XXVIII. МОВОЗНАВЧА АРХЕОЛОГІЯ

Досліджуючи український словотвір, мовознавцеві доводиться відшукувати загублені або невикористані словотворчі моделі. Такий пошук за аналогією до науки, що вивчає пам'ятки матеріяльної культури, можна назвати мовознавчою археологією. Продовж віків на українські мовні стандарти впливали сторонні чинники. Сторонні словотворчі моделі творили шари нової лексики, що накладалися на українську лексику, ховаючи її під новими нашарованнями. Сучасний дослідник української мови мусить діяти подібно до археолога, котрий під пластами землі відкопує свідків матеріяльної культури минулого. Вивчення української лексики, похованої під шаром суржику, дозволяє відшукувати неспотворені чужими впливами зразки української мови. Спираючись на мовознавчу археологію, можна бути справедливим арбітром у розв'язанні мовних суперечок.

Археолог-мовознавець, річ ясна, риється за своїми знахідками не в землі, а в пам'ятках української мови, у живому мовленні, у діялектах, які частково зберегли риси неспотвореної мови українців.

Підсовєтські мовознавці у словниках, виданих після погрому українства 30-х років, вилучили з реєстру великі масиви української лексики, а цілій низці слів через погане знання мови приписали не ті значення, які ці слова мали в українському мовленні. Щоб дошукатись неспотвореного значення таких слів, мовознавець мусить вдаватися до "розкопів". Часом такі "розкопи" можна робити, послуговуючись тими самими спотвореними словниками, бо, перекручуючи мову, мовознавці-недотепи не розуміли до кінця мовних фактів і лишали свідчення неперекрученого значення того чи того слова у наведених цитатах з клясиків.

У "Словнику Української мови" АН УССР в 11 томах (СУМ) слово лижви пояснено так: "Те саме, що лижі ". А лижі визначено як "дерев'яні полози різної довжини, які прикріплюють до ніг для пересування по снігу". Даючи ілюстрацію до слова лижви, словник наводить цитату з І. Нечуя-Левицького: Мама возила її сковзаться на льоду на лижвах або в гості. Не треба бути академіком, щоб зрозуміти, що сковзаться на льоду можна лише на ковзанцях, тоді як лижі пристосовано для снігу. Отже, лижви — це ковзанці. Саме так пояснює це слово і словник Є. Желехівського з посиланням на твори О. Потебні. У цьому значенні вживають слово лижви і українці в діяспорі. Таким чином, мовознавці УССР зробили підтасовку, виходячи з подоби слова лижви до російського слова лижі.

Описане перекручення завдяки мовознавчій безпорадності калічників української мови може викрити навіть учень середньої школи. Проте деякі інші перекручення вимагають глибших "розкопів"...

У тому ж таки словнику слова оливо та цина пояснено однаково як олово, а олив'яний та циновий як олов'яний. 3 такого пояснення можна висновити, що оливо та цина і олив'яний та циновий — синоніми, тобто слова з однаковим значенням. Але це не так: оливо й цина не одне й те саме. Отже, словник плутає. І справді, у пункті 3 пояснень до слова олов'яний /а отже і олив'яний /, словник каже: Який кольором нагадує олово; сріблясто-білий... До цього пояснення дано цитату з І. Франка: Пусто і мертво по полю, по гаю, Лиш олов'янії хмари вкривають весь небозвід. Весь небозвід ніколи не вкривають "сріблястобілі" хмари; весь небозвід вкривають темносірі олив'яні або свинцеві хмари. Отже, І. Франко під словом олов'яні мав на увазі олив'яні або свинцеві хмари. Виходить, що словник змішав грішне з праведним. І справді, з інших словників (П. Білецького-Носенка, Є. Желехівського) дізнаємось, що оливо або олово для українців минулого значило те, що тепер, запозичивши з російщини, звуть свинцем. Те, що тепер звуть оловом, українці звали циною.

Пророблені археологічні "розкопи" не такі вже й складні, коли в пам'ятках минулого збереглися свідчення про існування правильних українських форм. Важче робити "розкопи", коли досліджуваного слова або мовного явища не фіксує жодна пам'ятка. Тоді на поміч мовознавцеві приходить мовознавча реконструкція.