Реалізація актів суб'єктів місцевого самоврядування

Відповідно до ч. 1ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, при­ймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповід­ній території. Реалізація актів суб'єктів місцевого самоврядування розпочинається з моменту набрання ними чинності. Рішення, при­йняті місцевим референдумом, обнародуються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів місцевих рад і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в самому рішенні не визначено інший строк. Рішення ради норма­тивно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційно­го оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію. Акти органів та посадових осіб міс­цевого самоврядування ненормативного характеру, як правило, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо не визначено інший строк уведення цих актів у дію.

' Садран П. Экспертная оценка в местном управлении / П. Садран, Ж. Дю­ма // Местные и муниципальные органы государственного управления буржуаз­ных стран. Рефер. сб. - М.: ИНИОН АН СССР, 1984. - С. 170.

Для забезпечення правильного та ефективного застосування актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування окремі місцеві ради (наприклад Харківська міська рада) не лише опри­люднюють нормативні рішення в засобах масової інформації, а й видають бюлетені нормативних актів за певний період, тематичні збірники, які передають до бібліотеки, організаціям, асоціаціям підприємств, об'єднанням громадян. Поява веб-сайтів органів місцевого самоврядування частково задовольнила інформаційні потреби членів територіальних громад і всіх заінтересованих осіб, однак їх якість і частота оновлення ще не належному рівні.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування ма­ють управлінський характер, приймаються в межах їх повноважень для вирішення питань місцевого значення на відповідній території (села, селища, міста, району в місті, району, області). Правові приписи закріплені нормативними актами фактично опосередко­вують майже весь комплекс управлінських дій і є визначальним елементом правомірності в здійснення управління, закріплюють об'єктивно обґрунтовані організаційні структури та раціональний порядок їх діяльності.

Акти є підставою виникнення, зміни та припинення відповід­них правовідносин. При цьому акти можуть бути як позитивного, так і негативного (юрисдикційного) характеру. До перших, зок­рема, належать правові акти, які спрямовані на вирішення конк­ретних питань, віднесених до відання місцевого самоврядування (управління об'єктами комунальної власності, утворення органів, призначення посадових осіб тощо). До других відносяться юрис- дикційні акти органів місцевого самоврядуваня, які містять заходи адміністративного примусу, що спрямовані на охорону врегульо­ваних нормами права суспільних відносин. У процесі безпосеред­нього управління суспільними процесами уповноважені суб'єкти за допомогою правових актів здійснюють підзаконне регулювання суспільних відносин шляхом установлення обов'язкових для ви­конання приписів, заборон, дозволів, вирішують конкретні управ­лінські справи¹.

^[1] Борденюк В.І. Місцеве самоврядування та державне управління: конститу­ційно-правові основи співвідношення та взаємодії: Монографія. -К.: Парламент­ське вид-во, 2007. - С. 495 (576с.)

Сторони в правідносинах у сфері місцевого самоврядуван­ня виступають як уповноважені та зобов'язані особи, де права та інтереси одних осіб можуть бути реалізовані через виконання обов'язків іншими. В процесі реалізації актів відносини регулю­ються нормами права, в яких указується те, що і як повинен зро­бити суб'єкт управління, і визначається допустима й можлива по­ведінка, встановлюються контури управлінських рішень.

Процес управління складається з прийняття управлінського рішення, його реалізації та контролю за його виконанням. Акти місцевого самоврядування обов'язкові для всіх суб'єктів регульо­ваних цими актами відносин, і невиконання їх приписів тягне за собою відповідальність винних осіб. Важливо підкреслити, що в актах місцевих рад і їх органів види відповідальності за порушен­ня їх приписів у більшості випадків не встановлюються, оскіль­ки цим актам властива організуюча спрямованість. Відповідаль­ність за невиконання таких актів може передбачатися в законах та інших актах органів державної влади. Згідно з наявною в праві презумпцією законності акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування, як і державних органів, уважаються чинними, поки вони не скасовані або не зупинені, поки не закінчився вста­новлений строк їх дії, або не зникли певні умови для можливостей їх застосування, або досягнуто бажаного результату.

Актуальною для всіх органів місцевого самоврядування є про­блема перегляду нормативно-правових актів, при цьому необхідно враховувати, що значна їх частина розроблялася ще до прийняття в 1996 році Конституції України, крім того, акти повинні опрацьо­вуватися з урахуванням нового законодавства і змін, що вносилися до актів чинного законодавства України. Слід також ураховувати і необхідність скасування тих актів чи окремих його частин, які дублюють одне одного, ліквідовувати прогалини, суперечності та інші недоліки нормативних актів, визначати ті акти, які вже фак­тично застаріли та втратили актуальність. Така робота в органах місцевого самоврядування ведеться ще не належному рівні, інколи бракує фахівців, але частіше - це результат відсутності відповідної організації.

Скасування акта органу місцевого самоврядування можна розглядати залежно від контексту застосування цього терміна в

правотворчій та провозастосовчій діяльності. Передусім ідеться про один із складників правового регламентування суспільних відносин, що змістовно входить до поняття «правове регулюван­ня». Так, орган влади може встановлювати, змінювати, допов­нювати та скасовувати правові норми, що регламентують пра­вовідносини. З огляду на це прийняття рішення про скасування акта можна розглядати як одну із форм реалізації нормотвор- чої функції органу влади, можливості приймати нормативні та інші акти. У другому аспекті можливість скасування акта мож­на розглядати як повноваження, тобто право органу скасовува­ти рішення іншого у визначеному законом порядку. Таке пра­во, зазвичай, використовується законодавцем для встановлення організаційних відносин підзвітності й підконтрольності (нап­риклад сільською, селищною, міською радою та її виконавчим комітетом; виконавчим комітетом та іншими виконавчими орга­нами місцевої ради).

Сучасний функціональний бік дії актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування в системі правових приписів має «вузь­кі» місця, до яких, зокрема, можна віднести:

¹³¹ юридичну силу рішення, прийнятого на місцевому референ­думі, та рішень, що прийняті за допомогою інших форм безпосе­редньої участі населення;

¹³² юридичну силу рішення, прийнятого органом самоорганіза­ції населення як із власних питань, так і делегованих повноважень; можливість виокремлення дії цього акта за територією та колом осіб;

¹³³ юридичну силу рішення місцевої ради, відповідно до якого відбувається перерозподіл (закріплення) повноважень між радою, сільським, селищним, міським головою, виконавчим комітетом і виконавчими органами місцевої ради, а також перерозподіл (за­кріплення) повноважень за органами місцевого самоврядування загальноміського і районного в місті рівнів;

¹³⁴ можливість диференційованого підходу до предмета регу­лювання залежно від рівня населеного пункту, району чи області (питання для села може бути першочерговим, що потребує вирі­шення депутатським корпусом, у той час як для великого міста воно є другорядним і не потребує колегіального вирішення);

¹³⁵ можливість рішенням референдум) скасовувати рішення, що прийняті органами та посадовими особами місцевого самов­рядування;

¹³⁶ можливість місцевої ради не тільки скасовувати, але й прий­мати до свого розгляду вирішення питанні, що віднесені до деле­гованих повноважень виконавчих органів місцевих рад¹;

¹³⁷ можливість територіальної громади як суб'єкта комунальної власності рішенням місцевого референдуму реалізовувати свої права; при цьому права реалізуються як власника-суб'єкта при­ватного права (володіння, користування, розпорядження) або як суб'єкта публічних правовідносин (управління та інші правомоч­ності, що прямо передбачені законом).

Таким чином, реалізацію актів суб'єктів місцевого самовря­дування можна визначити як зумовлену правовими та індивіду­ально-конкретними приписами правовмірну поведінку учасників суспільних відносин.