Рейтинг якості кредиту – за аналізом фінансових коефіцієнтів

Таблиця 4.9

Сума і коефіцієнт	Клас І	Клас ІІ	Клас ІІІ	Клас ІV	Клас V	Клас VІ
Коефіцієнт поточної ліквідності	2.00	2.00	2.00	1.50	1.50	1.25
Довгострокова заборгованість/ капіталізація	0.25	0.33	0.35	0.45	0.50	0.60
Довгострокова заборгованість/акціонерний капітал	0.66	1.00	1.00	1.25	1.75	2.00
Перед податкове покриття відсотків	7.00	5.00	5.00	4.00	3.00	2.00
Грошовий потік/довгострокова заборгованість	0.75	0.30	0.25	0.2	0.2	0.15
Довгострокова заборгованість/нетто основні активи	0.50	0.70	0.80	1.00	1.50	1.50
Нетто-оборотний капітал/довгострокова заборгованість	1.00	0.80	0.80	0.75	0.50	0.40

 

Отже, не дивлячись на те, який рейтинг кредиту за якістю вибере банк, він завжди має базуватися на врахуванні низки факторів: мети кредиту, розміру та загального обсягу можливих втрат з вини позичальника, фінансового стану та минулих кредитів позичальника.

Система спостереження за кредитами. Після надання кредиту банкам необхідно відстежувати фінансовий стан позичальника та виконання усіх умов кредитного договору, щоб виявити проблеми позичальника з погашенням кредиту на ранніх стадіях. Це забезпечить банку максимальну ефективність коригуючих дій щодо запобігання та зменшення збитків.

Спостереження за використанням кредитів особливо важливе на етапі їх погашення, коли вони стають простроченими, або коли порушуються визначені кредитною угодою мінімальна сума застави чи величина фінансових коефіцієнтів.

В процесі спостереження банк зобов`язаний аналізувати фінансовий стан та тенденції розвитку клієнта, його минулі та майбутні можливості щодо обслуговування боргу, а також дохідність його операцій. Незалежно від того, чи перші ознаки проблематичності кредиту є фінансовими або не фінансовими за характером, вони мають бути ретельно проаналізованими. За погіршення стану кредиту, банк повинен виявити ступінь складності проблем, що виникли, та вжити відповідних заходів:

проаналізувати проблеми позичальника;

проконсультуватися з працівниками відділу, що займається з проблемними кредитами;

віднести кредит до нижчої класифікації та припинити відображення відсотків за кредитом у доходах банку;

зібрати інформацію про ймовірність виникнення інших видів ризику в роботі з цим клієнтом;

щоденно перевіряти рахунки клієнта;

переглянути всю кредитну документацію, гарантії, векселі, забезпечення, іпотеку;

вивчити можливості щодо додаткового забезпечення;

розробити план корегуючих дій.

Вивчивши ситуацію, банк переходить до розробки стратегії “порятунку” кредиту. Зрозуміло, що усякий проблемний кредит унікальний, відтак банк має індивідуально підходити до кожного конкретного випадку. Проте, будь-яка стратегія, на наш погляд, повинна передбачати:

розробку програми зміни структури заборгованості;

одержання додаткової документації та гарантій;

відрахування додаткового забезпечення;

вкладення додаткових коштів;

продаж забезпечення;

звернення до гарантів;

організація спільного товариства та вкладення капіталу;

робота з керівництвом щодо виявлення проблем та їх вирішення;

розробку програм скорочення витрат;

продаж компанії третій стороні;

зміну керівництва;

призначення керівників та консультантів з боку банку для роботи з компанією;

збільшення власного капіталу компанії;

реорганізація компанії;

організація фінансової допомоги з боку іншого фінансового інституту;

одержання урядових гарантій щодо бюджетного обслуговування боргу;

вжиття юридичних заходів - офіційне звернення до гаранта та продаж застави, якщо кредиту загрожує неповернення;

оформлення документів про банкрутство.

Отже, досліджуючи проблему управління ризиками щодо кредитування інвестиційних проектів, ми дійшли висновку, що банки повинні ретельно керувати та удосконалити процес кредитування на всіх його стадіях.

Найважливішим, на нашу думку, етапом процесу управління ризиками при інвестиційному кредитуванні є аналіз кредитоспроможності позичальника, метою якого є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі чого банк приймає рішення щодо можливості надання інвестиційного кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюється кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями” від 6 липня 2000 року № 279. Економічна оцінка фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) проводиться у динаміці на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати.

У результаті аналізу кредитоспроможності та фінансового стану визначаються кількісні параметри, що характеризують господарчу діяльність позичальника: ліквідність; економічна та фінансова стабільність; прибутковість (рентабельність); перспективи грошових потоків.

Особливістю інвестиційного кредитування є те, що банк має оцінити не лише фінансовий стан позичальника за минулі періоди, а й зробити прогноз на перспективу, тобто на період, на який надається кредит (строк реалізації проекту).

У зв’язку з цим, банківським спеціалістам необхідно крім звичайної кредитоспроможності позичальника навчитися оцінювати і інвестиційну кредитоспроможність.

Інвестиційна кредитоспроможність підприємства – це можливість погашення інвестиційних кредитів у результаті успішної реалізації інвестиційного проекту. У загальному вигляді основними напрямками аналізу при оцінці інвестиційної кредитоспроможності позичальника мають бути:

інвестиційна привабливість підприємства-позичальника;

забезпечення інвестиційного кредиту (майнове);

якість інвестиційного проекту та плану його реалізації (інформаційне забезпечення кредиту).

При визначенні інвестиційної привабливості підприємства необхідно звернути увагу на фактори, що її визначають, які умовно можна подіти ти на зовнішні та внутрішні, див. рис. 4.9. Відповідно ці дві групи і формують систему внутрішніх та зовнішніх ризиків, що виникають при інвестиційному кредитуванні.

 

У зв’язку з цим, банки вимагають від підприємств надати поряд з традиційними (майновими) видами забезпечення кредиту і інформаційні, див. рис. 4.10., які, як правило, не можуть бути оцінені конкретною грошовою сумою, яку кредитор може отримати у випадку неповернення боргу та відсотків за кредит.

Більше того, деякі види забезпечення взагалі неможливо відокремити від даного підприємства, що реалізує інвестиційний проект, та продати або передати у натурі. Отримання об’єктивної інформації про стан даних видів забезпечення дає банківським спеціалістам можливість зважити про реальність успішної практичної реалізації даного інвестиційного проекту.

До складу інформаційних видів забезпечення у першу чергу можна занести два напрями аналітичних досліджень.

 

Рис. 4.10. Види забезпечення при кредитуванні