Античный тип культуры

Розробка грошово-кредитної політики в Україні здійснюється Радою НБУ у вигляді «Основних засад грошово-кредитної політики», які зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, цінової стабільності і підвищення ефективності функціонування банківської системи країни. “Основні засади грошово-кредитної політики” ґрунтуються на макроекономічних показниках розвитку економіки України, які визначає уряд відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку країни:

– реального та номінального обсягу внутрішнього валового продукту (ВВП);

– обсягу дефіциту (або профіциту) державного бюджету та джерел його фінансування;

– рівня інфляції.

Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною, її цілі повинні збігатися з основоположними цілями макроеконо­мічної політики держави.

Стратегічними цілями грошово-кредитної політики НБУ є досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість населення, стабільність цін і обмінного курсу грошової одиниці.

Проміжними цілями ГКП слід вважати пожвавлення або стримування кон’юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них – рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики мають оперативний харак­тер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Для цього НБУ має правильно обрати макроекономічні параметри, якими буде управляти (грошова маса, валютний курс або рівень інфляції), та інструменти, які буде використовувати в монетарній політиці для досягнення відповідних проміжних цілей.

Інструменти ГКП, які застосовує НБУ, визначено в Законі України “Про НБУ” та деталі­зовано відповідними нормативними актами НБУ. До основних інструментів ГКП відносяться.

1) Процентна політика. Визначається Положенням “Про процентну політику НБУ” (Постанова НБУ №389 від 18.08.2004р.). Процентна політика використовується з метою удосконалення засобів і методів здійснення грошово-кредитної політики в частині визначення процентних ставок за операціями НБУ та для регулювання діяльності банків. У своїй діяльності НБУ визначає такі види ставок:

– облікова ставка НБУ – один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період. Це основна процентна ставка, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. З 23.03.2012 року облікову ставку встановлено в розмірі 7,5 % річних;

– ставка рефінансування – процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам кредити рефінансування на визначений строк;

– ставка за кредитами овернайт – процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам кредити строком на один робочий день.

– ставка за депозитами овернайт – процентна ставка, за якою НБУ залучає тимчасово вільні кошти банків строком на один робочий день;

– ставка залучення тимчасово вільних коштів банків – процентна ставка, за якою НБУ залучає тимчасово вільні кошти банків відповідно до визначених строків понад 1 робочий день;

– індикативна процентна ставка – рекомендований орієнтовний розмір процентних ставок для проведення банками операцій із залучення та розміщення коштів;

НБУ щоденно оголошує процентні ставки за своїми операціями. Він може рекомендувати банкам при проведенні пасивних та активних операцій застосовувати індикативні розміри процентних ставок з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

2) Політика обов’язкових резервних вимог. Визначається Положенням про порядок форму­вання обов’язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні (Постанова НБУ № 91 від 16.03.2006) із останніми змінами, внесеними Постановою "Про регулювання грошово-кредитного ринку" (№ 102 від 21.03.2012 року).

Відповідно до діючих документів існує такий порядок формування обов’язкових резервів банками України (таблиця 1):

 

Таблиця 1 - Нормативи обов’язкового резервування для формування обов’язкових резервів

Зобов’язання банку	Норма резервування, %
Строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб у національній валюті
Короткострокові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті
Довгострокові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті
Кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках
Кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках	8,5
Кошти, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів у національній валюті
Кошти, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів в іноземній валюті (крім російських рублів)
Кошти, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів у російських рублях

 

Сформовані обов’язкові резерви мають бути перераховані банками на рахунки, відкриті в НБУ. 60% від суми обов’язкових резервів зберігаються на окремому (спеціальному) рахунку в НБУ, залишок суми обов’язкових резервів – на кореспондентському рахунку банку в НБУ.

3) Політика рефінансування комерційних банків. Для комерційних банків рефінансування в центральному банку - це останній спосіб регулювання їх ліквідності, коли центральний банк виступає для них у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансування комерційних банків - це канал безготівкової емісії і спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові ресурси на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов'язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.

НБУ може:

– надавати банкамкредити овернайт (під забезпечення державними облігаціями України або без забезпе­чення (бланкові));

– надавати банкамкредити рефінансування строком до 90 днів шляхом проведення кількіс­ного або процент­ного тендера (під відповідне забезпечення: ОВДП; облігації зовнішньої дер­жав­ної позики України; облігації місцевих позик; депозитні сертифікати НБУ; іноземна валюта (дола­ри США, євро, фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни); векселі підприємств-резидентів України; векселі банків, авальовані іншим банком; гарантії іншого банку-резидента);

– надавати банкамстабілізаційні кредити (у разі реальної загрози стабільності їх роботи). Такі кредити надаються за рішенням Правління НБУ після розгляду Програми фінансового оздоровлення банку та з урахуванням категорії, до якої віднесено банк.

4) Операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку передбачають безпосе­редній вихід НБУ на грошовий ринок з метою купівлі або продажу цінних паперів. При цьому операції на відкритому ринку збільшують (під час купівлі НБУ цінних паперів) або зменшують (під час продажу цінних паперів) обсяг ресурсів банків і банківської системи загалом, що відображається на розмірі грошової маси.

З метою оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу НБУ проводить з банками операції з купівлі-продажу державних цінних паперів на умовах їх зворотного продажу-купівлі (операції репо).

Операція репо - це операція з цінними паперами, що складається з двох частин, і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку (НБУ і КБ) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного їх продажу-купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну.

Національний банк у межах визначених на відповідний період основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції "прямого" та "зворотного" репо на визначену суму та на відповідний строк.

"Пряме" репо - це договір про купівлю Національним банком державних цінних паперів із портфеля банку з подальшим зобов'язанням цього банку викупити ці державні цінні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату.

"Зворотне" репо - це договір про продаж Національним банком із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

5) Валютна політика. Це комплекс заходів, які здійснюються у сфері міжнародних валютних та інших відносин як центральним банком, так і органами державного управління. Щоб забезпечити стратегічні цілі ГКП (стабільність цін, високу зайнятість, економічне зростання та підтримку рівноваги платіжного балансу) необхідний високий ступінь координації рішень усіх рівнів вищого управління в країні.

Виходячи з цього, зміст валютної політики можна поділити на дві основні частини:

– короткострокова валютна політика. Пов’язана з повсякденним оперативним регулюванням поточної валютної кон’юнктури та діяльності валютного і золотого ринків. На державному рівні поточна валютна політика здійснюється НБУ за погодженням з КМУ. Основними формами такої політики є: - дисконтна політика, тобто маневрування обліковою ставкою НБУ, яка поряд з іншими засобами повинна регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів; - девізна політика, яка здійснюється переважно у формі валютних інтервенцій (шляхом купівлі-продажу НБУ іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці); - продаж або купівля золота з метою бажаного впливу на кон’юнктуру ринку золота; - зміна режиму оборотності валют (через валютні обмеження тощо); посилення або послаблення валютних обмежень; - диверсифікація валютних резервів, яка дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів; - отримання або надання кредитів та субсидій, які використо­вуються для компенсації розривів, що виникають у міжнародних платежах;

– довгострокова валютна політика. Пов’язана зі структурними змінами у міжнародному валютному механізмі, що реалізуються шляхом участі держави у міждержавних переговорах та угодах. Довгострокова валютна політика передбачає заходи, які спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.

6) Регулювання імпорту та експорту капіталу. НБУ регулює імпорт та експорт капіталу відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та системи валютного регулювання і валютного контролю. Основним документом, на підставі якого можна дослідити процес регулювання імпорту і експорту є платіжний баланс.

Платіжний баланс – це структура макроекономічних показників, що відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний проміжок часу та джерела її фінансу­вання. У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів і капіталів перетинають кордони економічної території України. Платіж­ний баланс України складається за принципами, які визначені МВФ. Обов’язки безпосереднього складання платіжного балансу покладено на НБУ.

За окремими розділами платіжний баланс може не перебувати в стані рівноваги, тобто мати активне сальдо (коли надходження валюти в країну перевищують платежі з країни) або пасивне сальдо (коли валютні платежі з країни перевищують надходження валюти в країну).

Якщо сальдо платіжного балансу пасивне, для його врівноваження використовується ряд методів, які можна поділити на дві групи:

– тимчасові методи покриття дефіциту платіжного балансу (залучення іноземних кредитів від державних та приватних кредиторів, відстрочення погашення вже залучених кредитів, отримання кредитів від міжнародних валютно-фінансових організацій);

– остаточні методи покриття дефіциту платіжного балансу (використання офіційних золото­валютних резервів країни, залучення іноземної допомоги).

НБУ, як банк уряду, приймає участь у застосуванні методів урівноваження платіжного балансу обох груп.

7) Емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними. НБУ здійснює депозитні операції з банками шляхом емісії власних боргових зобов’язань або укладення депозитних договорів. Депозитний сертифікат НБУ – це один з монетарних інструментів, що є борговим цінним папером Національного банку в бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку. Депозитні сертифікати НБУ мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпечення кредитів рефінансування НБУ. НБУ здійснює операції з власними борговими зобов’язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими строками:

– депозитні сертифікати «овернайт» розміщуються щоденно через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів.

– депозитні сертифікати строком до 14 днів або до 365 днів розміщуються шляхом прове­дення кількісного або процентного тендера зі встановленою періодичністю. Залежно від ситуації, що склалася на грошово-кредитному ринку, та стану ліквідності банків НБУ може оголошувати позачергові тендери з розміщення депозитних сертифікатів, про що повідомляє банкам за допомогою електронних засобів.

 

 

Античный тип культуры

 

1. Что такое античный мир?

2. Культура античной Греции

– Эллинизм

– Христианство

3. Культура античного Рима

 

Античный мир – культурное образование, которое стало своеобразным наследником культуры первых великих цивилизаций Ближнего Востока. Оно непосредственно предшествовало европейской культуре, культуре западного мира. Возникновение античного мира соотносится с началом века железа на Балканах и становлением рабовладельческого общества.

Колыбелью античной культуры является Греция (самоназвание – Эллада). Именно там произошёл принципиальный прорыв на новый уровень, к новым принципам культурного развития. Этот прорыв часто называют греческим чудом.

Причины данного скачка в культурном развитии неизвестны. Иногда связывают особенности менталитета и мышления древних греков с особенностями географической среды Эллады.

Территория Греции самой природой (горами, морем, реками) разделена на сравнительно небольшие районы, где возможно автономное экономическое и политическое развитие; чрезвычайно изрезанная береговая линия и множество островов создают замечательные условия для мореплавания и контактов с другими культурами; природа достаточно богата (плодородные почвы, руды различных металлов, леса и т.п.; климат благоприятен. Там нет ничего бескрайнего, даже море не безбрежно – с любого места на материковом берегу или на острове видна суша (хотя бы ближайший остров)). Природа соразмерна человеку, что и определило некоторые особенности эллинского менталитета.

Особую эпоху в развитии культуры античного мира составил так называемый эллинистический период, или эллинизм (III-I века до н.э.), когда культура Греции (Эллады) распространилась на громадные пространства Ближнего Востока и шли процессы её синтеза с местными культурами.

С III-II веков до н.э. политическим и экономическим центром античного мира становится Рим, в 146 г. до н.э. Греция превращается в римскую провинцию. Рим как бы подхватывает эстафетную палочку античной культуры. С Римской империей связано завершение истории античного мира, античной культуры и последующий переход к собственно европейской культуре. Конец античного мира часто соотносят с падением Западной Римской империи в 476 году н.э.

При всех различиях культур Древней Греции и Древнего Рима сходство между ними несомненно. Это сходство с полным основанием определяет общность и преемственность греческой и римской культур, их понимание как единой в конечном счёте античной культуры. Она связала развитие культур первых великих цивилизаций Ближнего Востока с зарождением и развитием культуры европейского Запада, включая (с Х века н.э.) Русь. Античную культуру с полным на то основанием называют истоком и основой европейской. Говорят даже, что практически все достижения европейской культуры есть развитие идей и образов культуры античной, прежде всего греческой.