною в роті і шаліють тепер з піною біля рота. (І як вона там біля рота тримається?)
|