ХLVIII. ЛІКАРЮ, ЗЦІЛИСЯ САМ!
Унікальна мовна ситуація, що склалася в наслідок трисотлітньої русифікації України, породила і свої унікальні мовно-освітні парадокси. До таких парадоксів належить той факт, що певна частина українців навчаються рідної мови не в родинному колі від батьків, а у кращому разі - у школі від учителів, або, як дехто зізнається у листах до редакцій газет, — з газет. Випадок цей — досить поширене явище серед людей, ненавчених рідної мови. Бажаючи опанувати її, вони вдаються до друкованого слова — передусім до газет. Бож у містах на Східній Україні україномовні середовища, коли й існують, то в характері своєрідного ґетто, куди новакові не завжди є доступ. А коли є доступ, то на перешкоді такому доступові стає людська вдача. Люди хочуть бути у будьякому колі не неофітами, а повноправними членами. Отож, вони починають вивчати українську мову самотужки з газет, щоб не пасти задніх у гурті земляків. Таким чином, преса в Україні виконує побіч інших функцій — ще й функцію освітню, функцію вчителя рідної мови для мільйонів зрусифікованих українців. Гляньмо ж, якої мови навчають читачів україномовні видання. Я не називатиму газет, звідки беру приклади, бо корінь зла не в окремих редакціях. Мовні недоречності, про які йтиметься, характерні для всіх видань включно з найпрестижнішими. Отже, звертаюсь до прикладів. Стаття про журнал "Рідна школа". Автор пише: "уперше за більш як семидесятилітню історію часопис вийшов у багатоколірному виконанні". Жоден український правопис не рекомендує писати семидесятилітній — лише сімдесятилітній або сімдесятлітній. Автор вживає, а редактор не виправляє неукраїнську форму слова. Далі слово багатоколірний. Це копія російського многоцветный. Навіть у "Російсько-українському словнику" за редакцією академіка Бєлодєда слово багатоколірний поставлено на друге місце після багатобарвний. Але й багатобарвний не найкращий варіянт для даного тексту. Можна сказати барвистий, ряснобарвий або й просто кольоровий. Інший автор говорить: "І дуже обідно, що досягнення... залишилися поза увагою...". На мою думку, коли автор вживає суржик, то свята повинність редактора цей суржик виправити. У газетах можна зустріти слово непосвячений у значенні невтаємничений. І подібне вживання допускають не "неофіти", а люди з освітою, а то й письменники. Трапляються і такі перли: "звільнений з обіймуваної посади", "Брехня стала дорогим задоволенням " (заголовок). А от пише директор центру освіти дорослих: "Може, хоч це полегшить нашу участь...", маючи на увазі долю. А редакція не виправляє. Мало того, що редакції не виправляють суржик, подекуди вони самі переробляють щиру українську мову на суржик. Свого часу я написав статтю під заголовком "Чи можна позичити душу?". Газета, до якої я вдався, надрукувала статтю, але надрукувала з редакційними "поліпшеннями". Гляньмо на ці поліпшення. Перше "поліпшення";
Я писав "українець нехтує її ", бо навіть у підсовєтських виданнях (УРС, РУС, СУМ) записано: нехтувати кого, що або ким, чим. Першими після дієслова нехтувати стоять питання кого, що, і цс значить, що вживати ці питання після даного дієслова українській мові властивіше:
"Варвара наставляла дочку, що завжди нехтувала давні звичаї " (К. Гордієнко)
Немає сумніву, що форми, керовані питаннями ким, чим — нехтувала давніми звичаями — пізнішого походження; не виключено, що їх "навіяно" російськими словами пренебрегать кем, чем або гнушаться кем, чем. Редакційні ж мовознавці — і то не "сірі сіряки", а люди з титулами — виправили мій текст, написавши "українець нехтує нею ", тобто наблизили мою лексику до "обшепонятного" суржику. Друге "поліпшення";
У мене було написано "мало хто не пригадає російського прислів'я...". Так має виглядати український текст із заперечним дієсловом (Див. Розділ XXXIV). Редакційні ж уболівальники за чистоту мови зачесали мою мову під "усесоюзний" гребінець, записавши "мало хто не пригадає російське / прислів'я /...". Третє "поліпшення";
Я писав "Більшість... прикладів... завдячують свою появу...". Згідно знову ж таки з підсовєтським виданням — УРС — дієслово завдячувати вимагає, щоб наступні за ним форми /прямі додатки/ відповідали на питання кому що. Там же наведено й приклад: " Усі наші успіхи... ми завдячуємо матері...". Не всіма нашими успіхами! Щоправда пізніше, під живодайним впливом теорії злиття мов, до словників потрапила й форма завдячувати кому чим, безперечно, як калька взірцевої форми быть обязанным кому чем. Саме цей суржиковий вжиток і накинули мені редакційні "любослови", виклавши моє речення так: "Більшість... прикладів... завдячують своєю появою...". Четверте "поліпшення";
У моєму тексті вжито ідіому: випроба часом. Слово випроба реєструють усі "офіційні" словники — УРС, РУС і СУМ. Це слово вживає й українська діяспора. Мабуть, останній факт і вирішив долю цього "чужака" для "піклувальників" за чистоту мови. Під їхніми руками пара випроба часом обернулася на випробування часом, ставши чистим мастодонтом. Невже ж доцільно культивувати довжелезні форми і "виполювати" коротші? Нашій мові властива тенденція скорочувати довгі форми:
Описану високопрофесійну правку тексту слід розглядати під двома оглядами: а) чисто приватному авторському та б) суспільному.
|
